https://www.pravda.com.ua/columns/2026/07/30/8046400/

Для тих, хто хоче глибше і професійніше зрозуміти феномен злочинності в армії, моя стаття на УП

Злочинність у ЗСУ: міфи і реальність

Кожен злочин, вчинений людиною у військовій формі, закономірно викликає особливу суспільну реакцію. Від військовослужбовця очікують дисципліни, відповідальності та захисту громадян. Тому повідомлення про вбивство, розбій, зґвалтування або інший тяжкий злочин за участю військового сприймається гостріше, ніж аналогічна кримінальна новина із цивільного життя.
Проте емоційна реакція на окрему подію і реальний рівень злочинності — не одне й те саме.
Один резонансний випадок, яким би жахливим він не був, не характеризує сотні тисяч людей. Так само кількість кримінальних новин не є статистичним показником. Щоб зрозуміти, що насправді відбувається зі злочинністю у війську, потрібно порівнювати не заголовки й навіть не абсолютні цифри, а кількість кримінальних правопорушень у розрахунку на однакову кількість людей.

✔️Які саме дані ми порівнюємо

Наведені у цій колонці відомості стосуються лише військовослужбовців Збройних Сил України у 2021–2025 роках.
Вони не охоплюють усі Сили оборони, до складу яких, крім ЗСУ, входять інші військові формування та правоохоронні органи. Так само йдеться виключно про загальнокримінальні правопорушення — без військових кримінальних правопорушень, таких як самовільне залишення частини, дезертирство, невиконання наказу та інші порушення порядку проходження військової служби.
Абсолютні показники під час війни є чутливою інформацією, адже через них можна опосередковано оцінювати чисельність війська. Тому для аналізу використовуватимемо співвідношення та коефіцієнт — кількість кримінальних правопорушень на 10 тисяч осіб.

✔️Це принципово важливо

У 2022 році чисельність Збройних Сил порівняно з 2021 роком збільшилася майже в чотири рази. При цьому кількість загальнокримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями, зросла приблизно у 3,3 раза.
Якщо дивитися лише на абсолютну кількість правопорушень, можна зробити тривожний висновок про нібито різкий сплеск злочинності. Але після врахування зростання чисельності війська картина змінюється: кількість людей збільшилася майже вчетверо, а от кількість правопорушень — менше ніж вчетверо.
Тобто у 2022 році ми побачили насамперед масштабування великої соціальної групи. Стало значно більше військовослужбовців — відповідно, стало більше й правопорушень, учинених представниками цієї групи.
За чотири роки повномасштабної війни найвищий показник загальнокримінальної злочинності серед військовослужбовців ЗСУ було зафіксовано у 2023 році. Надалі він знизився приблизно у півтора раза.
Станом на 2025 рік коефіцієнти загальнокримінальної злочинності у ЗСУ та цивільному суспільстві були співмірними, якщо брати у розрахунок чисельність населення України на рівні приблизно 35 мільйонів та дані про кількість зареєстрованих злочинів, оприлюднену у додатку Дія. Показник у війську з коефіцієнтом на 10 тисяч осіб був лише на кілька правопорушень вищим.
Ця різниця потребує аналізу, але вона не підтверджує уявлення про армію як про окреме криміногенне середовище, у якому злочинність нібито має принципово інший масштаб.

✔️Нульової злочинності не існує

Суспільство часто очікує від армії неможливого — абсолютної відсутності злочинів.
Однак нульової злочинності не буває. Там, де є люди, траплятимуться й порушення закону. Це не виправдання злочинів і не заклик ставитися до них поблажливо. Це базова властивість будь-якого суспільства, яку необхідно враховувати, якщо ми хочемо аналізувати проблему професійно, а не емоційно.
Злочини вчиняються навіть у найменших і найбільш контрольованих державах. Ватикан має специфічний склад постійного населення, значну частину якого становлять представники духовенства та люди, пов'язані з Католицькою церквою. Але й там фіксуються правопорушення, зокрема крадіжки у місцях великого скупчення туристів.
Монако має невелику територію, потужну систему безпеки та одну з найщільніших систему відеоспостережень з розрахунку кількості камер на квадратний метр. Це суттєво ускладнює можливість непомітно вчинити злочин і безслідно зникнути. Але не усуває злочинність як явище.

