провадженні.
📎Конституційний Суд України зважає на те, що оспорювані приписи Кодексу у взаємозв’язку з іншими приписами Кодексу передбачають потребу враховувати майновий стан особи, а тому дають змогу слідчому судді, суду на підставі індивідуальної оцінки визначити для неї такий розмір застави, який має стримувальний характер для кожної особи незалежно від показників її майнового стану.
Конституційний Суд України вважає, що абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу у взаємозв’язку з частиною четвертою статті 182 Кодексу є виправданим із огляду на вагомість таких конституційних цінностей, як право на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та інтереси здійснення правосуддя відповідно до основних засад судочинства (частина друга статті 129 Конституції України).
🖋️Конституційний Суд України звертає увагу, що практика застосування оспорюваних приписів Кодексу судами системи судоустрою України має ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей.
🖇️Визнаючи абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Конституційний Суд України наголошує на суворій потребі його тлумачення та застосування судами системи судоустрою України з урахуванням сумісності цих приписів Кодексу з нормами, принципами й цінностями Конституції України, Конвенцією, а також практики Європейського суду з прав людини та спільної європейської конституційної традиції.
Конституційний Суд України вказує, що для реального досягнення мети альтернативності застави запобіжному заходу у виді тримання під вартою відповідно до усталених позицій Європейського суду з прав людини, визначаючи розмір застави у виключних випадках, слідчий суддя, суд у судовому рішенні зобов’язаний навести аргументи, які підтверджують установлення розміру застави поза граничними межами, визначеними оспорюваними приписами Кодексу.
✒️Конституційний Суд України, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, вважає, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючи розмір застави в судовому рішенні, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи; водночас активи для сплати визначеного розміру застави мають бути доступними особі, яку підозрюють чи обвинувачують, зокрема має бути враховано обставину, що стала підставою для накладення арешту на майно особи в межах кримінального провадження.
✏️Із урахуванням позицій Європейського суду з прав людини Конституційний Суд України виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, окремо наголошує на обов’язку слідчого судді, суду ретельно мотивувати розмір застави, зокрема, з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв’язки (сім’ю, інші особисті комунікації), а також зв’язки за кордоном .
📍З огляду на викладене Конституційний Суд України наголошує, що саме дотримання слідчим суддею, судом наведених юридичних позицій щодо реальної альтернативності застави триманню під вартою забезпечує таке застосування абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кодексу, яке є сумісним із вимогами частини другої статті 29 Конституції України.
📌Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав таким що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.
📎Конституційний Суд України зважає на те, що оспорювані приписи Кодексу у взаємозв’язку з іншими приписами Кодексу передбачають потребу враховувати майновий стан особи, а тому дають змогу слідчому судді, суду на підставі індивідуальної оцінки визначити для неї такий розмір застави, який має стримувальний характер для кожної особи незалежно від показників її майнового стану.
Конституційний Суд України вважає, що абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу у взаємозв’язку з частиною четвертою статті 182 Кодексу є виправданим із огляду на вагомість таких конституційних цінностей, як право на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) та інтереси здійснення правосуддя відповідно до основних засад судочинства (частина друга статті 129 Конституції України).
🖋️Конституційний Суд України звертає увагу, що практика застосування оспорюваних приписів Кодексу судами системи судоустрою України має ознаки непослідовності та внутрішніх суперечностей.
🖇️Визнаючи абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кодексу таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Конституційний Суд України наголошує на суворій потребі його тлумачення та застосування судами системи судоустрою України з урахуванням сумісності цих приписів Кодексу з нормами, принципами й цінностями Конституції України, Конвенцією, а також практики Європейського суду з прав людини та спільної європейської конституційної традиції.
Конституційний Суд України вказує, що для реального досягнення мети альтернативності застави запобіжному заходу у виді тримання під вартою відповідно до усталених позицій Європейського суду з прав людини, визначаючи розмір застави у виключних випадках, слідчий суддя, суд у судовому рішенні зобов’язаний навести аргументи, які підтверджують установлення розміру застави поза граничними межами, визначеними оспорюваними приписами Кодексу.
