Про деньги. У каждого человека есть убеждения. Они сформированы очень давно. Часто не осознаются. И автоматически запускают поведение. На протяжении десятков лет. Недавно у клиента мы нашли подобную конструкцию. Люди у которых много денег — не очень хорошие, плохие. Если у меня будет много денег — я буду плохим человеком. А если я буду плохим человеком — люди от меня отвернутся. А если люди от меня отвернутся — я останусь один, не справлюсь, не выживу. Следите за логикой убеждения. Если у меня будет много денег — я останусь один, не справлюсь, не выживу. Когда подобное существует в голове — человек саботирует свою работу. Не занимается бизнесом. Отказывается от крупных сумм денег. Чувствует страх, тревогу, грусть когда получает деньги. Делает все, чтобы денег у него не было. И сам не понимает почему. Можно с такими убеждениями жить? Можно. Будут у этого человека проблемы с деньгами? 100%. Можно ему помочь? Можно. Методами когнитивно-поведенческой психотерапии. Cognitive Behavior Therapy. CBT.

Не нужно жертвовать собой ради детей. Не нужно жертвовать собой ради жены, мужа, семьи. Когда вам говорят, что вы должны пожертвовать своим временем, своими ресурсами, своими деньгами, своей жизнью ради чего-то. Это значит у вас хотят забрать что-то ценное, а взамен не дают ничего. Ноль. Можно жить, а не жертвовать. Жить. Так как хочется. Жизнь одна. И другой у вас не будет.

В Тиндере много женщин которым нужна психотерапия. Только они об этом не знают. Ты должен быть высоким. Взять за меня ответственность. И решать все мои проблемы. Взрослый человек опирается на самого себя. А ребенок опирается на других людей. Если ты не берешь ответственность за свою жизнь. Если ты не знаешь кто ты и чего хочешь. Если ты не умеешь решать свои проблемы. Если ты выбираешь людей по странным критериям. И требуешь, ожидаешь от них очень многого. Возможно, ты просто еще не вырос. Отношения, другой человек нужен для радости, для удовольствия, для другого качества жизни. А совсем не для того, чтобы быть тебе костылем. Без которого ты не можешь ходить. Жить без костылей, самостоятельно, учат нормальные родители. Или психотерапия.

Мне одному хорошо, а вместе с другим человеком еще лучше — это нормальная формула отношений. Мне, как специалисту, чаще встречается другая формула — мне одному плохо, а вместе с другим будет хорошо. Приводит она к тому, что люди строят отношения там, где нет никаких отношений. С теми людьми, что им совсем не подходят. Тратят очень много времени, сил. Делают это для того, чтобы было хорошо. А становится только хуже. Ведь если тебе одному плохо — нужно строить отношения с самим собой. И только потом — с остальными людьми. Другой человек важных, ценных вещей внутри не заменит. Отдельный момент. Если тебе одному хорошо, а вместе с кем-то плохо — это не нормальные отношения. И работать над ними не нужно. Их нужно прекращать. Мне одному хорошо, а вместе с другим человеком еще лучше — нормальная формула отношений.

Я пришел на сеанс в безумно раздавленном состоянии. Меня посещали мысли о суициде. Я понимал, что не вывожу эту жизнь. Все что происходило со мной в тот момент — это глухой угол из которого я уже не в состоянии выбраться...

Пару лет назад у меня была красивая жена, квартира в Киеве, работа которая приносила удовольствие и прибыль. Родственники были живы, появлялись новые друзья... Но, я начал проваливаться в состояние опустошения. Я обесценивал все, что имею. И страдал от того, что я никому не нужен. Друзья не зовут в гости, работа и реализация недостаточно классная и успешная, сексуальная жизнь скучная…

Предложения супруги обратиться к психотерапевту игнорировал. Считал, что это очень дорого. Думал, что справлюсь сам. Как нибудь или само пройдет. Сейчас, что-то такое произойдет вдруг и все наладится... Потом произошел Ковид, Война. За пару лет в голове так и не навел порядок...