Жодна система контролю, жодні моральні орієнтири і жодна суворість покарання не здатні звести злочинність до абсолютного нуля. Завдання держави полягає в іншому: мінімізувати ризики, своєчасно виявляти правопорушення, захищати потерпілих і забезпечувати невідворотність відповідальності.

✔️Армія не формується в соціальному вакуумі

До 2022 року Збройні Сили були порівняно компактною професійною інституцією. Після початку повномасштабного вторгнення вони перетворилися на величезний зріз українського суспільства.
До війська прийшли люди різного віку, освіти, професій, матеріального становища, життєвого досвіду та психологічного стану. Учора вони були програмістами, вчителями, підприємцями, водіями, робітниками, юристами або безробітними. Серед них, як і в цивільному суспільстві, є люди з високими моральними стандартами, а є ті, хто й до мобілізації мав схильність до насильства, залежності, кримінальний досвід або стійку антисоціальну модель поведінки.
Військова форма не змінює особистість автоматично. Вона не стирає попередній досвід, систему цінностей та засвоєні моделі розв'язання конфліктів.
Ця проблема проявилася ще на початку війни. У 2014-2015 до війська потрапили й носії кримінальної субкультури. Вони приносили із собою звичку будувати відносини за неформальними правилами, вирішувати суперечки силою та підпорядковувати слабшого через страх. У перші роки війни Україна зіткнулася з хвилею насильницьких злочинів військовослужбовців проти свого ж цивільного населення. Частина цих історій завершилася гучними кримінальними провадженнями та засудженням винних.
Це важливий досвід. Він показав, що визнання проблеми не ганьбить армію. Навпаки, приховування злочинів і кругова порука руйнують довіру до неї значно сильніше, ніж чесне розслідування та покарання конкретних винуватців.
Водночас злочин конкретного військовослужбовця не можна переносити на все військо. Колективна відповідальність сотень тисяч людей за дії окремої особи є такою самою несправедливою, як звинувачення всього міста або професійної групи через злочин одного її представника.

✔️Що впливає на злочинність у війську

Армія є частиною суспільства, але вона не є звичайним цивільним середовищем. У ній діють специфічні фактори, здатні впливати як на характер правопорушень, так і на ризик їх учинення.
Передусім це закрита жорстка ієрархія. Військовослужбовець не може на власний розсуд залишити місце служби, обрати керівника або припинити взаємодію з людиною, з якою має конфлікт. В умовах поганого командування, толерування насильства чи відсутності безпечного механізму подання скарг така залежність може посилювати небезпечну поведінку.
Друга обставина — демографічна. Абсолютну більшість армійських колективів становлять чоловіки, а насильницькі злочини в усіх суспільствах переважно вчиняють саме чоловіки. Тому пряме порівняння армії з усім населенням, до якого входять діти, люди похилого віку, жінки й чоловіки, має певні методологічні обмеження.
Третій фактор — сама війна. Постійна загроза смерті, загибель побратимів, поранення, контузії, хронічне виснаження, дефіцит сну, тривала розлука з родиною та неможливість повноцінно відновитися впливають на психіку й поведінку.
Окремо слід говорити про посттравматичні розлади. Проте тут неприпустима стигматизація: наявність посттравматичного стресового розладу не робить людину злочинцем. Ризики зростають передусім тоді, коли психічна травма залишається без допомоги та поєднується з алкоголем або наркотиками, попередньою схильністю до насильства, неконтрольованою агресією чи доступом до зброї.

✖️Впливають також:
постійний доступ до зброї та навички її застосування;
алкогольна й наркотична залежність;
побутові конфлікти у замкненому колективі;
різке зниження звичного соціального контролю;
слабкість молодшого командного складу;
толерування принижень і насильства;
неформальні ієрархії та кримінальна субкультура;
замовчування правопорушень заради хибно зрозумілої "честі мундира";
відчуття безкарності або переконання, що бойові заслуги дають індульгенцію на порушення закону.