✒️Конституційний Суд України, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, вважає, що для запобігання перетворенню застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою слідчий суддя, суд, визначаючи розмір застави в судовому рішенні, повинен обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені Кодексом, а також наявність осіб, які перебувають на утриманні цієї особи; водночас активи для сплати визначеного розміру застави мають бути доступними особі, яку підозрюють чи обвинувачують, зокрема має бути враховано обставину, що стала підставою для накладення арешту на майно особи в межах кримінального провадження.
✏️Із урахуванням позицій Європейського суду з прав людини Конституційний Суд України виходячи з принципу, за яким усі сумніви й припущення мають тлумачитися на користь особи, яку підозрюють чи обвинувачують, окремо наголошує на обов’язку слідчого судді, суду ретельно мотивувати розмір застави, зокрема, з посиланням на документи про фінансовий стан особи, обґрунтовувати кожний складник, що формує загальний розмір застави, уникати припущень про матеріальну спроможність особи, зазначати, чому саме такий розмір застави є достатнім для запобігання ризику переховування особи від органів досудового розслідування та суду, ураховувати її соціальні зв’язки (сім’ю, інші особисті комунікації), а також зв’язки за кордоном .
📍З огляду на викладене Конституційний Суд України наголошує, що саме дотримання слідчим суддею, судом наведених юридичних позицій щодо реальної альтернативності застави триманню під вартою забезпечує таке застосування абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кодексу, яке є сумісним із вимогами частини другої статті 29 Конституції України.
📌Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав таким що відповідає Конституції України (є конституційним), абзац п’ятий частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України.
Гарантії апеляційного оскарження для захисту майнових прав на стадії досудового розслідування: Суд оприлюднив Рішення № 8-р(ІІ)/2026
⚖️Другий сенат 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.
🔍Згідно з частиною третьою статті 307 Кодексу „ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру“.
✏️У статті 309 Кодексу визначено ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, зокрема встановлено перелік ухвал слідчого судді (частина перша), а також, що „під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній“ (частина друга).
🧷Аналізуючи приписи частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кодексу в аспекті встановлення ними правомірної мети обмеження права на оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кодексу, Конституційний Суд України акцентував на такому.
📝Держава має простір обдумування щодо внормування законом кримінальних процесуальних відносин із реалізації права на оскарження в апеляційному порядку процесуальних судових рішень, якими вирішуються окремі питання кримінального провадження. Унормовуючи ці відносини, Верховна Рада України має дотримуватись цінностей, принципів та приписів Конституції України.
✒️Держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини – та підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й ужити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, з урахуванням меж здійснення таких прав, що їх установлено законом, приписи якого відповідають принципу юридичної визначеності, спрямовані на досягнення правомірної мети та є домірними.
🖋️Особа у якої тимчасово вилучено майно, та щодо якого відсутня ухвала слідчого суддів про арешт майна за приписами Кодексу, має право подати до слідчого судді скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу та, у разі ухвалення слідчим суддею ухвали про відмову в задоволенні такої скарги, право на подання заперечення проти цієї ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді.
⚖️Другий сенат 21 липня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 8-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою Гудиренка Сергія Володимировича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі – Кодекс).
Суддя-доповідач у справі – Олег Первомайський.
🔍Згідно з частиною третьою статті 307 Кодексу „ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру“.
✏️У статті 309 Кодексу визначено ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, зокрема встановлено перелік ухвал слідчого судді (частина перша), а також, що „під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 91 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній“ (частина друга).
🧷Аналізуючи приписи частини третьої статті 307, частин першої, другої статті 309 Кодексу в аспекті встановлення ними правомірної мети обмеження права на оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кодексу, Конституційний Суд України акцентував на такому.
📝Держава має простір обдумування щодо внормування законом кримінальних процесуальних відносин із реалізації права на оскарження в апеляційному порядку процесуальних судових рішень, якими вирішуються окремі питання кримінального провадження. Унормовуючи ці відносини, Верховна Рада України має дотримуватись цінностей, принципів та приписів Конституції України.
