​​📣 Lviv Media Forum розпочав роботу над мобільним застосунком для медійників та медійниць!

🤩 Його бета-версію презентують на Lviv Media Forum 2022 у травні.

Додаток створюється для того, щоб:
⠀
🔹 знаходити спеціалістів для підготовки контенту на міжнародні або локальні теми;
🔹 публікувати вакансії та резюме;
🔹 консультуватися з колегами зі всього світу.
⠀
👉 Команда LMF запрошує медійників та медійниць пройти опитування, яке допоможе зробити застосунок функціональнішим.

Пройдіть його і вже в травні зможете першим/-ою протестувати додаток 👉 cutt.ly/xOKOh79.

🔹 Дедлайн — 20 лютого (23:59)

🤩 Ще кілька годин і черговий робочий тиждень завершиться!

Якщо у вас немає планів на вихідні (чи є план купити смаколиків і дивитись серіали), то наш матеріал саме для вас.

Ольга Беца підготувала добірку серіалів про (і не лише для) медійників та медійниць: від найновіших до серіалів, що виходили ще в минулому тисячолітті, проте досі залишаються актуальними.

Читайте тут: https://medialab.online/news/serialy_pro_media/

​​💋 День Валентина — це чудова нагода згадати про «Лель», перший український еротичний журнал.

«Лель» — це журнал про кохання. Це еротика, але не порно. Це переклади і фольклор, але не літературний альманах. Він виходив в Україні з 1992 по 2003 роки і мав шалену популярність.

«Лель» був не просто еротичним журналом. Тут публікувалися художні твори, переклади, інтимні поради та відповіді на питання читачів на сексуальну тематику.

👉 Великий матеріал про «Лель» читайте тут:
https://medialab.online/lel/

💝 Як і торти, кульки чи листівки у формі сердечок, тексти про кохання в медіа зазвичай з’являються в День святого Валентина. Цей матеріал також не виняток.

Проте це не чергова публікація про кохання на все життя чи одноденну романтику.

Катерина Москалюк поговорила із Оксаною Расуловою, Євою Райською, Оленою Лівіцькою та Христиною Коцірою про те, як писати про кохання, навіщо про нього писати та чому не слід робити цього лише у спеціальні дні.

Читайте тут: https://medialab.online/news/love_is/

​​🐍 Так, повзають. Так, кусають. Якісь з них отруйні, а якісь ні.
Зазвичай на цьому базовий набір знань про змій завершується.

Зокрема і серед тих, кому випадає писати про цих тварин.
Більшість новин на цю тему — про укуси і реанімацію як наслідок.

Ми ж заохочуємо писати (особливо такі новини), вдаючись до журналістики рішень. Тобто не лише констатувати факт укусу і зміцнювати страх та збільшувати кількість стереотипів про змій, а й детальніше розповідати, як поводитись при зустрічі з цими тваринами чи в разі укусу.

🐍 Українська Природоохоронна Група створила мінікурс «Україна не без рептилій: як професійно та природотолерантно висвітлювати тему плазунів у ЗМІ», аби підняти рівень обізнаності про рептилій.

Корисним він буде насамперед для новинних журналістів та журналісток, які після курсу матимуть нагоду позмагатись за стипендію, якщо напишуть матеріал про плазунів.

👉 Коли: початок березня (точну дату повідомлять зареєстрованим)

👉 Де: Zoom (2.5 години)

👉 Реєстрація: https://cutt.ly/pOTVaAr (до 25 лютого)

👉 Деталі: https://bit.ly/34BlC1b

Сумна від публікацій про себе змійка для привертання уваги 😊

​​Робота журналіста — розповідати про війну, а не брати у ній участь.

Так вважає польський журналіст Ернест Зозунь.

За його словами, до роботи воєнних кореспонентів і кореспонденток часто виникає багато етичних запитань. Насамперед — у них самих: чи потрібно давати слово терористам, чи допомагати пораненим або якійсь із сторін конфліку тощо.

«В екстремальних ситуаціях я радше маю знімати, а не надавати допомогу пораненим. Однак якби така ситуація сталася, і ніхто не міг би допомогти, то я зробив би це, тому що передусім я — людина. Тим паче, я вмію це робити. Проте якщо довкола є ті, хто може допомогти, я муситиму повернутися до журналістської роботи», — каже він.

