Ветеран із пораненнями повертається до мирного життя. Державна система психологічної допомоги одразу реагує: визначає, яка підтримка потрібна, допомагає, відстежує, наскільки вжиті заходи спрацювали, а водночас виявляє неочевидні проблеми, які ще можуть постати, і працює на випередження, щоб через травматичний досвід війни не «втратити» людину після демобілізації.

👉Таку вправу з ранньої психологічної допомоги виконували сьогодні на черговому засіданні Міжвідомчої координаційної ради з питань охорони психічного здоров’я.

Разом із родинами та найближчим соціальним оточенням військовослужбовців ветерани становлять орієнтовно 30% населення України. Тож треба регулярно моніторити, як втілюється Всеукраїнська програма ментального здоров’я, покликана допомогти українцям безпечно пережити тяжкий воєнний досвід.

📍Сьогоднішнє засідання під головуванням Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля відбулося вже в новому, інтерактивному форматі, щоб перевірити ефективність співпраці та скласти єдину систему. Як пазли, усі наші проєкти разом повинні давати спільне бачення й доповнювати один одного.

🧩 У що мають скластися ці пазли? Зазвичай ми надихаємося прикладами Британії, Ізраїлю, Бельгії, у яких система психологічної допомоги налічує десятиліття історії та мільйонні внески. Але щойно я відвідала Литву – країну, яка отримала незалежність разом із нами та ресурс якої скромніший за британський чи бельгійський.

🇱🇹 Водночас литовська система психологічної допомоги існує вже 16 років. У менш ніж тримільйонній країні працює понад 100 центрів первинної психологічної допомоги – фактично психологічних амбулаторій, повсюдних і доступних. Про що це свідчить? Про те, що не обов’язково мати гігантський ресурс, щоб створити ефективну систему. Потрібна лише правильна співпраця та взаємодія.

Ось актуальна аналогія. Нині багато хто плете маскувальні сітки для фронту. Тож треба сплести й «сітку психологічного захисту»: кожне відомство відповідатиме за свій фрагмент, але полотно має вийте суцільним, щоб захистити людину якнайкраще.