О 6:00 ранку сили отамана Зеленого оточили місто і почали його обстрілювати. Кількість повстанців Зеленого значно перевищувала чисельність членів самооборони, тому ті вирішили використати всі свої резерви. Тим часом групі Гірша Турія вдалося прорвати оточення й вийти на дорогу до села Животівка.

Згодом повстанці зайшли в місто, де почали вбивати всіх без розбору: дітей, людей похилого віку, євреїв та неєвреїв. Члени самооборони, що перебували на Животівській дорозі, були незадоволені рішенням Турія залишити місто. Усвідомивши, що сталося, Турій вирішив повернутися, хоча його відмовляли. Він дійшов до будинку візника Танхума, але його впізнав місцевий житель, який повідомив про це повстанців. Почався бій, під час якого Турій зміг убити кількох повстанців, але був смертельно поранений. Зайшовши в будинок Танхума, він ліг на ліжко й помер.

Ось як його смерть описує Васильченко Ф. О. у своїй праці «Нариси з історії міста Тетієва і Тетіївського району»:

«Одного разу, десь у червні 1919 р., із Стадницької дороги пройшла через Тетіїв розімкнутим цепом велика банда Соколова. Увірвавшись з вигону коло лікарні, бандити пройшли через польський цвинтар і через городи, зайшовши в тил дружинникам самооборони, які відстрілювалися на дорозі біля пошти. Ті не змогли затримати навального наступу бандитів, які вбили кількох дружинників: Григорія Турія, Якова Пампушку, Гершка Лейбешеса та ще трьох. Решта розбіглися й заховалися на селянських городах. Бандити пограбували єврейські крамниці й швидко зникли в напрямі Білої Церкви.»

Група Соколова

Після смерті Гірша Турія отаман Зелений покинув Тетіїв. Однак через кілька годин до міста увірвалися бандити отамана Соколова, які продовжили вбивати мирне населення. Один із бандитів знайшов будинок, де ховалася зведена сестра Турія, Нехама Турій. Він знущався над нею, іронізуючи смерть Турія та вбивства, які тривали в місті. Група Соколова залишалася в Тетієві до восьмої вечора, після чого вони покинули місто. Мирні жителі змогли вийти зі своїх укриттів лише наступного ранку. Трупи мирних жителів Тетієва лежали по всьому місту, а деякі знаходилися за його межами.

Через кілька годин прийшла звістка, що бандити можуть повернутися. Євреї знову почали ховатися, але цього разу ситуація швидко стабілізувалася.

Група Сахновського

У вівторок із села Кашперівки до Тетієва прибули партизани отамана Сахновського. Він почав наводити порядок у місті, пообіцявши євреям, що не чіпатиме їх і нічого від них не вимагатиме. Попри обіцянки, євреї не довіряли Сахновському, але все минуло спокійно.

Група Соколова повернулась

Напередодні Рош га-Шана в Тетієві почали поширюватися чутки, що бандити Соколова перебувають у селі Погребки, де закликають селян та жителів навколишніх сіл напасти на Тетіїв. Щоб це з'ясувати, євреї відправили посланця, який підтвердив ці чутки. Більша частина жителів Тетієва залишила місто, вони втекли до П'ятигір. У суботу бандити Соколова увійшли до Тетієва і почали його грабувати,

вже на наступний день він знову прийшов грабувати місто, але християнська інтелігенція міста відправила до нього своїх представників із бажанням домовитися. На перемовинах Соколов поставив свої умови: його люди не чіпають євреїв та не грабують їхні будинки, але євреї повинні були зібрати внесок. Цього разу грошей у них не вистачало, тому їм довелося просити допомоги у християн. Після того як євреї виплатили внесок, група Соколова покинула місто, і невдовзі євреї повернулися до своїх домівок.

Примітки

¹ Історики з Історичного клубу "Ратуша" м. Тетіїв вважають, що це міг бути несправжній отаман Зелений. Тодішні кримінальні групи часто брали імена відомих в Україні отаманів для залякування людей та для відхилення лояльності селян від реальних отаманів.

² Вивчаючи біографію Гірша Турія, можна точно сказати, що він був комуністом. До створення самооборони він займався поширенням комуністичних ідей у Тетієві.

