+1310

Головне на Луганщині за добу

📌Минулої доби на території нашої області противник бив переважно із реактивних систем залпового вогню. Цей вид озброєння ним був застосований у п'ятьох випадках. Також у бік українських оборонців росіяни спрямували вісім fpv-дронів та здійснили два скиди з БпЛА. Атакували окупанти дев'ять разів біля шістьох населених пунктів Лиманської ділянки фронту.

📌Загарбники не в змозі впоратися з примхами енергосистеми, що живить об'єкти критичної інфракструктури на окупованій Луганщині. Відсутність фахових працівників призводить до регулярних знеструмлень. Зокрема і на водопровідно-насосних станціях. Вчергове без питної води залишилися мешканці 25 міст та сіл. Терміни відновлення не визначені. Підвезення води не організоване.

📌Представники окупаційної адміністрації, що оселилися на Марківщині, оголосили черговий перелік нерухомого майна, яке загарбники збираються "віджати" у місцевого населення. До списку увійшли 15 "покинутих" об'єктів, які прийшлися росіянам "до смаку". Власникам дали, як зазвичай, 30 діб для підготовки документів російського зразка на цю нерухомість.

Дорогі співвітчизники!

Сьогодні над Україною знову звучить слово, за яке покоління українців платили найвищу ціну — Незалежність.

Для Луганщини воно має особливий голос. Його чутно крізь гуркіт війни, крізь тишу спорожнілих міст, крізь дороги, якими наші люди були змушені залишати свої домівки. Але цей голос не замовк. Бо поки луганчанин пам’ятає свою землю — Луганщина живе.

Можна окупувати місто.
Можна зруйнувати будинок.
Можна спалити вулицю.

Але неможливо окупувати пам’ять людини про її дім.

Луганщина — це невід’ємна частина України. І жодна лінія фронту, жоден наказ окупанта, жоден прапор загарбника не здатні змінити цієї правди.

Сьогодні ми згадуємо кожного, хто стояв за Україну.

Тих, хто захищав Луганщину у 2014 році.
Тих, хто продовжує битися сьогодні.
Тих, хто тримає позиції, коли важче вже нікуди.
Тих, хто йде вперед під синьо-жовтим прапором.

І тих, хто не повернувся з цієї боротьби.

Їхня кров залишилася в українській землі. Їхні імена залишилися в нашій пам’яті. І поки ми пам’ятаємо їх — вони продовжують бути частиною нашої боротьби.

Ми дочекаємося дня, коли над Луганськом знову здійметься український прапор.

Коли він замайорить над Старобільськом і Сватовим, над Кремінною і Рубіжним, над Сіверськодонецьком і Лисичанськом, над Попасною та кожним українським селом Луганщини.

І цей день обов’язково настане.

Ми повернемося не як гості. Ми повернемося додому. Повернемо вулицям їхні назви.
Містам — їхні голоси.
Дітям — їхнє майбутнє.
Полеглим — нашу пам’ять.

А українському прапору — висоту, з якої його ніхто більше не зможе зірвати.

Бо Луганщина — це не тільки територія, яку потрібно повернути на карту.

Луганщина — це дім, який потрібно повернути людям.

І ми це зробимо.

Заради тих, хто чекає.
Заради тих, хто воює.
Заради тих, хто загинув.
Заради тих, хто народиться на вільній українській землі.

Луганщино, будь сильною! Твій прапор повернеться. Твої люди повернуться. Твоя свобода повернеться.

І коли над областю знову здійметься синьо-жовтий стяг — ми згадаємо всіх, завдяки кому цей день став можливим.

Слава Україні!🇺🇦

НАЖИВО. Урочисті заходи з нагоди Дня Державного Прапора України.

Наш державний прапор – наше синьо-жовте джерело сили і духу – з нами завжди. В усі найважливіші миті життя. У важкі і радісні, у хвилини щастя і болю, в боях на фронті, в полоні, у тимчасовій окупації і в час, коли Україна повертає своє, коли наші люди у звільнених містах і селах зустрічають своїх воїнів – словами подяки, очима, повними сліз щастя, і саме цим прапором. Він з нами в моменти всіх перемог України. Нехай головною з них стане перемога миру на нашій землі!

Слава всім, хто захищає державний прапор!
Вічна пам’ять всім, хто зробив це ціною життя.
Честь і шана українському війську та всьому нашому народу!
Слава Україні!