Ці фактори не є неминучими причинами злочину.

Втім, вони створюють ризики, яким можна і потрібно протидіяти: професійним командуванням, сильним сержантським корпусом, психологічною допомогою, контролем за цільовим використанням зброї, лікуванням залежностей, захистом жертв і невідворотністю покарання.

✔️Чому одні злочини стають медійними, а інші — ні

Ще одна помилка — оцінювати рівень злочинності за кількістю резонансних новин.
Медійність не означає, що перед нами найтяжчий або найбільш типовий злочин у своїй категорії. Іноді резонанс є справою випадку. Іноді виникає через поєднання деталей, які особливо гостро зачіпають суспільство.
На медійний потенціал події впливають особи потерпілого та злочинця, їхній соціальний статус, місце і час події, незвичні подробиці, наявність відеозапису, поведінка правоохоронців, активність родичів і адвокатів, політична ситуація та домінантні суспільні настрої.
Важливу роль відіграють і стереотипи. Наприклад, сексуальне насильство щодо дівчинки має в Україні значно більші шанси стати резонансною темою, ніж аналогічний злочин щодо хлопчика. Рейтинги кримінальних новин свідчать, що сюжети про посягання на статеву недоторканність хлопчиків привертають значно менше глядацької уваги.
Але з погляду тяжкості посягання, вини злочинця та кримінальної відповідальності стать дитини не робить одне насильство менш страшним за інше. Відрізняється не сутність злочину — відрізняється суспільне сприйняття.

Про політичні, економічні, психологічні та організаційні причини потрапляння криміналу в інформаційний простір я докладно писала ще у 2013 році. Відтоді технології змінилися, соціальні мережі додали швидкості, а відео з телефона може за кілька годин охопити всю країну. Проте сам принцип залишився: медіа поширюють не статистично типові події, а ті, що мають найбільший емоційний потенціал.
Тому кілька гучних злочинів, учинених військовослужбовцями, можуть створити враження масового явища навіть тоді, коли коефіцієнт злочинності не зростає. І навпаки: сотні нерезонансних правопорушень можуть залишитися за межами суспільної уваги.

Щоправда в Україні, резонанс часто стає єдиною надією жертв злочинів на справедливість. Тому іноді резонанс це наслідок незадовільної роботи правоохоронних органів та недовіри до судових рішень. Але резонанс не замінює статистики.

✔️Не виправдовувати і не демонізувати

Твердження про співмірність показників у ЗСУ та цивільному суспільстві не виправдовує жодного злочину. Військовослужбовець, який учинив кримінальне правопорушення, повинен відповідати за законом. Бойовий досвід, нагороди та заслуги не можуть бути дозволом на насильство.
Проте так само неприпустимо на підставі дій окремих людей створювати образ усієї армії як криміналізованого середовища.

Збройні Сили сьогодні значною мірою складаються з учорашніх цивільних. Армія отримала від суспільства його мужність, професійність, взаємодопомогу та готовність до самопожертви. Але разом із цим вона отримала його травми, залежності, конфлікти, упередження та кримінальні моделі поведінки.

Армія — дзеркало суспільства. В умовах великої війни це дзеркало може загострювати певні риси, але не створює їх із нічого.
Тому чесна відповідь на питання про злочинність у ЗСУ звучить так: так, військовослужбовці вчиняють злочини. Нульового показника злочинності не існує. Але статистика 2021–2025 років не дає підстав представляти Збройні Сили як середовище з аномально високою загальнокримінальною злочинністю.

Станом на 2025 рік коефіцієнти у війську та цивільному суспільстві були приблизно однаковими, хоча у ЗСУ показник залишався на кілька одиниць вищим.
Наше завдання — не заперечувати проблему і не перебільшувати її, а оцінювати злочинність у війську не за кількістю заголовків, а мовою фактів.

Зроблена важлива справа для України, якою пишаюсь.
Нарешті в Німеччині вийшла друком вся серія книг про військові операції повномасштабної війни.

Це був довгий шлях і велика робота цілої команди людей з України та Німеччини, яку я мала честь координувати.

