​​11 березня 1888 року Семюел Цвемер виголошує свою першу проповідь — перед громадою афроамериканців у невеликій церкві в Нью-Брансвіку, штат Нью-Джерсі.

У християнському світі він відомий як місіонер серед мусульман (Апостол ісламу).

Найбільший його внесок у місіонерську діяльність полягав у тому, що він пробудив у християнах усвідомлення необхідності євангелізації мусульман.

Факти з життя

📌Народився тринадцятим з 15 дітей в сім’ї пастора.

📌Протягом 32 років отримував вчені ступені: від бакалавра до докторів богослов’я та права.

📌Починав служити місіонером в Бахрейні (Західна Азія): Національна євангельська церква, започаткована ним, існує і досі.

📌Відкинутий реформатською радою місіонерів, яка вважала служіння серед мусульман «неможливим і марним», Цвемер разом зі своїм шкільним товаришем Джеймсом Кентаїном організували свою власну місію для благовістя серед мусульман.

📌Він заснував і редагував щоквартальне видання The Moslem World протягом 35 років, тому що «якщо християнські церкви хочуть донести Євангеліє до мусульманського світу, вони повинні знати про нього і розуміти його».

📌На обкладинці цього журналу він розмістив басмалу (священна ісламська формула «Іменем Аллаха Милостивого, Милосердного». Вона символізує благословення, захист та початок справи з думкою про Бога).

📌На місійному полі служитель втратив двох доньок (4 та 7 років) і брата.

📌Цвемер залишив після себе величезну кількість друкованих видань. Майже щороку протягом півстоліття видавав по книзі про мусульманський світ і як з ним взаємодіяти у сфері Євангелія.

📌У свої 60 років Цвемер на посаді професора університету почав пошук та підготовку кадрів для місіонерського руху.

📌У 1914 році в Америці він виголосив 151 промову за 113 днів по всій країні.

📌Завдяки співпраці Цвемера із Студентським волонтерським рухом 14 000 молодих людей вирушили на місії.

#місіонер_біографія

​​Місіонер у Монголії: “Християнство – це не про комфортне життя, християнство – це про вічне життя”

Руслан Андрійченко із дружиною Світланою, на місії в Монголії з 1994 року. Батьки, всі п’ятеро дітей яких народилися в Монголії, все ще живуть за візою… Вони полюбили монголів, відкрили кілька церков і активно займаються Благовістям, зокрема через національні телеканали.

“Якщо якась людина збирається їхати на місію, вона має однозначно відкинути себе, взяти свій хрест і лише потім йти на місію за Христом. Я не лякаю, говорю, як є.
Справжнє християнство, воно не церковно-парафіяльне, але повне посвячення себе Богу, воно християнство апостолів, які віддали своє життя за Христа. Місія – коли ти залишаєш комфорт і заради Господа йдеш туди, де люди потребують Євангелії, де люди потребують прикладу твоєї віри, твого свідчення і Божественне спасіння”.

Читайте більше в інтерв'ю про те, як служать українські місіонери в Монголії вже понад 30 років.

🇺🇦У співпраці з ними місія CITA благовістить на ТБ, друкує календарі та газети для монгольського народу.

#cita_інтерв’ю

Друзі, опитування продовжується). Оберіть, будь ласка, свій варіант. Дякуємо!

​​Чому важливо ділитися своїми невдачами та болем?

1️⃣Ви допоможете іншим людям зрозуміти, що вони не дивні і зовсім не самотні у своїх проблемах

Апостол Павло не соромився писати римлянам про свою особисту боротьбу з гріхом (Рим.7:15). Усвідомлення того, що такі ж труднощі переживають інші люди, може стати для когось великою підтримкою.

2️⃣ Ви даєте іншим людям можливість запропонувати вам допомогу

Підтримувати один одного в стражданнях – ось у чому полягає суть Тіла Христового (1Кор. 12:26). Коли ви ділитеся своєю проблемою з людьми, ви даєте їм можливість вам допомогти.

3️⃣ Ви будете сприяти утвердженню розуміння

Люди побачать звичайну людину, яка бореться з тими самими проблемами, що й вони. Водночас вона смілива і смиренна, бо не боїться ділитися своїми переживаннями з іншими.

4️⃣ Люди побачать, що Бог може використати наші труднощі на добро

Бог нас виховує і зрощує (Рим. 5:3-4). Ділячись тим, як Бог використав наші життєві проблеми для того, щоб виростити в нас духовний плід, ми тим самим можемо підбадьорити когось іншого, хто в даний момент проходить через долину випробувань.

5️⃣ Ви будете перебувати в смиренні

Ніщо краще не впокорює і не приземляє нас, ніж особиста розповідь про власні провали.

6️⃣ Ви усвідомлюєте, що не можете бути самодостатнім

Ми хочемо самостійно визначати своє життя, самостійно вирішувати свої проблеми і не обтяжувати ними інших. Однак такий підхід є не тільки неможливим, але й небіблійним (Гал. 6:2).

7️⃣ Вам буде легше розібратися в проблемі

Коли ви розповідаєте про свою проблему, ви ще раз піддаєте вашу ситуацію аналізу і, можливо, зможете побачити її свіжим поглядом і під новим кутом.

