Гарантії апеляційного оскарження для захисту майнових прав на стадії досудового розслідування: Суд ухвалив Рішення

⚖️Другий сенат 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.
📌Згідно з частиною третьою статті 307 Кодексу „ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру“.
🖇️У статті 309 Кодексу визначено ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, зокрема встановлено перелік ухвал слідчого судді (частина перша), а також, що „під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній“ (частина друга).
📍Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину третю статті 307, частини першу, другу статті 309 Кодексу в тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кодексу.
🖇️Частина третя статті 307, частина перша, друга статті 309 Кодексу, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
📌Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 22 липня 2026 року.

КСУ у Рішенні у справі за конституційною скаргою Р.В. Дудіна запровадив вимоги реальної альтернативності застави триманню особи під вартою

⚖️Другий сенат КСУ 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 9-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Дудіна Романа Володимировича щодо відповідності Конституції України абзацу п'ятого частини п'ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
Суддя-доповідач у цій справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак.
📌Конституційний Суд України у цьому Рішенні хоч і визнав абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 КПК таким, що відповідає Конституції України, встановив, що судова практика у питанні встановлення розміру застави має „ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей“, а тому наголосив на суворій потребі тлумачення та застосування цього припису КПК сумісно з Конституцією України, Європейською конвенцією прав людини, а також практикою Європейського суду з прав людини.
🖋️У юридичних позиціях цього Рішення, виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, Суд запровадив „тест реальної альтернативності застави“, зміст якого, зокрема, передбачає, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб утримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючи розмір застави в судовому рішенні, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, передбачені КПК, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи. Крім того, слідчий суддя, суд зобов’язаний ретельно мотивувати розмір застави з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв’язки (сім’я, інші особисті комунікації), а також зв’язки за кордоном
📍З огляду на викладене Конституційний Суд України наголосив, що саме дотримання слідчим суддею, судом наведених юридичних позицій щодо реальної альтернативності застави забезпечує таке застосування абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кодексу, яке є сумісним із вимогами частини другої статті 29 Конституції України.
📝Текст Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 22 липня 2026 року.

Застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо військовослужбовців: Рішення № 4-р(ІІ)/2026.

⚖️16 липня 2026 року відбулася тематична онлайн-лекція, присвячена Рішенню Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року у справі за конституційною скаргою Гнезділова Сергія Олексійовича.
🔎Предметом конституційного контролю у цій справі була частина восьма статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою „під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402–405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті“. Цим Рішенням Суд визнав оспорюваний припис Кодексу неконституційним.
✏️Розкриваючи конституційні засади, покладені в основу Рішення, суддя-доповідач Василь Лемак зосередив увагу на гарантіях права на свободу та особисту недоторканність, установлених статтею 29 Конституції України. Він наголосив, що ця стаття не лише проголошує відповідне право, а й визначає дієвий механізм його захисту: питання про арешт або тримання під вартою має вирішувати суд на підставі вмотивованого судового рішення.
🧷За словами судді, вимога вмотивованості передбачає, що рішення про застосування запобіжного заходу має ґрунтуватися на законі та індивідуальній оцінці фактичних обставин конкретної справи. Оскільки обставини, ризики та особливості кожного кримінального провадження відрізняються, законодавець не може наперед і безальтернативно визначати єдиний результат судового розгляду.
📝„Чи може судове рішення бути справді вмотивованим, якщо його результат заздалегідь визначив законодавець? Якщо законом передбачено лише один запобіжний захід – тримання під вартою, суддя фактично позбавлений можливості оцінити конкретні обставини справи та обрати менш суворий захід“, – зазначив доповідач.
📍Василь Лемак підкреслив, що оспорюваний припис оцінювався не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими положеннями Кримінального процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження та правилами застосування запобіжних заходів. Водночас визначальним стандартом конституційного контролю була саме стаття 29 Конституції України.
📎Суддя також наголосив, що законодавець не може зводити роль суду до техніко-юридичного оформлення заздалегідь визначеного рішення. Визначення запобіжного заходу належить до правозастосовної діяльності суду, а отже, втручання законодавчої влади у здійснення цих повноважень порушує конституційний принцип поділу державної влади.
Окрему увагу було приділено принципам рівності та людської гідності. Підозра у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема військового, не позбавляє особу конституційних гарантій і не може бути підставою для автоматичного застосування найсуворішого запобіжного заходу. На переконання доповідача, людська гідність належить кожній людині незалежно від її статусу, поведінки чи обставин, у яких вона опинилася.
📌Суддя підкреслив, що ухвалене Рішення стосується не лише заявника або окремої категорії військовослужбовців. Передусім воно спрямоване на забезпечення конституційних повноважень слідчого судді, який має самостійно визначати належний запобіжний захід у кожній конкретній справі.
🖇️Під час лекції також ішлося про співвідношення потреб оборони держави та гарантій прав людини в умовах воєнного стану. Наголошено, що війна не повинна протиставлятися правам людини. Конституція України передбачає особливий правовий режим воєнного стану, однак водночас установлює перелік прав і гарантій, які не можуть бути обмежені навіть за таких умов. Здійснення правосуддя не може бути скасоване, обмежене або передане іншим органам чи посадовим особам.
📌Суддя Конституційного Суду України Олександр Водянніков, який виклав збіжну окрему думку стосовно Рішення, зосередився на його методологічному та практичному значенні. Він також звернув увагу на відтермінування втрати чинності неконституційним приписом на три місяці.

