Імператор Сі в Москві: чого нам чекати? 

Ні, ордер на арешт Путіна не зупинить імператора: від завтра Сі 3 дні буде в Москві. Сі, вочевидь, знав про плани Путіна розпочати повномасштабну війну і схвалив це. І розчарований результатами. Замість удару по престижу США та НАТО, розколу в Європі війна призвела до активізації та консолідації НАТО, збільшення військових бюджетів Японії, Кореї та Тайваню, до зближення Індії та США в регіоні. 

Але Росія все ще вкрай потрібна Китаю. Чому? Бо все ще лишається найбільшим союзником. 

1. Економічно. Росія - постачальник критичних для Китаю ресурсів (енергетика, харчі, ліс, вугілля, метали).  
2. Політично. Китай цінує вплив Росії на Близькому Сході, Кавказі, Середній Азії та Африці.
3. Військово. Росія як воєнний союзник з ядерним потенціалом розглядається як серйозний фактор рівноваги на випадок загострення.

Китай не зацікавлений в слабкій Росії, що занурюється в хаос. РФ має зберігати керованість і постачали йому те, що треба. Відповідно, Китаю не потрібна очевидна поразка РФ. Очевидно програти це не стільки втратити захоплене, скільки припинити бути значною військовою силою і втратити керованість. 

Тому Сі не може чекати що воно “якось закінчиться”.Але і відкрито підтримувати РФ теж доволі складно. Постачати зброю (в тих кількостях, що може змінити хід війни), відкрито давати гроші - це створити два великі ризики:

1. Штовхнути Європу “в обійми США”. Бо наразі європейські політики все ще живуть у світі ілюзій, що вони можуть не брати участі у суперництві США та КНР. Для Сі ж важливо відновити динаміку економічних відносин з Європою в умовах проблем у китайські економіці, а не отримати санкції від ЄС. 

2. Створити у США ще один “двопартійний консенсус”. Якщо Китай стає учасником конфлікту , то частина адміністрації Байдена, а також республіканці і демократи, що вважають головною загрозою Китай стануть більш рішучими.

Є і третій ризик - відкрита підтримка Росії може виявитися марною. Росія все одно може програти. І тоді Китай отримає всі мінуси ситуації без жодних плюсів. Тому Сі став великим дипломатом. Мирний процес може бути засобом отримати бажане: і не допустити розгромної поразки РФ, і закріпити свій авторитет як країни, яка може “вирішити” глобальні проблеми. Як мінімум вони мають спробувати. 

І з цим Сі їде до Москви. Там він буде вирішувати кілька задач:

1. Символічну. Вже кілька поколінь китайських керівників свій перший візит здійснюють до Москви. А цей візит - перший міжнародний після офіційного початку третього строку голови КНР. 

2. Економічну. Отримати більше економічних бонусів в вигідних умовах для Китаю в якості продавця та покупця, не обіцяючи нічого суттєвого взамін. Що стосується постачань зброї (омріяного “китайського ленд-лізу”), то Китаю для цього не треба везти Сі до Москви, скоріше - навпаки. 

3. Дипломатичну. Особисте прощупування можливості завершити не дуже вигідну (дуже не вигідну) Китаю війну на якихось компромісних позиціях. Чи хоча б обозначити європейським політикам та друзям з “третього світу”, що “Китай старається”. 

Цей візит скоріше за все закінчиться тим, що Сі отримає все що хоче по 1 та 2 пункту. І нічого - по третьому. Хоча весь процес буде супроводжуватися масовими заявами про “наміри” і “налаштованість”. Але по факту не буде нічого. Бо:

1. Поїздка Путіна в Крим і Маріуполь - саме підготовка до візиту Сі, яка має продемонструвати від чого Путін в рамках будь-яких мирних ініціатив “ніколи” не відмовиться. І він точно буде розповідати про те, що “відвідав нові регіони, які увійшли до Росії по волі місцевих”. 

2. Ми будемо розмовляти з КНР в контексті нашого “мирного плану”: вивід російський військ, виплата компенсацій, покарання військових злочинців. Треба тягнути час. Що ми і продовжимо робити. 

Чи можуть китайці вдатися до ірраціональних дій, якщо Росія вочевидь падатиме? Повторюсь. Такий ризик є завжди. Але якщо (коли) Росія почне швидко падати  - допомога технікою її вже не врятує. 
Тож тяганина продовжиться. Продовжуємо спостерігати. 

Дякую за увагу!

Підтримати автора на Patreon.

Підписатися.

