📚 Працівники Секретаріату Суду обговорили з експертами питання захисту особових даних у конституційній юрисдикції
Працівники Секретаріату Конституційного Суду України та патронатних служб суддів Суду 23 квітня 2024 року взяли участь у семінарі щодо захисту особових даних у конституційній юрисдикції.
📃 Це другий такий захід, який проведено в рамках реалізації спільного проєкту РЄ та Конституційного Суду України „Підтримка розвитку конституційної юстиції в Україні“, впровадженого в межах третьої фази спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи „Партнерство заради добропорядного врядування“ (фаза III). Зазначений семінар є заключним у циклі тематичних семінарів та відбувся за участі представників Ради Європи, національних та міжнародних експертів у галузі конституційного права 19 квітня та 22 квітня цього року.
🔹 Керівник Секретаріату Суду Віктор Бесчастний подякував представникам Ради Європи, Європейського Союзу та усім міжнародним партнерам Суду за підтримку, що реалізується також і в проведенні спільних фахових зустрічей та заходів, під час яких працівники Секретаріату Суду та працівники патронатних служб суддів Суду обмінюються досвідом з міжнародними та національними експертами в галузі конституційного судочинства. За його словами, це сприяє підвищенню інтелектуального потенціалу Секретаріату Суду.
У межах заходу із тематичними доповідями виступили міжнародні експерти, вони представили практику своїх країн щодо захисту особових даних.
🔸 Зокрема, про досвід Ірландії в Європейському Союзі щодо захисту даних у конституційній юрисдикції розповів доктор філософії, науковий співробітник Трініті-холу Кембриджського університету, міжнародний консультант Ради Європи Девід Ердос.
🔸 Керівник юридичного департаменту Конституційного Суду Латвійської Республіки Крістапс Тамуш поінформував про захисту особових даних у практиці Конституційного Суду Латвійської Республіки.
🔸 Про захист особових даних у конституційній юрисдикції в Україні, включаючи ознайомлення з матеріалами справи, надання копій документів, обробку даних йшлося у виступі кандидата юридичних наук, адвоката, партнера у „Назар Кульчицький і Партнери“, національного консультанта Ради Європи Маркіяна Бема.
💬 Під час обговорення зазначеної проблематики учасники заходу висловили переконання, що практичні рекомендації, що їх було надано шановними експертами будуть застосовані на практиці та сприятимуть поліпшенню роботи з особовими даними у конституційному провадженні.
🔹 Наостанок Віктор Бесчастний подякував експертам за ґрунтовні та інформативні доповіді, а також Раді Європи та Європейському Союзові, завдяки яким стало можливим проведення цього та інших заходів.
Модерувала захід менеджерка проєкту „Підтримка розвитку конституційної юстиції в Україні“, „Партнерство заради добропорядного врядування“, Фаза III Сюзанна Мнацаканян.
📎 https://cutt.ly/bw6pnsI5
Працівники Секретаріату Конституційного Суду України та патронатних служб суддів Суду 23 квітня 2024 року взяли участь у семінарі щодо захисту особових даних у конституційній юрисдикції.
📃 Це другий такий захід, який проведено в рамках реалізації спільного проєкту РЄ та Конституційного Суду України „Підтримка розвитку конституційної юстиції в Україні“, впровадженого в межах третьої фази спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи „Партнерство заради добропорядного врядування“ (фаза III). Зазначений семінар є заключним у циклі тематичних семінарів та відбувся за участі представників Ради Європи, національних та міжнародних експертів у галузі конституційного права 19 квітня та 22 квітня цього року.
🔹 Керівник Секретаріату Суду Віктор Бесчастний подякував представникам Ради Європи, Європейського Союзу та усім міжнародним партнерам Суду за підтримку, що реалізується також і в проведенні спільних фахових зустрічей та заходів, під час яких працівники Секретаріату Суду та працівники патронатних служб суддів Суду обмінюються досвідом з міжнародними та національними експертами в галузі конституційного судочинства. За його словами, це сприяє підвищенню інтелектуального потенціалу Секретаріату Суду.
