«Ми – очі цієї війни», – медійники в погонах про свою роботу з нагоди Дня вшанування військових журналістів України

16 лютого — не свято. Це день пам’яті і честі. День, коли згадують тих, хто не повернувся, і вклоняються тим, хто продовжує працювати під вогнем.

Дата обрана невипадково. Саме цього дня у 2015 році під Дебальцевим загинув капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін — редактор телерадіостудії Міноборони «Бриз». До останнього подиху він вів зйомку бою, виконавши і військовий, і журналістський обов’язок. Його ім’ям названо це вшанування.

Разом із ним цього дня згадують і інших журналістів, які поклали життя на полі бою. Серед них Олег Задоянчук, Віктор Гурняк, Олександр Черніков, Сергій Ніколаєв…

У 2024 році Національна спілка журналістів України створила документальний фільм «Пресофіцери важливі» – свідчення надзвичайно складної та небезпечної роботи військових комунікаційників. Героями стрічки стали пресофіцери бойових бригад – Володимир Фітьо, Катерина Петренко, Андрій Полухін та Євген Алхімов.

Того ж року було запроваджено однойменну відзнаку, якою нагороджено військових комунікаційників, що зробили вагомий внесок у висвітлення подій на фронті, зокрема Сергія Череватого, Романа Чопа, Іллю Євлаша, Сергія Скібчика та інших.

Минуло два роки. Війна стала ще технологічнішою, інтенсивнішою та небезпечнішою. Змінилися виклики, формати роботи та умови, в яких працюють військові медійники. Долі героїв фільму та лауреатів відзнаки склалися по-різному.

Про те, як змінилася їхня служба, що сьогодні означає бути «очима цієї війни» та якою є нова генерація пресофіцерів, – у матеріалі інформаційної служби НСЖУ