✒️Держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини – та підтримуючи дієвість принципу верховенства права (правовладдя), повинна не лише утриматись від застосування надмірних засобів втручання у право власності та інше добросовісне володіння, але й ужити належних заходів для забезпечення можливості вільно та на власний розсуд здійснювати їх кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, з урахуванням меж здійснення таких прав, що їх установлено законом, приписи якого відповідають принципу юридичної визначеності, спрямовані на досягнення правомірної мети та є домірними.
🖋️Особа у якої тимчасово вилучено майно, та щодо якого відсутня ухвала слідчого суддів про арешт майна за приписами Кодексу, має право подати до слідчого судді скаргу на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу та, у разі ухвалення слідчим суддею ухвали про відмову в задоволенні такої скарги, право на подання заперечення проти цієї ухвали слідчого судді під час підготовчого провадження в суді.
🖊️Проте можливість реалізації особою права на подання заперечення проти ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні відповідно до статті 169 Кодексу тимчасово вилученого майна, залежить від факту завершення досудового розслідування й не залежить від рішень та дій цієї особи, оскільки згідно з приписами Кодексу особа, у якої тимчасово вилучено майно, зможе подати заперечення проти ухвали слідчого судді лише після завершення досудового розслідування.
📍У весь цей час особа, чиє майно тимчасово вилучено на підставі приписів Кодексу, також позбавлена правомочностей з володіння, користування та розпоряджатись ним, гарантованих статтею 41 Конституції України.
🔗Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що встановлені пунктом 1 частини першої статті 303, частиною третьою статті 309 Кодексу складники механізму судового контролю за правомірністю втручання в права особи під час досудового розслідування, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, не забезпечують дієвого та ефективного захисту конституційних прав, гарантованих Конституцією України.
📎Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що частина третя статті 307, частини перша, друга статті 309 Кодексу суперечать приписам частини другої статті 3, частини першої статті 8, частин першої, третьої статті 41, частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другоїстатті 129 Конституції України.
📌Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину третю статті 307, частини першу, другу статті 309 Кримінального процесуального кодексу України в тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.
Частина третя статті 307, частина перша, друга статті 309 Кримінального процесуального кодексу України, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
📍У весь цей час особа, чиє майно тимчасово вилучено на підставі приписів Кодексу, також позбавлена правомочностей з володіння, користування та розпоряджатись ним, гарантованих статтею 41 Конституції України.
🔗Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України вважає, що встановлені пунктом 1 частини першої статті 303, частиною третьою статті 309 Кодексу складники механізму судового контролю за правомірністю втручання в права особи під час досудового розслідування, у якому жодній особі не повідомлено про підозру, не забезпечують дієвого та ефективного захисту конституційних прав, гарантованих Конституцією України.
📎Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що частина третя статті 307, частини перша, друга статті 309 Кодексу суперечать приписам частини другої статті 3, частини першої статті 8, частин першої, третьої статті 41, частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини другоїстатті 129 Конституції України.
📌Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частину третю статті 307, частини першу, другу статті 309 Кримінального процесуального кодексу України в тім, що вони не визначають права на апеляційне оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.
Частина третя статті 307, частина перша, друга статті 309 Кримінального процесуального кодексу України, визнані неконституційними в зазначеному аспекті, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Результати роботи за 22 липня: Суд розглядав справи за конституційними скаргами та постановив низку ухвал
🔷Перший сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
Арустамяна Ашота Едуардовича щодо конституційності окремого припису пункту 1 частини першої статті 2 Закону України „Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України“;
Мельника Олександра Михайловича, Мальцева Максима Вячеславовича щодо конституційності частини десятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України.
Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔷Перший сенат на засіданні розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Шалухіної Вікторії Вікторівни щодо конституційності приписів абзацу шістнадцятого частини першої статті 1, підпункту „в“ пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45, частини першої статті 511 Закону України „Про запобігання корупції“, пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Перший сенат постановив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження.