Тепер європейські читачі матимуть розгорнуту фахову інформацію про військові операції великої війни, яка триває, - англійською та німецькою мовами.

Безмежно дякую берлінському історичному музею Berlin story bunker за участь у виданні цих книг та директору Wieland Giebel за все, що він робить для України.

Ніяк не можу зрозуміти дискусію щодо батьків, які вивозять дітей.
А в чому дискусія?

Законодавство зобовʼязує батьків забезпечити безпеку своїм дітям. Законодавство взагалі встановлює купу обовʼязків батьків по відношенню до дітей не лише щодо безпеки.

Під ракетами неможливо виконати більшу частину цих обовʼязків.

Тому судити батьків ніхто не має права. Хто як може так і забезпечує безпеку дітей.

Зараз мабуть видам державну таємницю 😎, але кожен Міністр оборони і Головком починають на посаді зі зміни кадрів і нових призначень. В цьому нема супер новини.

У цього процесу завжди є задоволені і незадоволені.

Стратегія призначень у кожного керівника своя. І тут немає правильної відповіді. Бо керівник набирає команду під задачі, які він збирається реалізовувати.

Правий він чи помиляється показує лише час.

Чи повинна його команда подобатись суспільству?
Це цікаве питання.
З одного боку, робота керівника і його команди мусить бути в інтересах суспільства. І тому суспільство не може бути байдужим до кадрової політики.
З іншого - відповідальність перед законом за свої дії керівник несе сам - без суспільства.

Коли публікують різні передвиборчі рейтинги в мене завжди лише одне питання - звідки в людей такий оптимізм? Що вибори десь ось-ось будуть.

З 2023 хтось постійно вкидує інформацію, що вибори ось вже - весною чи восени.

Не буде їх. Допоки війна.

А війна в самому розпалі.
У росіян зараз відкрилось вікно можливостей з цілого ряду причин. А якщо вони ще й дороблять і запустять антидроновий захист, то повернеться важка техніка.
Їм зупинятись ніякого сенсу немає.

Війна такого масштабу раптом чи зненацька не завершується.

Нема на сьогодні людини яка знає як і коли завершиться ця війна.

Всі події формуються прямо зараз органічно - тобто на полі бою.

І саме поле бою визначає подальші кроки всіх учасників подій, в тому числі міжнародного політикуму.

Ось що безпосередньо впливає на розвиток подій та їх перспективи.

Це для тих, хто засипає нас різними а-ля передвиборчими опитуваннями.

За даними Deep state
https://t.me/DeepStateUA

✔️1 серпня
Ворог просунувся поблизу Костянтинівки та у Залізничному.

✔️2 серпня
Ворог окупував Сухецьке, а також просунувся поблизу Никанорвівки та Родинського.

✔️3 серпня
Ворог просунувся поблизу Рясного.

✔️4 серпня
Ворог просунувся поблизу Устинівки, Шахового.

✔️5 серпня
Ворог просунувся поблизу Нового
Шахового.

✔️ 7 серпня
Ворог просунувся поблизу Костянтинівки.

✔️ 8 серпня
Ворог просунувся поблизу Калеників.

✔️ 9 серпня
Ворог просунувся поблизу Іллінівки та у Часовому Яру.

Про російських співаків в Україні…

До великої війни мені не раз доводилося працювати з жертвами злочинів і з родинами, у яких злочинці вбили близьку людину.

Іноді вбивці висловлювали бажання вибачитися і примиритися. Причини були різні — і щирі, і корисливі.

Ті випадки, які я бачила, розвивалися майже за одним сценарієм. Родина вбитої чи вбитого вислуховувала вбивцю, його слова каяття і вибачення. А потім починався потік гніву, сліз, болю, суму — всього, що відчуває людина після втрати близького.

І вони мають на це право. Мають право ненавидіти вбивцю. Мають право не пробачати.

Я згадую ці моменти щоразу, коли «добрі» росіяни приїжджають в Україну і тут починається дискусія: чи всі росіяни однаково погані?

Я не буду стверджувати, що знаю істину. Але всі українці, які їх ненавидять, мають на це право. І всі, хто ототожнює громадян росії з цією війною, теж мають на це право.