Джерело: @invictorymedia

​​НЕ ІДЕАЛЬНА БАБУСЯ

“Що це ви привезли? Крупи? А треба м’ясо!” Місіонери з ледь помітною посмішкою переглянулися та й вийшли від бабусі з характером: “Ну що ж, будемо молитися”.

93-річна Марія Федорівна - вдова. Її дорослі діти давно мають свої гнізда і рідко навідуються до Михайлівки…Самотня. Трохи горда і звикла бурчати.

Відтоді, як стали її навідувати служителі, бабця підбадьорилася, але почуття не показувала, натомість докоряла своїм відвідувачам.

“Щось давно не було моїх гостей. Хоч і не те привозять…Чекай! Чому не те? Люди тобі, Маріє, допомагають, як і чим можуть, а ти…”, - шкодуючи про свою поведінку, бабуся, похитуючи головою, вийшла на двір та присіла на лавку.

“Добрий день, Маріє Федорівно”, - почулося біля хвіртки. Літня жінка жваво підвелася, поспіхом взяла палицю і, як могла, швидко рушила на знайомий і довгоочікуваний голос тих, хто навідувався до неї з крупами.

Того дня старенька всадила дорогих гостей за стіл, із задоволенням слухала їх та дякувала їм і за продукти, і за увагу. А разом звернулися до Бога в молитві.

Сміх та жіночий радісний лепет довго лунав у дворі: бабуся проводжала гостей та наказувала їм повертатися швидше.

Сьогодні в Михайлівці місіонерська команда заснувала християнський центр для дорослих і дітей. І, можливо, найпершою його відвідувачкою стала Марія Федорівна…

#cita_історія

​​У День святого Патріка. Ким він був і що зробив?

Щороку 17 березня ірландці по всьому світу згадують святого Патріка, який вважається покровителем Ірландії.

Так, Патрік - великий ірландський місіонер V ст., але він не був ні римським католиком, ні ірландцем.

Канонізували його через два століття після його смерті з метою привести кельтську церкву під владу Римської католицької церкви.

Патрік народився у родині християн у римській провінції Британії близько 389 року н.е. Його батько був дияконом, а дід - священиком у кельтській церкві.

Підлітком Патріка продали у рабство внаслідок нападу ірландських грабіжників. Шість років хлопець пас свиней на чужині.

Незважаючи на виховання у християнській сім’ї Патрік не вірив у Бога. Але перебуваючи в полоні, переглянув свій духовний стан:

"Господь відкрив мені розуміння моєї невіри і те, що, хоч і пізно, я можу згадати помилки і повернутися до Господа Бога всім своїм серцем; Він бачив мій гріховний стан і змилосердився над моєю молодістю та невіглаством, Він оберігав мене ще до того, як я пізнав Його, і до того, як я пізнав мудрість, щоб відрізняти добро від зла; Він зміцнив і втішив мене, як Батько Свого сина".
Вже звільненим Патрік усамітнився в монастирі на узбережжі Франції, а потім повернувся додому. Його покликання на служіння було схожим на звернення македонянина до ап.Павла уві сні. Патріку наснилася людина з Ірландії, яка кликала його допомогти.

У 432 році Патрік прибув до Ірландії, де вже існували групи християн. Все ж більшість населення були язичники, які поклонялися стихіям, вірили в злих і добрих духів, що населяли дерева та гори; проводили ритуали, в тому числі і людські жертвоприношення.

Місіонер зустрів опір від друїдів. Однак, прийнявши суспільно-політичний устрій місцевих, зумів знайти з ними спільну мову, і поступово деякі могутні вожді навернулися в християнство.

Патрік переконав місцевого короля надати можливість християнам молитися відкрито.

Після брат короля став християнином і запропонував ділянку під будівництво церкви.

Вже через 15 років його благовістя багато ірландців увірували. Місіонера визнали по всій країні як велику Божу людину.

Але за лаштунками такого успіху було важке життя: 12 разів Патрік був під загрозою позбавлення життя, захопленим в полон і ув’язненим.

Методи євангелізації Патріка

1️⃣ На нових територій робив ставку на політичного лідера, передбачаючи, що за ним підуть підвладні.

2️⃣Приділяв особливу увагу навчанню новонавернених.

3️⃣Активно залучав новачків у служіння.

Патрік організував близько 200 церков та хрестив майже 100 тисяч новонавернених.

#місіонер_біографія

Надзвичайна готовність

Як тільки пастор Лі Десян розпочав свою проповідь, двері церковної будівлі розчинилися навстіж. Озброєні офіцери з китайського Бюро національної безпеки увірвалися до кімнати, погрожуючи всім присутнім, і схопили Лі, щоб заарештувати його.

– Зачекайте, дозвольте мені взяти свою торбину, – голос пастора у розмові з офіцерами був, як завжди, лагідним, але твердим. Для офіцерів це прохання стало несподіванкою.