Уехав от войны в Европу мы с супругой поставили цель — завести детей и начать новую жизнь с чистого листа. Но, через пол года отношения начали стремительно портиться. Много недопонимания, невозможность разговаривать, сложности адаптации в новой стране начали сводить с ума. Отношения с супругой рушатся, прежней жизни, любимой квартиры уже нет, новой работы еще нет…

Очень сложно быть мужчиной который уехал из страны в которой война. Бросил остальных мужиков которые пошли защищать родину. Я был полностью раздавлен. Супруга подала на развод. И когда возникло сильное желание спрыгнуть с балкона — пришло понимание, что со своей жизнью я делаю что-то не так. Принял решение начать радикальный процесс терапии...

На данный момент в терапии три месяца. За это время мы успели обнаружить мои глубинные убеждения, привычные реакции, шаблоны поведения. Я узнал, что очень болезненно переносил чувство вины. Достаточно было начать меня обвинять — и я, чтобы избавиться от невыносимой боли, соглашался на любые условия которые передо мной ставили. Теперь я знаю, что к чувству вины можно относиться иначе...

Я совершенно игнорировал чувство отвращения, подавлял злость… Не разрешал себе эти чувства испытывать. Не знал что можно иначе. Думал, что это нормально и нужно игнорировать свои чувства. Иначе я буду плохим мужем, мужчиной... если позволю себе говорить о неприятных чувствах... Мой классический паттерн поведения — терпеть и надеяться...

Сейчас я начинаю наслаждаться одиночеством. Анализировать, понимать свои неэффективные схемы поведения. Смотреть на свою жизнь, на отношения под совершенно новым углом. Я узнал, что отношения не должны существовать ради отношений. В отношениях должно быть хорошо. Хорошо и мне, и моему партнеру...

Первые недели терапии выглядели как попытки нащупать тропинку в огромном поле...

Это был процесс полного сноса старого здания и начало работы над чертежом нового дома. Мы начинали работу общими мазками, а сейчас я вижу уже очертания моего нового здания. Красивого, крепкого. Смотреть и любоваться на который мне очень нравится... Приятно осознавать, что меня ждет прекрасная, здоровая, качественная, интересная жизнь. Я ощущаю процесс перерождения. Очень этому рад и очень вдохновлен...

Я прожил весьма увлекательную жизнь. Наполненную классными событиями, крутыми эмоциями, интересными людьми, любовью, теплом и заботой. За что очень благодарен жизни и всем людям которые принимают в ней участие. Но, даже проживая такую яркую жизнь, как оказалось, можно провалиться на самое дно и зайти в полнейший тупик.

И, наверно, единственный качественный путь выбраться из тупика и больше в него не заходить — это психотерапия. Спасибо и ей за то, что учит жить качественно. Жить с удовольствием. Даже в самые, казалось бы, сложные ситуации.

Купил себе резинку для волос. Ооооо. Maааmma mia, magnifico, perfetto. Это как оргазм только гораздо дольше. Это как давно не был на море, а сегодня приехал. Святой престол Ватикана, храни человека, что придумал резинку для волос. Можно заниматься спортом. Можно гулять по любой погоде. И ты по-прежнему лохматый Аль Пачино. У меня даже целых две резинки. Шикарно жить не запретишь. Одна черная, а другая серая. Под цвет моих седых волос. Звучит Либертанго Астора Пьяццоллы. Сейчас аккордеон перебирает душу, а потом виолончель бархатной пилой. И Марсович танцует. Mi libertaaad me amaа, mi libertaaad es tangoо... Look my eyes are just holograms...

Я давно кохала чоловіка який був одруженим. Всім своїм серцем кохала. Ми були у відносинах. А потім прийшла війна, розлука з коханою людиною, переїзд в іншу країну. Травма про яку я не можу наважитись розповісти в публічному просторі...

Життя ставало все більш болючим і темним. Мої внутрішні емоційні качелі розгойдуватися з неймовірною швидкістю, частотою й глибиною. Я провалювалась в стани які називала "темними".