Фото

1. Вирізка з газети, де йдеться про тих, хто займався поширенням комуністичних ідей у Тетієві.

2. Тетіївські біженці в Одесі.

#історія #Тетіїв

Невідома Україна. Нариси нашої історії. 72 серія «Шукання козацтва».

«Невідома Україна. Нариси нашої історії» — це серія кінофільмів загальною тривалістю 15 хвилин. Мета цього проєкту — розповісти про маловідомі сторінки історії України, які радянська влада всілякими способами намагалася заборонити або забути.

У 72-й серії під назвою «Шукання козацтва» до 9-ї хвилини розповідається історія Київського козацтва, повстання, що відбулося на землях Поросся у 1855 році. Умовно цю серію можна поділити на два епізоди: до дев'ятої хвилини — історія Київського козацтва, а після дев'ятої хвилини — «У Таврію, за волею».

Посилання на відео

https://youtu.be/Z_ANalUdONg?si=IRUeklwva6tg-Xgm

📜 Доторкнися до історії та відчуй дух патріотизму! 🇺🇦

🔔 Шукаєш натхнення в героїчному минулому? Хочеш краще зрозуміти, як формувалася наша нація? Тоді твій ідеальний вибір — Телеграм-папка історичних і патріотичних каналів!

🔥 Тут ти знайдеш:
✅ Цікаві факти про видатні події та особистості.
✅ Неймовірні історії боротьби та перемог.
✅ Цитати й фото, що нагадують, ким ми є.
✅ Розбір подій, які формують нашу ідентичність.

📖 Вивчай, надихайся та ділися з іншими, щоб ми разом зберігали нашу історію та зміцнювали нашу патріотичну свідомість!

💙 Долучайся до нашої спільноти, щоб дізнатися більше про силу, мужність та спадок наших предків! 💛

🌟 Посилання на папку чекає на тебе тут! ⬇️
https://t.me/addlist/GLqK8yxdLrc2Yzky

Але, дізнавшись, що поляки зібрали там велику кількість військ, вони вирішили повернутися на правий берег річки Рось, вирушивши в бік Білої Церкви, де й збудували свій табір на Катонському полі¹.

"Вождями" кримсько-татарської армії були Нуредін, Сефер-Ґірей, Бухар-султан, Стан-Ґірей. У своєму листі Стефан Хмелецький зазначає, що половина з цих "вождів" уперше в житті проводила похід. Їхня армія складалася з малопідготовлених ногайців, але вони мали досить високий бойовий дух. Точну чисельність кримських військ важко визначити. Я. Добровецький оцінював її у 80-100 тисяч осіб, Стефан Хмелецький — у 40 тисяч, а П. П'ясецький — у 30 тисяч. У своєму дослідженні Д.С. Вирський припускає, що чисельність могла сягати 16 тисяч осіб, але у самому бою брали участь лише 10 тисяч татар, оскільки 6 тисяч розпустили у загони для пошуку здобичі навколо їхнього табору.

На боці Польщі були об'єднані сили польської армії та реєстрового козацтва під керівництвом Стефана Хмелецького, П. П'ясецького, Я. Добровецького, Я. Веливицького, Михайла Дорошенка.

7 жовтня Стефан Хмелецький виступив із табору в Оратові. Його військо прямувало через Тетіїв і Володарку до Білої Церкви. Попереду йшов авангард який почав розвідку боєм. Спочатку планувалося не заходити в Тетіїв, але плани змінилися, оскільки там мав приєднатися Михайло Дорошенко з вісьмома сотнями реєстрових козаків. 8 жовтня, після переходу Володарки, до війська приєдналася група з 200 козаків.

Перші сутички з кримськими татарами почалися 9 жовтня. Поляки планували взяти татарський табір, але через вал, що слугував бар’єром, це їм не вдалося. Як тільки стало відомо про бої Я. Добровецький закликав інших польських командирів вступити в бій. Серед усіх фронтів найсильнішим був правий фланг під командуванням Михайла Дорошенка. В листах описують правий фланг як найбільш боєздатний і активний у битві. У боях також могли бути використані артилерійські підрозділи поляків. Чому саме "могли"? У своєму листі П. П'ясецький зазначає, що в день бою була дощова погода, а в таку погоду артилерія не могла працювати. Останню атаку об'єднаних сил реєстрових козаків та поляків Я. Доброцеський описує так:

«Бубни, труби звучать, зброї грохот, із рушниць тріск, ржуть коні».

Великі втрати серед особового складу кримських татар змусили їх відступити. За словами П. П'ясецького, за дві години бою кримські татари втратили вбитими 4 тисячі військових, а 1200 осіб потрапили в полон. Натомість польські втрати складали лише 9 осіб. Але у своєму листі Я. Доброцеський повідомляє про 39 загиблих поляків.

Тим часом Нуредин із залишками свого війська тікав із поля бою по правому березі річки Рось. Стефан Хмелецький вирішив його переслідувати, але не з усіма своїми силами. Частину війська він відправив на пошуки татар, яких раніше вислав Нуредин у пошуках здобичі, а іншу частину залишив у Білій Церкві.

Між 10 та 11 жовтня о 4:00 ранку неподалік Рокитного почався бій із загоном Бухар-султана. Планувалося атакувати ще глибокої ночі, але Стефан Хмельницький відмовився від цієї ідеї. Він вирішив атакувати татар ближче до світанку. Загін Бухар-султана був повністю розгромлений, хоча частина татар змогла втекти.

Попри це, ця битва принесла головну славу Стефану Хмелецькому. У Білу Церкву звезли всі трофеї та полонених татар, після чого відбулося урочисте вшанування переможців

Примітки

¹ На жаль, я знайшов мало інформації про Катонське поле, тому опис буде таким:
Катонське поле — місцевий білоцерківський топонім. Ймовірно, назва походить від татарського слова "катунь" або "хатунь", що в переводі означає жінка. Це поле згадується ще за часів Речі Посполитої. Наразі частина поля належить Білій Церкві. Тут розташовані такі мікрорайони, як Заріччя, Піщаний масив, Таращанський масив, Летра, а також Острів Дитинства, який колись був частиною цього поля.

Джерела інформації

Вікіпедія

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D0%B4_%D0%91%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%8E_%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%BE%D1%8E_(1626)

Автор: Д.С. Вирський

«Битва під Білою Церквою 1626 р. та „Реляція правдива...” Яна Доброцеського»

Фото

1.Портрет Михайла Дорошенка

2.Імовірний рух кримських татар та сил Стефана Хмелецького

#історія #БілаЦерква

Рекомендую доєднатись до української краєзнавчої папки тут ви знайдете інформацію про

1. Поросся

2. Одещину

3. Шполянщину

4. Ґаліцію

5. Буковину

6. Східну Слобожанщину

7. Чернігівщину

8. Миколаївщину

9. Луганщину

10.Закарпаття

11.Полтавщину

12.Таврію

https://t.me/addlist/xO13nqZ9LLo1NzMy

Лист, написаний Іваном Мазепою рік невідомий, також невідомо, кому саме він був адресований. Імовірно, лист був написаний у Білій Церкві.

Інформація взята з групи КИЇВЩИНА: СТОРІНКИ ІСТОРІЇ
https://www.facebook.com/groups/169310006208400/?ref=share

#історія

Схема річок Київської губернії 1848 року, на якій зображена річка Рось та річки, що в неї впадають.

Схему було взято з фейзбук-групи «Київщина: сторінки історії» https://www.facebook.com/share/p/18ifJG9erF/.

На жаль, у мене зараз мало часу, щоб займатися цим каналом, але прошу вас не відписуватись. Я старатимуся публікувати тут нові пости.

Рейд 2-го Українського козацького полку на територію Варшавського герцогства

В історії Французько-російської війни 1812 року ми знаємо, що на території України формувалися козацькі полки для посилення російської армії. Зокрема, один із таких полків був сформований на території Білоцерківщини. Його прийнято називати 2-м полком Київської губернії, але також його називають 2-м Українським козацьким полком. На жаль, про цей полк мало інформації в Інтернеті, тому цей пост зроблений для того, щоб розповісти частину його бойової історії.

Передумови

2-й полк Київської губернії був сформований у червні 1812 року у Васильківському повіті. Штаб полку знаходився в Білій Церкві. До його складу набиралися козаки та селяни з Васильківського, Таращанського, Богуславського та Київського повітів. Загалом у полку служило 1 248 осіб, але на фронт він прибув лише 3 жовтня 1812 року.

