❗️Українські захисники відбивають наступ з боку Лисичанського НПЗ, у військах «лнр» бунт і відмова воювати за «днр», в окупованих селах, де не було бойових дій, «відновили» газопостачання
Росіяни ведуть масований наступ зі сторони Лисичанського нафтопереробного заводу.
Вони використовують будь-яку можливість для створення сприятливих умов для подальшого наступу на окремих ділянках. Атакують по різних напрямках аби витиснути ЗСУ із оборонних укріплень. За учора шість разів наші бійці змусили їх відступити. Ще на трьох ділянках на межі Луганщини та Донеччини бої тривають і дотепер. Зокрема, і в районі Лисичанського НПЗ.
Населені пункти і позиції українських військових ворог обстрілює з артилерії. Тільки за ніч здійснили чотири танкових атаки та чотири авіаудари.
⬇️
Росіяни ведуть масований наступ зі сторони Лисичанського нафтопереробного заводу.
Вони використовують будь-яку можливість для створення сприятливих умов для подальшого наступу на окремих ділянках. Атакують по різних напрямках аби витиснути ЗСУ із оборонних укріплень. За учора шість разів наші бійці змусили їх відступити. Ще на трьох ділянках на межі Луганщини та Донеччини бої тривають і дотепер. Зокрема, і в районі Лисичанського НПЗ.
Населені пункти і позиції українських військових ворог обстрілює з артилерії. Тільки за ніч здійснили чотири танкових атаки та чотири авіаудари.
⬇️
🙏83👍24❤10🤬5🤮4💩2
На окупованих територіях посилено мобілізаційні заходи. Це обумовлено не лише значними втратами росіян на фронті, а й відсутністю мотивації воювати.
Військові так званої «лнр» відмовляються йти виконувати накази на території «братського народу» – «днр», –
скаржаться, що погрозами, залякуванням, шантажем та оманою їх намагаються загнати в «днр», хоча територію «лнр» вже, як вони вважають, «звільнено».
Не виконуються й чергові обіцянки, які окупаційна влада дає людям. Півтора місяці тому казали, що відновлять газ у нещодавно захоплених містах упродовж тижня.
Звісно, це неможливо, зважаючи на обсяг розбитих обстрілами росіян комунікацій. І все, що вони змогли – до середини серпня завершити комплекс ремонтних робіт по відновленню пошкоджених в результаті бойових дій газових мереж в селах. Та справа в тому, що в наведених ними населених пунктах активних бойових дій або не було зовсім, або завершилися вони ще глибоко навесні. Тобто, до села, де 300-400 хат, вони вели газ протягом чотирьох місяців. Із такими темпами міста очікує катастрофа.
Військові так званої «лнр» відмовляються йти виконувати накази на території «братського народу» – «днр», –
скаржаться, що погрозами, залякуванням, шантажем та оманою їх намагаються загнати в «днр», хоча територію «лнр» вже, як вони вважають, «звільнено».
Не виконуються й чергові обіцянки, які окупаційна влада дає людям. Півтора місяці тому казали, що відновлять газ у нещодавно захоплених містах упродовж тижня.
Звісно, це неможливо, зважаючи на обсяг розбитих обстрілами росіян комунікацій. І все, що вони змогли – до середини серпня завершити комплекс ремонтних робіт по відновленню пошкоджених в результаті бойових дій газових мереж в селах. Та справа в тому, що в наведених ними населених пунктах активних бойових дій або не було зовсім, або завершилися вони ще глибоко навесні. Тобто, до села, де 300-400 хат, вони вели газ протягом чотирьох місяців. Із такими темпами міста очікує катастрофа.
👍83😱12🤮7❤5🤬2🙏2
🇺🇦Нам своє робити: Лисичанський вчитель вісім років забезпечує бійців на фронті
Іван Шибков – 35-річний викладач іноземних мов та зарубіжної літератури однієї зі шкіл Лисичанська. Він захоплюється футболом, фотографією та створенням відео. За сумісництвом він надає допомогу нашим військовим протягом восьми років і сором’язливо переконує, що слово «волонтер» по відношенню до нього є неприйнятним.