У межах заходу із тематичними доповідями виступили міжнародні експерти, вони представили практику своїх країн щодо захисту особових даних.
🔸 Зокрема, про досвід Ірландії в Європейському Союзі щодо захисту даних у конституційній юрисдикції розповів доктор філософії, науковий співробітник Трініті-холу Кембриджського університету, міжнародний консультант Ради Європи Девід Ердос.
🔸 Керівник юридичного департаменту Конституційного Суду Латвійської Республіки Крістапс Тамуш поінформував про захисту особових даних у практиці Конституційного Суду Латвійської Республіки.
🔸 Про захист особових даних у конституційній юрисдикції в Україні, включаючи ознайомлення з матеріалами справи, надання копій документів, обробку даних йшлося у виступі кандидата юридичних наук, адвоката, партнера у „Назар Кульчицький і Партнери“, національного консультанта Ради Європи Маркіяна Бема.
💬 Під час обговорення зазначеної проблематики учасники заходу висловили переконання, що практичні рекомендації, що їх було надано шановними експертами будуть застосовані на практиці та сприятимуть поліпшенню роботи з особовими даними у конституційному провадженні.
🔹 Наостанок Віктор Бесчастний подякував експертам за ґрунтовні та інформативні доповіді, а також Раді Європи та Європейському Союзові, завдяки яким стало можливим проведення цього та інших заходів.
Модерувала захід менеджерка проєкту „Підтримка розвитку конституційної юстиції в Україні“, „Партнерство заради добропорядного врядування“, Фаза III Сюзанна Мнацаканян.
📎 https://cutt.ly/bw6pnsI5
#КСУ розглядає справу за конституційною скаргою ТОВ „Рейнір Бізнес Груп“, яке оспорює законодавчі приписи щодо наявних підстав здійснювати представництво інтересів держави в суді прокурором
📑 Другий сенат 24 квітня ц.р. на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ (далі – Товариство).
💬 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Товариство звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами (далі – Закон).
▪️ Відповідно до статті 23 Закону „прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу“ (абзац перший частини третьої).
▪️ Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону „наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
▪️ Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень“ (абзаци перший, другий, третій).
💭 Як зазначив суддя-доповідач, суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оспорювані приписи Закону не відповідають статті 131-1 Конституції України, за якою в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Зокрема, автор клопотання стверджує, що абзац перший частини третьої статті 23 Закону «не містить визначення словосполучення „виключний випадок“. Натомість підстави для представництва прокурором в суді інтересів держави трансформовано з терміну „виключний випадок“ в термін „неналежним чином“ та „не здійснює“, що в свою чергу не тотожне поняттю „виключний випадок“ та є оціночним судження. Така правова невизначеність законодавства створює правові ситуації, що підстави для представництва прокурором не є виключними, а повсякчасними та фактично перетворили інститут представництва в „загальний нагляд“ за всіма фізичними та юридичними особами від якого намагались відмовитись законодавці вносячи зміни в Конституцію України Законом № 1401-VIII від 02.06.2016».
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
На відкритій частині пленарного засідання був присутній уповноважений представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Євген Лукашенко.
Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
https://is.gd/tF0LRx
📑 Другий сенат 24 квітня ц.р. на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ (далі – Товариство).
💬 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Товариство звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність статті 131-1 Конституції України приписи абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами (далі – Закон).
▪️ Відповідно до статті 23 Закону „прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу“ (абзац перший частини третьої).
▪️ Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону „наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
▪️ Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень“ (абзаци перший, другий, третій).
💭 Як зазначив суддя-доповідач, суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оспорювані приписи Закону не відповідають статті 131-1 Конституції України, за якою в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Зокрема, автор клопотання стверджує, що абзац перший частини третьої статті 23 Закону «не містить визначення словосполучення „виключний випадок“. Натомість підстави для представництва прокурором в суді інтересів держави трансформовано з терміну „виключний випадок“ в термін „неналежним чином“ та „не здійснює“, що в свою чергу не тотожне поняттю „виключний випадок“ та є оціночним судження. Така правова невизначеність законодавства створює правові ситуації, що підстави для представництва прокурором не є виключними, а повсякчасними та фактично перетворили інститут представництва в „загальний нагляд“ за всіма фізичними та юридичними особами від якого намагались відмовитись законодавці вносячи зміни в Конституцію України Законом № 1401-VIII від 02.06.2016».
