Дипломатичний паспорт Олексія Балабаса - дипломата Кубанської Народної Республіки і одного з чільних діячів кубанської еміграції. Національність "росіянин" перекреслена і написано "українець"

#фото_документи
#Кубанська_Народна_Республіка

Діяльність культурної комісії при консульствах Української Держави в Петрограді

Значну увагу культурна комісія приділила також вирішенню проблем, піднятих в липні 1918 р. у листі до міністра закордонних справ Д.І.Дорошенка колишнім консулом України в Петрограді, членом Петроградської комісії по реєстрації предметів української старовини та мистецтва П.Я. Стебницьким. Повідомивши про діяльність поціновувачів пам'яток української культури у Петрограді, він наголосив на суттєвих перешкодах, що стримували ї: відсутність коштів та офіційного визнання статусу створеної там комісії. В зв'язку з цим П.Я.Стебницький пропонував:

1) легалізувати цю комісію, як спеціальний орган для догляду за інтересами української науки і мистецтва в Петрограді, пристосувавши її до Петроградського українського консульства. 2) Асигнувати в розпорядження комісії, через Петроградське консульство певну суму, на перший час 30 тисяч рублів, а далі відповідно до потреб за поданням консула.

Оскільки підняті питання стосувалися міждержавних відносин, їх передали на висновок до голови української делегації на мирних переговорах з Росією С.Шелухіна. Той погодився з пропозиціями П.Я.Стебницького і доручив культурній комісії

скласти відповідний проект і якнайшвидше приступити до його здійснення.

Виконуючи доручення С.Шелухіна, культурна комісія 1 серпня 1918 р. розглянула лист П.Я.Стебницького та викладені в ньому пропозиції. Вони ж стали предметом обговорення на засіданні комісії 5 серпня, на яке був запрошений автор листа та головноуправляючий справами мистецтв і національної культури П.Я.Дорошенко та М.Ф. Біляшівський. Спільними зусиллями запрошених на засідання культурної комісій фахівців та її членів були вироблені конкретні пропозиції щодо організації охорони пам'яток української старовини в найбільших містах

Їх суть незабаром висловили у своєму листі до Міністерства закордонних справ М.Ф. Біляшівський та П.Я.Дорошенко.

З огляду на можливість повернення евакуйованих та взятих силоміць пам'яток старовини й мистецтва, на повернення колекцій громадян Української Держави конче потрібна організація спеціальних органів комісій при консульствах Української Держави в Петрограді та Москві, які були 6 наділені певними правами і взяли на себе піклування пам'ятками української старовини та мистецтва в цих містах і взагалі в Російській Совітській Республіці.

В Міністерстві закордонних справ погодилися з висновками пам'ятко- охоронців. Як повідомлялось у листі Міністерства до Головного управління мистецтв та національної культури від 21 серпня 1918 р., при генеральних консульствах України в Москві та Петрограді мали розпочати роботу спеціальні державні комісії по охороні пам'яток української старовини.

📄 Олексій Нестуля "Біля витоків державної системи охорони пам'яток культури в Україні"

#Українська_Держава
#культура

Засади та реальна політика в гетьманському русі

З усім вище сказаним тісно вяжеться найважніща прикмета активности гетьманського руху: принціповість. Нас об'єднує ідея, ми їй служимо і хочемо її реалізувати. Всяке відступленя від ідеї, хоча-би воно було звязане з хоч-би яким великим хвилевим "реальним успіхом", ідею нашу ослаблює та віддалює нас від нашої мети. Воно веде до безпринціповости, до опортунізму та утилітаризму і в їх наслідку до роз'єднаня, а в кінці до так часто трафляючогося використуваня ідеї та руху для особистих інтересів провідників такої "активности". - Це, що активність гетьманського руху мусить бути строго принціпова, не значить, що рух той мав-би стояти осторонь від життєвих подій, мав-би замкнутися перед ними в самозадоволеню. Ні, він мусить іти з життям, та тільки він не сміє "прислухуватися" до т. зв. "реальних інтересів"; він не сміє поступатися своїм "Я", своєю ідеєю, перед т. зв. "практичним життям", він не сміє цим життям бути викривлений та опанований, але навпаки: У всіх біжучих та змінчивих обставинах життя (політичних, соціяльних та економічних) він сам мусить витискати свою печать на тому життю. Отже-ж не в тім заключається практична та реальна політика гетьманського руху, щоби він поступаючися ідеєю пристосовувався до хвилевих констеляцій чи орієнтацій та дав себе ними викривити, а в тім, щоби він кожночасні життєві обставини та констеляції зумів сам, згідно зі своєю Ідеєю, ідеєю, опанувати. Не можна казати: "Теорія теорією, ідеольогія ідеольогією, це все добре, ми мовляв ії визнаємо, але-ж ми гетьманці-практики, реальні політики, ми мусимо йти з життям та пристосовуватися до обставин", бо не ідеольогію нам треба підпорядкувати життєвим обставинам, "реальним інтересам", а треба нам повсякчасні обставини змінювати так, щоб вони відповідали нашій ідеольогії. І тоді тільки ідея вдержиться, переживе всякі хвилеві зміни та не розтратиться в суматосі життєвих обставин або в погоні за особистими "реальними інтересами." І тоді тільки вона зможе стати цим національним добром, що буде передаватися з покоління в покоління, зможе статися тою живою, життя безупину оформлюючою державною тенденцією, без якої сотвореня Держави і Нації не можливе.