У "темних станах" я втрачала зв'язок з собою, відчувала себе поганою людиною. Називала себе "сука", "кончена". Багато годин поспіль могла плакати й кричати від болю який було несила терпіти. Від того нестерпного болю приходили думки "більше не хочу жити".

Ці стани мене лякали. Думала "можливо я психічно хвора?" Бо не може ж людина відчувати то яскраве світло, то темряву в собі. Думала що "ці стани тепер зі мною на все життя".

Полегшити свій стан мені допомагали розмови з коханим чоловіком та його підтримка. Я писала нотатки в щоденник і часом малювала. Спорт і медитація теж давали сили.

Все це допомагало та не надовго. Мої "темні стани" повертались. До мене приходила думка, що психотерапія могла б бути мені корисною. Та я її для себе заперечувала. Говорила:

"Я ж сильна — я справлюсь сама. Як незнайома мені людина може мені допомогти, вона мене не знає. Я не зможу довіритись не знайомій людині, а якщо я буду нещирою, то терапія мені не допоможе..."

В якийсь момент зрозуміла що не вивожу. Почала шукати психотерапевта.

З першим психотерапевтом швидко зрозуміла що нам не по дорозі. Вона казала: "А ну все зрозуміло… Зараз всі твої проблеми вирішимо… Заміж видамо… А він такий… А ти така…" Як то кажуть мене без мене одружили.

Другий психотерапевт вішала ярлики на близьких мені людей. Засуджувала поведінку одних, і підтримувала поведінку інших. Після зустрічі я вийшла в такому стані неначе мене переїхало декілька потягів.

З третім психотерапевтом все наче було добре. Та я помітила, що 60% часу говорив мій терапевт, а не я. І що за ці пʼять занять ми ні на міліметр не просунулись із вирішенням мого запиту.

Я продовжувала провалюватись у свої темні ями що мене дуже лякали. Тому вирішила зупинити й ці зустрічі.

Згодом мені порекомендували Антона Марсовича.

Уже на першому занятті ми розкопали патерн в поведінці, який мені дуже шкодив. Я могла прискіпуватись до себе і дуже сильно ображати, сварити себе. Я поводилась з собою так, якби не повелась ніколи навіть з незнайомою людиною. Усвідомивши це, я перестала так робити уже після того заняття.

Я стала вести щоденник, виписувати мої емоції та всі болючі думки. Я навчилась краще розрізняти свої емоції. Антон дав мені низку порад, що робити в тому чи іншому стані. Коли відчуваю сум, тривогу чи біль. Що робити у кризовому стані.

Я почала дотримуватись порад і відчула як мій стан покращується. Бо до психотерапії, в "темних станах", я могла ще більше себе "розгойдувати": сварити себе, закриватись від коханої людини, ображати кохану людину, напиватись.

Зараз я в терапії 3 місяці. За цей час ми з Антоном Марсовичем розібрались, що то за "темні стани". Я зрозуміла, що зі мною. Що я не психічно хвора. Все зі мною добре.

Пропав мій страх і я навчилась допомагати собі. Я усвідомила, що багато наших проблем від розуму, який постійно працює і видає кучу різних думок, які часто є неправдивими. І якщо ми їх сприймаємо за правду й починаємо просто потопати в них — то вони псують наше життя.

За останні 1,5 місяця я чудово почуваюсь. Ні разу не провалювалась в "темні стани". Я відчуваю радість від життя. Я відчуваю себе щасливою. Планую продовжувати психотерапію. Є ряд інших запитів які я довго носила в собі і які хочу зараз розібрати з Антоном Марсовичем.

Я відчула що терапія сильно змінила моє життя. Хочу ще більше змін. Хочу позбутись тих патернів поведінки які шкодять мені. І розробити нові які будуть мені допомагати.

Для тих хто читає мою історію і має сумніви, чи йти у психотерапію, чи допоможе психотерапія? Їм раджу спробувати. Бо мій досвід говорить що це дуже ефективно.

Тільки важливо вибрати правильного психотерапевта. З власного досвіду скажу наступне. Психотерапія має вам допомагати. За певний період часу ви маєте відчути, що йдуть зміни, що вам краще.

