⚖️ Суд розглядав справу щодо перегляду судових рішень за виключними обставинами у разі, якщо рішення суду ще не виконане
📑 Перший сенат 10 вересня 2025 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Сірякова Олександра Івановича.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Петришин повідомив, що предметом конституційного контролю у цій справі є пункт 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747–IV (далі – Кодекс).
📑 Оспорюваним положенням Кодексу визначено, що підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є „встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Сірякова О.І. було звільнено з посади прокурора наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“, згідно з яким „прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури“.
Вважаючи наказ таким, що порушує його права, заявник протягом 2019–2021 років оскаржував своє звільнення в судах системи судоустрою.
📑 Конституційний Суд України 18 грудня 2024 року ухвалив Рішення№11-р(II)/2024 у справі щодо конституційних гарантій незалежності прокурора, яким визнав неконституційним пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ № 1697–VII, відповідно до якого прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
У зв’язку з ухваленням цього Рішення Сіряков О.І. у січні 2025 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року, а також рішень судів апеляційної та першої інстанцій у своїй справі.
🗞 Верховний Суд відмовив у задоволенні його заяви, вказавши, що Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року є судовим рішенням, яке „не підлягає примусовому виконанню, тому – у значенні пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу – не може бути переглянуте за виключними обставинами“.
На переконання заявника, оспорювана норма Кодексу є неконституційною, оскільки позбавляє права на перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На засіданні був присутній суб’єкт права на конституційну скаргу Олександр Сіряков.
🎥 Відеозапис пленарного засідання можна переглянути на офіційному вебсайті Конституційного Суду України в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
https://cutt.ly/drX6AZmm
📑 Перший сенат 10 вересня 2025 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Сірякова Олександра Івановича.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олександр Петришин повідомив, що предметом конституційного контролю у цій справі є пункт 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747–IV (далі – Кодекс).
📑 Оспорюваним положенням Кодексу визначено, що підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами є „встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається, що Сірякова О.І. було звільнено з посади прокурора наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“, згідно з яким „прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури“.
Вважаючи наказ таким, що порушує його права, заявник протягом 2019–2021 років оскаржував своє звільнення в судах системи судоустрою.
📑 Конституційний Суд України 18 грудня 2024 року ухвалив Рішення№11-р(II)/2024 у справі щодо конституційних гарантій незалежності прокурора, яким визнав неконституційним пункт 9 частини першої статті 51 Закону України „Про прокуратуру“ № 1697–VII, відповідно до якого прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
У зв’язку з ухваленням цього Рішення Сіряков О.І. у січні 2025 року звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року, а також рішень судів апеляційної та першої інстанцій у своїй справі.
🗞 Верховний Суд відмовив у задоволенні його заяви, вказавши, що Постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року є судовим рішенням, яке „не підлягає примусовому виконанню, тому – у значенні пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу – не може бути переглянуте за виключними обставинами“.
На переконання заявника, оспорювана норма Кодексу є неконституційною, оскільки позбавляє права на перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Суд дослідив матеріали справи та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На засіданні був присутній суб’єкт права на конституційну скаргу Олександр Сіряков.
🎥 Відеозапис пленарного засідання можна переглянути на офіційному вебсайті Конституційного Суду України в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
https://cutt.ly/drX6AZmm
⚖️ Конституційний Суд України перевірить конституційність законодавчих приписів, які встановлюють право на отримання одноразової грошової допомоги сім’ями загиблих внаслідок військової агресії рф після 24 лютого 2022 року
📝 У середу, 10 вересня 2025 року, Другий сенат #КСУ на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Бервененко Олесі Петрівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Сергій Різник 📄 виклав зміст конституційної скарги, підстави для відкриття конституційного провадження та обґрунтування заявника.
Як зазначив суддя-доповідач, Бервененко О.П. звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України окремі приписи частини другої статті 1 Закону України „Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України“ від 20 березня 2023 року № 2980–IX (далі – Закон).
🗞️ Відповідно до статті 1 Закону „право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю мають особи з числа працівників об’єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, які стали особами з інвалідністю у зв’язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов’язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов’язків у період військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 року воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам“. Згідно з Законом у разі загибелі (смерті) зазначених осіб одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю призначають і виплачують членам їхніх сімей.
Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає неконституційними окремі приписи частини другої статті 1 Закону, а саме „після 24 лютого 2022 року“, „після цієї дати“, та просить перевірити їх на відповідність Конституції України.
🖇️ Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
У 2014 році внаслідок обстрілу в місті Авдіївка загинув батько Бервененко О.П., який був працівником об’єкта критичної інфраструктури у місті Авдіївка Донецької області.
16 липня 2024 року заявниця звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – Управління) із заявою про призначення їй одноразової допомоги як члену сім’ї загиблого працівника критичної інфраструктури. Управління відмовило їй у задоволенні заяви, пославшись на те, що Закон поширює свою дію на осіб, шкода життю та здоров’ю яких завдана після 24 лютого 2022 року.
Бервененко О.П. звернулася до судів системи судоустрою, які відмовили в задоволенні її позовних вимог щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 24 лютого 2025 року відмовила у відкритті касаційного провадження.
Суб’єкт права на конституційну скаргу, обґрунтовуючи неконституційність окремих приписів частини другої статті 1 Закону, наголошує, 📝 що вона, претендуючи „на одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю завдану її батьку, намагалась реалізувати своє право, яке їй гарантоване частиною першою статті 46 Конституції України“.
Окрім цього Бервененко О.П. зазначає, що „позбавлення її права на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з загибеллю батька лише через дату його загибелі, яка не охоплюється оскаржуваною нормою Закону, порушує сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня її соціального захисту“.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до органів державної влади, наукових установ, закладів вищої освіти, членів НКР Суду.
📝 У середу, 10 вересня 2025 року, Другий сенат #КСУ на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Бервененко Олесі Петрівни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Сергій Різник 📄 виклав зміст конституційної скарги, підстави для відкриття конституційного провадження та обґрунтування заявника.
Як зазначив суддя-доповідач, Бервененко О.П. звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України окремі приписи частини другої статті 1 Закону України „Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України“ від 20 березня 2023 року № 2980–IX (далі – Закон).
🗞️ Відповідно до статті 1 Закону „право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю мають особи з числа працівників об’єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, які стали особами з інвалідністю у зв’язку з пораненням, каліцтвом, контузією або внаслідок захворювання, пов’язаних з виконанням посадових (службових, професійних) обов’язків у період військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 року воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам“. Згідно з Законом у разі загибелі (смерті) зазначених осіб одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю призначають і виплачують членам їхніх сімей.
Суб’єкт права на конституційну скаргу вважає неконституційними окремі приписи частини другої статті 1 Закону, а саме „після 24 лютого 2022 року“, „після цієї дати“, та просить перевірити їх на відповідність Конституції України.
🖇️ Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
У 2014 році внаслідок обстрілу в місті Авдіївка загинув батько Бервененко О.П., який був працівником об’єкта критичної інфраструктури у місті Авдіївка Донецької області.
16 липня 2024 року заявниця звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – Управління) із заявою про призначення їй одноразової допомоги як члену сім’ї загиблого працівника критичної інфраструктури. Управління відмовило їй у задоволенні заяви, пославшись на те, що Закон поширює свою дію на осіб, шкода життю та здоров’ю яких завдана після 24 лютого 2022 року.
Бервененко О.П. звернулася до судів системи судоустрою, які відмовили в задоволенні її позовних вимог щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 24 лютого 2025 року відмовила у відкритті касаційного провадження.
Суб’єкт права на конституційну скаргу, обґрунтовуючи неконституційність окремих приписів частини другої статті 1 Закону, наголошує, 📝 що вона, претендуючи „на одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю завдану її батьку, намагалась реалізувати своє право, яке їй гарантоване частиною першою статті 46 Конституції України“.
Окрім цього Бервененко О.П. зазначає, що „позбавлення її права на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з загибеллю батька лише через дату його загибелі, яка не охоплюється оскаржуваною нормою Закону, порушує сутність конституційного права на соціальний захист, конституційні гарантії щодо безумовного забезпечення належного рівня її соціального захисту“.
Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до органів державної влади, наукових установ, закладів вищої освіти, членів НКР Суду.
Про зміст відповідей буде детально поінформовано суддів на закритій частині пленарного засідання.
📚 Другий сенат дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні була присутня уповноважена представниця суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокатка Юлія Науменко.
Переглянути відкриту частину пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
📚 Другий сенат дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні була присутня уповноважена представниця суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокатка Юлія Науменко.