За його словами, такий підхід має забезпечити впорядкований перегляд судами запобіжних заходів, застосованих на підставі оспорюваного припису, та не допустити правової невизначеності в системі кримінальної юстиції.
📍Окрему думку щодо цього Рішення також виклав суддя Конституційного Суду України Віктор Городовенко.
✏️Суддя Конституційного Суду України Галина Юровська нагадала, що юридичні позиції Конституційного Суду України є обов’язковими для всіх органів державної влади, зокрема для законодавця та судів. Вона також відзначила значення наукових висновків, наданих фахівцями на запит судді-доповідача під час підготовки справи до розгляду.
🔎Підсумовуючи дискусію, судді наголосили, що Рішення № 4-р(ІІ)/2026 розвиває конституційні стандарти захисту свободи, людської гідності, рівності та незалежності судової влади. Воно має важливе значення для формування конституційного права воєнного часу та підтверджує, що навіть за виняткових обставин держава зобов’язана діяти в межах Конституції України.
🎥Детальніше – у відеоматеріалі за посиланням https://youtu.be/vfCHFogQs28.

Результати роботи за 21 липня: Суд розглянув низку справ за конституційними скаргами та конституційними поданнями, ухвалив 2 рішення та постановив низку ухвал

📍Велика палата 21 липня 2026 року на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 12 частини першої статті 34 Закону України ,,Про виконавче провадження“.
Суд продовжить розгляд цієї справи на одному з наступних пленарних засідань.

📍Другий сенат ухвалив рішення у справах за конституційними скаргами:
– Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України;
– Дудіна Романа Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.
Другий сенат на закритій частині пленарного засідання продовжив розгляд справи за конституційними скаргами Сивухіна Григорія Сергійовича, Андрейчука Тараса Васильовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України.
Розгляд цієї справи Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.

📍Третя колегія суддів Другого сенату постановила ухвали (остаточні) про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
 Сухореброї Тетяни Миколаївни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих приписів пункту 2 частини третьої статті 389, пункту 3 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України;
 Компанії І.ЕС. Майнінг Компані Лімітед щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу другого частини п’ятої статті 216, другого, третього речень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
Третя колегія суддів Другого сенату розглядала питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Куришко Алли Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частин першої, третьої, четвертої статті 369 Кримінального кодексу України.
Постановлено Ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частин першої, третьої статті 369 Кримінального кодексу України та відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів частини четвертої статті 369 Кримінального кодексу України.

Третя колегія суддів Другого сенату розглядала питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Жадана Дмитра Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини третьої статті 38, пункту 3 частини першої статті 40, окремого припису статті 234, окремих приписів частин першої, другої, першого речення, окремого припису другого речення частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі“, першого речення частини другої, окремих приписів частини четвертої статті 137, пункту 2 частини другої, окремих приписів пункту 2 частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Розгляд питання щодо відкриття конституційного провадження у справі буде продовжено на наступному засіданні Колегії.

КСУ у Рішенні у справі за конституційною скаргою Р.В. Дудіна запровадив вимоги реальної альтернативності застави триманню особи під вартою (оприлюднено Рішення № 9-р(ІІ)/2026)

⚖️Другий сенат Конституційного Суду України 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 9-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Дудіна Романа Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у цій справі – суддя Конституційного Суду України Василь Лемак.
🔎Оспорюваним приписом Кодексу встановлено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
🧷Конституційний Суд України у своєму Рішенні зазначає, що законодавче унормування застави, розмір якої покладає на особу, яку підозрюють чи обвинувачують, значне фінансове зобов’язання, має бути спрямоване на ефективну мотивацію особи утримуватися від неправомірної поведінки, оскільки лише в такий спосіб застава є реальною альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою. Тому законодавче врегулювання застави вимагає індивідуалізації стосовно особи, яку підозрюють чи обвинувачують, а також щодо обставин кримінального провадження, тобто розмір застави має бути відчутним для особи, однак не таким, що фактично унеможливлює її альтернативність триманню під вартою.
✏️Правовий сенс інституту застави як засобу, що є менш обтяжливим втручанням держави у право на свободу та особисту недоторканність, гарантоване частиною першою статті 29 Основного Закону України, полягає в тому, що особа має реальну можливість замінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді застави, беручи на себе одночасно процесуальні обов’язки, які випливають із досягнення завдань кримінального провадження. Застосування застави уможливлює досягнення цих завдань без застосування до підозрюваного чи обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу – тримання під вартою.
🔗У другому реченні частини четвертої статті 182 Кодексу законодавець установив, що „розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього“.
Конституційний Суд України окремо зауважує, що вимоги
частини четвертої статті 182 Кодексу щодо обов’язку врахування обставин, ризиків та заборони завідомо непомірного розміру застави мають загальний характер та є застосовними й у виключних випадках, передбачених оспорюваними приписами Кодексу – абзацом п’ятим частини п’ятої статті 182 Кодексу.
📝Конституційний Суд України дійшов висновку, що абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу у взаємозв’язку з приписами частини четвертої статті 182, частини третьої статті 183 Кодексу встановлює параметри (обставини, ризики), які дають змогу слідчому судді, суду у вмотивованому рішенні на підставі індивідуальної оцінки таких критеріїв призначити справедливий та домірний розмір застави також і в тих випадках, коли застава у зазначених Кодексом межах (вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно) не здатна забезпечити виконання особою, яку підозрюють чи обвинувачують у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків у кримінальному провадженні.
✒️Ураховуючи те, що законодавець не встановив максимального розміру (верхньої межі) застави у виключних випадках, зазначених в оспорюваних приписах Кодексу, Конституційний Суд України акцентує на тому, що майнова й інша соціальна диференціація сучасного суспільства є значною, а тому будь-який максимальний розмір застави може виявитися нерелевантним у забезпеченні стримувальної ролі застави як запобіжного заходу в кримінальному