Я знаю, що є громадяни росії, яким соромно і боляче за дії своєї держави. Їх мало, але вони є.

Але я так само знаю, що ФСБ працює системно і не оминає своїх — ні «хороших», ні «поганих». І під час війни питання навіть не лише в наших почуттях. Питання в елементарній безпеці.

Якщо громадянин росії збирає гроші на наші шпиталі чи допомагає Україні в інший спосіб, це не означає, що його не може використати ФСБ.

Один із найбанальніших способів швидко викликати позитивне ставлення — щось дати людині, зробити для неї щось хороше або сказати кілька речень її мовою. Це створює довіру. А довіра відкриває двері.

А потім на його концертах за кордоном українці брататимуться з росіянами в той самий час, коли росія завдаватиме ракетних ударів по Україні. І світ щиро не розумітиме: якщо українці й росіяни разом співають, обіймаються і демонструють примирення — то що насправді відбувається між нашими країнами?

І для цього навіть не обов’язково, щоб хтось навмисно організовував таку картинку. Вона може скластися сама. Бо правильно закладений початок запускає потрібний ланцюг подій.

Співак може бути абсолютно щирим. Він може справді не бути нашим ворогом.

Але ворог може використати його.

Через нашу емпатію. Через наше бажання повірити в «хорошого росіянина». Через наше природне прагнення побачити хоча б чиєсь каяття.

Більшість дискусій про те, що під час війни доречно що ні - що писати і говорити, який фестиваль проводити, яке кіно знімати, які фото виставляти - не враховують фактор грошей.

А вони стоять за більшістю процесів, які в світі відбуваються … і в Україні теж.

За нашими «срачами» стоїть не лише росія, стоїть ще ціла армія українців, які на них заробляють. Бо для багатьох соцмережі - це джерело доходу і квиток у політику.

Є в цьому і позитив.

Коли хтось відомий (скажімо, співачка) висловлює думку, яка резонує з цінностями більшості суспільства, починається масовий осуд.

Так суспільство встановлює свої кордони і захищається від інформації, яка на його думку становить небезпеку. Захищається і стає сильнішим. Бо після цього багато хто подумає чи варто говорити вголос геть все, що ти думаєш.

Суспільний осуд - це найдавніший регулятор поведінки і захисний механізм соціуму.
Мораль і закон зʼявились набагато пізніше.

За час операції, яка тривала з січня по серпень, воїни сил оборони звільнили 26 сіл у трьох областях.

За час із січня по серпень цього року наші воїни ДШВ та інших залучених підрозділів провели ефективну наступальну операцію на Олександрівському напрямку. Завдяки активним діям наших військ вдалося суттєво вдарити по окупаційному контингенту. Російські втрати склали щонайменше 9550 осіб убитими та ще більш ніж 6600 осіб пораненими. Було й поповнення обмінного фонду для України.

За час операції вдалося звільнити територію 745 квадратних кілометрів. Двадцять шість сіл Дніпровської, Донецької та Запорізької областей повернуті під контроль України. Ця наша наступальна операція виконана чітко – саме так, як і було визначено.

Сьогодні Головнокомандувач ЗСУ Михайло Драпатий, начальник Генштабу Ігор Скибюк та командувач ДШВ ЗСУ Олег Апостол доповіли про результати активних дій і подальші кроки. Пишаюся хоробрістю українських воїнів! Слава Україні!

Навіть якби законодавство дозволяло вибори під час воєнного стану, то фізично це неможливо реалізувати з декількох причин

- неможливо забезпечити безпеку виборців на виборчих дільницях;

- неможливо забезпечити військовослужбовцям право обиратись і бути обраними - а це більше мільйона осіб.

Якщо військовослужбовець вирішить балотуватись, то командир зобов‘язаний надати йому можливість провести передвиборчу кампанію - на виборчому окрузі, а не на фронті - тобто зобов‘язаний відпустити.

Відпустити всіх, хто виявить бажання взяти участь у виборах навіть технічним кандидатом.

