«Найважче – бачити понівечене ворогом устаткування. Переважно, ворог б’є по «серцю» підстанції – автотрансформаторах. Кожна втрата цього обладнання болісно позначається на енергосистемі», – так про свою роботу в реаліях війни розповідає пан Олександр, начальник однієї з високовольтних підстанцій «Укренерго».

Понад 20 років наш колега віддав роботі в енергетиці. 13 із них – керує підстанцією у регіоні, що зараз часто стає мішенню для ворожих обстрілів. Спостерігати наслідки російських ударів дронами, крилатими і балістичними ракетами – панові Олександру доводилось не раз: «Вихід з ладу трансформатора фактично паралізує роботу всього енергооб’єкта. Найстрашніше для нас із колегами – це стояти за межами підстанції, бачити, як усе горить, і не мати змоги нічого вдіяти. Це дуже боляче».

Втім, після кожної руйнації – одразу починається відновлення. Енергетикам, як і всім українцям, довелось призвичаїтись до реалій повномасштабної війни. «Перший обстріл для нас став шоком. Ми всі були налякані, бо ніхто не знав, як поводитись, коли ракети влучають за лічені метри. З часом до цього, як би моторошно не звучало, але звикаєш. Черговий і ремонтний персонал і поза своїми змінами виходить на об'єкт, щоб відновити роботу обладнання. Працюємо на межі можливостей – вдень і вночі, за будь-яких погодних умов. Все для того, щоб в оселях людей було світло», – розповідає пан Олександр.

За словами колеги, попри всю небезпеку роботи – його родина розуміє її необхідність, і завжди підтримує у періоди, коли особливо важко. Не менш важливою є і взаємодопомога на роботі. «Головне – це люди. Я щиро пишаюся своїми підлеглими. Вони завжди готові підтримати, підставити плече й узяти на себе набагато більше, ніж вимагає від них посадова інструкція. Саме завдяки їхній витримці, професіоналізму та людяності – наша підстанція продовжує працювати, а енергосистема – тримається», – каже керівник підстанції.

Вдячні панові Олександру та всім його колегам. Ви – справжній взірець сумлінності та самовідданості у праці, від якої залежить життя дуже багатьох.

Повномасштабна війна почалась для начальника дільниці з ремонту повітряних ліній НЕК «Укренерго», пана Руслана, з потужних вибухів. Ворожа ракета вдарила за кілометр від його будинку. Вже за кілька годин до його рідного міста зайшли окупаційні війська. «Спочатку була розгубленість, відсутність розуміння – що буде далі і як треба діяти. Дістатись на робочі місця було проблематично. Ми тримали зв’язок із керівництвом і чекали на вказівки. Перші півтора місяця окупаційні війська не цікавилися енергетикою, але потім я зрозумів, що треба виїжджати», – розповідає колега.

Вирвавшись на підконтрольну українському Уряду територію, більша частина персоналу дільниці продовжила роботу на новому місці. Сьогодні команда пана Руслана спеціалізується на надскладних роботах під напругою та допомагає відновлювати мережі у різних куточках країни. Але найважче – не виснажлива праця чи постійні відрядження, а те, що зустрічає на прифронтових чи недавно звільнених територіях. «Дуже важко бачити зруйновані до фундаменту домівки, покинутих тварин… І розуміти, що колись тут вирувало життя», – з гіркотою розповідає чоловік.

Попри всі жахи війни та постійну небезпеку, пан Руслан не втрачає віри в себе. Каже, що коли після чергового обстрілу його бригаді вдається відновити пошкоджену лінію – мотивації для подальшої праці, безумовно, додається. «Ти розумієш, що як би не було важко – ти працюєш для своїх рідних, для всіх українців. Наші захисники боронять нас на лінії фронту, а ми підтримуємо їх у тилу», – підкреслює колега.

Дякуємо панові Руслану та усім його підлеглим за титанічну працю, витримку та відданість справі. Завдяки таким фахівцям українська енергосистема продовжує працювати навіть у найважчі часи. Незламність не згасає!