⚖️Суд розглядає справу щодо обмежень на зміну ціни в договорах про публічні закупівлі
Другий сенат #КСУ 28 жовтня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ (далі – Товариство) щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“ від 25 грудня 2015 року № 922–VIII зі змінами (далі – Закон).
Суддя-доповідач у справі Сергій Різник поінформував про зміст конституційної скарги та підстави для відкриття конституційного провадження.
▪️Суддя зазначив, що за результатами проведення Комунальним некомерційним підприємством „Жовтоводська міська лікарня“ (далі – Лікарня) процедури відкритих торгів між Лікарнею та Товариством було укладено договір про постачання електричної енергії. Надалі сторони уклали шість додаткових угод до цього договору, якими було змінено ціну електричної енергії.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
У зв’язку з виникненням спору між сторонами договору щодо зміни ціни на електричну енергію Лікарня звернулася до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення з Товариства грошових коштів, отриманих на їх підставі.
Господарський суд міста Києва рішенням, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін, позов задовольнив, визнав недійсними додаткові угоди до договору та стягнув із Товариства на користь Лікарні надмірно сплачені кошти.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановою, яка є остаточним судовим рішенням у цій справі, залишила касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. Також відмовила в задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
▪️Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив зокрема з того, що пункт 2 частини п’ятої статті 41 Закону визначає правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі. Зокрема, цей припис допускає можливість збільшення ціни за одиницю товару, однак за умови, що сукупне збільшення ціни внаслідок внесення змін до договору не повинно перевищувати нормативно визначеного граничного відсоткового значення від суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін.
У конституційній скарзі Товариство, зокрема, зазначає, що пункт 2 частини п’ятої статті 41 Закону не відповідає критерію законності втручання у право власності в його конституційному розумінні та не узгоджується з приписами частин першої, четвертої статті 41 Конституції України у системному взаємозв’язку з принципом верховенства права.
▪️Суддя-доповідач у справі Сергій Різник зазначив, що на розгляді Другого сенату КСУ перебуває низка справ, предметом конституційного контролю в яких також є пункт 2 частини п’ятої статті 41 Закону. Ураховуючи зазначене, питання щодо наявності підстав для об’єднання цієї справи в одне конституційне провадження зі справою, яка вже перебуває на розгляді Другого сенату КСУ, вирішуватиметься на закритій частині пленарного засідання.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат перейшов до розгляду справи в закритій частині пленарного засідання.
Участь у пленарному засіданні взяла уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олеся Серебряник.
Другий сенат #КСУ 28 жовтня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ (далі – Товариство) щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“ від 25 грудня 2015 року № 922–VIII зі змінами (далі – Закон).
Суддя-доповідач у справі Сергій Різник поінформував про зміст конституційної скарги та підстави для відкриття конституційного провадження.
▪️Суддя зазначив, що за результатами проведення Комунальним некомерційним підприємством „Жовтоводська міська лікарня“ (далі – Лікарня) процедури відкритих торгів між Лікарнею та Товариством було укладено договір про постачання електричної енергії. Надалі сторони уклали шість додаткових угод до цього договору, якими було змінено ціну електричної енергії.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
У зв’язку з виникненням спору між сторонами договору щодо зміни ціни на електричну енергію Лікарня звернулася до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення з Товариства грошових коштів, отриманих на їх підставі.
Господарський суд міста Києва рішенням, яке Північний апеляційний господарський суд залишив без змін, позов задовольнив, визнав недійсними додаткові угоди до договору та стягнув із Товариства на користь Лікарні надмірно сплачені кошти.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановою, яка є остаточним судовим рішенням у цій справі, залишила касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін. Також відмовила в задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
▪️Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив зокрема з того, що пункт 2 частини п’ятої статті 41 Закону визначає правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі. Зокрема, цей припис допускає можливість збільшення ціни за одиницю товару, однак за умови, що сукупне збільшення ціни внаслідок внесення змін до договору не повинно перевищувати нормативно визначеного граничного відсоткового значення від суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін.
У конституційній скарзі Товариство, зокрема, зазначає, що пункт 2 частини п’ятої статті 41 Закону не відповідає критерію законності втручання у право власності в його конституційному розумінні та не узгоджується з приписами частин першої, четвертої статті 41 Конституції України у системному взаємозв’язку з принципом верховенства права.