Виборчі права військовослужбовців обмежувати неможна. Тобто заборонити їм брати участь у виборах і проводити повноцінну агітацію.

Тому спочатку завершення воєнного стану, а тоді вже вибори.

В Українській правді вийшла розлога стаття з цікавими деталями останньої наступальної операції, яка тривала з січня цього року на Олександрівському напрямку.

Більшість співрозмовників УП серед командирів рот і батальйонів вважають цей наступ успішним.

В результаті нього було звільнено 745 квадратних кілометрів української землі.

Операція та її деталі довго замовчувались в безпекових цілях.

Тепер можна про деякі речі говорити.

Тож, «Українська правда" поспілкувалася з колишнім головнокомандувачем Олександром Сирським, під командуванням якого проводилась операція, десятком командирів і бійців з чотирьох десантних і штурмових підрозділів, які брали участь у цій операції.

https://www.pravda.com.ua/articles/2026/08/20/8049381/

У питанні мобілізації жінок упродовж 2021–2026 років крапку завжди ставив Генеральний штаб. Саме він визначає потреби Збройних Сил у людських ресурсах.

Не соціальні мережі визначають потребу, а Генштаб — на підставі відповідних розрахунків.

З 2022 року були офіційні розрахунки Генерального штабу та неодноразові публічні заяви про те, що на момент розрахунків Збройні Сили України не мають потреби у мобілізації жінок.

Усі роки повномасштабного вторгнення жінки мали і мають право добровільно вступати до лав ЗСУ. А військовослужбовиці — добровільно виконувати бойові завдання на передньому краї. Примусово жінок на передній край до сьогодні не направляли.

У дискусії, яка знову виникла навколо цього питання, крапку має поставити Генеральний штаб — на підставі розрахунків і визначення реальної потреби Збройних Сил.

Суспільне схвалення, як мірило «гідного члена суспільства» - це ж «совок» у чистому виді.

Як написано у Біблії «нема нічого нового під сонцем».

Раніше це були партійні збори, зараз соціальні мережі.

Чому нам ще на вчора була потрібна власна балістика?

Бо поки Україна десятиліттями віддавала й скорочувала ракетне озброєння, росія не лише зберігала накопичені з 1991 року запаси, а й системно розбудовувала власне оборонне виробництво.

За даними Головного управління розвідки України, росія щомісяця виготовляє близько 60 балістичних ракет 9М723 для комплексів «Іскандер-М» та приблизно 40–50 ракет 48Н6 для комплексів С-400, які противник також застосовує для ударів по наземних цілях.

І це не межа. москва планує нарощувати виробництво балістичних ракет.

російська економіка фактично переведена на воєнні рейки ще з 2022 року. Принцип простий: усе для війни. Оборонні підприємства працюють у кілька змін, виробництво озброєння та боєприпасів масштабують, а ресурси держави концентрують на здатності вести тривалу війну.

Тому власна українська балістика — це не питання престижу і навіть не просто питання технологічної незалежності. Це питання стратегічної спроможності держави завдавати ударів на велику дальність власною зброєю, у необхідній кількості й без залежності від політичних рішень партнерів.

У війні на виснаження перемагає не той, у кого є кілька далекобійних ракет. А той, хто здатен виробляти їх серійно, постійно і багато.

Візит директора ЦРУ до москви — це, звісно, не візит ввічливості і навряд чи просто обмін інформацією. Інформацією сьогодні можна обмінятися значно швидше, без відрядження на інший континент.

Очевидно, директор ЦРУ повіз до москви певний меседж і позицію своєї держави з конкретних питань.

Таких питань у США і росії чимало, і далеко не всі вони стосуються України. Водночас низка останніх подій та міжнародних активностей американської політичної еліти дає підстави припускати, що питання російсько-української війни зараз могло бути одним із ключових.

Для росії зараз утворилося певне вікно можливостей, яким вона спробує скористатися. І чутки про можливу нову мобілізацію в рф, схоже, мають під собою конкретні підстави.

Але вікно можливостей є і для України. Вийти на нові переговорні спроби, нові формати, нові сценарії миру.

Звісно, за активної участі та підтримки наших партнерів.