Скучили?

Закладаюсь — не дуже. Бо тепера багато де можна знайти і подивитись на мозаїки. Що і було метою цього проєкту.

Але для «кінцевої» це ще далеко не кінцева!

Тому я просто хочу поділитись з вами, чим нині займаюсь, щоб ви не думали, що я байдики бʼю і просто так лишаю вас контенту.

Так от: зараз я навчаюсь на 2 курсі магістратури «Майбутнє спадщини», куди мене й привела моя любов до мозаїк. Я працюю над дослідженням мозаїчних зупинок з незвичного ракурсу, але більше про це пізніше.

Протягом навчання я також зацікавився індустріальною спадщиною, оскільки нам випала нагода попрацювати над туристичною стратегією міста Шептицький (кол. Червоноград). Ця практика вилилась у великий аналітичний есей про шахтарську памʼять між туризмом та деколонізацією, який скоро вийде в медіа. І я з вами обов’язково поділюсь цим текстом.

Звісно, це не виправдовує моєї відсутності тут. Тому даю обіцянку більше тішити вас мозаїчним контентом та знахідками впродовж дослідження.

📷: Вова Воротньов, ЗА/С ХІД

кінцева

✍️Тут вперше у всьому СРСР демонтували памʼятник Леніну. Але до останнього трималися за свою стару радянську назву.

У медіа це місто зазвичай згадують як «найдепресивніше на заході України». Радянська преса величала цей регіон «молодшим братом Донбасу» та «західноукраїнською кочегаркою». Та поруч з териконами тут зберігся бароковий палац Потоцьких та монастир василіян.

⛏️Усі ці контрасти про Шептицький, який до 2024 року носив назву Червоноград.

Понад 70 років обличчя міста формував видобуток вугілля. На копальнях досі працює близько 5000 людей. Втім, їхня праця стрімко стає «неактуальною»: Україна взяла зобов’язання поступово закрити шахти до 2035 року.

У відповідь на цей виклик місцева влада робить ставку на туризм. Але чи зможе місто докорінно змінити свою економіку й назву, не викинувши при цьому на смітник памʼять і досвід тисяч шахтарських родин, які його збудували?

Написав про це великий текст для mistosite.

🔗 Читайте повністю та діліться враженнями в коментарях (будь ласка).

кінцева