▪️Суддя-доповідач у справі Сергій Різник зазначив, що на розгляді Другого сенату КСУ перебуває низка справ, предметом конституційного контролю в яких також є пункт 2 частини п’ятої статті 41 Закону. Ураховуючи зазначене, питання щодо наявності підстав для об’єднання цієї справи в одне конституційне провадження зі справою, яка вже перебуває на розгляді Другого сенату КСУ, вирішуватиметься на закритій частині пленарного засідання.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат перейшов до розгляду справи в закритій частині пленарного засідання.
Участь у пленарному засіданні взяла уповноважена особа, яка діє від імені суб’єкта права на конституційну скаргу, адвокат Олеся Серебряник.
⚖️Суд розглядає справу щодо конституційності припису Закону України „Про виконавче провадження“ стосовно оскарження боржником рішень, дій або бездіяльності державного виконавця
📃 Другий сенат #КСУ 28 жовтня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Ліненко Наталії Миколаївни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський поінформував про зміст конституційної скарги, перебіг розгляду відповідної справи в судах системи судоустрою та обґрунтування заявниці.
Суддя-доповідач зазначив, що до Конституційного Суду України звернулась Ліненко Н.М. із клопотанням перевірити на відповідність статтям 24, 40 Конституції України перше речення абзацу першого частини третьої статті 74 Закону України „Про виконавче провадження“ від 2 червня 2016 року № 1404–VІІІ (далі – Закон).
📃 Згідно з оспорюваним приписом, „рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів випливає таке. Ліненко Н.М. звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просила визнати протиправним рішення начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, викладене у відповідному листі, та зобов’язати його здійснити контроль за рішеннями і діями державного виконавця у виконавчому провадженні з урахуванням приписів статті 539 Митного кодексу України.
Запорізький окружний адміністративний відмовив у задоволенні позову. Третій апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Ліненко Н.М. залишив без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду – без зміни.
💬 Заявниця вважає, що позбавлення боржника права оскарження до начальника відділу дій або бездіяльності державного виконавця, ставить її у нерівне становище відносно інших учасників виконавчого провадження, оскільки стягувачу дозволено ініціювати здійснення контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а боржник такого права позбавлений.
📃 Суддя-доповідач також поінформував, що у провадженні Другого сенату перебуває інша справа, де предмет конституційного контролю є тотожним. Тому буде розглянуто питання про можливість об’єднання цих проваджень. Окрім того, суддя повідомив про направлення кількох запитів до наукових установ, а також про надходження до КСУ звернення заявниці з додатковими аргументами на підтвердження своєї позиції щодо неконституційності оспорюваного припису Закону.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат перейшов до розгляду справи в закритій частині пленарного засідання.
Переглянути відеозапис пленарного засідання можна буде на офіційному вебсайті КСУ в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
📃 Другий сенат #КСУ 28 жовтня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Ліненко Наталії Миколаївни.
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Олег Первомайський поінформував про зміст конституційної скарги, перебіг розгляду відповідної справи в судах системи судоустрою та обґрунтування заявниці.
Суддя-доповідач зазначив, що до Конституційного Суду України звернулась Ліненко Н.М. із клопотанням перевірити на відповідність статтям 24, 40 Конституції України перше речення абзацу першого частини третьої статті 74 Закону України „Про виконавче провадження“ від 2 червня 2016 року № 1404–VІІІ (далі – Закон).
📃 Згідно з оспорюваним приписом, „рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець“.
Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї матеріалів випливає таке. Ліненко Н.М. звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просила визнати протиправним рішення начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, викладене у відповідному листі, та зобов’язати його здійснити контроль за рішеннями і діями державного виконавця у виконавчому провадженні з урахуванням приписів статті 539 Митного кодексу України.
Запорізький окружний адміністративний відмовив у задоволенні позову. Третій апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу Ліненко Н.М. залишив без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду – без зміни.
💬 Заявниця вважає, що позбавлення боржника права оскарження до начальника відділу дій або бездіяльності державного виконавця, ставить її у нерівне становище відносно інших учасників виконавчого провадження, оскільки стягувачу дозволено ініціювати здійснення контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця шляхом подання скарги до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а боржник такого права позбавлений.
📃 Суддя-доповідач також поінформував, що у провадженні Другого сенату перебуває інша справа, де предмет конституційного контролю є тотожним. Тому буде розглянуто питання про можливість об’єднання цих проваджень. Окрім того, суддя повідомив про направлення кількох запитів до наукових установ, а також про надходження до КСУ звернення заявниці з додатковими аргументами на підтвердження своєї позиції щодо неконституційності оспорюваного припису Закону.
Дослідивши матеріали справи, Другий сенат перейшов до розгляду справи в закритій частині пленарного засідання.
