Завтра, 24 липня, Ірпінь віддасть останню шану нашому побратиму Сергію Кізюну – "Албанцю".

Прошу мешканців громади прийти та вшанувати Сергія:

10:20 – прощання біля будинку на вул. Шевченка, 4;

10:50 – живий коридор на вул. Університетській (біля повороту до кладовища);

11:00 – чин поховання на міському кладовищі.

Сергій мав великий бойовий досвід і не раз ставав на захист України.

Повномасштабне вторгнення він зустрів в Ірпені та вже в перші дні приєднався до нашого ДФТГ. Як кулеметник тримав позиції поблизу Романівського мосту, разом із побратимами захищав дорогу, якою рятувалися тисячі мирних людей.

Після звільнення Ірпеня "Албанець" не залишив стрій.

У 2024 році продовжив службу в Національній гвардії України: виконував бойові завдання, прикриваючи наші артилерійські підрозділи.

У жовтні 2025 року Сергій зазнав бойового поранення. Попереду були довгі місяці лікування та реабілітації. 22 липня 2026 року його серце зупинилося.

Він назавжди залишиться мужнім воїном, надійним товаришем і людиною, яка не відступала, коли було найважче.

Спочивай з миром, Герою!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Попрощались з нашим побратимом, захисником Сергієм Кізюном "Албанцем".

Знав Сергія багато років. Для нього Україна справді була понад усе.

Добре пам’ятаю перші дні повномасштабного вторгнення. Ніхто не знав, що буде з Ірпенем, а Сергій уже був із нами. Він став до лав добровольців і як кулеметник тримав позиції біля Романівського мосту – захищав дорогу, якою з Ірпеня рятувалися тисячі людей.

Після звільнення міста "Албанець" повернувся до строю в 2024 році. Служив у Національній гвардії України, виконував бойові завдання та прикривав артилерійські підрозділи.

У жовтні 2025 року зазнав бойового поранення. Далі були довгі місяці лікування й реабілітації. 22 липня 2026 року його серце зупинилося.

"Він ніколи не ховався за чужими спинами. Коли було важко, Сергій був поруч і без зайвих слів робив те, що мав робити", – згадують побратими.

Ті, хто зустрічав Сергія в центрі міста, коли він гуляв із собакою, говорять, що навіть після короткої розмови з ним залишалося відчуття, що все буде добре.

Таким я його і запам’ятаю: мужнім воїном, надійним побратимом і доброю людиною з незмінною посмішкою.

Спочивай з миром.

Вічна пам’ять Герою – Сергію Кізюну!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Друзі, хочу показати вам, як пройшов наш 15-кілометровий марш-кидок.

Разом із добровольцями ДФТГ Ірпінь цей маршрут пройшли хлопці й дівчата з військово-патріотичного гуртка "ОПІР", яким ми опікуємося.

15 кілометрів лісосмугами та ще й у плитоносках, з рюкзаками і всім необхідним спорядженням. Такий марш-кидок тренує витривалість і дає змогу перевірити на практиці навички військової справи.

Тут одразу видно, хто як тримає темп, реагує на втому, чи вміє чути інших і працювати в команді.

Під час маршруту учасники відпрацьовували переміщення невеликими тактичними групами, орієнтування на місцевості, організацію розвідки та зв’язку, інженерну підготовку і мінну безпеку.

Всі пройшли маршрут гідно. Не нили, не здавалися, підтримували одне одного і до кінця залишалися командою.

Молодці!💪 Пишаємося вами та продовжуємо готувати сильну й відповідальну молодь Ірпінської громади.

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Рік тому в Ірпені відбулося політичне рейдерське захоплення влади.

29 липня 2025 року відбулася сесія, на якій громаду відтіснили поліцією і тітушками, які чомусь діяли спільно. Натомість через чорний вхід завели депутатів і масовку, і протягнули голосування за недовіру.