🔷Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
Лопушанського Володимира Михайловича щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“;
Гольник Лариси Владленівни щодо конституційності частини четвертої статті 22, пункту 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя“;
Бухтоярової Оксани Василівни щодо конституційності абзацу п’ятнадцятого частини першої статті 1, підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45, частини першої статті 511 Закону України "Про запобігання корупції", пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України;
Черниш Катерини Миколаївни щодо конституційності пункту 9 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.
Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔷Другий сенат об’єднав в одне конституційне провадження справу за конституційною скаргою Сластнікова Володимира Володимировича щодо конституційності окремих приписів частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та справу за конституційною скаргою Андроннікова Євгенія Сергійовича щодо конституційності окремих приписів частини другої статті 33, частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення в одне конституційне провадження. Суддями-доповідачами у ці й справі визначено Водяннікова О.Ю., Городовенка В. В.
🔷В одне конституційне провадження об’єднано справу за конституційною скаргою Черниш Катерини Миколаївни щодо конституційності пункту 9 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України та справу за конституційною скаргою Карась Альони Василівни, Карася Володимира Володимировича щодо конституційності пункту 9 частини першої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України в одне конституційне провадження. Суддями-доповідачами у цій справі визначено Лемака В.В., Первомайського О.О.
🔷Перший сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
Арустамяна Ашота Едуардовича щодо конституційності окремого припису пункту 1 частини першої статті 2 Закону України „Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України“;
Мельника Олександра Михайловича, Мальцева Максима Вячеславовича щодо конституційності частини десятої статті 615 Кримінального процесуального кодексу України.
Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔷Перший сенат на засіданні розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Шалухіної Вікторії Вікторівни щодо конституційності приписів абзацу шістнадцятого частини першої статті 1, підпункту „в“ пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45, частини першої статті 511 Закону України „Про запобігання корупції“, пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України. Перший сенат постановив Ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження.
🔷Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
Лопушанського Володимира Михайловича щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір“;
Гольник Лариси Владленівни щодо конституційності частини четвертої статті 22, пункту 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя“;
Бухтоярової Оксани Василівни щодо конституційності абзацу п’ятнадцятого частини першої статті 1, підпункту "в" пункту 2 частини першої статті 3, частини першої статті 45, частини першої статті 511 Закону України "Про запобігання корупції", пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України;
Черниш Катерини Миколаївни щодо конституційності пункту 9 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України.
Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🔷Другий сенат об’єднав в одне конституційне провадження справу за конституційною скаргою Сластнікова Володимира Володимировича щодо конституційності окремих приписів частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та справу за конституційною скаргою Андроннікова Євгенія Сергійовича щодо конституційності окремих приписів частини другої статті 33, частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення в одне конституційне провадження. Суддями-доповідачами у ці й справі визначено Водяннікова О.Ю., Городовенка В. В.
🔷В одне конституційне провадження об’єднано справу за конституційною скаргою Черниш Катерини Миколаївни щодо конституційності пункту 9 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України та справу за конституційною скаргою Карась Альони Василівни, Карася Володимира Володимировича щодо конституційності пункту 9 частини першої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України в одне конституційне провадження. Суддями-доповідачами у цій справі визначено Лемака В.В., Первомайського О.О.
🔷Перша колегія суддів Другого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Чауса Миколи Олексійовича щодо конституційності абзацу першого частини шостої статті 539 Кримінального процесуального кодексу України.
🔷Друга колегія суддів Другого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Трутельницької Карини Едуардівни щодо конституційності частини першої статті 10 Закону України „Про іпотеку“, частини першої статті 937 Цивільного кодексу України „у системному зв’язку зі статтею 936“ Цивільного кодексу України, частини п’ятої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.
🔷Друга колегія суддів Другого сенату відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ЖОВТЕНЬ“ щодо конституційності окремих приписів абзацу першого пункту 524, абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX „Перехідні положення“ Податкового кодексу України. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
🔷Друга колегія суддів Другого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Трутельницької Карини Едуардівни щодо конституційності частини першої статті 10 Закону України „Про іпотеку“, частини першої статті 937 Цивільного кодексу України „у системному зв’язку зі статтею 936“ Цивільного кодексу України, частини п’ятої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України.