✔️ Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
На відкритій частині пленарного засідання був присутній уповноважений представник суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Євген Лукашенко.
Переглянути відеозапис пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
https://is.gd/tF0LRx
⚖️Суд перевірить на конституційність законодавчі приписи щодо оскарження в судовому порядку рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності
Другий сенат Конституційного Суду України 24 квітня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Гольник Лариси Владленівни.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав основний зміст конституційної скарги та обґрунтування заявниці. Зокрема, суддя зазначив, що суб’єкт права на конституційну скаргу звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55 Конституції України частину четверту статті 22, пункт 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс), пункт 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя“ від 14 липня 2021 року № 1635–IX (далі – Закон).
Відповідно до оспорюваних приписів частини четвертої статті 22 Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя.
Згідно з пунктом 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів Вищої ради правосуддя відповідно до Закону.
Пунктом 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону встановлено, що „всі справи, пов’язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), проводять оцінювання членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення), оцінювання членів Вищої ради правосуддя підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції та Великій Палаті Верховного Суду як суду апеляційної інстанції“.
У конституційній скарзі автор клопотання стверджує, що установлене оспорюваними приписами Кодексу та Закону обмеження права на оскарження в судовому порядку рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності не спрямовано на досягнення легітимної мети, а також є непропорційним, позаяк існували способи досягнути заявленої мети за допомогою менш жорстких обмежень; тому ці положення суперечать частинам першій, другій статті 55 Конституції України.
📑 Як зазначив суддя-доповідач, зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що заявниця є суддею, яка у 2021 році взяла участь у конкурсі на зайняття посади члена Вищої ради правосуддя. Етична рада своїм рішенням визнала Ларису Гольник такою, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади.
У 2022 році заявниця звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Етичної ради, у якому просила визнати протиправним і скасувати це рішення та зобов’язати відповідача переглянути його.
У результаті розгляду судами позовної заяви Лариси Гольник Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що „спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів ВРП), зокрема оскарження висновку щодо відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (у тому числі його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада у таких правовідносинах не є суб’єктом владних повноважень, який може бути відповідачем“.
Другий сенат Конституційного Суду України 24 квітня 2024 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розпочав розгляд справи за конституційною скаргою Гольник Лариси Владленівни.
🖇 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав основний зміст конституційної скарги та обґрунтування заявниці. Зокрема, суддя зазначив, що суб’єкт права на конституційну скаргу звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55 Конституції України частину четверту статті 22, пункт 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс), пункт 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя“ від 14 липня 2021 року № 1635–IX (далі – Закон).
Відповідно до оспорюваних приписів частини четвертої статті 22 Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя.
Згідно з пунктом 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій чи бездіяльності органів, які оцінюють членів Вищої ради правосуддя відповідно до Закону.
Пунктом 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону встановлено, що „всі справи, пов’язані з оскарженням рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), проводять оцінювання членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення), оцінювання членів Вищої ради правосуддя підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції та Великій Палаті Верховного Суду як суду апеляційної інстанції“.
У конституційній скарзі автор клопотання стверджує, що установлене оспорюваними приписами Кодексу та Закону обмеження права на оскарження в судовому порядку рішення Етичної ради про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності не спрямовано на досягнення легітимної мети, а також є непропорційним, позаяк існували способи досягнути заявленої мети за допомогою менш жорстких обмежень; тому ці положення суперечать частинам першій, другій статті 55 Конституції України.
📑 Як зазначив суддя-доповідач, зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що заявниця є суддею, яка у 2021 році взяла участь у конкурсі на зайняття посади члена Вищої ради правосуддя. Етична рада своїм рішенням визнала Ларису Гольник такою, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття цієї посади.
У 2022 році заявниця звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Етичної ради, у якому просила визнати протиправним і скасувати це рішення та зобов’язати відповідача переглянути його.