Того дня забудовницько-політичне угруповання Карплюка під прикриттям посадовців, від місцевого й обласного рівня і аж до рівня Офісу Президента України, фактично наказало нам, ірпінцям, змиритися з тим, що ми більше не маємо права голосу у власному місті.

У 2025 році для захоплення Ірпеня вже не потрібні були танки, як у 2022-му. Вистачило замовної кримінальної справи в ДБР проти міського голови для мого відсторонення, корумпованих державних реєстраторів, щоб внести в реєстр секретарку Анжелу, куплених депутатів у Бондарева в БЮТ та Георгія в ЄС.

Громада пам’ятає кожного депутата, який голосував на цій ганебній сесії.

Станом на зараз більшість із них уже зрозуміла, що їх використали і забудовна мафія не збирається ділитися награбованим.

Частина кнопкодавів вже вийшла з депутатства. Частина мовчить, бо їх тримають посадами, підозрами, фіктивним бронюванням. І тільки одиницям, наближеним до олігарха-забудовника, закривають їхні бізнес-інтереси (вже навіть Фунт Пашинський нарешті зрозумів, що він фунт, а ніякий не “майбутній мер").

І найцікавіше, що прозріння до них почало приходити не тоді, коли я відкрито всім про це казав, не тоді, коли вони допомагали здавати Ірпінь. А тільки тоді, коли вони зрозуміли, що нічого обіцяного з цього не отримають.

Тільки після цього вони почали бачити очевидне: Карплюк — ніякий не великий бізнесмен, а, схоже, звичайний аферист із села під Вінницею.

На сьогоднішній день з міста-героя пішли донори, меценати й фонди, які допомагали відновлюватись після бойових дій. А міська рада сьогодні обслуговує вузьке коло людей Карплюка, які знищують Ірпінь незаконним будівництвом.

Друзі, хочете змін – не мовчіть!

Ірпінь належить мешканцям Ірпінської громади – людям, які його захищали, відбудовували, волонтерили, ховали своїх Героїв, поверталися в розбиті домівки і знаходити в ньому прихисток.

Разом до перемоги і Слава Україні!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

У ДФТГ Ірпінь №1 ми намагаємося якомога частіше проводити спільні тренування та злагодження з підрозділами ЗСУ.

На вихідних відпрацьовували ведення вогню з великокаліберного кулемета Browning та інших типів кулеметів, роботу розрахунків, зміну вогневих позицій і взаємодію між підрозділами.

В котре провели такмед в польових умовах: надання першої допомоги при пораненні, стабілізація та евакуація.

Війна зараз змінюється дуже швидко. З’являються нові сучасні зразки озброєння, засоби розвідки, зв’язку та протидії. Разом із ними змінюються тактика й алгоритми роботи підрозділів.

Кожне злагодження з бойовими підрозділами – це можливість перейняти актуальний досвід.

У військовій справі неможливо навчитися один раз і назавжди. Щоб бути готовими діяти, потрібно постійно тренуватися, вчитися й адаптуватися до змін.

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Завтра, 5 серпня, Ірпінь віддасть останню шану воїну НГУ Олександру Бутенку.

Прощання відбудеться:

10:00 – біля будинку на вул. Полтавській, 27-В;

10:45 – відспівування у храмі Св. Миколая Чудотворця (вул. Садова, 59);

11:30 – живий коридор на вул. Університетській (біля повороту на кладовище);

11:45 – чин поховання на Алеї пам’яті захисників України.

Олександру було 40 років. Народився він у Запоріжжі. У 2016 році переїхав до Києва, а згодом – до Ірпеня.

У грудні 2024 року став до лав Національної гвардії України. Боронив Незалежність у військовій частині 3018 у взводі протитанкових керованих ракет.

Місяць тому, у червні, Олександр одружився. Разом із дружиною вони мріяли про дітей, власний дім і щасливе майбутнє в Ірпені.