Починаючи з 17 секунда маріупольчанка кричить “Це все не правда, це тількі на показ!”
Голос правди, що проігноріл диктатор (зрозуміло) вирізали “Информагентство ТАСС”, та на жоден канал ТБ в новини на московії цей кадр не потрапив.
Все що треба знати про путіна, пропаганду та думки більшості маріупольців.

Історичний центр міста за півтори хвилини. Вул. Миколаївська - вул. Грецька. Майже півтора кілометра руїн.
Покращення та відновлення від русні без купюр та перериву на монтаж. Лише прискорення.
Маршурут смерті для тих, кому цікаво - https://goo.gl/maps/mbXjh3vyEMoJUseW9

Ремонт від окупантів. Не знаю, що тут можна прокоментувати окрім того, що сюда планують заселяти людей.
Бетонні курники та паперові будинки - от і вся допомога росії.

Маріупольський Спротив прикрасив встановлену “И” замість української “і” в напису “Я люблю Маріуполь”.
Кажуть, поки так. Далі буде.

На початку лютого музей Metropoliten змінив назву картини Едгара Деґа «Російські танцівниці» на «Танцівниці в українському вбранні», як воно і є насправді. Тоді ж музей визнав художників Іллю Рєпіна, Івана Айвазовського й Архипа Куїнджі українцями, хоча російська пропаганда роками видавала їх «за своїх». Одна з тих, хто вплинув на ці перейменування, — Оксана Семенік. Їй 25 років, вона історикиня мистецтва і журналістка. У березні 2022 Оксана та її наречений провели два тижні в підвалі окупованої Бучі і потім виходили з міста пішки. За кілька місяців Оксана полетіла до США досліджувати постчорнобильське мистецтво і випадково побачила, що багатьох українських художників у тамтешніх музеях досі підписують росіянами. Семенік почала кампанію з їх перейменування і завела мистецький твіттер, який читають сотні тисяч людей. Про неї та деколонізацію мистецтва почали писати світові медіа. Та зі статті The New York Times помітно, що європейці та американці не розуміють, чому перейменування важливі, а The Guardian написали, що не отримали відповідь, хоча, за словами Семенік не зверталися. «Бабель» розповідає історію Оксани Семенік ― про музеї, деколонізацію, російських кураторів, окупацію Бучі та блискітки.

@babel

Закриваючи тему про “рпатовий візит”.
Не раптовий. Підготовлений. Вже офіційні росіяни про це кажуть в голос.
“А ми ж казали…”

Давайте трохи про російську пропаганду в Маріуполі. Це окреме явище, на підставі розбору якого можна захистити не одну наукову роботу. Чесно.
Знаю, що абсолютна більшість не бачить, як воно не працює (правильно робить), але в силу напряму діяльності бачу її більше, аніж хотілось.
До пропаганди та організації. Пропаганда офіційна від ім’я “днр” - суцільно вертикальна. Якщо зранку щось пишуть донецькі пабліки, то по обіду те саме пишуть маріупольські. А ближче до вечора обов’язково з’явиться “теле репортаж” на задану тему. Тоска. Абсолютно без “вогника”, якісь набір радянських штампів, фраз та слів, які не вживаються у побутовому житті. Короче, гірше за московську.
Місцеві пабліки, які є основною діючою гілкою пропаганди. Тут теж не все просто. 80 відсотків з них належить росіянам та адмініструються росіянами. Людьми, що ніколи не були в місті. Тому там постійно трапляються якийсь смішні “косяки” щодо назв, геолокацій та посилання на минуле. Абсолютна більшість тут - перепости “офіційних” пабліків, одні ті самі відео блогери, відсутність власного унікального контенту з міста та на 20 відсотків - перепости всіляких воєнкорів і іншої сволоти. Найсмішніе - це постійні перепости один одного та реклама обнал контор в Маріуполі, які заборонені російським законодавством 🙂 Саме ці канали мають найбільшу кількість підписників через залучення російських ботів. Нащо?
Останній шар - зрадники. Пабліки які ведуть маріупольці. Частина з них під різними назвами або сам Андрій Кіор, або під його контролем. Цей слог дикої суміши бюрократії та демагогії не сплутати. Наче повертаєшся в дитинство та читаєш газету “Правда”. Та невелика кількість умовно вільних (дуже умовно) мразів. Тут більше Маріуполя, але смішно як вони виконують певні заборони на публічність. Але.
Саме останні постійно займаються вигадуванням новин з України. Типова фраза “🇺🇦Украинская пропаганда публикует это видео с подписью” коли в Україні жоден не оприлюднив відео 🙂 Намагання переконати в перемогах виглядає як спроба переконати самих себе у вірності вибору в бік зради. Але, виходить не дуже.