Однак писати про чиюсь війну — це не те саме, що писати про війну у рідній країні.
З 2014 року професія воєнного журналіста в Україні не є чимось незвичним.

З початком російсько-української війни в Україні з’явилось багато журналістів та журналісток, що пишуть про цей конфлікт. Через його довготривалість і складнощі такої роботи з часом їх стало менше, проте воєнних кореспондентів та кореспонденток досі багато.

Але їхня робота не стає простішою. Їхня робота не стає безпечнішою.

Останні дні для усіх нас є дуже непевними та тривожними. Гадаємо, для них вони є ще складнішими емоційно, адже, можливо, їм будь-якої миті доведеться взяти речі, камеру, диктофон і мчати на передову, аби оперативно висвітлювати поразки військ агресора, ризикуючи власним життям.

Однак як би не складались події, військові журналісти й журналістки мають керуватись насамперед стандартами професії. Адже, як зауважує Андрій Куликов, журналістські стандарти під час війни нічим не відрізняються від стандартів часів миру.

Вони зводяться до кількох дій: дізнаватися факти, з’ясовувати, що вони означають, і говорити правду, хоч якою на позір шкідливою на той момент вона є.

👉 Якщо ви також хочете писати про війну, вам потрібно добре підготуватись та пройти акредитацію.
Як це зробити — детально розповідаємо тут: https://medialab.online/news/dokumentuvaty_vijnu/

💬 «Одного разу ми з хлопцями пішли в якесь село і натрапили на закинуту хату. Я зняв її. І завантажив це просто для себе. Через деякий час дивлюсь, а там п’ять тисяч переглядів!», — каже Володимир Кохан, засновник проєкту «Хащі».

«Хащі» — це унікальний проєкт, який показує Україну без косметики, тревел-блоґ, що не заведе у жодне із популярних туристичних місць, але розповість про закинуті села, глухі хутори та людей, які у них досі мешкають, тижнями не зустрічаючи нікого живого.

Про те, як з'явились «Хащі» і що вони ніколи не зніматимуть, про Україну, що зникає, а також як блогерів можуть переплутати із викрадачами хрестів, читайте у матеріалі Марії Смик:

https://medialab.online/news/hushchi/

Чи не єдиний шлях розвитку нових медіа — це створення майданчиків для дискусій, на яких усі сторони будуть рівними.

Разом із тим медіа мають стати моральними та професійними дороговказами: тим, що скеровує поміж шаленого інформаційного потоку.

А стимулювати такий розвиток може комерційна складова. Тобто правильна взаємодія медіа та бізнесу.

Про те, як бізнес може впливати на медіасередовище і розвивати його, а також чим медіа можуть бути корисними для бізнесу — читайте у матеріалі Катерини Бортняк, який побудований на дискусії Зураба Аласанії, Андрія Яніцького, Катерини Венжик, Тараса Прокопишина та Євгена Глібовицького в межах проєкту «Якісні медіа для вразливих аудиторій».

https://medialab.online/news/partnerstvo/

​​🔥 Поки діти ростуть і мріють, у вас є реальний шанс стати спікером або спікеркою Lviv Media Forum 2022!

🤩 Віднині і до 1 квітня (включно) триватиме прийом заявок на LMF 2022!

👉 Реєстраційна форма тут: cutt.ly/jPc5xUq

Після заповнення форми команда LMF надішле вам відповідь протягом 30 днів.

Кандидатури спікерів та спікерок затверджуватиме Програмна рада. Розгорнуті відповіді допоможуть експертам та експерткам визначити відповідність спікера чи спікерки меті та ідеї цьогорічної події.

Але попереджаємо: якщо вашу заявку приймуть, то 19-21 травня доведеться вставати рано, аби відвідати одну із найбільших та найкрутіших медіаподій в Україні 😎

Минулого року журналісти Суспільного створили фільм-розслідування про реабітілаційні центри — «Бити.Молитися.Тримати».

Після його публікації до редакції почали писати люди. Серед них і жінка, син якої загинув у одному з центрів.

«Ми не могли залишити цю тему, особливо коли звернулась жінка, що втратила у такому центрі сина. Вона мала докази правопорушень, але не змогла досягти справедливості у суді», — каже Катерина Лихогляд, авторка розслідувань.

Через кілька місяців журналісти створили другий фільм, який глибше розповідає про реабілітаційні центри та проблеми у них, які замовчуються.

