Мав за честь виступити онлайн перед мерами найбільших британських міст та регіонів. Сьогодні у нас вже є понад два десятки партнерських зв'язків між українськими та британськими містами. І цей список постійно зростає, а меморандуми перетворюються на реальні проекти в різних сферах.

Вдячні за підтримку, яку українці отримують в часи війни, — на коробках з гуманітарною допомогою часто написані знайомі британські міста, які і самі пережили бомбардування у Другій світовій війні.

Британія вже багато зробила для зміцнення нашої оборони, але ми дивимось далі. Ми хочемо розвивати спільні виробництва, технології, навчання. Хочемо, щоб український і британський досвід взаємно збагачували один одного. Щоб ми разом робили Європу безпечнішою.

Ти нічого не боявся, йшов зі своїми «вовками» тільки вперед. Щирий і відважний.
І вів за собою інших, в кого спільна мета - боротися за свою країну.
Ціна цієї війни висока. Тобі мало б виповнитися 30…
Світла памʼять, Друже.

Дякую за службу🇺🇦
Дякую, що завжди були перші. 
Пишаюся, що вірив, сподівався і отримував результат. 

Низько вклоняюся перед Вами. 
Вічна памʼять полеглим Героям. 
Сил і витримки тим, хто залишився у строю.

І як би важко нам не було, але вже точно ніколи не буде соромно.

Кажуть, що війна починається там, де провалюється дипломатія. Проте, коли дипломатія стає ще одним фронтом війни, саме переговори є єдиною публічною ареною безпосереднього протистояння українських дипломатів і урядовців із представниками РФ. Протистояння, у якому нас, як і на полі бою, влаштовує лише один очевидний результат.

Це фронт, де діють власні закони і правила, де сила не завжди в правді, а скоріше - правда в силі. Де в основному через силу країни реалізують свою зовнішню політику...

Виклав свої думки про силу дипломатії та "тактику виснаження" Росії на переговорному фронті у війні проти України.

Скорочена версія вийшла в американському виданні New York Post
Повна версія опублікована на сайті "Української правди"
Повний текст англійською тут

Мав честь виступити на політичній конференції New Statesman Politics Live в Лондоні. Це була нагода поговорити не лише про військовий, а й про політичний вимір війни проти Росії. Про політичну мету України в ній.

Детальніше про це за лінком.

Політична мета війни. Саме цей термін врешті дає можливість побачити не тільки що робить противник, а й куди рухатися нам самим. 

Бо скільки б не намагалося військове командування сформувати військову стратегію на певний період, усе це не принесе жодного результату без політичної волі.

Чому ж так важливо визначити політичну мету війни - спробував пояснити у цій статті.

Скорочена версія вийшла в The Telegraph
Повна версія українською на Лізі
Повна версія англійською тут

Ціллю номер один для Росії є Україна. Саме Україна з її суб’єктністю і незалежністю та усіма потенціалами, яка має стати воротами в Європу. Чи не тому сьогодні так важко знайти порозуміння щодо зупинки війни?

З’ясувати, у якій формі передбачалося позбавлення України суверенності і відновлення імперських амбіцій, згодом зможуть історики. Але характер подій з осені 2021 року, протягом 2022 року і дотепер, особливо поширення недовіри до ЗСУ, виявлені корупційні зв’язки окремих членів РНБО, а також риторика і поведінка російського керівництва, не залишають сумнівів щодо цілі Росії: Україна має припинити своє існування як незалежна держава.

Цей висновок маємо запам’ятати саме ми, українці. Його розуміння має лягти в основу побудови власної стратегії збереження держави.

Більше про це - у статті. 

Коли розрахунок на стратегію розгрому у війні не збувається, вона змінюється на стратегію виснаження.

Саме у вересні 2022 року, коли перші шахеди залетіли на територію України, а групи російського впливу розпочали дискредитаційну кампанію проти військового керівництва України, розпочалася нова ера воєн в історії людства. Війни на виснаження. До кінця 2023 року ця стратегія була абсолютно відточена та доведена до досконалості. Події 2024, а особливо 2025 року, попри незначні здобутки на фронті, вказують на абсолютну дієвість такої стратегії для Росії.

Вона прагне створити умови, щоб добитися розвалу України на військовому, економічному і політичному фронтах одночасно. І тут вирішальним ударом, якого вони хочуть досягти, може стати новий етап війни. За відсутності єдиного бачення нової архітектури безпеки на Європейському континенті, без гарантій безпеки та реальних фінансових програм війна з Росією ризикує перейти у громадянську війну з вже подальшим захопленням Східної Європи.

Більше про це у статті.

Війна не завжди завершується перемогою однієї сторони та поразкою іншої. Ми, українці, прагнемо повної перемоги, але не можемо відкидати варіант довгострокового припинення війни.

Мир, навіть в очікуванні наступної війни, дає шанс на політичні зміни, на глибокі реформи, на повноцінне відновлення, економічне зростання, повернення громадян.

Можна навіть вести мову про початок формування безпечної, захищеної держави шляхом інновацій і технологій. Укріплення основ справедливості через боротьбу з корупцією та створення чесного суду. Економічний розвиток країни, в тому числі на основі міжнародних економічних програм відновлення країни. Та все це неможливо без дієвих гарантій безпеки. 

Більше про це у статті.