Переглянути відеозапис пленарного засідання можна буде на офіційному вебсайті КСУ в рубриці „Архів відеотрансляцій засідань“.
⚖ КСУ розглядає справу за конституційною скаргою Олексія Гончаренка
📑 Другий сенат #КСУ 28 жовтня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Гончаренка Олексія Олександровича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 88 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ у редакції Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ (далі – Закон).
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Сергій Різник виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника.
Суддя поінформував, що суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оскаржуваний припис Закону суперечить частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині першій статті 57, частинам першій, другій статті 126, підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV „Перехідні положення“ Конституції України.
📑 Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
25 липня 2013 року Президент України Указом „Про призначення суддів“ призначив Гончаренка О.О. на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п’ять років.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – Комісія) рішенням від 1 лютого 2018 року призначила кваліфікаційне оцінювання окремих суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Гончаренка О.О.
Комісія у складі колегії рішенням від 15 листопада 2023 року визнала його таким, що відповідає займаній посаді. Комісія у пленарному складі рішенням від 12 лютого 2024 року визнала суддю Гончаренка О.О. таким, що не відповідає займаній посаді, та внесла подання до Вищої ради правосуддя про звільнення його з посади.
Не погодившись із цим рішенням Комісії, Гончаренко О.О. звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Комісії, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 12 лютого 2024 року, а також зобов’язати Комісію внести рекомендацію Вищій раді правосуддя про призначення його на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 серпня 2025 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував оскаржуване рішення Комісії, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 січня 2026 року, яка є остаточним судовим рішенням у цій справі, апеляційну скаргу Комісії задовольнила, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в частині задоволення вимог про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 12 лютого 2024 року скасувала й ухвалила в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
💬 У конституційній скарзі заявник, зокрема, зазначає, що абзац другий частини першої статті 88 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ суперечить конституційному принципу верховенства права, зокрема таким його складовим, як юридична визначеність та „якість“ закону, а також порушує гарантії незалежності суддів та єдність статусу судді.
Суд дослідив матеріали цієї справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні Другого сенату був присутній суб’єкт права на конституційну скаргу Гончаренко Олексій Олександрович.
📑 Другий сенат #КСУ 28 жовтня 2026 року на відкритій частині пленарного засідання у формі письмового провадження розглядав справу за конституційною скаргою Гончаренка Олексія Олександровича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 88 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ у редакції Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ (далі – Закон).
Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Сергій Різник виклав зміст конституційної скарги та обґрунтування заявника.
Суддя поінформував, що суб’єкт права на конституційну скаргу вважає, що оскаржуваний припис Закону суперечить частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частині першій статті 57, частинам першій, другій статті 126, підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV „Перехідні положення“ Конституції України.
📑 Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.
25 липня 2013 року Президент України Указом „Про призначення суддів“ призначив Гончаренка О.О. на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області строком на п’ять років.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі – Комісія) рішенням від 1 лютого 2018 року призначила кваліфікаційне оцінювання окремих суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Межівського районного суду Дніпропетровської області Гончаренка О.О.
Комісія у складі колегії рішенням від 15 листопада 2023 року визнала його таким, що відповідає займаній посаді. Комісія у пленарному складі рішенням від 12 лютого 2024 року визнала суддю Гончаренка О.О. таким, що не відповідає займаній посаді, та внесла подання до Вищої ради правосуддя про звільнення його з посади.
Не погодившись із цим рішенням Комісії, Гончаренко О.О. звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Комісії, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Комісії від 12 лютого 2024 року, а також зобов’язати Комісію внести рекомендацію Вищій раді правосуддя про призначення його на посаду судді Межівського районного суду Дніпропетровської області.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 серпня 2025 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував оскаржуване рішення Комісії, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 15 січня 2026 року, яка є остаточним судовим рішенням у цій справі, апеляційну скаргу Комісії задовольнила, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в частині задоволення вимог про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 12 лютого 2024 року скасувала й ухвалила в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
💬 У конституційній скарзі заявник, зокрема, зазначає, що абзац другий частини першої статті 88 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ суперечить конституційному принципу верховенства права, зокрема таким його складовим, як юридична визначеність та „якість“ закону, а також порушує гарантії незалежності суддів та єдність статусу судді.
Суд дослідив матеріали цієї справи на відкритій частині та перейшов до закритої частини пленарного засідання.
На пленарному засіданні Другого сенату був присутній суб’єкт права на конституційну скаргу Гончаренко Олексій Олександрович.
