🕯 10 липня о 14:00 долучаємося до загальнонаціональної акції «Посвіт пам'яті»

Вшановуємо пам'ять усіх медичних працівників, які загинули, рятуючи життя людей та виконуючи свій професійний обов'язок під час війни.

О 14:00 по всій Україні відбудеться хвилина мовчання в межах національної ініціативи «Посвіт пам'яті». До акції долучаються й підрозділи ДСНС, адже відомчі медики, фельдшери, парамедики та лікарі щодня працюють поруч із рятувальниками, нерідко ризикуючи власним життям заради порятунку інших.

🕯 Пам'ятаємо кожного, хто віддав своє життя, виконуючи свій обов'язок. Вічна пам'ять Героям медичного фронту. 🇺🇦

🌩️ Увага! Вдень 11 липня по місту Харкову та області очікується гроза

🟡 I рівень небезпечності (жовтий).

❗ Під час негоди уникайте перебування під деревами, рекламними конструкціями та лініями електропередач, не залишайте автомобілі поблизу дерев і будьте уважними на дорогах.

Бережіть себе та своїх рідних!

​​‼️ Харківська область: оперативна інформація станом на 07:00 11 липня 2026 року.
🔴 Протягом доби рятувальники Харківського гарнізону ДСНС здійснили 28 оперативних виїздів:
✅ 6 – на ліквідацію пожеж, 3 з яких пов’язані з ворожими обстрілами;
✅ 3 – для проведення аварійно-рятувальних та інженерних робіт;
✅ 2 – на ідентифікацію ВНП;
✅ 8 – на допомогу населенню;
✅ 9 – інші виїзди.

🔴 На Харківщині рятувальники ДСНС залучалися до ліквідації 3 пожеж, спричинених ворожими обстрілами у Харківському, Чугуївському та Берестинському районах області. Горіли господарча споруда та автомобіль.

🔴 Піротехнічними підрозділами ДСНС знешкоджено 41 одиницю вибухонебезпечних предметів.

⚠️Шановні харків’яни! Не ігноруйте сигнали “Повітряної тривоги”! Почувши сигнал, негайно слідуйте до найближчого укриття.

• Сайт • Facebook • Instagram • YouTube • Tiktok

​​🔥 Честь служити – обов’язок рятувати
Олександру Близнюку — 25 років. Він народився і виріс у Харкові, місті, яке любить понад усе і без якого не уявляє себе. У ДСНС він служить 5 років, і кожен із них випробував його на міцність так, як не випробовує ціле життя.

👨‍👩‍👧 Пожежна династія
Вибір професії для Олександра був природним — по стопах пішов за батьком, який присвятив службі понад 25 років і продовжує служити в 17 державній пожежно-рятувальній частині м. Харкова. Коли Олександр був школярем і писав твори про професію батьків, він з гордістю розповідав, що його тато рятує людей і гасить пожежі. «Я виріс і прийняв таке рішення, що я теж хочу допомагати людям. Я вирішив піти по його стопах», — згадує Олександр.
Сьогодні батько і син нерідко перетинаються на одних і тих самих викликах — тільки вже не як тато із сином, а як колеги. «Це дуже іронічно, бо в мене є багато фотографій, де я маленький і стою з ним біля пожежного автомобіля. А тепер ми вже зустрічаємося як колеги», — з теплою усмішкою каже рятувальник.

⚠️ Ранок, який змінив усе
Навчання Олександра мало завершитися у березні 2022-го. Але доля вирішила інакше — атестацію на посаду пожежного-рятувальника він склав екстерном ще у лютому, а вже за кілька днів, о 4-й ранку, задзвонив телефон. Батько відвіз сина до його підрозділу, а сам поїхав до свого. «Було страшно, звісно. Хто каже, що йому не було страшно, той брехун», — чесно зізнається рятувальник.

🏚 Операція в темряві: врятований завдяки щасливій долі
Один із перших виїздів назавжди закарбувався у пам’яті Олександра. Березень 2022-го, зруйнована обстрілом будівля, хаос, багато загиблих і поранених. До нього підійшов молодий хлопець — приблизно його ровесник — і почав благати про допомогу: під завалами лишався його товариш. «Ти впевнений, що ми туди підемо зараз?» — перепитав я. Він відповів: «Там мій друг, якого я не можу залишити», — згадує Олександр.
Удвох вони пробиралися темними, затопленими коридорами зруйнованої будівлі, повз тіла загиблих, аби дістатися до людини, притисненої завалом. Пораненого врятувала щаслива доля. Над головою якимось чином застрягла груда каміння, не давши завалити хлопця остаточно. «Найголовніше в такому випадку — з людиною розмовляти, щоб вона розуміла, що її прийшли рятувати, що її стовідсотково врятують», — пояснює рятувальник.
Пораненого вдалося деблокувати й винести буквально за хвилини до нової повітряної тривоги. Того ж вечора Олександр почув інформацію: хлопець вижив. «Цей випадок я ніколи не забуду. Він скоріше не про гордість і не про героїзм. Він про відповідальність — ми в той момент були відповідальні за чиєсь життя», — ділиться Олександр.

💔 Ізюм: жахіття, які не забути
Одним із найважчих випробувань стала участь в ексгумаційних роботах в Ізюмі. «Я побачив там жахіття війни. Там були люди зі зв’язаними руками, там були діти, були поховані сім’ї. Все те, що писали в новинах, — це правда. Такі моменти дуже тяжко забути», — говорить рятувальник.

❤️ Що тримає на плаву
Попри пережите, Олександр не втратив бажання рости професійно. Він навчається на третьому курсі Національного університету цивільного захисту України та планує стати начальником караулу. «Мене мотивує жага до рятування людей. Кожен виклик — це чийсь дім, чиєсь життя, чиїсь речі, які ти можеш врятувати. Я люблю свою роботу», — каже він.
Підтримку рятувальник знаходить у родині, друзях і коханій дівчині, які щоразу хвилюються, коли він іде на чергування.

🕊 Проста мрія
На запитання, чого хочеться особисто для себе, Олександр відповідає без вагань: «Хочеться простих речей. Небо без вибухів, сонця. Просто щастя хочеться, спокою», — зізнається він. А ще — знову побувати в українському Криму, де у дитинстві він відпочивав із батьками. «Найголовніше, щоб перестали гинути люди. Все інше — все зробиться, все відбудується», — підсумовує рятувальник.

💙 Олександре, дякуємо за службу і вірність покликанню.