Справжнім волонтером він вважає свого покійного батька, який і започаткував у 2014 році сімейну справу із допомоги захисникам. «Мені було ніяково, коли я бачив, що він знаходить час, сили та засоби, аби підтримувати бійців на передовій. Тоді ж і я вирішив, що мені необхідно робити щось корисне задля нашої перемоги», – розповів освітянин.
⬇️
Іван Шибков – 35-річний викладач іноземних мов та зарубіжної літератури однієї зі шкіл Лисичанська. Він захоплюється футболом, фотографією та створенням відео. За сумісництвом він надає допомогу нашим військовим протягом восьми років і сором’язливо переконує, що слово «волонтер» по відношенню до нього є неприйнятним.
Справжнім волонтером він вважає свого покійного батька, який і започаткував у 2014 році сімейну справу із допомоги захисникам. «Мені було ніяково, коли я бачив, що він знаходить час, сили та засоби, аби підтримувати бійців на передовій. Тоді ж і я вирішив, що мені необхідно робити щось корисне задля нашої перемоги», – розповів освітянин.
⬇️
❤142👍47🤮1
Перша поїздка на фронт у серпні 2014 року пройшла для нього вкрай напружено, адже військовослужбовці через укорінені стереотипи не одразу збагнули, що на Сході також є люди, які люблять свою країну та воліють допомогти її захисникам. Переконавшись, що перед ними стоїть та сама людина – для Івана розпочався період клопіткої роботи. Волонтерський рух початку війни носив стихійний характер і був націлений на базові потреби бійців – воду, їжу, тютюн, шкарпетки, засоби особистої гігієни тощо. Коли цей етап було подолано, а армія почала закривати потреби і виходити на якісно інший рівень, його батько вирішив присвятити час ремонту генераторів, бензопил та автомобілів з передової.
24 лютого зустрів його гуркотом гармат, яких жителі Лисичанська не чули вісім років. Після короткої телефонної розмови з побратимами та членами сім’ї було прийнято рішення про евакуацію родини. Йому, батьку трьох дітлахів, були відкриті двері для еміграції та безпечного життя у Франції, поряд з дружиною, проте він залишився, оскільки вважав, що його допомога буде необхідною. Він приїхав до Коломиї та почав працювати у місцевому волонтерському центрі, який 28 лютого нагадував мурашник, де без перебільшення працювали тисячі людей.
Не обійшлось тут без зрад і розчарувань у людях. Хрещений його дитини, людина, яка носила вишиванки та на усі свята крокувала вулицями з жовто-блакитним стягом, виїхала до Криму. Там цей палаючий патріот викладає фотографії свого буденного життя з приписом «Ялта-город счастья», коли у його рідне місто поринуло у справжнє пекло. Він виходив на контакт з Іваном із запитанням як у нього справи і що відбувається в Україні – волонтер відповів стримане «війна» на що його колишній друг сказав «буває». Дійсно, буває.
Не став виключенням його друг-контрактник, який був також близькою йому людиною. У перші дні війни він облишив зброю, позицію та побратимів, перейшовши на бік окупанта.
Коли Київський напрямок наступу ворога був повністю блокований, а його сили відкинуті – почалась широкомасштабна битва за Донбас. Іван усвідомив, що буде більш корисним ближче до дому та розпочав курсувати за маршрутом Дніпро-Лисичанськ, де він розвозив допомогу бійцям та цивільним, а на зворотному шляху евакуював місцевих.
З того часу він залучав кошти, координував логістику з іншими волонтерськими групами. Завдяки його роботі бійці місцевої самооборони отримали понад 30 комплектів бронежилетів 4 класу захисту та стільки ж касок, купляв захищені телефони, повербанки та сонячні панелі тощо.
