Фрайбург виділить 1 мільйон євро на будівництво соціального гуртожитку для пацієнтів Національного реабілітаційного центру UNBROKEN. Будівлю зведуть одразу біля медичного закладу. Це дасть змогу пацієнтам, які приїжджають на реабілітацію жити біля лікарні в комфортних умовах і не бути ізольованими.
Мер Мартін Горн приїхав з великою місією та відкритим серцем і має щире бажання допомогти Україні та Львову вибудовувати потужну екосистему НЕЗЛАМНІ.
Цей проект – зміна системи реабілітації в Україні: лікування хворих, протезування, фізична та психологічна реабілітація, житло для них, спорт та робота.
Велика подяка Фрайбургу за дружбу та підтримку!
Мер Мартін Горн приїхав з великою місією та відкритим серцем і має щире бажання допомогти Україні та Львову вибудовувати потужну екосистему НЕЗЛАМНІ.
Цей проект – зміна системи реабілітації в Україні: лікування хворих, протезування, фізична та психологічна реабілітація, житло для них, спорт та робота.
Велика подяка Фрайбургу за дружбу та підтримку!
Хочу, щоб сьогодні ви познайомились з цим відважним чоловіком.
Мирослав Досяк працює ортопедом-травматологом у нашій львівській лікарні.
Як тільки почалась війна, у 2014 вони з братом пішли добровольцями.
Служив військовим лікарем у Національній гвардії. Вивозив поранених і загиблих з Іловайська. Каже, що воювати тоді прийшлось більше, ніж лікувати. У міжвоєнний час із дружиною народили трьох діток.
Проте після повномасштабного вторгнення не зміг всидіти на місці. Знову поїхав на схід. Понад місяць рятував поранених у Дніпропетровській лікарні.
І ось сьогодні, в День медика, вийшов на зміну вже вдома, у Львові.
В очах впевненість і нестримне бажання робити добро. Там, де може, тим, кому це справді потрібно.
Нагородили пана Мирослава Золотим Гербом міста. Це найменше, що ми можемо для нього сьогодні зробити.
Таких людей в Україні тисячі. Вони наш приклад і опора. У полі, в морі, в степу, в місті і селі.
Дякую всім медикам, які роблять свою роботу і цим рятують Україну🇺🇦
Мирослав Досяк працює ортопедом-травматологом у нашій львівській лікарні.
Як тільки почалась війна, у 2014 вони з братом пішли добровольцями.
Служив військовим лікарем у Національній гвардії. Вивозив поранених і загиблих з Іловайська. Каже, що воювати тоді прийшлось більше, ніж лікувати. У міжвоєнний час із дружиною народили трьох діток.
Проте після повномасштабного вторгнення не зміг всидіти на місці. Знову поїхав на схід. Понад місяць рятував поранених у Дніпропетровській лікарні.
І ось сьогодні, в День медика, вийшов на зміну вже вдома, у Львові.
В очах впевненість і нестримне бажання робити добро. Там, де може, тим, кому це справді потрібно.
Нагородили пана Мирослава Золотим Гербом міста. Це найменше, що ми можемо для нього сьогодні зробити.
Таких людей в Україні тисячі. Вони наш приклад і опора. У полі, в морі, в степу, в місті і селі.
Дякую всім медикам, які роблять свою роботу і цим рятують Україну🇺🇦
Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день біженців.
Від самого ранку отримую десятки запитів від журналістів прокоментувати це. Запитують, як почуваються біженці у Львові.
Відповідь одна і це важливо зрозуміти – у нас немає біженців. У Львові є українці, які були змушені втікати від війни і знайшли тут свій тимчасовий прихисток. Вони намагаються жити, адаптуватись, знаходять роботу і повертають собі вкрадене життя. Наскільки це можливо під час війни.
Від початку повномасштабного вторгнення понад 5 мільйонів українців пройшли через Львів. Хтось вирішив тут залишитись, а хтось поїхав за кордон і справді став біженцем.
Дякую усім містам і країнам, які їх прийняли. Бо безпека – найважливіше, що потрібно нашим жінкам та дітям. Дякуємо, що ні на мить не зупинялись і автобус за автобусом зустрічали, поселяли, годували і любили.
Війна звузила палітру кольорів до двох – чорного та білого. Наші друзі і сусіди – це точно світла сторона цього світу.
Разом переможемо!
Не забудемо!
P.S. На фото лялька Амаль – символ дівчинки-біженки, яка шукає свою маму.
Від самого ранку отримую десятки запитів від журналістів прокоментувати це. Запитують, як почуваються біженці у Львові.
Відповідь одна і це важливо зрозуміти – у нас немає біженців. У Львові є українці, які були змушені втікати від війни і знайшли тут свій тимчасовий прихисток. Вони намагаються жити, адаптуватись, знаходять роботу і повертають собі вкрадене життя. Наскільки це можливо під час війни.