Переглянути відкриту частину пленарного засідання можна на офіційному вебсайті Суду в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖️ Суд розглядав справи за конституційними скаргами, ухвалив Рішення та постановив низку ухвал
У середу, 10 вересня 2025 року, Перший сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Сірякова Олександра Івановича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎 Суд дослідив матеріали справи і перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🔹 Перший сенат на пленарному засіданні постановив 📄 Ухвалу про об’єднання в одне конституційне провадження справ за конституційними скаргами Лінкевич Олени Павлівни, Ковальчук Людмили Петрівни, Карася Сергія Анатолійовича, Барановського Миколи Васильовича, Ліпейко Марії Василівни, Стременко Лариси Олександрівни щодо конституційності пункту 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VIII.
▪️ Суддями-доповідачами у цій справі визначено суддів Оксану Грищук, Аллу Олійник, Ольгу Совгирю.
🔸 Другий сенат на відкритих частинах пленарних засідань у формі письмового провадження розглядав справи за конституційними скаргами:
➖ Бервененко Олесі Петрівни щодо конституційності окремих приписів частини другої статті 1 Закону України „Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України“;
➖ Ковтуновича Василя Андрійовича щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2024 рік“;
➖ Туренка Іллі Валентиновича щодо конституційності пункту 13 частини першої статті 5 Закону України ,,Про судовий збір“;
➖ Келеберди Володимира Івановича щодо конституційності пункту 61 розділу ХІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів“.
Суд дослідив матеріали справ і перейшов до закритих частин пленарних засідань.
📑 Другий сенат у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо конституційності частини третьої статті 57 Закону України ,,Про адвокатуру та адвокатську діяльність” ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025. 📍 Текст Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 11 вересня ц.р.
Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ щодо конституційності приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697–VII. 📎 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔹 Також відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
📎 Більше про результати засідань за посиланням:
https://cutt.ly/krCqVrkO
У середу, 10 вересня 2025 року, Перший сенат на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Сірякова Олександра Івановича щодо конституційності пункту 1 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України. 📎 Суд дослідив матеріали справи і перейшов до закритої частини пленарного засідання.
🔹 Перший сенат на пленарному засіданні постановив 📄 Ухвалу про об’єднання в одне конституційне провадження справ за конституційними скаргами Лінкевич Олени Павлівни, Ковальчук Людмили Петрівни, Карася Сергія Анатолійовича, Барановського Миколи Васильовича, Ліпейко Марії Василівни, Стременко Лариси Олександрівни щодо конституційності пункту 3 розділу ІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України“ від 6 грудня 2016 року № 1774–VIII.
▪️ Суддями-доповідачами у цій справі визначено суддів Оксану Грищук, Аллу Олійник, Ольгу Совгирю.
🔸 Другий сенат на відкритих частинах пленарних засідань у формі письмового провадження розглядав справи за конституційними скаргами:
➖ Бервененко Олесі Петрівни щодо конституційності окремих приписів частини другої статті 1 Закону України „Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України“;
➖ Ковтуновича Василя Андрійовича щодо конституційності частини другої статті 8 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2024 рік“;
➖ Туренка Іллі Валентиновича щодо конституційності пункту 13 частини першої статті 5 Закону України ,,Про судовий збір“;
➖ Келеберди Володимира Івановича щодо конституційності пункту 61 розділу ХІІ ,,Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України ,,Про судоустрій і статус суддів“.
Суд дослідив матеріали справ і перейшов до закритих частин пленарних засідань.
📑 Другий сенат у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо конституційності частини третьої статті 57 Закону України ,,Про адвокатуру та адвокатську діяльність” ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025. 📍 Текст Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті Суду 11 вересня ц.р.
Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ щодо конституційності приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697–VII. 📎 Її розгляд Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔹 Також відбулися засідання колегій суддів Першого і Другого сенатів, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
📎 Більше про результати засідань за посиланням:
https://cutt.ly/krCqVrkO
📑 Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування
Сьогодні, 10 вересня 2025 року, Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування).
📝 Відповідно до частини третьої статті 57 Закону „рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями“.
У конституційній скарзі В’ячеслав Плескач стверджував, що частина третя статті 57 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суперечить статті 57 Конституції України.
📌 Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що оспорюваний припис відповідає Конституції України.
Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.
🗞 Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду.
Сьогодні, 10 вересня 2025 року, Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування).