🔷Друга колегія суддів Другого сенату відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ЖОВТЕНЬ“ щодо конституційності окремих приписів абзацу першого пункту 524, абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX „Перехідні положення“ Податкового кодексу України. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
Суд розглядав справи за конституційними поданнями
та постановив низку ухвал
⚖️Велика палата 23 липня 2026 року на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справ за конституційними поданнями:
Верховного Суду щодо конституційності окремих приписів статей 309, 392 Кримінального процесуального кодексу України;
Верховного Суду щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача“.
Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
⚖️Велика палата подовжила до 9 вересня ц.р. строк постановлення колегіями суддів Суду ухвал про відкриття або про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними поданнями Верховного Суду та конституційними скаргами: Чорнея Мірчі Івановича; Бухаріна Сергія Геннадійовича; ТОВ „Закарпаттяенергозбут“; Дрозденка Максима Вікторовича; Райхель Вероніки Варламівни; Голуба Олександра Сергійовича; Татаренко Юлії Іванівни; Гайдука Антона Юрійовича; ТОВ „Промгаз Сіті“; Жадана Дмитра Олександровича; ТОВ „РТЕ ЮКРЕЙН“, ТОВ „Енергетична компанія „Інсол“; Ющенка Олександра Миколайовича; Дрозденка Максима Вікторовича; Вялих Наталії Олександрівни; Лебедєвої Альони Павлівни;
⚖️Третя колегія суддів Другого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Голубінської Людмили Григорівни щодо конституційності пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв’язку з частиною шостою статті 170 цього Кодексу.
⚖️Водночас, Третя колегія суддів Другого сенату відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,О.С.П.АГРО“ щодо конституційності частин третьої, п’ятої статті 13 Закону України „Про валюту і валютні операції“. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
та постановив низку ухвал
⚖️Велика палата 23 липня 2026 року на закритій частині пленарного засідання продовжила розгляд справ за конституційними поданнями:
Верховного Суду щодо конституційності окремих приписів статей 309, 392 Кримінального процесуального кодексу України;
Верховного Суду щодо конституційності пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача“.
Суд продовжить розгляд цих справ на одному з наступних пленарних засідань.
⚖️Велика палата подовжила до 9 вересня ц.р. строк постановлення колегіями суддів Суду ухвал про відкриття або про відмову у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними поданнями Верховного Суду та конституційними скаргами: Чорнея Мірчі Івановича; Бухаріна Сергія Геннадійовича; ТОВ „Закарпаттяенергозбут“; Дрозденка Максима Вікторовича; Райхель Вероніки Варламівни; Голуба Олександра Сергійовича; Татаренко Юлії Іванівни; Гайдука Антона Юрійовича; ТОВ „Промгаз Сіті“; Жадана Дмитра Олександровича; ТОВ „РТЕ ЮКРЕЙН“, ТОВ „Енергетична компанія „Інсол“; Ющенка Олександра Миколайовича; Дрозденка Максима Вікторовича; Вялих Наталії Олександрівни; Лебедєвої Альони Павлівни;
⚖️Третя колегія суддів Другого сенату відмовила (остаточно) у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Голубінської Людмили Григорівни щодо конституційності пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв’язку з частиною шостою статті 170 цього Кодексу.
⚖️Водночас, Третя колегія суддів Другого сенату відкрила конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,О.С.П.АГРО“ щодо конституційності частин третьої, п’ятої статті 13 Закону України „Про валюту і валютні операції“. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
Митні правовідносини в Україні:
КСУ долучився до науково-практичної конференції
🧷24 липня 2026 року на базі Університету митної справи та фінансів відбулася науково-практична конференція „Митні правовідносини в Україні: виклики праворозуміння, правотворчості та судової практики“.
Захід об’єднав представників Конституційного Суду України, Верховного Суду, Державної митної служби України, судів системи судоустрою України, наукових установ, закладів вищої освіти, адвокатури.