⚖️ Умовно-дострокове звільнення засуджених до довічного позбавлення волі для проходження військової служби: КСУ ухвалив Рішення
Другий сенат 28 жовтня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу за
конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича та ухвалив Рішення №13-р(ІІ)/2026.
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
🔹Предметом конституційного контролю у цій справі були окремі приписи частини першої статті 81-1 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) у тім, що вони унеможливлюють застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, а також до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
▪️Розв’язуючи порушені у конституційній скарзі питання, Суд вказав, що об’єктивна вимога щодо забезпечення особі, засудженій до довічного позбавлення волі, реалістичної перспективи звільнення не означає, що такій особі має бути надано доступ до кожного передбаченого законом механізму звільнення від подальшого відбування покарання; її сутність полягає в забезпеченні для такої особи юридичної можливості домогтися перегляду необхідності подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та, за наявності відповідних підстав, звільнення від нього.
▪️Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд дійшов висновку, що механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, встановлений статтею 81-1 Кодексу, має тимчасовий характер (діє під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану), а його застосування пов’язане з особливими правовими наслідками такого звільнення, а також із відповідністю встановленим законом вимогам щодо віку, стану здоров’я, рівня фізичної підготовки, професійно-психологічного стану засудженого та інших спеціальних умов, що не пов’язані з його пенологічними характеристиками. Сукупність наведених ознак визначає особливу юридичну природу цього механізму та відрізняє його від загального порядку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, закріпленого статтею 81 Кодексу.
Цей механізм встановлює додаткову спеціальну юридичну можливість припинення відбування покарання, реалізація якої пов’язана не з досягненням засудженим певного наперед визначеного ступеня виправлення чи реабілітації та не з висновком про відсутність законних пенологічних підстав для його подальшого утримання в умовах позбавлення волі, а з можливістю його залучення до проходження військової служби за контрактом за встановлених законами України умов.
Другий сенат 28 жовтня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу за
конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича та ухвалив Рішення №13-р(ІІ)/2026.
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
🔹Предметом конституційного контролю у цій справі були окремі приписи частини першої статті 81-1 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) у тім, що вони унеможливлюють застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, а також до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
▪️Розв’язуючи порушені у конституційній скарзі питання, Суд вказав, що об’єктивна вимога щодо забезпечення особі, засудженій до довічного позбавлення волі, реалістичної перспективи звільнення не означає, що такій особі має бути надано доступ до кожного передбаченого законом механізму звільнення від подальшого відбування покарання; її сутність полягає в забезпеченні для такої особи юридичної можливості домогтися перегляду необхідності подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та, за наявності відповідних підстав, звільнення від нього.
▪️Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд дійшов висновку, що механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, встановлений статтею 81-1 Кодексу, має тимчасовий характер (діє під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану), а його застосування пов’язане з особливими правовими наслідками такого звільнення, а також із відповідністю встановленим законом вимогам щодо віку, стану здоров’я, рівня фізичної підготовки, професійно-психологічного стану засудженого та інших спеціальних умов, що не пов’язані з його пенологічними характеристиками. Сукупність наведених ознак визначає особливу юридичну природу цього механізму та відрізняє його від загального порядку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, закріпленого статтею 81 Кодексу.
Цей механізм встановлює додаткову спеціальну юридичну можливість припинення відбування покарання, реалізація якої пов’язана не з досягненням засудженим певного наперед визначеного ступеня виправлення чи реабілітації та не з висновком про відсутність законних пенологічних підстав для його подальшого утримання в умовах позбавлення волі, а з можливістю його залучення до проходження військової служби за контрактом за встановлених законами України умов.
У Рішенні наголошено на особливому характері військової служби, зумовленому, зокрема, специфікою завдань, що їх виконують військовослужбовці, які передбачають носіння, зберігання та застосування зброї, а також застосування бойової техніки.
▪️Залучення до проходження військової служби осіб, які вчинили насильницькі (умисне вбивство двох або більше осіб) та інші особливо тяжкі кримінальні правопорушення, пов’язане з додатковими ризиками для військової дисципліни, субординації, належного виконання бойових завдань, а також життя і здоров’я інших військовослужбовців та цивільних осіб. За таких обставин держава не лише має право, а й зобов’язана враховувати зазначені ризики під час визначення осіб, щодо яких може бути застосовано механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.
▪️Суд підкреслив, що установлене оспорюваними приписами Кодексу юридичне регулювання стосується неможливості застосування механізму, передбаченого статтею 81-1 Кодексу, до осіб, які вчинили умисне вбивство двох або більше осіб, та осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, однак не позбавляє таких осіб інших установлених законом можливостей домогтися зміни їхнього правового статусу й припинення відбування покарання.