📝 Відповідно до частини третьої статті 57 Закону „рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями“.
У конституційній скарзі В’ячеслав Плескач стверджував, що частина третя статті 57 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суперечить статті 57 Конституції України.
📌 Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що оспорюваний припис відповідає Конституції України.
Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.
🗞 Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду.
🔹🔸 Конституційний Суд України розглядав справу за конституційною скаргою Іллі Туренка, який оскаржує окремі приписи Закону України ,,Про судовий збір“
⚖️ Другий сенат #КСУ 10 вересня 2025 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглянув справу за конституційною скаргою Туренка Іллі Валентиновича щодо конституційності пункту 13 частини першої статті 5 Закону України ,,Про судовий збір“.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський зазначив, що до Конституційного Суду України звернувся Туренко І.В. із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України пункт 3 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс) та пункт 13 частини першої статті 5 Закону України „Про судовий збір“ від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами (далі – Закон).
📝 Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються „учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав“.
На думку автора клопотання, внаслідок застосування Верховним Судом в ухвалі від 8 січня 2025 року пункту 13 частини першої статті 5 Закону, його позбавлено можливості реалізовувати гарантовані частиною першою статті 24, частиною другою статті 55 Конституції України права громадянина України та учасника бойових дій на рівність усіх громадян перед законом та на доступ до суду, а висунута йому на підставі вказаної норми Закону вимога про сплату судового збору за подання касаційної скарги порушила його гарантоване частиною першою статті 41 Конституції України право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
✍️ Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Верховний Суд ухвалою від 18 грудня 2024 року залишив касаційну скаргу Туренка І.В. без руху через несплату судового збору і надав час для усунення недоліків.
Туренко І.В. надіслав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, у якій зазначив, що підстави позову безпосередньо пов’язані з питанням його соціального захисту, тому він вважає, що звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону. Верховний Суд відмовив у задоволенні вказаної заяви та повернув Туренку І.В. касаційну скаргу, мотивувавши рішення тим, що встановлені пунктом 13 частини першої статті 5 Закону пільги стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов’язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду з вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Окрім цього, суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до органів державної влади, наукових установ, закладів вищої освіти, членів НКР Суду. Про зміст відповідей буде детально поінформовано суддів на закритій частині пленарного засідання.
📚 Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Конституційний Суд України перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
Переглянути відкриту частину пленарного засідання можна тут: https://sv1.ccu.gov.ua/video_ccu1/ks2_10_09_2025_3.mp4
⚖️ Другий сенат #КСУ 10 вересня 2025 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглянув справу за конституційною скаргою Туренка Іллі Валентиновича щодо конституційності пункту 13 частини першої статті 5 Закону України ,,Про судовий збір“.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський зазначив, що до Конституційного Суду України звернувся Туренко І.В. із клопотанням перевірити на відповідність Конституції України пункт 3 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – Кодекс) та пункт 13 частини першої статті 5 Закону України „Про судовий збір“ від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами (далі – Закон).
📝 Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються „учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав“.
На думку автора клопотання, внаслідок застосування Верховним Судом в ухвалі від 8 січня 2025 року пункту 13 частини першої статті 5 Закону, його позбавлено можливості реалізовувати гарантовані частиною першою статті 24, частиною другою статті 55 Конституції України права громадянина України та учасника бойових дій на рівність усіх громадян перед законом та на доступ до суду, а висунута йому на підставі вказаної норми Закону вимога про сплату судового збору за подання касаційної скарги порушила його гарантоване частиною першою статті 41 Конституції України право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
✍️ Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачається таке.
Верховний Суд ухвалою від 18 грудня 2024 року залишив касаційну скаргу Туренка І.В. без руху через несплату судового збору і надав час для усунення недоліків.
Туренко І.В. надіслав до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги, у якій зазначив, що підстави позову безпосередньо пов’язані з питанням його соціального захисту, тому він вважає, що звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону. Верховний Суд відмовив у задоволенні вказаної заяви та повернув Туренку І.В. касаційну скаргу, мотивувавши рішення тим, що встановлені пунктом 13 частини першої статті 5 Закону пільги стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов’язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду з вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.
Окрім цього, суддя-доповідач повідомив, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до органів державної влади, наукових установ, закладів вищої освіти, членів НКР Суду. Про зміст відповідей буде детально поінформовано суддів на закритій частині пленарного засідання.