📌З вітальною промовою до учасників заходу звернувся виконувач обов’язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин. Він наголосив, що в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України митні правовідносини набувають не лише економічного, а й стратегічного значення, оскільки пов’язані із забезпеченням національної безпеки, обороноздатності держави, економічної стійкості та виконанням міжнародних зобов’язань України. За його словами, ефективне функціонування цієї сфери потребує належного балансу між публічними інтересами держави та правами осіб, якісної правотворчості й послідовної судової практики.
📍„Лише гармонійне поєднання належного праворозуміння, виваженої правотворчості та послідовної судової практики здатне забезпечити стабільність правового регулювання, юридичну визначеність і належний захист прав та законних інтересів учасників митних правовідносин“, – підкреслив Олександр Петришин.
✏️У відкритті конференції також взяли участь ректор Університету митної справи та фінансів Дмитро Бочаров, Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ігор Дашутін, виконувач обов’язків Голови Державної митної служби України Сергій Звягінцев та Голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник.
📌Із доповіддю „Правові позиції Конституційного Суду України у справах з митних правовідносин“ виступила заступник керівника Правового департаменту – керівник управління порівняльно-правового аналізу Секретаріату Конституційного Суду України Оксана Житник. Вона зазначила, що аналіз рішень Конституційного Суду України, ухвалених упродовж 2009–2025 років, засвідчує поступове формування цілісної конституційної доктрини митного регулювання, заснованої на матеріальному розумінні верховенства права.
🧷Оксана Житник зауважила, що практика Конституційного Суду України у сфері митного регулювання формує новий стандарт правозастосування, відповідно до якого нормативне регулювання та рішення законодавця, митних органів і судів мають оцінюватися не лише з погляду формальної законності, а й на відповідність, зокрема, вимогам юридичної визначеності, домірності та справедливості. Промовиця також підкреслила, що сформовані юридичні позиції Суду визначають межі законодавчої дискреції та орієнтують митні органи на ухвалення мотивованих, обґрунтованих і співмірних рішень.
✏️Учасники конференції також обговорили актуальні напрями розвитку митного законодавства в контексті європейської інтеграції України, упровадження європейських стандартів у національні митні правовідносини, забезпечення єдності судової практики та юридичної визначеності, процесуальні механізми ефективного захисту прав у митних спорах.
🖋️Конференцію організовано Університетом митної справи та фінансів спільно з Конституційним Судом України, Верховним Судом, Державною митною службою України, Національною академією правових наук України, Національною асоціацією адвокатів України, Національною школою суддів України, Федерацією роботодавців України, Науково-практичним хабом „Верховенство права“.
КСУ долучився до науково-практичної конференції
🧷24 липня 2026 року на базі Університету митної справи та фінансів відбулася науково-практична конференція „Митні правовідносини в Україні: виклики праворозуміння, правотворчості та судової практики“.
Захід об’єднав представників Конституційного Суду України, Верховного Суду, Державної митної служби України, судів системи судоустрою України, наукових установ, закладів вищої освіти, адвокатури.
📌З вітальною промовою до учасників заходу звернувся виконувач обов’язків Голови Конституційного Суду України Олександр Петришин. Він наголосив, що в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України митні правовідносини набувають не лише економічного, а й стратегічного значення, оскільки пов’язані із забезпеченням національної безпеки, обороноздатності держави, економічної стійкості та виконанням міжнародних зобов’язань України. За його словами, ефективне функціонування цієї сфери потребує належного балансу між публічними інтересами держави та правами осіб, якісної правотворчості й послідовної судової практики.
📍„Лише гармонійне поєднання належного праворозуміння, виваженої правотворчості та послідовної судової практики здатне забезпечити стабільність правового регулювання, юридичну визначеність і належний захист прав та законних інтересів учасників митних правовідносин“, – підкреслив Олександр Петришин.
✏️У відкритті конференції також взяли участь ректор Університету митної справи та фінансів Дмитро Бочаров, Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Ігор Дашутін, виконувач обов’язків Голови Державної митної служби України Сергій Звягінцев та Голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник.