Від початку повномасштабного вторгнення понад 5 мільйонів українців пройшли через Львів. Хтось вирішив тут залишитись, а хтось поїхав за кордон і справді став біженцем.
Дякую усім містам і країнам, які їх прийняли. Бо безпека – найважливіше, що потрібно нашим жінкам та дітям. Дякуємо, що ні на мить не зупинялись і автобус за автобусом зустрічали, поселяли, годували і любили.
Війна звузила палітру кольорів до двох – чорного та білого. Наші друзі і сусіди – це точно світла сторона цього світу.
Разом переможемо!
Не забудемо!
P.S. На фото лялька Амаль – символ дівчинки-біженки, яка шукає свою маму.
Львів прощається з Героєм Артемієм Димидом.
Такі люди тримають над нами небо.
Молоді, але настільки величні.
Артемій буде жити вічно у спогадах і усмішках друзів та рідних.
Не забудемо!
Український католицький університет створює фонд, коштом якого буде оплачуватись навчання студентів-істориків.
Стипендію в університеті надаватимуть пластунам, які вступатимуть на бакалаврські та магістерські програми УКУ.
Скласти пожертву на стипендійний фонд імені Артемія Димида ви можете за посиланням https://supporting.ucu.edu.ua/donate/?order=artem_dymyd
Світла пам’ять світлій людині🕯
Такі люди тримають над нами небо.
Молоді, але настільки величні.
Артемій буде жити вічно у спогадах і усмішках друзів та рідних.
Не забудемо!
Український католицький університет створює фонд, коштом якого буде оплачуватись навчання студентів-істориків.
Стипендію в університеті надаватимуть пластунам, які вступатимуть на бакалаврські та магістерські програми УКУ.
Скласти пожертву на стипендійний фонд імені Артемія Димида ви можете за посиланням https://supporting.ucu.edu.ua/donate/?order=artem_dymyd
Світла пам’ять світлій людині🕯
Три лауреатки Нобелівської премії миру сьогодні у Львові стали амбасадорками проекту «Незламні».
Лейма Гбові, Джоді Вільямс та Тавакуль Карман.
Історія кожної з цих жінок заслуговує на окрему книгу чи сценарій для фільму про боротьбу за права людини і турботу про всіх, хто відчуває на собі жорстокість.
Дякуємо за сміливість бути тут і за те, що не стоїте осторонь!
#unbroken
Лейма Гбові, Джоді Вільямс та Тавакуль Карман.
Історія кожної з цих жінок заслуговує на окрему книгу чи сценарій для фільму про боротьбу за права людини і турботу про всіх, хто відчуває на собі жорстокість.
Дякуємо за сміливість бути тут і за те, що не стоїте осторонь!
#unbroken
Forwarded from Львівська міська рада
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Наталя, мама трьох діток, після других пологів повністю втратила зір і ніколи не бачила своїх двох донечок. З початку війни сім'я втекла з Донеччини до Львова. Минулого місяця їй зробили операцію на очі. Пара жила у громадянському шлюбі та нещодавно вирішили узаконити свої стосунки у символічному місці - у лікарні, де жінці повернули зір.
Молодят одружив директор лікарні Василь Трунквальтер ❤️
Молодят одружив директор лікарні Василь Трунквальтер ❤️
Зі сльозами на очах.
Сьогодні наша сім’я Степаненків з невеличкого селища Нью-Йорк на Донеччині поїхала на реабілітацію в США.
Наталя з дітьми потрапили під обстріли на вокзалі в Краматорську.
Донька Яна втратила обидві ноги, мама залишилась без однієї кінцівки.
Вони стали незламними.
А сьогодні попрощались з родичами, медиками та друзями, яких зустріли в лікарні.
11-річна Яна каже, що мріє після лікування повернутись додому.
Тому ми будуємо у Львові Національний реабілітаційний центр #UNBROKEN
Щоб Степаненки і багато інших українців, які постраждали від російської агресії, могли повернутись в Україну і тут продовжити реабілітацію.
Сьогодні наша сім’я Степаненків з невеличкого селища Нью-Йорк на Донеччині поїхала на реабілітацію в США.
Наталя з дітьми потрапили під обстріли на вокзалі в Краматорську.
Донька Яна втратила обидві ноги, мама залишилась без однієї кінцівки.
Вони стали незламними.
А сьогодні попрощались з родичами, медиками та друзями, яких зустріли в лікарні.
11-річна Яна каже, що мріє після лікування повернутись додому.
Тому ми будуємо у Львові Національний реабілітаційний центр #UNBROKEN
Щоб Степаненки і багато інших українців, які постраждали від російської агресії, могли повернутись в Україну і тут продовжити реабілітацію.