ЧертогЪ – незаангажований (ну майже) канал здравомислячої людини, що має на меті висвітлення питань економічної, політичної, соціальної історії та медіївістики Русі і не тільки.

Якщо ви один з тих небагатьох, хто цікавиться історією й археологією пізньоантичної та середньовічної Європи, то цей канал ще не раз стане вам в нагоді.

На Пороссі

У X—XI ст. декілька печенігських родів переселилися на землі Поросся. Проживали вони на лівій притоці річки Рось — на річці Росава. Тоді східна частина Поросся представляла собою степ, який увійде в історію як Кагарлицький степ. Всього на території степу налічувалося 25 курганів печенігів, а загальна кількість населення складала ~920 особи. Тут вони ввійшли до складу Чорних клобуків, а востаннє згадуються в 1163 році.

#історія

Біла Церква, батько і три доньки

Рік: невідомий

Автор: невідомий

#історія

«Голова колгоспу»

Науково-популярний фільм. Відео було взято з каналу «Київщина: Сторінки історії».

Посилання на канал
https://www.facebook.com/groups/169310006208400/?ref=share

#історія

Старий герб Білої Церкви

Такий герб Біла Церква використовувала в період між 1875–1900 рр. Герб був зображений у рукописі Б. Стажинського.

Посилання на сайт де я знайшов герб та його опис

https://polona.pl/

#історія

План Білоцерківського замку 1734 р.

Джерело: Російський державний воєнно-історичний архів:
ф. 349, оп. 3, од. зб. 4162.

#історія

Пороське (Михайлівське) князівство

Одне з князівств на Пороссі, що виникло приблизно в 1146 році (також є інші можливі дати – 1123 або 1128 рр.). На жаль, не вдалося точно встановити його місцезнаходження; відомо лише, що воно розташовувалось на території Поросся. Історія зберегла відомості про шість князів, які керували цим князівством. Першим відомим князем був Ярополк Мстиславич. Під час його правління Пороське князівство брало участь у міжусобній війні на Русі (1146–1154 рр.).

Після закінчення цієї війни новим Пороським князем став Василько Юрійович. Під час його правління Пороське князівство стало васалом Торчеського князівства, яким тоді керував його брат – Михайло Юрійович. Василько Юрійович покинув свій престол, коли його вигнав з Русі його брат – Андрій Юрійович. Згодом Михайло Юрійович став третім відомим князем Пороського князівства.

Після нього князівством керували ще три князі: Василько Ярополчич (1169–1170), Ярополк Ростиславич (1170–1173) та Костянтин Давидович (1197–1218). Інформації про перших двох князів дуже мало, але відомо, що Костянтин Давидович керував Пороссям у період між 1197–1218 роками. У 1207 році він брав участь у поході на Литву та проводив більш-менш незалежну політику князівства.

Подальша доля Пороського князівства невідома. Проте в Волинському літописі (1280-ті роки) згадується князь Юрій. Це остання літописна згадка про Пороське князівство та Поросся загалом, невідомо, скільки він правив.

Період правління кожного князя Пороського:

Ярополк Мстиславич, 1146–1149
Василько Юрійович, 1155–1161
Михайло Юрійович, 1159–1169
Василько Ярополчич, 1169–1170
Ярополк Ростиславич, 1170–1173
Костянтин Давидович, 1197–1218
?
Юрій (остання згадка – 1280-ті рр.)

Джерела інформації:

Вікіпедія

Василько Юрійович: https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Василько_Юрійович

Ярополк Мстиславич: https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Ярополк_Мстиславич

Національна Академія наук України, інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.
Автор: Левко Войтович,
Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII–XVI ст.

#історія

Київ як васал Торчеська

Наша історія починається ще в 1169 році, коли Андрій Боголюбський, зведений брат Михайла Юрійовича, розпочав похід проти Києва. Причиною цього було невдоволення тодішнім князем Мстиславом Ізяславичем II. Тоді торчеським князем був Михайло Юрійович, який вирішив підтримати Мстислава Ізяславича II.

Однак, коли все йшло до поразки Мстислава, Михайло його зрадив і перейшов на бік Андрія Боголюбського. У нагороду за це Андрій зробив Михайла великим київським князем (до Михайла великим князем київським були Гліб Юрійович, якого вбили, та Володимир Мстиславович III, якого вигнали з Києва). Незважаючи на рішення свого зведеного брата, Михайло не хотів бути князем, тому займав цей титул лише місяць — з 12 червня 1171 року до 1 липня 1171 року. На цьому історія могла закінчитися, але ні.

У 1173 році Михайло Юрійович своїм розпорядженням зробив великим князем київським свого молодшого брата Всеволода Юрійовича, який до цього був князем Канівського князівства. (Канівське князівство було васалом Торчеського князівства), і після цих змін його було приєднано до Торчеського князівства. Сам Київ, де-факто, став васалом Торчеська.