📚 Після дослідження матеріалів справи на відкритій частині пленарного засідання Конституційний Суд України перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.
Переглянути відкриту частину пленарного засідання можна тут: https://sv1.ccu.gov.ua/video_ccu1/ks2_10_09_2025_3.mp4
⚖️ Законодавчий припис щодо визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат, перевірить Конституційний Суд України
Другий сенат #КСУ 10 вересня 2025 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Ковтуновича Василя Андрійовича.
✍️Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Ковтунович В.А. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність приписам частини третьої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 46, частини першої статті 50, частини першої статті 55 Конституції України частину другу статті 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–ІХ (далі – Закон № 3460).
У частині другій статті 8 Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовують як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
📝 Із конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачаються такі обставини справи.
У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – Відділ примусового виконання рішень) перебуває на виконанні виконавчий лист, виданий 21 червня 2022 року Житомирським окружним адміністративним судом, яким зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – Управління Пенсійного фонду України) здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату Ковтуновичу Василю Андрійовичу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХП (далі – Закон № 796), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Із серпня 2022 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього рішення. За наслідками вжитих заходів з вересня 2022 року нарахування та виплату додаткової пенсії розпочато у розмірах, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір яких встановлено законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховна Рада України ухвалила Закон № 3460, частиною другою статті 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовують як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
У зв’язку з цим 4 січня 2024 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень направив на адресу боржника вимогу, якою зобов’язав Управління Пенсійного фонду України виконати рішення суду в повному обсязі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Другий сенат #КСУ 10 вересня 2025 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Ковтуновича Василя Андрійовича.
✍️Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника. Зокрема, суддя зазначив, що Ковтунович В.А. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність приписам частини третьої статті 22, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 46, частини першої статті 50, частини першої статті 55 Конституції України частину другу статті 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2024 рік“ від 9 листопада 2023 року № 3460–ІХ (далі – Закон № 3460).
У частині другій статті 8 Закону визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовують як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
📝 Із конституційної скарги та долучених до неї матеріалів убачаються такі обставини справи.
У Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – Відділ примусового виконання рішень) перебуває на виконанні виконавчий лист, виданий 21 червня 2022 року Житомирським окружним адміністративним судом, яким зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – Управління Пенсійного фонду України) здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату Ковтуновичу Василю Андрійовичу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ від 28 лютого 1991 року № 796–ХП (далі – Закон № 796), що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Із серпня 2022 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього рішення. За наслідками вжитих заходів з вересня 2022 року нарахування та виплату додаткової пенсії розпочато у розмірах, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір яких встановлено законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Верховна Рада України ухвалила Закон № 3460, частиною другою статті 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовують як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
У зв’язку з цим 4 січня 2024 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень направив на адресу боржника вимогу, якою зобов’язав Управління Пенсійного фонду України виконати рішення суду в повному обсязі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Оскільки у вказаній вимозі конкретизованих вказівок щодо розмірів мінімальної заробітної плати, які слід застосувати при виконанні вказаного судового рішення, не було, Управління Пенсійного фонду України здійснило перерахунок пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених частиною 2 статті 8 Закону № 3460 (розрахункова величина – 1600 грн).
Ковтунович Василь Андрійович звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України з визначення розміру додаткової пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796 з розрахунку двох мінімальних заробітних плат, застосованих як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, протиправними, а рішення про перерахунок йому пенсії незаконним та скасувати його.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, у задоволенні заяви Ковтуновича Василя Андрійовича відмовив.
Ці судові рішення Ковтунович Василь Андрійович оскаржив у касаційному порядку, однак Верховний Суд відмовив йому у відкритті касаційного провадження.
Автор клопотання наголошує, що Законом № 3460 „змінено обсяг існуючих прав“, установлених Законом № 796, оскільки, починаючи з 1 січня 2024 року, Законом № 3460 запроваджено дві різні мінімальні заробітні плати: мінімальну заробітну плату як величину оплати праці (частина перша статті 8 ), а також мінімальну заробітну плату як величину для обчислення виплат за рішенням суду (частина друга статті 8 ), яка є меншою, ніж мінімальна заробітна плата, визначена частиною першою статті 8 Закону № 3460.