❗Ураховуючи зазначене, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи частини першої статті 81-1 Кодексу в тім, 👉що вони не передбачають можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, та виключають можливість застосування такого звільнення до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб.
📝 Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 29 жовтня ц.р.
▪️Залучення до проходження військової служби осіб, які вчинили насильницькі (умисне вбивство двох або більше осіб) та інші особливо тяжкі кримінальні правопорушення, пов’язане з додатковими ризиками для військової дисципліни, субординації, належного виконання бойових завдань, а також життя і здоров’я інших військовослужбовців та цивільних осіб. За таких обставин держава не лише має право, а й зобов’язана враховувати зазначені ризики під час визначення осіб, щодо яких може бути застосовано механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.
▪️Суд підкреслив, що установлене оспорюваними приписами Кодексу юридичне регулювання стосується неможливості застосування механізму, передбаченого статтею 81-1 Кодексу, до осіб, які вчинили умисне вбивство двох або більше осіб, та осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, однак не позбавляє таких осіб інших установлених законом можливостей домогтися зміни їхнього правового статусу й припинення відбування покарання.
❗Ураховуючи зазначене, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи частини першої статті 81-1 Кодексу в тім, 👉що вони не передбачають можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, та виключають можливість застосування такого звільнення до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб.
📝 Рішення та його резюме будуть оприлюднені на офіційному вебсайті Суду 29 жовтня ц.р.
📑 Суд розглядав справи за конституційними скаргами, ухвалив Рішення та постановив ухвали
- Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“;
- Ліненко Наталії Миколаївни щодо конституційності окремого припису частини третьої статті 74 Закону України „Про виконавче провадження“;
- Гончаренка Олексія Олександровича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 88 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ у редакції Закону України „Про Вищу раду правосуддя“.
📎Суд дослідив матеріали справ і перейшов до їхнього розгляду в закритих частинах пленарних засідань.
❗Другий сенат ухвалив Рішення №13-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо конституційності окремих приписів частини першої статті 81-1 Кримінального кодексу України. 📎Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті КСУ 29 жовтня ц.р.
▪️Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
✅ Гольник Лариси Владленівни щодо конституційності частини четвертої статті 22, пункту 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя“;
✅Алексеєнка Віталія Васильовича щодо конституційності статті 1, окремого припису статті 2 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“, окремого припису статті 336 Кримінального кодексу України, Іванущенка Сергія Вікторовича щодо конституційності частини першої статті 1, окремого припису частини першої статті 4 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“, Зелінського Дмитра Броніславовича щодо конституційності частини першої статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“, Криушенка Віталія Михайловича щодо конституційності статті 1, окремого припису статті 2, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 4 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“.
📎Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🖇️ Другий сенат об’єднав в одне конституційне провадження справу за конституційною скаргою Петросяна Олександра Карловича та справу за конституційною скаргою Ліненко Наталії Миколаївни щодо конституційності першого речення абзацу першого частини третьої статті 74 Закону України „Про виконавче провадження“.
📝 Другий сенат визначив письмову форму конституційного провадження у розгляді справи 👉за конституційною скаргою Вагоровського Володимира Антоновича щодо конституційності абзацу першого частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України та у розгляді справи 👉за конституційною скаргою Чернухи Валерія Валерійовича щодо конституційності частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
▪️ Другий сенат 28 жовтня 2026 року на відкритих частинах пленарних засідань у формі письмового провадження розглядав справи за конституційними скаргами:
- Товариства з обмеженою відповідальністю „УКР ГАЗ РЕСУРС“ щодо конституційності пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України „Про публічні закупівлі“;
- Ліненко Наталії Миколаївни щодо конституційності окремого припису частини третьої статті 74 Закону України „Про виконавче провадження“;
- Гончаренка Олексія Олександровича щодо конституційності абзацу другого частини першої статті 88 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ у редакції Закону України „Про Вищу раду правосуддя“.
📎Суд дослідив матеріали справ і перейшов до їхнього розгляду в закритих частинах пленарних засідань.
❗Другий сенат ухвалив Рішення №13-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо конституційності окремих приписів частини першої статті 81-1 Кримінального кодексу України. 📎Рішення буде оприлюднено на офіційному вебсайті КСУ 29 жовтня ц.р.