28 липня під час виконання бойового завдання поблизу Добропілля Донецької області отримав смертельне поранення.

Щирі співчуття дружині, рідним, близьким і побратимам від усієї Ірпінської громади.

Вічна пам’ять і слава Герою – Олександру Бутенку!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінь провів в останню путь воїна Національної гвардії України Олександра Бутенка.

Олександр родом із Запоріжжя. На початку повномасштабного вторгнення жив і працював у Києві, але після зустрічі з коханою переїхав до Ірпеня.

Лише місяць тому вони одружилися. Разом із дружиною мріяли про дітей, власний дім і щасливе майбутнє в нашому місті.

У грудні 2024 року Олександр став до лав Національної гвардії України. Служив у військовій частині 3018 у взводі протитанкових керованих ракет.

28 липня під час виконання бойового завдання поблизу Добропілля Донецької області отримав смертельне поранення.

Щирі співчуття дружині, рідним, близьким і побратимам Олександра.

Вічна пам’ять і слава Герою!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Зупинилася відбудова будинку на Шевченка, 4 в Ірпені, яку ми починали за кошти державної субвенції у 2023 році.

У 2025 році проєкт потребував переекспертизи. Ірпінська міська рада мала актуалізувати кошторис і залучити фінансування для завершення робіт. Звісно, цього ніхто не збирався робити, бо люди забудовника Карплюка обслуговують виключно інтереси будівельної мафії.

У результаті роботи зупинилися, договір із підрядником розірвали, а будинок залишили з розритим фундаментом без водовідведення, з недоробленим фасадом та горами зіпсованих будівельних матеріалів.

У цьому будинку жив наш побратим – Герой Сергій Кізюн (Албанець). Кулеметник, який захищав Ірпінь біля Романівського мосту. Три тижні тому ми провели його в останню путь. Родина та сусіди Албанця живуть у зруйнованому домі біля стихійного смітника, а їхні неодноразові звернення до Ірпінської міської ради рейдери ігнорують.

Домовилися рухатися далі юридично. Юристи готують звернення до КОВА та Бучанської РВА. Також готуємо заяву про кримінальне правопорушення за ознаками службової недбалості посадових осіб ІМР.

Правоохоронці мають встановити розмір шкоди державному бюджету, яка, з огляду на обсяг зіпсованих матеріалів, може сягати сотень тисяч гривень.

Вже другий рік ми боремося за життя міста напряму через міністерства, обласні та центральні органи влади.

Тому запрошуємо нового очільника Київської обласної військової адміністрації Тимура Ткаченка приїхати до Ірпеня з виїзною нарадою та особисто зустрітися з мешканцями покинутих будинків і побачити те, з чим сьогодні залишили людей.

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні Руслан Михайлов нарешті повернувся додому – до Ірпеня.

Громада провела в останню путь захисника України, якого рідні шукали і чекали понад два роки.

Руслан Михайлов народився 13 квітня 1969 року на Вінниччині. Закінчив Вінницький педагогічний інститут, викладав фізику та інформатику.

У 2015 році разом із родиною переїхав до Ірпеня. Тут жив, працював, виховував разом із дружиною двох доньок.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно став на захист України. Сліжив у 93-й окремій механізованій бригаді "Холодний Яр", був командиром стрілецького відділення. За службу був відзначений нагородами командування та почесним нагрудним знаком "Золотий Хрест".

17 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Руслан загинув. Через інтенсивні бойові дії забрати його з поля бою тоді не було можливості. Довгий час він вважався зниклим безвісти.

Лише під час обміну тіло захисника вдалося повернути. Після проведення ДНК-експертизи родина отримала трагічну звістку і сьогодні разом із громадою востаннє зустріла свого мужнього воїна.

Щирі співчуття дружині, донькам, усій родині, друзям, побратимам та учням Руслана від усієї Ірпінської громади.

Вічна пам’ять і шана Герою – Руслану Михайлову.

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube