Сє Ю нудьгував, тримаючи в руках контрольну роботу. Він нахилився, щоб поглянути на екран телефону Хе Джао, і побачив особливо незручний заголовок: “Стратегія побачень: Навчимо вас, як захопити його/її серце”.

Лише коли він відкрив список друзів і побачив, що Хе Джао змінив свій підпис з “Перемога належить мені” на “Я здаюся, Бог X, пощади мене”.

Не те, щоб він успішно розплутав якісь вузли в своєму серці, але він відчував, що набрався великої сміливості.
Сміливості зіткнутися з цими речами і подолати їх.

[СЮ]: Через два місяці, день народження, 18.

– Куди ти йдеш? – спитав Тебек, широко розплющивши очі. Шіну обережно зняв руку Тебека зі своєї.

– Я скоро повернуся.

Але Тебек не відпускав. Він прогарчав тихим, сердитим голосом.

– Ні. Що ти робиш? Ти ж казав, що не залишиш мене самого.

– …Я повернуся за десять секунд. Якщо ми їх залишимо, вони помруть. Лише десять секунд допомоги. Я не постраждаю.

– Ні.

Невдовзі їм вдалося вибратися з будівлі.

Небо було прозоро-блакитним. Коли вони вийшли з квартири, було темно, але після того, як вони витратили чимало часу, спускаючись аварійним виходом, вже світало. Помаранчеве сяйво вуличних ліхтарів і блакить світанку перепліталися, створюючи похмуру атмосферу.

Тебек і Шіну сухо ковтнули.

Дорога була набагато бруднішою, ніж здавалося згори. Перевернуті машини, розлита кров, повалені дерева, погнуті світлофори та розкидане сміття всюди. І… мокбо, що намагалися дістатися до машини Тебека.

– Нарешті я тебе спіймав, – Цан Дзі опустив голову і завмер. Він навіть не міг зв'язно говорити: – …Дзін… Дзін, Дзін…

Дзін Лінь викинув перлову шпильку. На його обличчі все ще залишалися сліди макіяжу. На губах, як і на Цянью, залишався червоний відтінок. Він явно виглядав жіночним, проте його крижаний вираз обличчя палав убивчою аурою.

Масштаб був грандіозний. Створити щось подібне в центрі Сеула і не попастися було вражаюче.

Шіну підійшов до ретельно доглянутої зброї. Потім він легенько торкнувся вказівним пальцем стійки, на якій вона була. Здалеку цього не було видно, але підійшовши ближче…

– Ти сам зробив цю сітку та стійку?

– Так. Я ні молотком, ні паяльником не вмію працювати, але я дуже старався.

– Воно і видно, що не вмієш.

– Дивлюся на тебе, – сказав Хе Джао, – мій маленький друг такий гарний.

Тебек присів перед Шіну, спостерігаючи за ним. Він час від часу нахиляв голову або надував губи. Потім раптом він подарував Шіну свою фірмову посмішку. Шіну, зосереджений на пістолеті, не помітив його виразу обличчя.

– Шеф Лі .

– Так.

– Хочеш укласти парі?

– Я Дзін Лінь, – риси обличчя, що разюче нагадували Дзін Ліня, були відстороненими та холодними, з відтінком дикості. – Я прийшов з Янь Цюанєм, щоб убити демонів.