▪️Другий сенат на закритих частинах пленарних засідань продовжив розгляд справ за конституційними скаргами:
✅ Гольник Лариси Владленівни щодо конституційності частини четвертої статті 22, пункту 3 розділу VII „Перехідні положення“ Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 5 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя“;
✅Алексеєнка Віталія Васильовича щодо конституційності статті 1, окремого припису статті 2 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“, окремого припису статті 336 Кримінального кодексу України, Іванущенка Сергія Вікторовича щодо конституційності частини першої статті 1, окремого припису частини першої статті 4 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“, Зелінського Дмитра Броніславовича щодо конституційності частини першої статті 1 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“, Криушенка Віталія Михайловича щодо конституційності статті 1, окремого припису статті 2, частини першої, абзаців першого, другого частини другої статті 4 Закону України „Про альтернативну (невійськову) службу“.
📎Розгляд цих справ Суд продовжить на одному з наступних пленарних засідань.
🖇️ Другий сенат об’єднав в одне конституційне провадження справу за конституційною скаргою Петросяна Олександра Карловича та справу за конституційною скаргою Ліненко Наталії Миколаївни щодо конституційності першого речення абзацу першого частини третьої статті 74 Закону України „Про виконавче провадження“.
📝 Другий сенат визначив письмову форму конституційного провадження у розгляді справи 👉за конституційною скаргою Вагоровського Володимира Антоновича щодо конституційності абзацу першого частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України та у розгляді справи 👉за конституційною скаргою Чернухи Валерія Валерійовича щодо конституційності частини першої статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, відбулися засідання колегій суддів Другого сенату, на яких судді розглядали питання щодо відкриття конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами.
🔸За результатами розгляду Перша колегія суддів Другого сенату постановила Ухвалу (остаточну) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Єфімчук Віти Дмитрівни щодо конституційності частини четвертої статті 314, абзацу першого частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.
🔸Друга колегія суддів Другого сенату у справі за конституційною скаргою Гавуки Руслана Васильовича відкрила конституційне провадження в частині щодо конституційності частини першої статті 60 Закону України „Про захист економічної конкуренції“ від 11 січня 2001 року № 2210–III зі змінами та відмовила – щодо конституційності частини першої статті 56 зазначеного закону. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
🔸Третя колегія суддів Другого сенату постановила Ухвалу про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ВС Груп Менеджмент“ щодо конституційності приписів абзацу першого частини першої, пункту 1 частини другої, частини третьої статті 8, пункту 3 частини п’ятої статті 65-2 Закону України „Про акціонерні товариства“ від 17 вересня 2008 року № 514–VI. Питання, пов’язані з конституційним провадженням у цій справі, судді розглянуть на засіданні Другого сенату.
▪️Колегія суддів відмовила (остаточно) у відкритті конституційних проваджень у справах за конституційними скаргами:
- Гайдука Антона Юрійовича щодо конституційності частини шостої статті 37 Закону України „Про військовий обов’язок і військову службу“ від 25 березня 1992 року № 2232–ХІІ у редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку“ від 11 квітня 2024 року № 3633–ІХ;
- Івченка Анатолія Миколайовича щодо конституційності пункту 2 частини третьої статті 459, частини третьої статті 463, статті 464 Кримінального процесуального кодексу України.
📝 Заборону застосування умовно-дострокового звільнення до певної категорії засуджених для проходження військової служби визнано конституційною: Суд оприлюднив Рішення
Другий сенат 28 жовтня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича та ухвалив Рішення №13-р(ІІ)/2026.
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
📍Розв’язуючи порушені у конституційній скарзі питання, Суд вказав, що об’єктивна вимога щодо забезпечення особі, засудженій до довічного позбавлення волі, реалістичної перспективи звільнення не означає, що такій особі має бути надано доступ до кожного передбаченого законом механізму звільнення від подальшого відбування покарання; її сутність полягає в забезпеченні для такої особи юридичної можливості домогтися перегляду необхідності подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та, за наявності відповідних підстав, звільнення від нього.
📍Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд дійшов висновку, що механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, встановлений статтею 81-1 Кодексу, має тимчасовий характер (діє під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану), а його застосування пов’язане з особливими правовими наслідками такого звільнення, а також із відповідністю встановленим законом вимогам щодо віку, стану здоров’я, рівня фізичної підготовки, професійно-психологічного стану засудженого та інших спеціальних умов, що не пов’язані з його пенологічними характеристиками. Сукупність наведених ознак визначає особливу юридичну природу цього механізму та відрізняє його від загального порядку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, закріпленого статтею 81 Кодексу.
