Вони ніколи навмисне не приховували свої стосунки, але й не вставали спеціально щось пояснювати. Обоє були абсолютно байдужі до чужих поглядів – природні й відкриті.

На білих лімітованих кросівках були сліди від взуття — незаперечний доказ.

— Вибач, — сказав Пей Жань. — Я почищу їх для тебе.

Янь Джвень здивовано підняв брови: — Ти почистиш їх для мене?

Пей Жань додав: — Віднесу їх у хімчистку, там теж чистять взуття.

Янь Джвень втратив інтерес: — Не треба.

Він глянув на руки Пей Жаня. Надзвичано гарні руки, які пасують до малювання, до гри на фортепіано — і пасують самому Пей Жаню.

Янь Джвень подумав, що навіть якби Пей Жань справді захотів власними руками почистити йому взуття, він би не наважився дати йому так їх змарнувати.

У всепоглинаючій темряві рука простягнулася й легенько торкнулася волосся біля вуха Іхо. Дотик руки був теплим, наче розігрітий дріт.

– Останнім часом ти дуже цікавишся моїм особистим життям, Сон-І. Ти ж навіть не збираєшся зі мною зустрічатись.

– … – серце Іхо замерзло від слів, що пролунали.

[Лво Ціншань: Ти теж граєш у PUBG? З ким ти граєш? Дай мені приєднатися.]

Після того, що здавалося вічністю, інша сторона нарешті відповіла.

[Янь Джвень: Ні.]

[Лво Ціншань: Серйозно? Це безсердечно!]

З іншого боку, крики Лінь Сюхваня лунали по всій базі: — Жань баобей! Жань баобей, біжи! За тобою так багато людей! Стрибай і біжи!! Швидше, до мене, до мене! Я тебе захищу— зачекай, чого ти біжиш до мого ґе?!

Янь Джвень, спостерігаючи за людиною, що бігла до нього, ледь помітно посміхнувся і лише після того, як розгромив всю ворожу команду, взяв телефон, щоб відповісти.

[Янь Джвень: Мг, для тебе немає місця]

– Цк, – Шіну клацнув язиком і міцно схопив Тебека за щелепу.

Тебек просто продовжував посміхатися. Здавалося, що його підборіддя зовсім не боліло.

– Тебек-а, – Шіну тихо покликав його.

– Так, – Тебек відповів з посмішкою.

Шіну холодно подивився на нього і сказав:

– Ти коли-небудь вмивався супом з морських водоростей?

Шіну тихо дивився. На стіні будівлі через дорогу був напис червоною фарбою з балончика.

[Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде до нього.]

Кьонанчон - букв. річка Кьонан, бо закінчення "чон" вказує на те, що це саме річка

Комдансан - гора Комдан, за тією ж схемою з закінченням.

Він уже не пам’ятав, скільки часу мати змушувала його стояти навколішки. Пам’ятав лише, як піт крапля за краплею падав із його обличчя на землю. Кожну таку краплю він перераховував десятки разів, а мокрі плями швидко висихали між палючим сонцем і розпеченою землею під колінами.
У Лі Чишу пересохло в роті, язик ніби прилип до піднебіння. Навколо них із матір’ю поступово збирався натовп, люди жваво щось обговорювали. Його погляд ковзнув угору від незліченних пар взуття на землі й у шумному натовпі він нарешті впізнав обличчя кількох однокласників.
Дехто прийшов із батьками, інші йшли групками. На шиях у них були такі самі червоні піонерські краватки, як і в Лі Чишу. Із натовпу вони дивилися на нього – хто з цікавістю, хто зі співчуттям.

– Цього року я хочу подарувати тобі каблучку. Таку, яку носять на безіменному пальці й не знімають усе життя. Цікаво, чи погодиться мій маленький друг її прийняти?

Лі Чишу іноді здавався таким дурненьким – у всьому, що не стосувалося навчання, він був страшенно нечутливим. Як сказали б через десять років – у нього була легка алергія на романтику.
Але його нечутливість, здається, не була вродженою. Просто самотність, що тягнулася через більшу частину його життя, надто довго й надто глибоко накопичувала всередині нього всі ці чутливі емоції. І коли вони зрештою прорвалися назовні – я вже не встиг нічого врятувати.

Про що саме був фільм, Хе Джао вже давно повністю забув.
Єдине, що залишилося в пам’яті: він сидів зі своїм маленьким другом на тому простому односпальному ліжку в гуртожитку старшої школи, легко обіймаючи його зі спини. За вікном без упину стрекотали цикади, у всіх кімнатах гуртожитку ще горіло світло, а з коридору долинав чийсь крик.

Розум підказував Пей Жаню не втручатися в особисте життя інших людей.

Він на мить завагався, а потім запитав: — ...Що він сказав?

— Він сказав: “Яке майбутнє у цієї індустрії? Навіть наш домашній сад більший за ваші змагальні майданчики”, — Лінь Сюхвань засміявся, промовивши це. — Бляха.

Пей Жань: — ...

Коли ми вже майже закінчили копати картоплю, з’явився несподіваний гість.
У той момент я ніс дві щойно викопані маленькі картоплини, щоб покласти їх у плетений мішок, що стояв неподалік. Коли я обернувся, Лі Чишу вже бавився з маленьким цуценям, яке, здавалося, з’явилося з нізвідки.

Коли Тебек покине мене, і я залишусь сам, я не впевнений, що не покінчу життя самогубством через відчайдушність і порожнечу. Я прожив важке життя, намагаючись уникнути самогубства. Мене лякає думка про те, щоб закінчити своє життя таким чином.

[Одним пострілом підкорив серце дзєдзє: @Твій тато Лінь Сюхвань Ти впевнений, що його начальницею не є якась вродлива меймей?]

[Твій тато Лінь Сюхвань: Не вродлива меймей, а вродливий ґеґе.]

Янь Джвень глузливо посміхнувся й почав друкувати.

[Янь Джвень: @Тренер TZG Йон ґе Вони сховали свої сигарети у вазі у вестибюлі на першому поверсі. Конфіскуйте їх.]

[Тренер TZG Йон ґе: .]

Груповий чат миттєво наповнився знаками питання.

Це було жахливе видовище. Шіну побував на полях битв і пережив таке пекло, яке важко уявити, але він ніколи раніше не бачив такої жорстокої та моторошної сцени.

Ні вулиці, вражені бомбами, ні похмурі ворожі табори, де тіло ворога розривали на шматки та вішали біля входу в місто як приклад… ніде масове вбивство не було виставлене настільки відверто й неприховано.