Упродовж усіх тих років Лі Чишу безліч разів між рядків, жартуючи й розмовляючи зі мною, ненароком відкривав сліди свого тьмяного й безрадісного юнацтва, але ніколи не розповідав усе до кінця. Мені здавалося, ніби я знаю про його бідність, труднощі й самотність, але той Лі Чишу в моїй голові завжди був лише уривчастою уявою.
Пізніше я зрозумів: насправді я майже нічого про нього не знав.

– Що сталось? У тебе задишка?

– Ні, це просто… Щось мене постійно штовхає туди внизу…

Шіну глянув униз і насупився. Щось товсте, тверде та гаряче встромлялось йому в пах, намагаючись пролізти крізь шорти. Він міг здогадатися, що це було, але не міг повірити, що це справді – воно.

Ні в якому разі, невже в нього була ерекція? Чому? Що ми накоїли? Невже тертя губами викликало в нього ерекцію? Що, заради всього святого, уявляв собі Тебек?

Вони ніколи навмисне не приховували свої стосунки, але й не вставали спеціально щось пояснювати. Обоє були абсолютно байдужі до чужих поглядів – природні й відкриті.

На білих лімітованих кросівках були сліди від взуття — незаперечний доказ.

— Вибач, — сказав Пей Жань. — Я почищу їх для тебе.

Янь Джвень здивовано підняв брови: — Ти почистиш їх для мене?

Пей Жань додав: — Віднесу їх у хімчистку, там теж чистять взуття.

Янь Джвень втратив інтерес: — Не треба.

Він глянув на руки Пей Жаня. Надзвичано гарні руки, які пасують до малювання, до гри на фортепіано — і пасують самому Пей Жаню.

Янь Джвень подумав, що навіть якби Пей Жань справді захотів власними руками почистити йому взуття, він би не наважився дати йому так їх змарнувати.

У всепоглинаючій темряві рука простягнулася й легенько торкнулася волосся біля вуха Іхо. Дотик руки був теплим, наче розігрітий дріт.

– Останнім часом ти дуже цікавишся моїм особистим життям, Сон-І. Ти ж навіть не збираєшся зі мною зустрічатись.

– … – серце Іхо замерзло від слів, що пролунали.

[Лво Ціншань: Ти теж граєш у PUBG? З ким ти граєш? Дай мені приєднатися.]

Після того, що здавалося вічністю, інша сторона нарешті відповіла.

[Янь Джвень: Ні.]

[Лво Ціншань: Серйозно? Це безсердечно!]

З іншого боку, крики Лінь Сюхваня лунали по всій базі: — Жань баобей! Жань баобей, біжи! За тобою так багато людей! Стрибай і біжи!! Швидше, до мене, до мене! Я тебе захищу— зачекай, чого ти біжиш до мого ґе?!

Янь Джвень, спостерігаючи за людиною, що бігла до нього, ледь помітно посміхнувся і лише після того, як розгромив всю ворожу команду, взяв телефон, щоб відповісти.

[Янь Джвень: Мг, для тебе немає місця]

– Цк, – Шіну клацнув язиком і міцно схопив Тебека за щелепу.

Тебек просто продовжував посміхатися. Здавалося, що його підборіддя зовсім не боліло.

– Тебек-а, – Шіну тихо покликав його.

– Так, – Тебек відповів з посмішкою.

Шіну холодно подивився на нього і сказав:

– Ти коли-небудь вмивався супом з морських водоростей?

Шіну тихо дивився. На стіні будівлі через дорогу був напис червоною фарбою з балончика.

[Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде до нього.]

Кьонанчон - букв. річка Кьонан, бо закінчення "чон" вказує на те, що це саме річка

Комдансан - гора Комдан, за тією ж схемою з закінченням.

Він уже не пам’ятав, скільки часу мати змушувала його стояти навколішки. Пам’ятав лише, як піт крапля за краплею падав із його обличчя на землю. Кожну таку краплю він перераховував десятки разів, а мокрі плями швидко висихали між палючим сонцем і розпеченою землею під колінами.
У Лі Чишу пересохло в роті, язик ніби прилип до піднебіння. Навколо них із матір’ю поступово збирався натовп, люди жваво щось обговорювали. Його погляд ковзнув угору від незліченних пар взуття на землі й у шумному натовпі він нарешті впізнав обличчя кількох однокласників.
Дехто прийшов із батьками, інші йшли групками. На шиях у них були такі самі червоні піонерські краватки, як і в Лі Чишу. Із натовпу вони дивилися на нього – хто з цікавістю, хто зі співчуттям.

– Цього року я хочу подарувати тобі каблучку. Таку, яку носять на безіменному пальці й не знімають усе життя. Цікаво, чи погодиться мій маленький друг її прийняти?