Цей механізм встановлює додаткову спеціальну юридичну можливість припинення відбування покарання, реалізація якої пов’язана не з досягненням засудженим певного наперед визначеного ступеня виправлення чи реабілітації та не з висновком про відсутність законних пенологічних підстав для його подальшого утримання в умовах позбавлення волі, а з можливістю його залучення до проходження військової служби за контрактом за встановлених законами України умов.
Отже, на думку Суду, оскаржувані приписи частини першої статті 81-1 Кодексу визначають межі доступу до механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, обумовленого проходженням військової служби та потребами оборони держави, однак не позбавляють таких осіб реалістичної перспективи звільнення від відбування покарання, тобто інших установлених законом можливостей домогтися зміни їхнього правового статусу й припинення відбування покарання, не порушують права на повагу до людської гідності та права на вільний розвиток особистості.
Розвиваючи свої юридичні позиції щодо змісту конституційного принципу рівноправності та заборони дискримінації, Суд виснував, що заборона дискримінації не виключає встановлення відмінностей у правовому регулюванні, зокрема, з огляду на особливості становища осіб. Водночас такі відмінності повинні мати об’єктивне та розумне виправдання.
Другий сенат 28 жовтня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича та ухвалив Рішення №13-р(ІІ)/2026.
Суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко.
Предметом конституційного контролю у цій справі були окремі приписи частини першої статті 81-1 Кримінального кодексу України (далі – Кодекс) у тім, що вони унеможливлюють застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, а також до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі.
📍Розв’язуючи порушені у конституційній скарзі питання, Суд вказав, що об’єктивна вимога щодо забезпечення особі, засудженій до довічного позбавлення волі, реалістичної перспективи звільнення не означає, що такій особі має бути надано доступ до кожного передбаченого законом механізму звільнення від подальшого відбування покарання; її сутність полягає в забезпеченні для такої особи юридичної можливості домогтися перегляду необхідності подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та, за наявності відповідних підстав, звільнення від нього.
📍Дослідивши питання, порушені в конституційній скарзі, Суд дійшов висновку, що механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби, встановлений статтею 81-1 Кодексу, має тимчасовий характер (діє під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану), а його застосування пов’язане з особливими правовими наслідками такого звільнення, а також із відповідністю встановленим законом вимогам щодо віку, стану здоров’я, рівня фізичної підготовки, професійно-психологічного стану засудженого та інших спеціальних умов, що не пов’язані з його пенологічними характеристиками. Сукупність наведених ознак визначає особливу юридичну природу цього механізму та відрізняє його від загального порядку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, закріпленого статтею 81 Кодексу.
Цей механізм встановлює додаткову спеціальну юридичну можливість припинення відбування покарання, реалізація якої пов’язана не з досягненням засудженим певного наперед визначеного ступеня виправлення чи реабілітації та не з висновком про відсутність законних пенологічних підстав для його подальшого утримання в умовах позбавлення волі, а з можливістю його залучення до проходження військової служби за контрактом за встановлених законами України умов.
Отже, на думку Суду, оскаржувані приписи частини першої статті 81-1 Кодексу визначають межі доступу до механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, обумовленого проходженням військової служби та потребами оборони держави, однак не позбавляють таких осіб реалістичної перспективи звільнення від відбування покарання, тобто інших установлених законом можливостей домогтися зміни їхнього правового статусу й припинення відбування покарання, не порушують права на повагу до людської гідності та права на вільний розвиток особистості.
Розвиваючи свої юридичні позиції щодо змісту конституційного принципу рівноправності та заборони дискримінації, Суд виснував, що заборона дискримінації не виключає встановлення відмінностей у правовому регулюванні, зокрема, з огляду на особливості становища осіб. Водночас такі відмінності повинні мати об’єктивне та розумне виправдання.
Досліджуючи оскаржувані приписи Кодексу, Суд виходив із того, що стаття 81-1 Кодексу встановлює спеціальний механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не лише для припинення подальшого відбування покарання, а й для створення юридичної можливості проходження звільненими особами військової служби за контрактом під час мобілізації та/або дії воєнного стану. Застосування цього механізму безпосередньо пов’язане з виконанням зазначеними особами військового обов’язку та проходженням військової служби після застосування до них такого механізму.
📍У Рішенні наголошено на особливому характері військової служби, зумовленому, зокрема, специфікою завдань, що їх виконують військовослужбовці, які передбачають носіння, зберігання та застосування зброї, а також застосування бойової техніки, що у свою чергу зумовлює потребу в установленні спеціальних вимог щодо надійності та безпечності осіб, яких приймають на військову службу, зокрема осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кодексу.