Також Ковтунович Василь Андрійович наголошує на відсутності спеціального законодавчого акта, який би визначав право на застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, застосованої в остаточному судовому рішенні в його справі, – у правовідносинах щодо здійснення нарахування та виплати йому додаткової пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених частиною 2 статті 8 Закону.
#КСУ дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Переглянути відкриту частину пленарного засідання: https://sv1.ccu.gov.ua/video_ccu1/ks2_10_09_2025_2.mp4
Ковтунович Василь Андрійович звернувся до суду з заявою, в якій просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України з визначення розміру додаткової пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796 з розрахунку двох мінімальних заробітних плат, застосованих як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, протиправними, а рішення про перерахунок йому пенсії незаконним та скасувати його.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2024 року, у задоволенні заяви Ковтуновича Василя Андрійовича відмовив.
Ці судові рішення Ковтунович Василь Андрійович оскаржив у касаційному порядку, однак Верховний Суд відмовив йому у відкритті касаційного провадження.
Автор клопотання наголошує, що Законом № 3460 „змінено обсяг існуючих прав“, установлених Законом № 796, оскільки, починаючи з 1 січня 2024 року, Законом № 3460 запроваджено дві різні мінімальні заробітні плати: мінімальну заробітну плату як величину оплати праці (частина перша статті 8 ), а також мінімальну заробітну плату як величину для обчислення виплат за рішенням суду (частина друга статті 8 ), яка є меншою, ніж мінімальна заробітна плата, визначена частиною першою статті 8 Закону № 3460.
Також Ковтунович Василь Андрійович наголошує на відсутності спеціального законодавчого акта, який би визначав право на застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення виплат за рішеннями суду, застосованої в остаточному судовому рішенні в його справі, – у правовідносинах щодо здійснення нарахування та виплати йому додаткової пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченої Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених частиною 2 статті 8 Закону.
#КСУ дослідив матеріали справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання для ухвалення рішення.
Переглянути відкриту частину пленарного засідання: https://sv1.ccu.gov.ua/video_ccu1/ks2_10_09_2025_2.mp4
⚖️ Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування (оновлено)
📖 Другий сенат Конституційного Суду України 10 вересня 2025 року ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування).
💬 Відповідно до частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ від 5 липня 2012 року № 5076–VI (далі – Закон) „рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями“.
✒️ У конституційній скарзі В’ячеслав Плескач стверджував, що частина третя статті 57 Закону суперечить статті 57 Конституції України, оскільки дозволяє рішенням Ради адвокатів України вступати в силу негайно з моменту їх ухвалення, тому порушує конституційне право кожного знати свої права й обов’язки, оскільки оспорюваний припис визначає, що права, свободи і обов’язки обмежуються нормативними актами Ради адвокатів України без доведення їх до відома адвоката у спосіб, який передбачав би його обізнаність про дату, час, оприлюднення, зафіксований автентичний їх текст та факт ухвалення такого нормативного акта.
📌 Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що оспорюваний припис відповідає Конституції України.
Стаття 57 Конституції України містить норми, що спрямовані на забезпечення принципу правовладдя, та встановлює конституційну гарантію, що охоплює як суб’єктивне право особи знати свої права і обов’язки (частина перша), так й інституційний обов’язок держави забезпечити приступність нормативних приписів, що їх визначають (частини друга та третя).
Право знати свої права і обов’язки та приступність нормативних приписів, що їх визначають, є серед конституційних гарантій юридичної безпеки особи і передбачності правозастосування.
🔸 Приписи статті 57 Основного Закону України зобовʼязують усіх субʼєктів нормотворення та/або правозастосування забезпечити загальну поінформованість (у спосіб доведення до відома населення) щодо тих актів права, які є нормативними та визначають конституційні права і обовʼязки людини і громадянина.
Конституційний Суд України виходить із того, що за Конституцією України адвокатура є складником системи правосуддя та діє для надання професійної правничої допомоги в Україні (частина перша статті 131-2).
Місія, роль та завдання адвокатури обумовлені її участю в реалізації правосуддя як однієї з функцій держави.
Законодавче внормування діяльності адвокатури з урахуванням мети її заснування та з додержанням конституційних приписів є однією з передумов ефективності системи правосуддя зокрема та дієвості механізму захисту людських прав у цілому.