Психотерапевт не має приймати за вас рішень. Не має засуджувати чи оцінювати вас, чи ваших близьких. Розмова має бути комфортною для вас, етичною. Після заняття ви маєте гарно почуватись, відчувати що вас підтримують.

З Антоном Марсовичем все це я отримала. Й змогла відкритись, отримати не тільки професійну допомогу, а й підтримку на моєму шляху. Величезне дякую.

Я став свідком тектонічних змін у собі. Я багато років намагався з цим впоратися, багато років, але марно. Антон Марсович допоміг за кілька місяців...

Перший раз я звернувся до психотерапевта з глибокими особистим конфліктом сподіваючись, що ці розмови допоможуть віднайти внутрішню гармонію. Вже на другій розмові в мене весь час виникало відчуття, що зі мною розмовляють наче з малою дитиною, наче всі відповіді ж очевидні, чого це я тут мучаюсь. Тому я закинув психотерапію, але конфлікт нікуди не подівся і тільки посилювався. Навряд чи я б спробував роботу психотерапевта, якби не рекомендацію від близької людини — спробуй поговорити з Антоном Марсовичем.

Я прийшов до Антона Марсовича без якихось очікувань, чесно розказав про минулий досвід. Мій стан можна точна було описати «від'єднаний від світу». Тобто щось навколо відбувається, але повз тебе, ти просто «біоробот у цьому світі».

Після першої ж сеансу з Антоном Марсовичем мій внутрішній голос кричав «так ось що таке психотерапія здорової людини!». Ні, ніякий мій конфлікт ми не розв‘язали, ми взагалі пішли копати в іншу сторони, щоб зрозуміти які мої упередження цей конфлікт зробили. Що я одразу помітив, що Антон Марсович не додає у наші зустрічі себе. Він не дає мені порад, як мені краще, він не лікує, не оцінює, не жаліє. Антон Марсович задає питання, чує мої відповіді, бере за основу мої відповіді, задає наступні питання. Це наче розмова самим з собою, але є людина яка веде тебе по закуткам твоїх фундаментальних налаштувань.

І це абсолютно точно відповідало моє запиту, мені потрібна людина, яка допоможе мені зрозуміти себе. Я не виходив з наших зустрічів «наповнений інсайтами», ні, нічого такого. Зазвичай, після годиної розмови ми знаходили одне моє налаштування, всього одне, але яке пронизувало величезну кількість рішень мого життя. Я взяв це в роботу, почав усвідомлено аналізувати при прийняті рішень, як це моє налаштування впливає на мене. І це теж для мене важливе усвідомлення, ніякий психотерапевт, навіть такий гарний як Антон Марсович, не зробить за вас вашу роботу, це ваше життя, і ви за нього відповідаєте.

Чим більше таких налаштувань ми знаходили, тим більш уважно я відновився до своїх рішень і поведінки. Я не пам‘ятаю зустрічі, де я б прокричав «Євріка», я все зрозумів. Ні, зміни відбувались поступово, зустріч за зустріччю. Ми вільно відходили від початкого запиту і пірнали в інші сфери мого життя, бо є певен, людина це цілістна системи, і коли щось покращаюєтся в одному місці, воно впливає на все.

Десь через 4 місяці роботи з Антоном Марсовичем я прийшов і чесно сказав, що в нього складна професія, бо його завдання зробити так, що він став не потрібний і він з цим чудово впорався. Через 4 місяці роботи з ним, я відчувів наповненість життям, відчуття зв‘язку з кожною секундою. Я приходив з одним запитом, але робота з Антоном Марсовичем покращила і ті аспекти життя, про які я навіть не думав.

Не було жодної зустрічі з Антоном Марсовичем, після яких я б почував себе якось не так, винним за щось, чи якимось ненормальним. І я щиро вдячний за це.