📍Залучення до проходження військової служби осіб, які вчинили насильницькі (умисне вбивство двох або більше осіб) та інші особливо тяжкі кримінальні правопорушення, пов’язане з додатковими ризиками для військової дисципліни, субординації, належного виконання бойових завдань, а також життя і здоров’я інших військовослужбовців та цивільних осіб. За таких обставин держава не лише має право, а й зобов’язана враховувати зазначені ризики під час визначення осіб, щодо яких може бути застосовано механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.
Суд наголосив, що із принципів рівноправності та індивідуалізації юридичної відповідальності в їх взаємозв’язку не випливає вимога однакового юридичного регулювання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, зокрема для проходження військової служби, для всіх категорій засуджених. Навпаки, відмінності у виді та строковості призначеного покарання, характері й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також інші об’єктивні обставини є підставою для диференціації законодавцем умов та порядку такого звільнення.
💬 Отже, на думку Суду, застосування законодавцем диференційованого підходу щодо можливості застосування механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого статтею 81-1 Кодексу, на підставі ознак, пов’язаних із тяжкістю й характером учинених правопорушень та видом покарання, має правомірну мету – забезпечення належного рівня безпеки військовослужбовців та цивільного населення, військової дисципліни, належного виконання бойових завдань.
З огляду на особливий характер військової служби, тяжкість і характер учинених відповідними категоріями осіб кримінальних правопорушень і вид призначеного їм покарання Суд визнав установлене статтею 81-1 Кодексу розрізнення потрібним у межах запровадженого цією статтею Кодексу цілісного механізму юридичного регулювання, а також домірним, оскільки таке розрізнення не покладає на відповідні категорії засуджених надмірного тягаря та забезпечує справедливий баланс між інтересами таких осіб і публічними інтересами, на забезпечення яких воно спрямоване.
📍 Ураховуючи зазначене, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи частини першої статті 81-1 Кодексу в тім, що вони не передбачають можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, та виключають можливість застосування такого звільнення до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб.
📑 Переглянути текст Рішення.
📍У Рішенні наголошено на особливому характері військової служби, зумовленому, зокрема, специфікою завдань, що їх виконують військовослужбовці, які передбачають носіння, зберігання та застосування зброї, а також застосування бойової техніки, що у свою чергу зумовлює потребу в установленні спеціальних вимог щодо надійності та безпечності осіб, яких приймають на військову службу, зокрема осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання на підставі статті 81-1 Кодексу.
📍Залучення до проходження військової служби осіб, які вчинили насильницькі (умисне вбивство двох або більше осіб) та інші особливо тяжкі кримінальні правопорушення, пов’язане з додатковими ризиками для військової дисципліни, субординації, належного виконання бойових завдань, а також життя і здоров’я інших військовослужбовців та цивільних осіб. За таких обставин держава не лише має право, а й зобов’язана враховувати зазначені ризики під час визначення осіб, щодо яких може бути застосовано механізм умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.
Суд наголосив, що із принципів рівноправності та індивідуалізації юридичної відповідальності в їх взаємозв’язку не випливає вимога однакового юридичного регулювання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, зокрема для проходження військової служби, для всіх категорій засуджених. Навпаки, відмінності у виді та строковості призначеного покарання, характері й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також інші об’єктивні обставини є підставою для диференціації законодавцем умов та порядку такого звільнення.
💬 Отже, на думку Суду, застосування законодавцем диференційованого підходу щодо можливості застосування механізму умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого статтею 81-1 Кодексу, на підставі ознак, пов’язаних із тяжкістю й характером учинених правопорушень та видом покарання, має правомірну мету – забезпечення належного рівня безпеки військовослужбовців та цивільного населення, військової дисципліни, належного виконання бойових завдань.
З огляду на особливий характер військової служби, тяжкість і характер учинених відповідними категоріями осіб кримінальних правопорушень і вид призначеного їм покарання Суд визнав установлене статтею 81-1 Кодексу розрізнення потрібним у межах запровадженого цією статтею Кодексу цілісного механізму юридичного регулювання, а також домірним, оскільки таке розрізнення не покладає на відповідні категорії засуджених надмірного тягаря та забезпечує справедливий баланс між інтересами таких осіб і публічними інтересами, на забезпечення яких воно спрямоване.
📍 Ураховуючи зазначене, Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, приписи частини першої статті 81-1 Кодексу в тім, що вони не передбачають можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом до осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, та виключають можливість застосування такого звільнення до осіб, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб.
📑 Переглянути текст Рішення.