📌Із доповіддю „Правові позиції Конституційного Суду України у справах з митних правовідносин“ виступила заступник керівника Правового департаменту – керівник управління порівняльно-правового аналізу Секретаріату Конституційного Суду України Оксана Житник. Вона зазначила, що аналіз рішень Конституційного Суду України, ухвалених упродовж 2009–2025 років, засвідчує поступове формування цілісної конституційної доктрини митного регулювання, заснованої на матеріальному розумінні верховенства права.
🧷Оксана Житник зауважила, що практика Конституційного Суду України у сфері митного регулювання формує новий стандарт правозастосування, відповідно до якого нормативне регулювання та рішення законодавця, митних органів і судів мають оцінюватися не лише з погляду формальної законності, а й на відповідність, зокрема, вимогам юридичної визначеності, домірності та справедливості. Промовиця також підкреслила, що сформовані юридичні позиції Суду визначають межі законодавчої дискреції та орієнтують митні органи на ухвалення мотивованих, обґрунтованих і співмірних рішень.
✏️Учасники конференції також обговорили актуальні напрями розвитку митного законодавства в контексті європейської інтеграції України, упровадження європейських стандартів у національні митні правовідносини, забезпечення єдності судової практики та юридичної визначеності, процесуальні механізми ефективного захисту прав у митних спорах.
🖋️Конференцію організовано Університетом митної справи та фінансів спільно з Конституційним Судом України, Верховним Судом, Державною митною службою України, Національною академією правових наук України, Національною асоціацією адвокатів України, Національною школою суддів України, Федерацією роботодавців України, Науково-практичним хабом „Верховенство права“.
Партнерство у сфері захисту прав людини:
ЄСПЛ підтримав позицію КСУ, оцінюючи зміни до КПК України
📍Конституційний Суд України та Європейський суд з прав людини дедалі активніше розбудовують двосторонній діалог. КСУ активно використовує практику ЄСПЛ як джерело інтерпретації змісту прав і свобод людини. ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо України, зважає на національний конституційний контекст, юридичні позиції Конституційного Суду України та вітчизняну правову доктрину. Ця співпраця є автономною, не має ієрархічного характеру та субординації. Вона базується на спільних цінностях: верховенстві права, людській гідності та захисті основоположних прав.
💬„Конституційний Суд України виступає не лише реципієнтом стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й активним суб’єктом формування європейського правового дискурсу“, – наголошує виконувач обов’язків Голови КСУ Олександр Петришин у колективній монографії, опублікованій до 30-ї річниці ухвалення Конституції України.
📌23 липня 2026 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справах „Колесник і Смельницький проти України“ та „Дерев’янко і Тарасова проти України“, у яких уперше оцінював на відповідність Конвенції законодавчий механізм щодо особливостей застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану.
🖊️У цих рішеннях ЄСПЛ спирається на Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024, у якому КСУ чітко зазначив, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід. У цьому рішенні наголошено, що під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кримінального процесуального кодексу України є можливість, за певних підстав та обставин, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Суддями-доповідачами у цій справі були Віктор Городовенко та Володимир Мойсик.
📍У справі „Колесник і Смельницький проти України“ ЄСПЛ констатував відсутність порушень Конвенції та підтвердив, що навіть у надзвичайних умовах тривале тримання під вартою повинно ґрунтуватися на індивідуальній оцінці конкретних ризиків, однак особливі обставини повномасштабної війни та здійснення правосуддя у прифронтових регіонах можуть бути враховані під час оцінки розумності такого обмеження свободи.
🖋️Водночас, у справі „Дерев’янко і Тарасова проти України“ ЄСПЛ встановив порушення Конвенції, підкресливши, що навіть в умовах воєнного стану сама лише тяжкість обвинувачення у злочинах проти національної безпеки не виправдовує тримання під вартою, а українські суди зобов’язані наводити індивідуалізовані, належні та достатні підстави для такого запобіжного заходу.