– Що в ній? – домагалися вони, хапаючи й розпорюючи чорну на „блискавці“ сумку, яку тримав Лі. У сумці було простирадло й запасний одяг, тому що, як сказав Лі, він сподівався, що його заарештують того ж дня.

Пастора Лі арештовували багато разів. Двічі поліція так сильно його побила, що він блював кров’ю. Одного разу Лі били по обличчю його власною Біблією. Пастора попереджали, що поліція стежить за селом, у якому він організовував зібрання у вівторок. Лі знав, що його ув’язнять, коли виявлять, що він проповідує, адже тепер китайських громадян можуть без офіційного суду посилати до виправних трудових таборів аж на три роки.

Ризик був великий, тому Лі не лише склав сумку, але й підготував свої серце і розум. Він був готовий за будь-яку ціну проповідувати Євангелію. Лі мав переконання, що Бог навіть у тюрмі подбає про нього.

Готовність – це ознака зобов’язання. Зобов’язання, яке не готове до жертви, – це прихований компроміс. Для прикладу - шлюбне зобов’язання. Воно вимагає відмови від егоїзму і є сильною спокусою у прагненні особи до незалежності. Однак завдяки йому міцніє шлюб. Стосунки, які не готові на жертву заради зобов’язань, – нетривкі. Компроміс постійно виснажує їх і послаблює наше бажання та здатність бути відданими одне одному. Так само зобов’язання вірного перед Христом мусять мати ціну, щоб зберегти свою цінність. Ми мусимо бути готовими випробувати свої зобов’язання, щоденно доводячи, що християнство варте цього. Воно варте того, щоб щодня проводити час у молитві. Воно варте того, щоб збиратися для богослужіння в церкві. Воно варте того, щоб витерпіти злидні і страждання, наругу й навіть арешт заради привілею дотримуватися своїх зобов’язань без компромісу.

Джерело: товариство “Голос мучеників”.
#голос_мучеників

​​Молитва про найнеобхідніше

Коли Джордж Мюллер навернувся до Бога, він радикально змінився та повністю присвятив себе Христу. Мюллер відкрив дитячий будинок, який повністю утримувався за рахунок пожертв. Він вирішив ніколи не просити ні в кого ні копійки, а довіряти кожну потребу Богові. Всі результати він нотував, впевнений, що це буде великим свідченням Божих сили та провидіння.

19 березня 1842 року Джордж М. записав:

«Субота. Як це часто бувало в суботу, так було і цього дня. Ми почали день у великій потребі, оскільки з позавчорашнього дня ми отримали лише сім шилінгів. Не було жодної видимої перспективи. У такі часи серце могло б не витримати, якби не той спокій, який дає довіра до Бога. Випробування затягнулися, а наша потреба стала настільки глибокою, що без допомоги ми могли б знеславити ім’я Господа. Тому я запропонував співробітникам присвятити цей день особливій молитві. Ми зустрілися о 10.30.

В той час надійшло ще 4 шилінги шість пенсів, 7 шилінгів шість пенсів і 10 шилінгів. По обіді ми знову зустрілися о третій, коли надійшло 10 шилінгів. Увечері, о сьомій, ми зустрілися ще раз, оскільки ще потрібно було близько трьох шилінгів, щоб забезпечити все необхідне. Це також ми отримали. Навіть на три шилінги більше, ніж було потрібно. Останні надійшли саме тоді, коли ми вже збиралися розходитися».

Джерело

#місіонерство_історія
@citaministries

​​Перша жінка-місіонер в Індії

Ханна Маршман (1767-1847) вважається першою англійською місіонеркою в Індії, яка започаткувала освіту в Серампурі.

У 1791 році Ханна вийшла заміж за Джошуа Маршмана. У подружжя народилося 12 дітей, з яких лише п'ятеро досягли дорослого віку.

У 1799 році Ханна з чоловіком та двома дітьми вирушили з Англії до Індії. Вже через рік вони відкрили дві школи-інтернати в Серампурі, які стали найпопулярнішими.

Також вона керувала двома школами-інтернатами для англійських дітей (плата за навчання в яких допомагала підтримувати місію).

У липні 1818 року Джошуа Маршманн з двома місіонерами опублікували проспект (написаний Маршманом) про новий “Коледж для навчання азіатської, християнської та іншої молоді східній літературі та європейській науці”.

Так народився Коледж Серампура, який існує й донині (фото - на тлі візуалу до цього допису).

☝️Цікавий факт. Маршмани доглядали чотирьох дітей Вільяма Кері, створили прийнятне для розвитку дітей середовище. Всі четверо хлопчиків досягли успіхів у житті.

✍️Методи роботи з дітьми

Ханна Маршман вірила, що освіта - найефективніший спосіб впливати на наступне покоління.

Її підхід включав:
- навчання читання та письма,
- основи християнського вчення,
- розвиток морального характеру та дисципліни,
- піклування про дитину (харчування, догляд, прищеплення практичних навичок),
-особисту увагу,
- поєднання дисципліни з материнською турботою,
- будування довірчих стосунків із сім’ями підопічних,
- повага до місцевої культури,
демонстрація цінності освіти для дівчат (для індійців це питання було суперечливим).

#місіонер_біографія