Проте Всеволод керував Києвом недовго — з 18 лютого 1173 року до 23 березня 1173 року. Наступним київським князем став Рюрик Ростиславич, який таємно увійшов до Києва і взяв у полон Всеволода Юрійовича.

Уже наступного року Торчеське князівство було ліквідовано, але в 1187 році воно знову з'явилося на тогочасних картах удільної Русі як васал Овруцького князівства.

Джерела:

Вікіпедія: Великий князь київський
https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%8C_%D0%BA%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

Національна Академія наук України, інститут українознавства ім. І. Крип'якевича.
Автор: Левко Войтович,
Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII–XVI ст.

#історія

1. Тетіївське повстання

Все починається в березні 1920 року. Тоді головою містечка Тетіїв був Григорій Винниченко — фактично чекіст, який влаштовував терор мирного населення.

За спогадами місцевого жителя:

«Був він чоловіком неграмотним, напівбожевільним і втіху та розраду знаходив у безперервному насильстві».

На той час на території Тетієва та місцевих сіл діяла підпільна організація отамана Оверка Куравського. Вона періодично влаштовувала напади на місцеві більшовицькі загони та замахи на Григорія Винниченка.

Під час одного з таких замахів, 25 березня 1920 року (дата не є точною), один із повстанців, (Микола Шостопал) кинув гранату в зал де проходило засідання більшовиків. Тоді було вбито довірену людину Винниченка — ?. ?. Бурмосова та кількох більшовиків. Вже через кілька днів, 28 березня, проходили урочисті похорони Бурмосова які повстанці Оверка Куравського зірвали обстріляли з кулемета похоронну процесію, убивши кількох більшовиків. Сам Григорій Винниченко втік із Тетієва, але ненадовго.

Того ж дня повстанці Оверка Куравського взяли контроль над містом та деякими навколишніми селами, тим самим розпочавши Тетіївське антибільшовицьке повстання. Уже 3 квітня Григорій Винниченко повернувся, але вже з кількома загонами червоноармійців, до складу яких входили мадяри, латиші та китайці. Близько сьомої години ранку почався бій за Плоханівку.

Бій за Плоханівку

Більшовики розпочали атаку на село із заходу. Щоб потрапити в село з цього боку, потрібно було перейти міст через річку Роська. Повстанці Оверка Куравського постійно накривали більшовиків кулеметним вогнем, як тільки ті намагалися перейти через міст. Зрозумівши, що взяти міст не вдасться, більшовики вирішили обійти через Росашівську греблю та спробували переплисти річку на човнах, що дало їм певний успіх. Більшовики змогли висадитися на іншому березі й зайти в тил групі, яка обороняла міст. Після цього вони почали наступ вздовж річки.

Спогади місцевих жителів:

«Вони зразу почали підпалювати хати в селі. Із завогнених будинків вискакували люди, запаморочені отруйним гризьким димом. Коли вибігли вони на дорогу, більшовики зустріли їх густим рушничним і кулеметним вогнем».

«На селян, що почали розбігатися, кидали в’язки ручних гранат. Поранених добивали прикладами або живцем вкидали назад до хат, що горіли».

4 квітня 1920 року більшовики змогли захопити село Слобода, тим самим відтіснивши повстанців з лівого берега річки Роська. Незважаючи на відступ, повстанці змогли взяти в полон багатьох більшовиків, зокрема командира московського ЧК Негуляєва.

До кінця другого дня більшовикам довелося підтягувати резерви з П’ятигірки та Кашперівки. Вже на третій день бойових дій більшовики взяли село Плоханівка, зайнявши вигідні для себе позиції. Це дозволило їм поступово розбивати українські повстанські групи, що ще більше погіршило ситуацію для повстанців.

Якщо серед місцевих жителів залишалися ті, кому вдалося уникнути розстрілів або згорання, більшовики їх швидко ловили. Здебільшого це були жінки, діти та люди похилого віку. Їх заганяли до Плоханівського маєтку, де потім розстрілювали.

Більшовики крали з села все, що уціліло, проте далі їхньою метою був Тетіїв. Для його захоплення довелося стягнути всю районну міліцію...

#історія #Тетіїв

На жаль, сьогодні в мене є погана новина. Ймовірно, я не зроблю пост про другу частину Тетіївського повстання. На це є дві причини:

1.Мало інформації.

2.Проблема з датами.

Я не відмовляюся повністю від другої частини Тетіївського повстання й продовжу його вивчати. За весь час, поки я старався дослідити Тетіївське повстання, у мене накопичилося багато інформації про інші землі Поросся, тому я постараюся робити як мінімум один пост в день.

#непотемі

Квартальна забудова центральної частини міста на початку ХХ ст.

Фрагмент плану м. Біла Церква 1922 р.

#історія