"Всі ми знаємо вираз: "По одежі стрічають, а по уму випроводжають". Коли знімали Залужного з посади Головнокомандувача ЗСУ і призначали на його місце Сирського, то абсолютно всі мої військові друзі та знайомі казали коротко, що "це п**дець". Багато знайомих представників цивільного суспільства також негативно сприйняли цю новину. Зараз абсолютна більшість активної частини цивільного суспільства і певна частина військових (не буду казати у відсотках, бо важко рахувати, коли не всі можуть щиро висловитись, не боячись репресій) - вимагають зміни Головнокомандувача, бо не хочуть, щоб "це п**дець" продовжувався, бо від першого враження і до сьогодення мало хто кардинально поміняв свою думку. І я досі не можу зрозуміти, чому в нашій державі прийняття рішень військово-політичним керівництвом (щодо того кого призначати, а кого звільняти з найвищих і найважливіших під час війни посад) дуже часто дисонує з думкою прогресивної та активної частини українського суспільства. Чому не можуть всі працювати на перемогу у єдиному векторі, навіщо постійно розбалансовувати те, що працює добре, і міняти його на те, що спричиняє величезну суспільну напругу? Це не про персоналії, а про систему, яка постійно робить крок вперед, але потім два назад"

"Шановні панове цивільні, ветерани та деякі діючі військовослужбовці. Вам може подобатись Головнокомандувач ЗСУ, або не подобатись. Але не варто в публічній комунікації переходити до особистого приниження і образ. На даний час він діючий командир для всіх військовослужбовців, які в даний момент захищають Україну в ЗСУ. Критика має право на існування, але критика має бути екологічною і конструктивною, тобто без персональних образ"

"Увесь наш перехід політики на вулицю – це ще історія про непрацюючий парламент.

Завдання парламенту – представляти різні групи та різні точки зору. Щоб вони врівноважували одна одну, домовлялися між собою, а рішення ставали результатом компромісу. Раз на 5 років склад парламенту приводиться у відповідність до актуальних настроїв.

Але війна не дає нам оновити парламент. Через це ми опинилися в ситуації, коли суспільні настрої та порядок денний вже змінилися, а Верховна Рада – ні. Країна живе у 2026 році, а парламент досі представляє настрої зразка осені 2019-го.

У результаті всі, хто почувається недопредставленим, вже вдруге беруть картонки й виходять на вулицю. І як із цим бути в ситуації, коли виборів до завершення війни не буде, - я не знаю"