Вони по-різному загинули. Від кулі, снаряда, міни... Але усіх їх вбила країна-терорист. Ми не оприлюднюємо цифри втрат. Бо загиблі для нас не статистика! Не цифри! За кожним загиблим героєм стоїть цілий Всесвіт його життя – рідні і друзі, здобутки і мрії, надії... Кожний пішов на війну, бо хотів захистити свою Україну. Свою сім’ю, маму, тата, сина, доньку, дружину… нас з вами… попри те, що він нас і не знав.
Під Бахмутом і Лиманом, Куп’янськом і Херсоном, Маріуполем і Харковом загинули бійці з різних куточків країни - Дніпра, Києва, Львова, Сум і Мукачевого. Українці гинуть захищаючи українців.
Їхні фотографії з'являються в соцмережах, з некрологами від друзів. Чорно-білі, з чорними стрічками, або просто кольорові фото. Знайомі і незнайомі обличчя, побратими, чиїсь чоловіки і сини. Ми плачемо над кожною нашою втратою. Над кожним загиблим бійцем. Ми втрачаємо кращих синів і доньок нації. І наш обов’язок зробити усе, аби ці втрати не були марними. Ми повинні втілити їхню мрію - вигнати окупантів і розбудувати нову Україну. Україну мрії. Тому зараз, кожного дня, кожної хвилини, заради загиблих Героїв маємо наближати мир в Україні після нашої Перемоги.

▫️Сергій Попко, начальник КМВА