Першою-ж фазою нашої, державним потребам Землі Української дійсно відповідаючої, і тому в повному цього слова значінню реальної гетьманської праці мусить бути: Притягненя в наші ряди найблагородніщого елементу споміж нашого народу: Людей войовничих і лицарських, свідомих гідности і чести своєї та Української Землі; людей, що з мірою, цілю і змислом повсякчасно ділають, щоб оформлювати хаотичну дійсність нашу на образ і подобу високих первовзорів життя; людей гордих і свободолюбивих; людей з свідомої і вольної волі своєї, а не з механічної і рабської "дисціпліни", ідейному проводові свому послушних; людей ідеї своїй відданих і памяти Духового Провідника свойого вірних; людей розумних, широкі горизонти думкою своєю охоплюючих і тому великої, провідної будуччини Вітчини Української всім серцем своїм бажаючих. З людей цих сформувати живу клясократичну фалянґу, перший фундамент під будову Української Держави ось завдання першої фази гетьманського руху, а виконуваня цего завдання ось в сучасну пору розумна активність та правдива реальна праця гетьманського руху.

📄 Збірник хліборобської України рік 1931. Том І.
Роман Метельський "З записок гетьманця. Про активність та реальну політику в гетьманському рухові, ст 67-68"

#гетьманський_рух
#еміграція
#ідеологія

Оголошення Української педагогічної спілки міста Миколаєва про відкриття курсів української мови для службовців державних установ міста

📄 Державний архів Миколаївської області. Ф. 216. Оп. 1. Спр. 4006. Арк. 32.

#Українська_Держава
#українізація

Влітку 1918 р. в Україні накопичилася низка проблем внутрішнього і зовнішньополітичного характеру. Вони потребували втручання вищого німецького керівництва. Важкі літні поразки німецьких військ на Західному фронті фактично означали програш Четверного союзу у Світовій війні з усіма негативними наслідками для Гетьманату. І Павло Скоропадський це розумів.

Офіційний візит П. Скоропадського до Німеччини 4-16 вересня 1918 р. отримав найвищий державний рівень. Відбулися зустрічі і переговори гетьмана з імператором Вільгельмом ІІ, канцлером Георгом Гертлінгом, керівництвом Генштабу Паулєм Гінденбургом і Еріхом Людендорфом, державним секретарем МЗС Паулєм Гінце, відомим промисловим магнатом Густавом Круппом, відвідання військово-морської бази в Кельні.

Поїздка делегації супроводжувалася урочистими прийняттями та широкою культурною програмою. Павло Скоропадський отримав одну з найвищих імперських нагород – Великий хрест ордена Червоного Орла.

Становище заводів та кораблів українського флоту в Миколаєві за доби Гетьманату

Німці прагнули якомога скоріше забезпечити себе судноремон­тною базою на Чорному морі. 15 червня представник німецького ко­мандування оголосив керівництву заводів інструкцію про тимчасовий перехід підприємств у власність товариства "Блом і Фосс", однієї з найбільших німецьких суднобудівних компаній. В цій ситуації дирек­тор миколаївських заводів Борис Юренєв відмовився від своєї посади, натомість заводи очолив інженер Еккерс, колишній головний інженер заводу "Наваль". За нових розпорядків, робочий день мав тепер ста­новити 9 з половиною годин, з зарплатнею в 12 карбованців. В першу чергу планувалося добудувати 310 різних комерційних суден, що зна­ходилися на заводі, а також налагодити будівництво товарних вагонів.

Той факт, що український завод з усім його майном та кораб­лями був фактично привласнений іноземцями і тепер мусив на них працювати, не міг не обурити гетьманський уряд. Такі дії німецького командування викликали рішучий протест зі сторони гетьмана Ско­ропадського, який писав:

дело дошло до того, что в Николаеве бьіли захваченьі все наши кораблестроительньіе верфи с строящимися там судами, между прочим, там било несколько судов небольшого типа, називаемого
"зльпидифор”, немци особенно хотели им завладеть. Я решительно протестовал, и верфи зти нам вернули.

