Війна змінила значення багатьох звичних слів. І слово «рятувати» сьогодні звучить зовсім інакше. Це розбирати завали після обстрілів, заходити у вогонь, шукати людей там, де ще не вщухла небезпека. Це щодня бути поруч із чужим болем і все одно знаходити в собі сили допомагати.

Найкраще, чого сьогодні можна побажати нашим рятувальникам, щоб сирени звучали рідше, викликів ставало менше, а після кожної зміни всі поверталися додому. Живими. До своїх.

Є дні, які давно перестали бути просто датами в календарі. День захисників і захисниць України — один із них. Сьогодні за цими словами стоять мільйони наших ранків, можливість бути вдома, обіймати рідних, працювати, мріяти й просто жити. Усе те, що здається звичайним, поки хтось тримає за нас фронт.

Цей день про вдячність, яку важко вмістити у слова. Про тих, хто зараз боронить Україну, і про тих, хто назавжди залишився в її історії. Про силу людей, завдяки яким наша країна вистояла і продовжує боротися. Пам’ятаємо тих, кого втратили. Цінуємо тих, хто сьогодні в строю. І ніколи не забуваємо, якою ціною Україна залишається Україною.