🖇️Варто зауважити, що посилання на рішення Конституційного Суду України стало усталеною практикою ЄСПЛ. У справі „Гуменюк та інші проти України“ від 21 липня 2021 року, оцінюючи порушення конвенційних прав заявників, ЄСПЛ погодився з висновками Конституційного Суду України, сформульованими у Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо порушення принципу незмінюваності суддів. ЄСПЛ констатував, що заявники були змушені конкурувати, щоб зберегти право виконувати професійні обов’язки судді. Крім того, ЄСПЛ підкреслив, що невиконання національними органами цього рішення Конституційного Суду України та тривала неможливість поновити здійснення своїх повноважень для заявників суттєво підірвали юридичну визначеність та передбачуваність конституційних принципів незалежності суддів.
ЄСПЛ підтримав позицію КСУ, оцінюючи зміни до КПК України
📍Конституційний Суд України та Європейський суд з прав людини дедалі активніше розбудовують двосторонній діалог. КСУ активно використовує практику ЄСПЛ як джерело інтерпретації змісту прав і свобод людини. ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо України, зважає на національний конституційний контекст, юридичні позиції Конституційного Суду України та вітчизняну правову доктрину. Ця співпраця є автономною, не має ієрархічного характеру та субординації. Вона базується на спільних цінностях: верховенстві права, людській гідності та захисті основоположних прав.
💬„Конституційний Суд України виступає не лише реципієнтом стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, але й активним суб’єктом формування європейського правового дискурсу“, – наголошує виконувач обов’язків Голови КСУ Олександр Петришин у колективній монографії, опублікованій до 30-ї річниці ухвалення Конституції України.
📌23 липня 2026 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справах „Колесник і Смельницький проти України“ та „Дерев’янко і Тарасова проти України“, у яких уперше оцінював на відповідність Конвенції законодавчий механізм щодо особливостей застосування запобіжних заходів в умовах воєнного стану.
🖊️У цих рішеннях ЄСПЛ спирається на Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024, у якому КСУ чітко зазначив, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід. У цьому рішенні наголошено, що під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кримінального процесуального кодексу України є можливість, за певних підстав та обставин, застосувати заставу як більш м’який запобіжний захід. Суддями-доповідачами у цій справі були Віктор Городовенко та Володимир Мойсик.
📍У справі „Колесник і Смельницький проти України“ ЄСПЛ констатував відсутність порушень Конвенції та підтвердив, що навіть у надзвичайних умовах тривале тримання під вартою повинно ґрунтуватися на індивідуальній оцінці конкретних ризиків, однак особливі обставини повномасштабної війни та здійснення правосуддя у прифронтових регіонах можуть бути враховані під час оцінки розумності такого обмеження свободи.
🖋️Водночас, у справі „Дерев’янко і Тарасова проти України“ ЄСПЛ встановив порушення Конвенції, підкресливши, що навіть в умовах воєнного стану сама лише тяжкість обвинувачення у злочинах проти національної безпеки не виправдовує тримання під вартою, а українські суди зобов’язані наводити індивідуалізовані, належні та достатні підстави для такого запобіжного заходу.
🖇️Варто зауважити, що посилання на рішення Конституційного Суду України стало усталеною практикою ЄСПЛ. У справі „Гуменюк та інші проти України“ від 21 липня 2021 року, оцінюючи порушення конвенційних прав заявників, ЄСПЛ погодився з висновками Конституційного Суду України, сформульованими у Рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 щодо порушення принципу незмінюваності суддів. ЄСПЛ констатував, що заявники були змушені конкурувати, щоб зберегти право виконувати професійні обов’язки судді. Крім того, ЄСПЛ підкреслив, що невиконання національними органами цього рішення Конституційного Суду України та тривала неможливість поновити здійснення своїх повноважень для заявників суттєво підірвали юридичну визначеність та передбачуваність конституційних принципів незалежності суддів.
✏️Така послідовна позиція ЄСПЛ продемонструвала не лише врахування рішень КСУ як невіддільного складника національного права, але й наднаціональне визнання їхнього засадничого значення для забезпечення фундаментальних конституційних гарантій у світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, наведені прецеденти чітко засвідчують, що сучасний діалог між Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини став дієвим інструментом розбудови спільного європейського правового простору та багаторівневої системи захисту прав людини, яка поєднує універсальні європейські стандарти із повагою до конституційної ідентичності нашої держави.