Конституційний Суд України підкреслив, що набуття статусу адвоката не позбавляє особу конституційних прав і свобод. З набуттям статусу адвоката особа безсумнівно не обмежена та не позбавлена прав і свобод, гарантованих Конституцією України, оскільки обмеження або позбавлення адвокатів конституційних прав та свобод було б дискримінаційним.
Реалізація місії адвокатури України в механізмі захисту людських прав є складним завданням, що вимагає від кожного адвоката та органів адвокатського самоврядування професіоналізму, чесності та сумлінності.
🔸 Відносини між адвокатами та органами адвокатського самоврядування мають виникати та розвиватися не лише в межах вимог, визначених Конституцією України та законами України, а також з дотриманням духу корпоративної єдності та взаємоповаги. Тому органи адвокатського самоврядування мають забезпечити гласність своєї діяльності, зокрема відкритість та приступність ухвалених ними рішень, що є обовʼязковими до виконання всіма адвокатами. Водночас адвокати мають бути професійними, чесними та сумлінними під час ознайомлення та виконання цих рішень.
📖 Другий сенат Конституційного Суду України 10 вересня 2025 року ухвалив Рішення № 4-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ (щодо оприлюднення актів органів адвокатського самоврядування).
💬 Відповідно до частини третьої статті 57 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність“ від 5 липня 2012 року № 5076–VI (далі – Закон) „рішення органів адвокатського самоврядування набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інший строк не передбачений рішеннями“.
✒️ У конституційній скарзі В’ячеслав Плескач стверджував, що частина третя статті 57 Закону суперечить статті 57 Конституції України, оскільки дозволяє рішенням Ради адвокатів України вступати в силу негайно з моменту їх ухвалення, тому порушує конституційне право кожного знати свої права й обов’язки, оскільки оспорюваний припис визначає, що права, свободи і обов’язки обмежуються нормативними актами Ради адвокатів України без доведення їх до відома адвоката у спосіб, який передбачав би його обізнаність про дату, час, оприлюднення, зафіксований автентичний їх текст та факт ухвалення такого нормативного акта.
📌 Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд виснував, що оспорюваний припис відповідає Конституції України.
Стаття 57 Конституції України містить норми, що спрямовані на забезпечення принципу правовладдя, та встановлює конституційну гарантію, що охоплює як суб’єктивне право особи знати свої права і обов’язки (частина перша), так й інституційний обов’язок держави забезпечити приступність нормативних приписів, що їх визначають (частини друга та третя).
Право знати свої права і обов’язки та приступність нормативних приписів, що їх визначають, є серед конституційних гарантій юридичної безпеки особи і передбачності правозастосування.
🔸 Приписи статті 57 Основного Закону України зобовʼязують усіх субʼєктів нормотворення та/або правозастосування забезпечити загальну поінформованість (у спосіб доведення до відома населення) щодо тих актів права, які є нормативними та визначають конституційні права і обовʼязки людини і громадянина.
Конституційний Суд України виходить із того, що за Конституцією України адвокатура є складником системи правосуддя та діє для надання професійної правничої допомоги в Україні (частина перша статті 131-2).
Місія, роль та завдання адвокатури обумовлені її участю в реалізації правосуддя як однієї з функцій держави.
Законодавче внормування діяльності адвокатури з урахуванням мети її заснування та з додержанням конституційних приписів є однією з передумов ефективності системи правосуддя зокрема та дієвості механізму захисту людських прав у цілому.
Конституційний Суд України підкреслив, що набуття статусу адвоката не позбавляє особу конституційних прав і свобод. З набуттям статусу адвоката особа безсумнівно не обмежена та не позбавлена прав і свобод, гарантованих Конституцією України, оскільки обмеження або позбавлення адвокатів конституційних прав та свобод було б дискримінаційним.
Реалізація місії адвокатури України в механізмі захисту людських прав є складним завданням, що вимагає від кожного адвоката та органів адвокатського самоврядування професіоналізму, чесності та сумлінності.
🔸 Відносини між адвокатами та органами адвокатського самоврядування мають виникати та розвиватися не лише в межах вимог, визначених Конституцією України та законами України, а також з дотриманням духу корпоративної єдності та взаємоповаги. Тому органи адвокатського самоврядування мають забезпечити гласність своєї діяльності, зокрема відкритість та приступність ухвалених ними рішень, що є обовʼязковими до виконання всіма адвокатами. Водночас адвокати мають бути професійними, чесними та сумлінними під час ознайомлення та виконання цих рішень.