КСУ: оперативність, сміливість, відсутність наслідків

Щойно на сайті Конституційного Суду з'явилося рішення у справі щодо ковідного карантину.

Майже шість років знадобилося КС, аби дійти висновку, що Кабмін не має права робити те, що може робити виключно Верховна Рада.

Норма закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка дозволяла Кабміну встановлювати тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, визнана неконституційною.

Наша Конституція, як відомо, має таку дуже реалістичну норму:
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

То що ж тепер буде? Вал позовів? Держава загрузне від компенсацій громадянам, права яких були порушені внаслідок застосування неконституційних норм?

Та ні, нічого не буде — Конституційний Суд добре подбав, аби його рішення було не лише несвоєчасним, але й безрезультатним.

У резолютивній частині КС просто написав, що його рішення не поширюється на правовідносини щодо встановлення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод, які виникли з моменту запровадження ковідного карантину.

Звісно ж, закон не надає КС права визначати, на які саме правовідносини поширюються його рішення. Але КСУ послався на власне повноваження встановлювати порядок виконання рішень.

Тобто КС дуже творчо використав цю норму і встановив порядок НЕвиконання власного рішення, чим вигадав новий дієвий спосіб нівечити власну ефективність.

* * *

І все ж дещо з цього рішення важливо винести: КС зазначив, що «виконавча влада в Україні не наділена повноваженнями встановлювати обмеження конституційних прав і свобод, це повноважна робити лише Верховна Рада України через ухвалення закону».

Це чудовий привід знову передати вітання Верховному Суду, який стоїть на сторожі неконституційних повноважень КМУ запроваджувати не передбачені законом обмеження на виїзд з України.

Чи зміниться тепер позиція судів щодо обмеження Кабміном конституційних прав?

Думаю, не зміниться. Бо розмови про «державницьку позицію» досі є заспокійливим для ігнорування верховенства права.

Див. також:
Про виїзд жінок за кордон

Про обмеження на виїзд з України

Як Президента Зеленського притягали до адмін. відповідальності за порушення карантину

Суд ставить на обговорення...

Шановні судді, будь ласка, не кажіть у процесі, що «ставите на обговорення сторін» якесь процесуальне питання. «Заслухати думку» виглядає коректніше.

В засіданні ніхто нічого не «обговорює». Сторони озвучують свої позиції, з якими суд мотивовано погоджується або ні. Обговорення передбачає дискусію та спільний пошук рішення, що не дуже поєднується із судовим процесом.

А ще, нагадаю, «встановлення істини» вже давно не є метою процесу.

​Окремі думки

У 1906 році суддя Верховного Суду США Джон Маршалл Харлан подарував своєму суду примірник Біблії.

Усі тодішні судді поставили свої підписи на її форзаці. Відтоді нові судді ВС США після присяги і офіційних урочистостей також вписують власне ім'я на форзаці цієї Біблії, яку сьогодні так і називають «Біблія Харлана».

Чому? Тому що суддя Харлан є одним з найяскравіших символів голосу розуму серед самовпевненої печерної більшості.

Він найбільш відомий своєю окремою думкою у справі Plessy v. Ferguson. У ній ВС США визнав конституційним закон, за яким білі й темношкірі мали їздити в окремих вагонах.

Харлан, всупереч думці більшості суддів і тодішнього суспільства, написав, що Конституція США є дальтонічною щодо кольору шкіри і що «в нас тут немає каст».

На жаль, наша культура окремих думок дещо відрізняється. Зазвичай окрема думка нашого судді є лише альтернативним судовим рішенням — проєктом, на якому суддя наполягав, але більшість вирішила інакше.

Тобто наші окремі думки, як правило, викладені у відриві від аргументів більшості. Вона дуже обережні у тому, щоб прямо не атакувати доводи колег, аби, не дай боже, не зашкодити авторитету правосуддя.

Але за нашими процесуальними кодексами викласти окрему думку має право суддя «не згодний із судовим рішенням». Тобто в ідеалі окрема думка має містити мотиви незгоди з судовим рішенням, а не пропонувати альтернативний варіант вирішення спору, не розбиваючи конкретні аргументи більшості.

Окрема думка не спрямована проти колег, а адресована суддям вищої інстанції, суддям у майбутньому, а інколи й суспільству.

На жаль, жанр справжньої гострої окремої думки у нас поки що не дуже популярний. А шкода, бо це не якийсь символ розбрату серед «колективу», а справжня ознака принциповості і професіоналізму.