провадженні.
📎Конституційний Суд України зважає на те, що оспорювані приписи Кодексу у взаємозв’язку з іншими приписами Кодексу передбачають потребу враховувати майновий стан особи, а тому дають змогу слідчому судді, суду на підставі індивідуальної оцінки визначити для неї такий розмір застави, який має стримувальний характер для кожної особи незалежно від показників її майнового стану.
Конституційний Суд України вважає, що абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу у взаємозв’язку з частиною четвертою статті 182 Кодексу є виправданим із огляду на вагомість таких конституційних цінностей, як право на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та інтереси здійснення правосуддя відповідно до основних засад судочинства (частина друга статті 129 Конституції України).
🖋️Конституційний Суд України звертає увагу, що практика застосування оспорюваних приписів Кодексу судами системи судоустрою України має ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей.
🖇️Визнаючи абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Конституційний Суд України наголошує на суворій потребі його тлумачення та застосування судами системи судоустрою України з урахуванням сумісності цих приписів Кодексу з нормами, принципами й цінностями Конституції України, Конвенцією, а також практики Європейського суду з прав людини та спільної європейської конституційної традиції.
Конституційний Суд України вказує, що для реального досягнення мети альтернативності застави запобіжному заходу у виді тримання під вартою відповідно до усталених позицій Європейського суду з прав людини, визначаючи розмір застави у виключних випадках, слідчий суддя, суд у судовому рішенні зобов’язаний навести аргументи, які підтверджують установлення розміру застави поза граничними межами, визначеними оспорюваними приписами Кодексу.
✒️Конституційний Суд України, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, вважає, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючи розмір застави в судовому рішенні, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи; водночас активи для сплати визначеного розміру застави мають бути доступними особі, яку підозрюють чи обвинувачують, зокрема має бути враховано обставину, що стала підставою для накладення арешту на майно особи в межах кримінального провадження.
✏️Із урахуванням позицій Європейського суду з прав людини Конституційний Суд України виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, окремо наголошує на обов’язку слідчого судді, суду ретельно мотивувати розмір застави, зокрема, з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв’язки (сім’ю, інші особисті комунікації), а також зв’язки за кордоном .
📍З огляду на викладене Конституційний Суд України наголошує, що саме дотримання слідчим суддею, судом наведених юридичних позицій щодо реальної альтернативності застави триманню під вартою забезпечує таке застосування абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кодексу, яке є сумісним із вимогами частини другої статті 29 Конституції України.
📌Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав таким що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.

Гарантії апеляційного оскарження для захисту майнових прав на стадії досудового розслідування: Суд оприлюднив Рішення № 8-р(ІІ)/2026

⚖️Другий сенат 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.
🔍Згідно з частиною третьою статті 307 Кодексу „ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру“.
✏️У статті 309 Кодексу визначено ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, зокрема встановлено перелік ухвал слідчого судді (частина перша), а також, що „під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній“ (частина друга).
🧷Аналізуючи приписи частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кодексу в аспекті встановлення ними правомірної мети обмеження права на оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кодексу, Конституційний Суд України акцентував на такому.

📝Держава має простір обдумування щодо внормування законом кримінальних процесуальних відносин із реалізації права на оскарження в апеляційному порядку процесуальних судових рішень, якими вирішуються окремі питання кримінального провадження. Унормовуючи ці відносини, Верховна Рада України має дотримуватись цінностей, принципів та приписів Конституції України.
✒️Держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини – та підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й ужити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, з урахуванням меж здійснення таких прав, що їх установлено законом, приписи якого відповідають принципу юридичної визначеності, спрямовані на досягнення правомірної мети та є домірними.

🖋️Особа у якої тимчасово вилучено майно, та щодо якого відсутня ухвала слідчого суддів про арешт майна за приписами Кодексу, має право подати до слідчого судді скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу та, у разі ухвалення слідчим суддею ухвали про відмову в задоволенні такої скарги, право на подання заперечення проти цієї ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді.