Важко дуже іде. Тому розкажу про одну людину, якій ми збираємо на дальномір.

Знайомтесь — Це Ваня. Ваня родом із Сумської області. Не пам'ятаю уже, коли він приєднався до нас після того, як відвоював в ТРО свою область.

Спочатку Ваня був у розрахунку «СПГ— навідником». Пізніше — коли «сапогів» залишилось мало—більша частина з—них просто «виходили з ладу із-за інтенсивності пострілів», Ваня  став командиром групи розрахунку «Джавеліна», а мене командування «прикомандирувало», як розвідника групи, як найбільш досвідченого.

Це все відбувалось вже після Бахмуту, коли ми тримали «крайні» позиції в Іванівському(хто знає, це недалеко від заправки WOG на в'їзді в Бахмут.)
КСП батареї («Сапожистів і Джавелінщиків») протитанкістів знаходилось на початку села, саме звідти наш розрахунок «Джавеліна» іноді по ночах, а іноді і в білий бень вирушав зустрічати колони техніки противника.

Уже тоді по н.п Іванівське прилітало все, що можливо. Кількість дронів була просто «єбейша», саме в ті часи почали активно використовуватись «підарами фпв дрони», і за дня без особливої потреби мало хто пересувався по селу.

Одного ранку мені з «батальоного КСП» —прийшла «вказівка-прохання»  від, ще тоді живого командира нашої батареї про, те, що:— «потрібно пошукати для нашого розрахунку нову стаціонарну позицію, перед самим носом у підарів недалеко від девятиповерхівки». По перехопленню русня мала «штурманути» село дуже великою кількістю бронетехніки
«Пошукати»— це насамперед провести розвідку, знайти місце, облаштувати його, а вже потім «перемістити розрахунок на точку».
А саме головне, як це зробити в білий день, і з ким? Хоч на «КСП батареї» було людно, навряд чи хтось згодився добровільно піти зі мною.?!
А самому іти, це насамперед «самогубство»(хоча декілька разів і було, але останній мій випадок навчив не робити дурниць).

Віддати наказ і наказати комусь із «пацанів», я міг від імені командування, але розумів, що це може бути білетом в один кінець, і взагалі ненавидів віддавати взагалі якісь «тупорилі накази», а це був саме такий випадок.
На моє запитання в колі «гомонящих хлопців» хто піде зі мною на завдання—стояла реально «гробова тишина». Я перепитав ще раз!?— В цей момент, з ліжка пролунав сонний  голос, :я піду, — а куда йдемо?). Це був Ваня, який дрімав. І ми пішли, пішли, як розрахунок «Джавеліна» чи, як розвідка в білий день під «шквальним вогнем градів, арти, фпв дронів» шукати місце.....

Як ми добирались тих «нещасних» два кілометри, через двори, городи, підвали і скільки часу, це вже окрема історія:). Так само, як і полювання на нас ворожих fpv, та артилерії, яка «змалювала нас», саме з дев'ятиповерхівки.....

Завдання ми виконали, виконали навіть через батальоний скептецизм» командування, яке моєму командиру сказало, що:— «побачиш він також буде відказником». Не став ні, я ні Іван. Саме він робив одну з фотографій, як ми переховувались і бігали від ворожих БПЛА. Він друга людина, яка добровільно пішла за мною в *опу не дивлячись ні, на що...

Саме Ваню, і уже його майже знищений розрахунок — я виводив уже, як командир взводу «ВВП і БПЛА у першій роті» з «самісінького пекла» Іванівського. Він не «зламався», хоч і втратив у бою свого найкращого друга.

Підтримайте цього бійця, він це заслужив. Заслужив, як і десятки, тисяч інших. Але таких людей, як Ваня, — не так багато залишилось.

Ps. Не можу додзвонитись до Ванька, а без відома людини не можу показати відкрите обличчя. Ваня—позаду мене.


🇺🇦SergeantRaport | підписатись