Найтяжче, за його словами, було з евакуацією цивільних з Лисичанська: «Мені, як освітянину, було важко дивитися на дітей у місті, які стали заручниками недолугих батьків. Одна справа, що вам байдуже на власне життя, проте дайте можливість дітям бути подалі від війни. Цього я досі не розумію». Він розповів про 14-річну ученицю його школи, яка є талановитою футболісткою та виказувала бажання виїхати з міста в облозі, але батьки були проти. На всі вмовляння людей навкруги, що їх дочка може без перешкод отримати квиток у великий спорт, приєднавшись до найкращих європейських жіночих команд залишилось непочутим.
23 червня Іван востаннє був у рідному місті, вивозячи літню жінку та кицьку і потрапив під обстріл російської артилерії. Все минулося, на щастя, добре. А на одному із блокпостів на виїзді з міста, військовий запропонував Івану цигарку, мабуть побачивши приголомшений вигляд волонтера.
«Тоді я голосно засміявся, усвідомивши скільки сам передавав тютюну на фронт, втім ніхто за 8 років війни не пропонував мені цигарку. Я не буддист, але як тут не повірити у існування кармічного бумерангу?», – сказав Іван.
Лисичанську школу, у якій він викладав, було вщент знищено ракетним обстрілом, проте він зміг віднайти на згарищі жовто-блакитний стяг, який якимось чином не зачепило полум’я. За його словами, саме цей прапор стане першим експонатом музею відновленої школи.
Найбільшим бажанням викладача-волонтера після нашої перемоги є відвідини могили батька – людини, яка навчила його любити свою країну та допомагати її захисникам.
#Вірю_в_ЗСУ
24 лютого зустрів його гуркотом гармат, яких жителі Лисичанська не чули вісім років. Після короткої телефонної розмови з побратимами та членами сім’ї було прийнято рішення про евакуацію родини. Йому, батьку трьох дітлахів, були відкриті двері для еміграції та безпечного життя у Франції, поряд з дружиною, проте він залишився, оскільки вважав, що його допомога буде необхідною. Він приїхав до Коломиї та почав працювати у місцевому волонтерському центрі, який 28 лютого нагадував мурашник, де без перебільшення працювали тисячі людей.
Не обійшлось тут без зрад і розчарувань у людях. Хрещений його дитини, людина, яка носила вишиванки та на усі свята крокувала вулицями з жовто-блакитним стягом, виїхала до Криму. Там цей палаючий патріот викладає фотографії свого буденного життя з приписом «Ялта-город счастья», коли у його рідне місто поринуло у справжнє пекло. Він виходив на контакт з Іваном із запитанням як у нього справи і що відбувається в Україні – волонтер відповів стримане «війна» на що його колишній друг сказав «буває». Дійсно, буває.
Не став виключенням його друг-контрактник, який був також близькою йому людиною. У перші дні війни він облишив зброю, позицію та побратимів, перейшовши на бік окупанта.
Коли Київський напрямок наступу ворога був повністю блокований, а його сили відкинуті – почалась широкомасштабна битва за Донбас. Іван усвідомив, що буде більш корисним ближче до дому та розпочав курсувати за маршрутом Дніпро-Лисичанськ, де він розвозив допомогу бійцям та цивільним, а на зворотному шляху евакуював місцевих.
З того часу він залучав кошти, координував логістику з іншими волонтерськими групами. Завдяки його роботі бійці місцевої самооборони отримали понад 30 комплектів бронежилетів 4 класу захисту та стільки ж касок, купляв захищені телефони, повербанки та сонячні панелі тощо.
Найтяжче, за його словами, було з евакуацією цивільних з Лисичанська: «Мені, як освітянину, було важко дивитися на дітей у місті, які стали заручниками недолугих батьків. Одна справа, що вам байдуже на власне життя, проте дайте можливість дітям бути подалі від війни. Цього я досі не розумію». Він розповів про 14-річну ученицю його школи, яка є талановитою футболісткою та виказувала бажання виїхати з міста в облозі, але батьки були проти. На всі вмовляння людей навкруги, що їх дочка може без перешкод отримати квиток у великий спорт, приєднавшись до найкращих європейських жіночих команд залишилось непочутим.
