Одне рішення та один простий крок може не просто врятувати, а підняти рейтинг Зеленського до небес. Попри все.

Відправити у відставку Сирського замість Федорова та призначити Федорова виконуючим обов'язки за відставки Уряду. Все.
І не "дати задню" з відставкою МінОборони. І не схибити перед суспільством. Таке просте очевидне рішення.
Але, але ...

Все просто. Ми - згодні!

Я вам казав - найкращій депутат в Раді - маріуполець. Це - не співпадіння.
Просто місто таке ... Ярославе - пишаюсь дружбою та землячеством.

Спробую серйозно. Тому що те, що відбувається, - серйозно.

Так. У нас немає і не буде месії. Не буде на сто відсотків ідеального нікого у владі. Ніколи.

Проте літо 2026-го - це перше після деокупації Харківщини та Херсона літо справжньої, відчутної та реальної надії. Літо підйому людей та переконання в перемозі.

Вже тут і зараз, а не через сто років дипломатії. Що важливо - це відчуття по обидва боки лінії фронту. В окупації наші люди так само підняли голову. А росіяни - опустили, якщо не сказати, куди сховали.
І ці зміни безумовно пов’язані з командою Федорова в Міноборони.

Можна не любити Федорова та критикувати вразливість “Дії”. Можна не любити Стерненка та вважати його занадто пихатим.

Можна не любити Лазаря та згадувати його минуле.

Можна не любити Флеша і вважати його нудним. Можна, можна і можна.

Але не можна не бачити загальний результат.

Буквально сьогодні рахували динаміку дронів, що атакують Росію щоночі. Лише за 15 липня приріст до перших 15 днів червня - 23 відсотки. Про Азовську операцію на морі, паливну кризу та удари по логістиці вже навіть немає сенсу говорити.
І це ще не беручи до уваги ставлення військових і реальні зміни у війську.

З одного боку.

З іншого боку - публічно озвучена причина - Сирський. Вибух зі “Скелею”, де насправді поки ніхто не поніс покарання. З ризиками рецидиву, тому що “Скеля” - пряме підпорядкування Сирського і його дитина. Сточені штурмові бригади об фортецю Бахмут та інші клаптики публічного, але не стратегічного значення. Незрозумілу ані за задумом, ані за результатом Курську офензиву та тотальну депресію у всіх при згадці про Головкома.

Два важелі на терезах, на яких у владі переміг ретроградний Меркурій. Тому це - не про персоналії. Це - про підходи. Про надію. Про майбутнє. І якщо сьогодні суспільство програє, а влада обере шлях минулого, озвучувати вголос наслідки просто страшно. Демотивація - це найменше, що відбудеться.

Тому, знову, як кожен липень, - надія не на здоровий глузд влади. А на її страх не дослухатися до здорового глузду суспільства.