Ще більше я вдячний за відвертість Антона Марсовича, коли я сказав, що добре себе почуваю і що мій запит зник, він не почав мені пропонувати «покопатися у дитинстві», чи щось там ще пошукати. Здається, він сказа щось на кшталт «Психотерапія для людини, а не навпаки». Тому якщо в мене немає зараз запиту, це чудово, не треба нічого видумувати, буде необхідність, звертайся.

І знаєте, я впевнений що повернусь. Бо я сам став свідком тектонічних змін у собі. Я багато років намагався з цим впоратися, багато років, але марно. Антон Марсович допоміг за кілька місяців. І допоміг не порадами, не експертную думкою, не поглядом ззовні чи підтримкою. Антон Марсович — це поводир, він тримає тебе за руку, задає питання, але куди піти вирішуєш тільки ти.

Я щиро вдячний Антону Марсовичу за нашу роботу і щасливий, що така людина зв‘явилась у моєму житті. Я сумую, як мало українців знають про психотерапію і її можливості для нашого ментального здоров‘я і внутрішній гармонії.

Строить отношения, делать бизнес, дружить нужно с людьми похожими на тебя самого. С похожими ценностями, стремлениями. С подобным уровнем образования, интеллекта, культуры. Тогда эта музыка может быть долгой.

Целый день принимал людей. Созависимость. Депрессия. Комплексное посттравматическое расстройство. Биполярное аффективное расстройство. Вел прием на русском, на украинском языке. Целый день помогал людям. Лучше провести этот день. Лучше провести следующую неделю. Лучше провести свою жизнь. Я собой доволен.

Клиент привез мне чай, что предпочитала Елизавета II. И печеньки. Из Лондона. Чай отменный. Смесь индийских сортов. Яркий, крепкий, танины гармоничны. Печеньки песочные, домашние, ручной работы. С кусочками шоколада внутри. И я подумал. У тебя власть, деньги, мировая известность. Ты можешь позволить себе все, что угодно. А ты, например, предпочитаешь печеньки как в детстве, как дома. И чайок индийский. Это и есть настоящая жизнь.

Мы говорили с другом про деньги, спокойно ужинали. За соседним столом сидела молодая девушка. Через 30 минут она подошла и подарила мне бутылку хорошего виски. Я сейчас поняла про деньги то, чего не понимала много лет...

Как экономить деньги правильно. Как это делают богатые люди. Люди зарабатывают деньги, а потом начинают экономить на всем. Покупают дешевые продукты, одежду, обувь.

Не позволяют себе нормальный отдых. Экономят. Надеясь когда-нибудь стать богаче. Эта стратегия не очень эффективна. В результате подобной истории человек 10 лет плохо живет, а успешнее, счастливей не становится.

Есть другая стратегия. Как можно экономить и получать удовольствие от жизни. Она очень простая. От любого поступления денег на ваш счет — вы сразу откладываете 10-20%. А все остальное спокойно тратите.

На нормальные продукты. На одежду которую хочется носить. На обувь в которой хочется ходить. На ресторан. На отдых. И так далее. И уже не нужно экономить на каждой покупке — вы уже все сэкономили.

Абсолютно не важно сколько приходит денег. 300$/месяц или 10 000$/месяц. Программист вы или секретарша. Если вы живете от зарплаты до зарплаты, от проекта до проекта, пользуетесь кредитными картами, денег постоянно не хватает — нужно начать откладывать 10-20%.

При доходе 300$/месяц через год у вас будет лишних 360$ — 720$. А через 3 года 1 080$ — 2 160$. При доходе 1 000$/месяц, через год у вас будет 1 200$ — 2 400$. А через 3 года 3 600$ — 7 200$...

И никакая кредитка больше не нужна. Жить без денег, постоянно на всем экономить, не получать удовольствия и жить с лишней 1 000$, 10 000$, 100 000$ в кармане — это разные совсем жизни.

Даже не говорю про источники дохода, про бизнес, инвестиции. Просто начинайте откладывать 10-20%. Все. Успешный успех. Мотивационная мотивация. Финансовая энергия. In nomine Domini Patris et Filii et Spiritus Sancti. Amen.