23 червня Іван востаннє був у рідному місті, вивозячи літню жінку та кицьку і потрапив під обстріл російської артилерії. Все минулося, на щастя, добре. А на одному із блокпостів на виїзді з міста, військовий запропонував Івану цигарку, мабуть побачивши приголомшений вигляд волонтера.
«Тоді я голосно засміявся, усвідомивши скільки сам передавав тютюну на фронт, втім ніхто за 8 років війни не пропонував мені цигарку. Я не буддист, але як тут не повірити у існування кармічного бумерангу?», – сказав Іван.
Лисичанську школу, у якій він викладав, було вщент знищено ракетним обстрілом, проте він зміг віднайти на згарищі жовто-блакитний стяг, який якимось чином не зачепило полум’я. За його словами, саме цей прапор стане першим експонатом музею відновленої школи.
Найбільшим бажанням викладача-волонтера після нашої перемоги є відвідини могили батька – людини, яка навчила його любити свою країну та допомагати її захисникам.
#Вірю_в_ЗСУ
👍144❤74💩2🤮1
🇺🇦Наш спортсмен здобув дві медалі на чемпіонаті Європи з важкої атлетики, загалом в активі Луганщини – вже п’ять
У Варшаві триває чемпіонат Європи з важкої атлетики серед юнаків та дівчат до 17 років.
У черговий день змагань наш спортсмен В’ячеслав Ктітарев з результатом 133 кг у ривку виборов срібну медаль.
Крім цього, у сумі двоборства з результатом 280 кг важкоатлет з Луганщини став бронзовим призером європейських змагань.
Вітаємо спортсмена і його тренерів – Віталія Гребельного та Костянтина Селіванова.
Нагадаємо, що у перший змагальний день відзначилась ще одна представниця Луганської області – Софія Наумова.
Спортсменка виборола золото в ривку (результат 49 кг), срібло в поштовху (58 кг) та срібло у сумі двоборства (107 кг).
У Варшаві триває чемпіонат Європи з важкої атлетики серед юнаків та дівчат до 17 років.
У черговий день змагань наш спортсмен В’ячеслав Ктітарев з результатом 133 кг у ривку виборов срібну медаль.
Крім цього, у сумі двоборства з результатом 280 кг важкоатлет з Луганщини став бронзовим призером європейських змагань.
Вітаємо спортсмена і його тренерів – Віталія Гребельного та Костянтина Селіванова.
Нагадаємо, що у перший змагальний день відзначилась ще одна представниця Луганської області – Софія Наумова.
Спортсменка виборола золото в ривку (результат 49 кг), срібло в поштовху (58 кг) та срібло у сумі двоборства (107 кг).
👍98❤16🎉7
🇺🇦Чотири випускники з Рубіжного отримали максимальні результати у НМТ, один із них здобув по 200 балів у двох дисциплінах
Це випускниця Рубіжанського ліцею Олександра Куценко, яка отримала по 200 балів з двох предметів національного мультипредметного тесту – математики та історії України.
Ще один випускник Рубіжанського ліцею – Владислав Дмитрієнко – здобув максимальний результат у 200 балів в блоці з математики.
Також 200 балів з математики вдалося набрати Іллі Рубану з цього ж навчального закладу.
Випускник Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 Тимур Брошко на відмінно здав НМТ з історії України – 200 балів.
Нагадаємо, що замість традиційного ЗНО цьогоріч випускники складали національний мультипредметний тест, який охоплював три предмети: українську мову, історію України та математику.
Це випускниця Рубіжанського ліцею Олександра Куценко, яка отримала по 200 балів з двох предметів національного мультипредметного тесту – математики та історії України.
Ще один випускник Рубіжанського ліцею – Владислав Дмитрієнко – здобув максимальний результат у 200 балів в блоці з математики.
Також 200 балів з математики вдалося набрати Іллі Рубану з цього ж навчального закладу.
Випускник Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2 Тимур Брошко на відмінно здав НМТ з історії України – 200 балів.
Нагадаємо, що замість традиційного ЗНО цьогоріч випускники складали національний мультипредметний тест, який охоплював три предмети: українську мову, історію України та математику.
👍151❤46🎉9🔥5🥰3👏2👎1💩1