«Як ви живете в Україні?» — це одне з найпоширеніших запитань, яке ми чуємо від друзів за кордоном.

Наше життя — це контраст між найгіршими подіями та найсвітлішими моментами.
І все ж, поки людина жива — у неї є безліч приводів діяти, творити, любити.

Ми раді бачити, що війна не зупинила життя назавжди. І час від часу ми можемо святкувати найтепліші події — нові сім’ї та народження дітей.

📸 На фото — свято в Княжицькій Біблійній церкві. Ми разом раділи з родиною Мединських, наших місіонерів з @myrodim, які чекають на сина.

💛 Підтримка місіонерів — це не лише про служіння, а й про їхнє життя. Долучайся, щоб і далі святкувати разом.

🚍 200 км на день! Саме таку відстань ми долали щодня під час дитячого табору у Східному місіонерському центрі Алмаз (Підгайне).

Частина дітей жила з командою на місці. Але більшість щодня приїжджала з сусідніх сіл вранці та поверталася додому ввечері.

У селах, далеко від міст, автобусів між селами майже немає. Тому в таборах в Підгайному існує особлива частина служіння — “автобусне служіння”.

Щоранку Віктор проїжджав понад 90 км, щоб забрати дітей, а ввечері — ще стільки ж, щоб відвезти їх додому. І разом із дорогою він привозив їм Євангеліє та нове бачення життя.

Такі поїздки — це окремі витрати в бюджеті, і ми раді, що змогли їх покрити.

💛 Підтримуючи служіння, ви даруєте дітям не лише дорогу до табору, а й шлях до нової надії.

🇺🇦 Діти мають прокидатися від сміху, а не від вибухів.

28 серпня Київ знову зазнав ракетно-дронової атаки.
15 людей загинули. Серед них — 4 дитини. Наймолодшій було лише 3 роки.

Це відбувається тоді, коли Росія говорить про свою «готовність до миру». Але для України цей «мир» і далі виглядає як війна.

Щодня ми втрачаємо своїх дітей. Дорослих — на полі бою. Малих — у їхніх власних ліжках.

🙏 Просимо молитися за Україну. Будьте поруч із тими, хто страждає. Ми не обирали війну, але ми мусимо боронити свої домівки та сім’ї.