«... Трижды герой мира. Имеет право на ношение всех существующих медалей, значков и блестящих предметов. Подпись. Печать. Штаб дивизии тяжелых пулеметов». В старом учебнике по психиатрии было такое удостоверение. Написанное человеком самому себе от руки. Выбирая психолога узнайте, есть ли у психолога психологическое образование. А у психиатра — медицинское образование. Писал я совсем недавно. Думали шутки шучу. И заодно узнайте, что такое расстройство личности и резонерство. Пиу-пиу-пиу.

Клиент перенес сеанс терапии потому, что вылетает на Канарские острова. Был перенос из-за Мальдивских островов, Лазурного побережья, Парижа, Лондона, Рима, Майями. Острова. Прекрасный повод перенести терапию. С удовольствием. Переносим время.

Коли я першого разу потрапив до тюрми. Як психолог потрапив, як психолог. А це була колонія суворого режиму на 1 200 осіб. Мене здивувала одна проста річ. Всі ці люди не здавалися особливо небезпечними. А частка із них, взагалі, такі відкрити, усміхнені, балакучі, приємні люди. Ну, як вони можуть бути злочинцями, гвалтівниками, вбивцями? І це був перший урок. Дійсно небезпечна людина, часто виглядає повністю безпечною. Більш того. Він дуже щирий, приємний, балакучий. Це одна із діагностичних рис психопатії. Антисоціального розладу особистості.

Всю ночь лупило ПВО. Сбивали дроны-камикадзе. Бух, бухх, бууухххх. Ночное небо расцветает яркими шарами огня. И чего такой фестиваль? Ааа, это же день Киева. Праздничный, ночной салют. Як тебе не любити, Києве мій. Сирень, каштани вже відцвіли. На вулиці продають духмяні піони. Скоро пряне, солодке, томливе київське літо. Хранцюзьке шампанське все охолоджується. Рокфор сам себе на шматки ламає. І у дикий, горний мед пірнає. Зі святом друзі. Пшшшш.

Миллионы читателей со всего мира. Рекомендации хороших книг, рейтинги писателей, рецензии, отзывы. Самый главный сайт всех читающих людей. На английском языке. Если вдруг, вы его не знаете. Он есть. Пользуйтесь. www.goodreads.com

Есть такая стратегия умных, хороших, сильных людей. Подавлять свои «негативные эмоции». Чувствуешь отвращение — молчи, терпи, продолжай. Чувствуешь злость — подавляй, улыбайся, веди себя хорошо. Чувствуешь печаль — не обращай внимания, игнорируй. В результате. Человек пробует яд, чувствует отвращение — но продолжает его пить. Игнорируя, подавляя защитные эмоции отвращения, злости, печали. Пока полностью не отравится. Все. Нет никаких «негативных, неправильных эмоций». Все наши эмоции полезны и нужны. Особенно «негативные». Они наша защита, наше оружие. Подавляя отвращение — вы снимаете свой пуленепробиваемый жилет. Подавляя злость — вы выбрасываете свой пистолет. Подавляя печаль — вы не делаете важных выводов, не меняете своего поведения. И продолжаете настойчиво пить яд. Давитесь, но пьете. Как думаете чем это закончится?

Часто женщина задает себе один и тот же вопрос — что у него в голове? А задавать нужно другой вопрос — что я сейчас чувствую? Когда он ведет себя таким образом, что я чувствую? Мне сейчас спокойно, радостно, хорошо или тревожно, грустно, больно? Неважно, почему он себя так ведет. Не важно что у него в голове, важно — что ты чувствуешь. Он пообещал позвонить — не позвонил. Что я сейчас чувствую? Мне неприятно, я расстроилась. Он пообещал приехать — не приехал. Что я сейчас чувствую? Он рассказывал, что хочет отношений, семью, детей, а сейчас рассказывает про свою полигамность? Что я сейчас чувствую? И если рядом с этим человеком вы часто чувствуете себя тревожно, грустно, больно. Вам не нужно общаться с этим человеком. Не нужно стоить с ним отношения. И совершенно не важно, что у него в голове.