Про те, як і чому створювались ці дослідження, а також до чого тут Олександр Гогілашвілі та Володимир Зеленський, читайте у матеріалі Вероніки Нановської:

https://medialab.online/news/filmy_suspilnoho/

❗️У цей тривожний час дуже важливо зберігати спокій та розсудливість.

Проти нас воюють не лише зброєю, а й пропагандою. Журналісти та журналістки у цьому протистоянні перебувають на передовій. Але протистояти фейкам може кожен і кожна з нас.

👇 Ми зібрали корисні поради та поликання, які можуть стати в нагоді не лише медійникам та медійницям.

Тут і про роботу з інформацією, і про поведінку під час бойових дій, і про способи підтримати Збройні сили України.

👉 Читаючи новини, довіряйте лише перевіреним джерелам або джерелам з хорошою репутацією. Пишучи новини, перевіряйте джерела.

Ось кілька питань, з якими слід підходити до роботи з джерелом:

1. Хто є джерелом цієї інформації?
2. Що це джерело може знати?
3. Коли джерело отримало інформацію?
4. Де джерело отримало цю інформацію?
5. Навіщо використовувати це джерело?
6. Наскільки прозорою є інформація, яку надає джерело?
7. Як джерело дізналось цю інформацію?
8. Яку репутацію має джерело?
9. Чим керується джерело, надаючи інформацію?
(https://bit.ly/3BI9U0F)

👉 Не варто опиратись лише на запитання. Інформацію треба перевіряти різними способами. Для цього існують спеціальні ресурси. Перелік тут: https://bit.ly/3v5xraE

👉 Сьогодні значну кількість інформації ми отримуємо від блогерів та інфлюенсерів. Однак публічні особи далеко не завжди є надійним джерелом. Тому інформацію від них також необхідно перевіряти. Ґайд, який допоможе із фактчекінгом, тут: https://bit.ly/36qDufv

👉 Огляди фейків та маніпуляцій можна читати на «Детектор медіа»: https://detector.media/tag/2322/

👉 Якщо ви хочете висвітлювати бойові дії на сході, то ось ґайд, який допоможе з підготовкою: https://bit.ly/3BOb3Uv

Орендувати захисне обладнання для роботи на передовій можна в Інститут Масової Інформації (ІМІ): https://bit.ly/3M33oXg

👉 Пишучи про бойові дії, в жодному випадку не поширюйте інформацію про пересування українських військ. Це допомагає ворогу (https://bit.ly/3IdU6Fk).

Якщо вам потрібна офіційна інформація з передової, зведення та інформація про брифінги, беріть її із сайту Міністерства оборони України: https://bit.ly/3LR0Dbc

А ось перелік офіційних військових медіа: https://bit.ly/3v9eUKs

👉 Бережіть себе. Якщо ви потребуєте психологічної допомоги — не зволікайте. На сайті проєкту MH4U є перелік телефонів гарячих ліній (з інформацією про те, де і як вони працюють): https://www.mh4u.in.ua/phones/

👉 Про те, що робити у випадку бойових дій, читайте у матеріалі «Рубрики»: у ньому є перелік та мапа бомбосховищ по всій країні, а також поради щодо того, що треба і чого не слід робити під час бойових дій: https://bit.ly/35habM6

👉 Інститут масової інформації також підготував перелік речей, які слід покласти у тривожний рюкзак. Він орієнтований насамперед на медійників та медійниць, але корисним буде для всіх: https://bit.ly/3p78uaO

А ось візуалізація цього переліку від Lviv Media Forum (даємо лінки на соцмережі, де ви зможете зберегти собі ці пости, аби мати під рукою):

Фейсбук: https://bit.ly/3tiCSkb
Інстаграм: https://bit.ly/3hdyEUZ

👉 «Готовий до всього» — телеграм-бот, в якому зібрано багато інформації та порад, що будуть корисними у разі повномасштабного вторгнення: https://t.me/Hotovyi_do_vsioho_bot

👉 Закликайте свої аудиторії підтримувати армію і робіть це самі. Підтримувати ЗСУ можна різними способами. Центр демократії та верховенства права зібрав перелік надійних покликань, за якими можна підтримати військо: https://bit.ly/3h6O4ul

🇺🇦 Єднайтесь та зберігайте спокій!

🤩 Уявіть: вам пропонують очолити онлайн-видання. Ви в захваті й одразу погоджуєтесь, адже це ваш перший досвід. Того ж дня міняєте статус на фейсбуці, пишучи, що тепер ви — редактор чи редакторка.

Але через кілька тижнів роботи розумієте: це зовсім не те, на що ви очікували, адже управління редакцією вимагає куди більше навичок, аніж ви сподівались.

Марічка Курило-Алексевич, яка понад 3 роки очолювала редацію Galnet, поділилась досвідом та підготувала перелік питань до себе та роботодавця, який може допомогти свідомо ухвалити рішення, якщо виникають такі пропозиції.

Читайте тут: https://medialab.online/news/varto_zapytaty/

​​Друзі! Ми (тобто команда LMF) надаємо шелтер для медійників та медійниць (і їхніх сімей) у Львові.

Якщо вам немає де зупинитись, або ви знаєте журналістів чи журналісток, які потребують прихистку — ми допоможемо.

Телефонуйте: 0505041590. Працюємо 24/7

📣 Якщо ви налякані чи в ейфорії, не можете припинити читати новини й поширювати повідомлення, ви — мішень для інформаційних спецоперацій агресора.

Про те, яких цілей намагається досягти ворог на інформаційному фронті та як випадково не стати спільником рашистів — читайте в матеріалі Отара Довженка:

https://medialab.online/news/infozbroya/

​​☝️ Нагадуємо про різницю між воєнним та військовим злочинами.

Ми всі зараз дуже втомлені, наша увага може бути розсіяною, тому ми можемо помилятись.

У Інституті Масової Інформації зробили корисне нагадування, яке слід мати під рукою, якщо виникнуть сумніви у тому, які дії загарбників є військовими злочинами, а які — воєнними.

🤯 Ви не можете припинити гортати стрічку новин або вимкнути телевізор. Відчуваєте шквал емоцій, які постійно змінюються — від радості до смутку, від страху до ейфорії. Врешті настає перенасичення — вам здається, що ваш мозок зараз вибухне.

Сучасна війна — це війна нервів навіть більшою мірою, ніж війна ракет і танків. Агресор використовує всі доступні засоби, аби прискорити результат, найбільш вигідний для нього: капітуляцію.

Про те, як споживати новини під час війни і не допомагати ворогу — читайте у матеріалі Отара Довженка:

https://medialab.online/news/novyny-pid-chas-vijny/

💪 Українська віртуальна армія — потужна штука. Це наша перевага над ворогом, у якого нічого подібного немає й бути не може.

Росія може запустити мільйон ботів, які будуть поширювати в соцмережах меседжі під копірку, але не мобілізувати мільйон живих людей, які від щирого серця розповідатимуть світу, що справді бачать, переживають і відчувають.

Інформаційний фронт — один із головних у цій війні. І ви можете до нього долучитись. Як це зробити правильно — читайте у матеріалі Отара Довженка:

https://medialab.online/news/infoarmy/

🔎 Під час війни годі шукати видання, які розповідають «всю правду». Навіть найбільш якісні та професійні медіа не можуть претендувати на те, що показувати повну й цілком правдиву картину того, що відбувається.

Чому не варто сподіватись знайти всю інформацію про бойові дії та які на це є причини — читайте в матеріалі Отара Довженка:

https://medialab.online/news/pravda_pro_viynu/

🤬 За неповних три тижні від початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України є загиблі та поранені журналісти з українських і міжнародних медіа.

Серед постраждалих від дій окупаційних військ є медійники, які потрапили під обстріли, але їм вдалось вижити. Крім того, повідомляють про як мінімум одного журналіста, якого ймовірно виклали загарбники.

Детально про вбитих, поранених та інших постраждалих журналістів за 20 днів війни читайте у матеріалі Альони Савчук:

https://medialab.online/news/russia_kills_journalists/

🧟‍♂️ Оскільки Росія більше не має в Україні власних медіа, а тих колаборантів, які були на початку вторгнення, успішно нейтралізували наші спецслужби, головне поле її пропагандистських диверсій — соціальні мережі, месенджери і ютуб.

Важлво зменшити ймовірність отруєння ворожими вкидами та фейками, а також не марнувати час на вигадки, які хтось намагається видати за новини. Про те, як це робити — читайте у новому матеріалі від Отара Довженка:

https://medialab.online/news/dzherela-informatsii-pid-chas-vijny/