Повертаюся з Полтави з відчуттям, ніби побував не просто в сусідньому місті, а у добрих друзів.

Майже на кожній зустрічі чув теплі слова про Харків. А наші люди, які через війну знайшли прихисток на Полтавщині, казали найважливіше: тут їх не залишили самих. Їх прийняли, підтримали, допомогли пережити найтяжчий час. Для мене як для міського голови немає важливіших слів.

Полтава стала для тисяч харків’ян місцем, де можна було перевести подих. Але вона не замінила їм дім. Багато хто свідомо залишається неподалік від Харкова, бо чекає не приводу поїхати далі, а можливості нарешті повернутися додому.

Ми завжди були добрими сусідами. Полтавці приїздили до Харкова навчатися, працювати або просто провести вихідні. А коли почалася велика війна, Полтавщина відчинила двері нашим людям. Харків цього не забуде!

Разом із начальником Полтавської ОВА Віталієм Дяківничем говорили про співпрацю в межах Асоціації прифронтових міст та громад.

Під час війни міста не мають права виживати кожне окремо. Якщо одна громада знайшла рішення, яке рятує людей, зберігає тепло, воду, транспорт або медичну допомогу, ним потрібно ділитися. Саме для цього ми й створили Асоціацію. Не для протоколів і красивих звітів, а для взаємної підтримки та конкретних результатів.

Протягом дня зустрічався з підприємцями, медиками, вимушеними переселенцями та молоддю. Це були живі й відверті розмови. Без заздалегідь підготовлених запитань і зручних відповідей.

Підприємці говорили про те, що болить найбільше: безпеку, податки, бронювання працівників. Водночас багато розпитували про Харків. Як під постійними обстрілами ми втримуємо комунальну сферу, забезпечуємо місто послугами та не підвищуємо тарифи.

Досвід, який Харків здобуває під обстрілами, не повинен залишатися лише харківським. Він оплачений надто високою ціною. І якщо наші рішення допоможуть іншому місту вистояти, ми зобов’язані ними ділитися.

Медики порушували питання зарплат, нестачі кадрів і величезного навантаження. Харків добре знає ці проблеми. За словами про кадровий дефіцит стоять виснажені люди, які щодня рятують інших і часто працюють на межі власних сил. До цього не можна звикати і сприймати їхню витримку як безмежний ресурс.

Не обійшлося й без жартів. Сказав, що через закриті в Харкові McDonald’s поїздки до Полтави для багатьох харків’ян уже стали майже традицією. Посміялися. Але за цим жартом стоїть дуже просте й болюче бажання: повернути собі звичайне життя, в якому можна будувати плани, їхати на вихідні й не прислухатися до кожного звуку в небі.

Особливо запам’яталася молодь. Небайдужі хлопці й дівчата, які не чекають, поки хтось вирішить усе за них, а вже сьогодні думають про майбутнє своїх громад.

Після зустрічей люди не поспішали розходитися. Продовжували ставити запитання, сперечалися, ділилися думками. Це найкращий доказ того, що такі розмови справді потрібні.

Сьогодні Полтава ще раз нагадала мені: Україна тримається на людях, які відчиняють двері тим, хто втратив дім, підтримують сусідів і діляться останнім. Коли ми так піклуємося одне про одного, нас неможливо зламати. І саме так, разом, ми вистоїмо та відбудуємо нашу країну!