– Маленький друже, ти такий жорстокий. У тебе немає совісті?

Жорстокий хлопець зробив два кроки, але потім сповільнився і, не кажучи ні слова, простягнув руку, щоб взяти Хе Джао за руку.

– Дивлячись на те, яким невдахою ти виглядаєш, не кажи мені, що ти все ще мрієш знову вирішувати моє життя і смерть? Дзін Лінє! Ти знав? Коли ти пронизав моє серце своїм мечем і дозволив мені зануритися в Криваве море, мені довелося страждати від нестерпного болю десятків тисяч демонів, що поглинали моє серце! Я ненавиджу кожен день, кожен день! Я стільки пережив страждання! І все це заради дня, коли я зможу помститися за себе!

– Ненависть, – Дзін Лінь виплюнув це слово крізь стиснуті зуби, його погляд був крижаним. – Хто в цьому світі сміє говорити мені про ненависть!

Ця людина простягнула перед ним руку, струнку і витончену, з легким натяком холоду на кінчиках пальців. Він подивився на бляшанку, але не віддав її. Натомість він швидко надів ще не викинутий язичок зі свої бляшанки на безіменний палець Сє Ю.
Крижаний язичок повільно піднявся вгору, нарешті застрягши на виступаючій кістці суглоба Сє Ю.

І тоді Хе Джао почув, як Сє Ю сказав йому:
– Ґеґе, не бійся.

Хе Джао покликав його кілька разів – тихо, з якимись складними емоціями в голосі, що змішувалися з навколишнім шумом.

– Ґеґе, – Сє Ю вже остаточно прокинувся. Він підвівся з ліжка. Кондиціонер давно був вимкнений, і холод просочувався крізь тонкий одяг. – Ти пив?

– Як ти поясниш це, коли повернешся? Ти вже подумав про це?

Сє Ю облизнув куточок рота, де була рана, і відповів:

– Побився.

– На ліжку?

– Я... ніколи нікого не любив.
– Цей маленький друг на ім'я Сє Ю, що стоїть переді мною, – перший.

Хе Джао не знав, як висловити свої почуття, і не мав великого досвіду у зізнаннях. Як сказав би Шень Дзє, він мав низький емоційний інтелект. Він затримався на мить і продовжив:

– Хоч у нього й поганий характер, і він часто б’є людей, але мені він усе одно дуже подобається.
– …
– Я серйозно його люблю, щоразу, коли бачу його, я відчуваю щастя і хочу з ним зустрічатися. Я люблю його так сильно, що аж боляче, – закінчив Хе Джао і запитав: – Почув мене цей маленький друг із поганим характером?

Маленький друг з поганим характером дуже хотів когось вдарити прямо зараз.

Хто так говорить?

Він просить, щоб його побили?

– Я ніколи раніше нікого не любив, – сказав Сє Ю, стримуючи бажання когось вдарити.
– Ідіот на ім'я Хе Джао, що стоїть переді мною, – перший.

– Ґеґе, давай наступного разу позмагаємося за перше місце, – відповів Сє Ю.
Хе Джао хотів запитати, чи він має на увазі «перший з кінця», але Сє Ю швидко додав:
– Я маю на увазі перше місце в рейтингу.

Коли Хе Джао заговорив, його голос трохи підвищився, лунаючи в вухах Сє Ю.
– З днем народження!

Шіну здивовано кліпнув очима, а Тебек, з обуреним обличчям, швидко заговорив.

– Це смішно. Я посів друге місце у списку найкрасивіших чєболів світу за версією Нью-Йорк Таймс. Минулого року я був першим. Цього року я був лише другим, бо обрані фотографії були не такими гарними, але справа не в цьому. Ти хочеш сказати, що моя посмішка банальна? Хіба твої естетичні стандарти не дивні?

– ……

Шіну обережно визирнув з-за краю. Там було повно мокбо. Вони тулились один до одного, немов паростки квасолі, безцільно тиняючись тепер, коли їхня здобич зникла. Їхні червоні вуха були схожі на рій мурах.

Це стосувалося не лише будівлі. Дорога за тротуаром також була заповнена мокбо. Ненажери все ще з’являлись з обваленого звукового бар’єру. Ті, що мали роздуті животи, падали і не могли встати, звиваючись, як перекинуті таргани.

Їх оточили з усіх боків, тікати було нікуди.

Ми в пастці.