У результаті розгляду судами позовної заяви Лариси Гольник Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що „спір з Етичною радою з приводу оскарження її рішень, дій або бездіяльності (крім як щодо оцінювання членів ВРП), зокрема оскарження висновку щодо відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також списку кандидатів, рекомендованих для обрання на цю посаду, не належить до юрисдикції судів України (у тому числі його не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства), а Етична рада у таких правовідносинах не є суб’єктом владних повноважень, який може бути відповідачем“.
Водночас до предметної юрисдикції адміністративних судів, на думку Верховного Суду, належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Етичної ради у зв’язку з оцінюванням нею членів Вищої ради правосуддя, як це визначено пунктом 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу і пунктом 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону.
📚 Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
✍️Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути пленарне засідання: https://is.gd/doSVlr
https://is.gd/6GQWSY
📚 Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
✍️Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Другий сенат перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути пленарне засідання: https://is.gd/doSVlr
https://is.gd/6GQWSY
⚖️ Конституційний Суд України розглядає справу щодо конституційності законодавчих приписів стосовно апеляційного оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування
📑 У середу, 24 квітня 2024 року, Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
💬 Згідно з частиною третьою статті 307 Кодексу „ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру“.
🗯 У статті 309 Кодексу визначено ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, зокрема встановлено перелік ухвал слідчого судді (частина перша), а також, що „під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній“ (частина друга).
🗞 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі – Управління) здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук, були виявлені та вилучені грошові кошти.
Слідчий Управління постановою ці грошові кошти визнав речовими доказами та приєднав до матеріалів кримінальної справи. Прокурор місцевої прокуратури постанову слідчого Управління скасував. Проте, як стверджує заявник, грошові кошті, які йому належать, не повернули всупереч статтям 16, 169 Кодексу.
У зв’язку з цим заявник звернувся до суду із скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Управління, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в результаті проведення обшуку у кримінальному провадженні. Слідчий суддя залишив скаргу Сергія Гудиренка без задоволення.
Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті провадження, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до вимог частини третьої статті 307, частини четвертої статті 309 Кодексу.
Заявник подав касаційну скаргу, в якій просив ухвали слідчого судді та суду апеляційної інстанції скасувати, призначити новий розгляд.
Верховний Суд ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження, погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про те, що ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Автор клопотання стверджує, що оспорювані приписи Кодексу не відповідають вимогам низки статей Конституції України й порушують його права на судовий захист та власності.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
📑 У середу, 24 квітня 2024 року, Другий сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
💬 Згідно з частиною третьою статті 307 Кодексу „ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру“.
🗯 У статті 309 Кодексу визначено ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, зокрема встановлено перелік ухвал слідчого судді (частина перша), а також, що „під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній“ (частина друга).
🗞 Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві (далі – Управління) здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
На підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук, були виявлені та вилучені грошові кошти.
Слідчий Управління постановою ці грошові кошти визнав речовими доказами та приєднав до матеріалів кримінальної справи. Прокурор місцевої прокуратури постанову слідчого Управління скасував. Проте, як стверджує заявник, грошові кошті, які йому належать, не повернули всупереч статтям 16, 169 Кодексу.
У зв’язку з цим заявник звернувся до суду із скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Управління, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна в результаті проведення обшуку у кримінальному провадженні. Слідчий суддя залишив скаргу Сергія Гудиренка без задоволення.
Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті провадження, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку відповідно до вимог частини третьої статті 307, частини четвертої статті 309 Кодексу.
Заявник подав касаційну скаргу, в якій просив ухвали слідчого судді та суду апеляційної інстанції скасувати, призначити новий розгляд.
Верховний Суд ухвалою відмовив у відкритті касаційного провадження, погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про те, що ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Автор клопотання стверджує, що оспорювані приписи Кодексу не відповідають вимогам низки статей Конституції України й порушують його права на судовий захист та власності.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.
☑️Другий сенат дослідив матеріали цієї справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
Переглянути відкриту частину: https://is.gd/tYmZUi
Переглянути відкриту частину: https://is.gd/tYmZUi