Німці вирішили не йти на конфлікт із гетьманом, та визнали право Ук­раїнської Держави на ці кораблі, а тому незабаром заводи та їх майно були повністю повернені у власність Української Держави. Вже 22 липня Рада міністрів порушила питання про видачу грошової допо­моги заводам "Наваль" і "Руссуд", та ухвалила передати це питання на обговорення відповідних міністрів. Міністра фінансів Антона Ржепецького було запрошено взяти на себе ініціативу переговорів з пред­ставником заводів . Менше чим через два тижні, 3 серпня 1918 року, було схвалено поданий морським міністром законопроект про пере­творення підприємств в Миколаєві на самостійний казенний завод Ук­раїнської Держави.

📄 Ігор Гриценко "Український державний флот в 1917-1919"

#Українська_Держава
#гетьманський_уряд
#чорноморський_флот

Ставлення гетьманського уряду й Павла Скоропадського до земельної проблеми

Одразу ж після приходу Гетьмана до влади українські соціалістичні партії із завзятістю, вартою кращого застосування, починають боротьбу з цією, вільною від вузьких шор класових цінностей українською владою. Головними аргументами цієї боротьби, відгомін якої можна, на жаль, зустріти в наукових публікаціях і міжвоєнного періоду, і сьогоднішнього дня (яскравим прикладом є Українська Загальна Енциклопедія, яка побачила світ в 30-х роках у Галичині, де так характеризується цей період української історії:

Влада на Україні перейшла в руки представників поміщицької кляси и великої буржуазії, чужої й часто ворожої українському національному рухові)

є нехтування Гетьманським урядом інтересів малоземельних та безземельних українських селян, обмеження громадянських і політичних прав та свобод, байдужість, а то й ворожість інтересам української нації.

Спростовуючи ці звинувачения, Гетьман ще на початку травня, тобто в перші дні свого правління, в інтерв'ю німецькій газеті "Berliner Tageblatt", відповідаючи на запитання про свос ставлення до проблеми земельної реформи, підкреслив:

Я не бажаю тільки скасування права власності на землю, як це зробив попередній Уряд в третім Універсалі, і тримаюся тієї думки, що кожна реформа мусить переходити в порядку та спокою. Моя Вітчизна не може стати грунтом для соціалістичних експериментів. Продовжуючи свою думку, далі він зазначив, що відновлення приватної власності на землю не тільки поліпшить фінансовий стан країни, але й сприятиме розвитку хліборобства, оскільки гроші, що зібрались у селян, знову з'являться на ринку після того, як селяни одержать можливість не тільки обробляти землю, але й купувати її у власність з поділених на ділянки для продажу державних земель і великих землеволодінь.

Тобто, маємо всі підстави стверджувати, що Гетьман прагнув зробити всe можливе для того, щоб створити в Україні розвинуте сільське господарство, яке б базувалося на приватній власності на землю й особистій зацікавленості в результатах своєї праці кожного селянина. Таку ж позицію відстоював Уряд, у заяві якого говорилося, що

під господарським оглядом сильне селянство св такім хліборобськім краю, як Україна, підставою народного добробуту і Правительство вже приступило до вироблення плану земельної реформи, поставивши собі твердою ціллю зарадити земельному голодові убогих землею і безземельних хліборобів. Правительство не думає ні піти шляхом скасування приватної власности, ні шляхом небезпечних експериментів, яких не знає ще ніяка культурна країна, ні шляхом руїни хліборобської культури, котра творить підставу народного господарства України. Одначе Правительство не спиниться перед ніякими жертвами, щоб створити на Україні здорове, забезпечене землею селянство, котре було 6 здатне в найвищій мірі побільшити продукцію. Ті земельні посілості в приватнім посіданню, які треба вивласнити для сеї цілі без шкоди для інтересів хліборобської культури, закупить держава и за необтяжуючі ціни передасть потребуючим хліборобам.

Можна тільки пошкодувати, що цим планам через несприятливі історичні обставини так і не довелося стати реальністю, бо і через 75 років проблема створення цивілізованого, реальністю, бо і через 75 років проблема створення цивілізованого, розвинутого сільського господарства, яке б могло не тільки забезпечити внутрішні потреби, але і стати основою українського експорту, залишається тільки добрим наміром. Доречно буде згадати, що навіть за той невеликий період існування Української Держави Гетьмана Скоропадського вдалося стабілізувати фінансовий стан і створити державний бюджет. Українська валюта, забезпечена природними багатствами України та, головним чином, цукром, стала тривкою.

📄 Тарас Андрусяк "Правові основи Української Гетьманської Держави 1918 року"

#Українська_Держава
#гетьманський_уряд
#аграрне_питання

Борис Монкевич
Похід Болбочана на Крим

Оповідає про похід Кримської Групи на Таврію на чолі з полковником Болбочаном. Сей похід мав на меті долучити Крим до складу України, а також одержати від контроль Чорноморський Флот. Про це йдеться в роботі "Похід Болбочана на Крим", написаної Борисом Монкевичем як одним з учасників події.

#література