Там він увійшов до складу корпусу генерал-лейтенанта барона Ф. В. Остен-Сакена у 3-й Західній армії генерала від кавалерії О. П. Тормасова. Полк дислокувався на прикордонних із Варшавським герцогством територіях. Метою було не допустити проникнення французької армії та її союзників на територію Волині, що могло поставити під загрозу оточення Брест-Литовська.

Рейд

20 жовтня невеликий загін під керівництвом графа І. О. де Вітте перейшов річку Західний Буг і зайшов на ворожу територію. Потрібно зазначити, що, окрім козаків 2-го полку Київської губернії, у рейді брали участь козаки 1-го та 3-го полків, а також донські козаки. На ворожій території козаки знищували логістику противника, склади з озброєнням і ворожі загони.

5 листопада козаки підійшли до міста Лосіце, де на той момент базувалися німецькі війська. Між козаками та німцями розпочався бій. Один із його учасників у своїх листах згадував:

«Битва ця почалася о 12-й годині дня і тривала до самого вечора... Ескадрони українських козаків, рішуче атакуючи, врізувалися в розташування ворога і знищували його».

Тоді німці були розбиті. У полон до козаків потрапило шість німецьких офіцерів та майже 100 військових.

Після цього козаки вирушили на південь до міста Мендзиржець, де 10 листопада почався новий бій. На жаль, про цей бій інформації мало, але відомо, що козаки здобули перемогу та вирушили на схід до міста Бяла. 20 листопада відбувся ще один бій, у якому козаки також перемогли.

Ймовірно, рейд міг продовжитися, але генерал Ф. В. Остен-Сакен наказав козакам покинути ворожу територію. 1 грудня вони знову перейшли річку Західний Буг.

Джерела інформації

Гербиловський Г.

Українські козаки, полки і українське ополчення у Вітчизняній війні 1812 року

#історія

Як була знищена остання синагога в Білій Церкві

З історії Білої Церкви ми знаємо, що майже половина населення міста становили євреї. Нам відомо про погроми та нацистську окупацію Білої Церкви, яка винищила більшість єврейського населення. Але навіть після Другої світової війни, за переписом 1959 року, в місті залишалося понад 5500 євреїв, що становило 7,8% від усього населення. Щоб зрозуміти, як остаточно було знищене єврейське життя в місті, потрібно ознайомитися з такою особою, як Мойсей Бенціонович Фельдман.

Мойсей Бенціонович Фельдман

Білоцерківський єврей, народжений 20 серпня 1896 року в сім'ї Бенціона Мошковича та Стасі Львівни Фельдманів. Мати померла під час пологів. Про батька відомо лише те, що він був релігійною людиною. Саме тому він відправив сина до місцевої єврейської релігійної школи. Скільки часу той там навчався — невідомо, але згодом він був відправлений до вищого релігійного навчального закладу в Москві, де провів 15 років.

Повернувся в Білу Церкву лише у 1917 році та почав працювати в місцевій крамниці.

У 1919 році він був примусово мобілізований до Білоцерківського караульного батальйону для підтримки порядку в місті, але незабаром залишив службу через хворобу. Після чого почав переховуватись, аби уникнути повторного призову, а згодом взагалі покинув місто.

На початку 1920-х років повернувся в Білу Церкву, одружився з єврейкою Рейзей. У 1922 році, щоб забезпечити сім’ю та новонароджену доньку Ціпу, влаштувався різником на скотобійню, де працював до початку радянсько-німецької війни. Був противником комунізму, жив за традиціями своїх предків, був вірний релігії. У 1937 році разом з однодумцями створив у Білій Церкві єврейську релігійну громаду, став її духовним лідером.

У 1941 році евакуювався разом із сім’єю до села Перцовка (Татарська АРСР), де працював у колгоспі. У 1942 році отримав повістку до армії, служив до 1943 року, втратив ногу на війні, після чого був демобілізований. У березні 1944 року повернувся до Білої Церкви, де деякий час працював продавцем, а потім повністю присвятив себе відновленню єврейської громади.

Заснування синагоги

1 січня 1947 року між Фельдманом і Білоцерківським міським житловим управлінням був підписаний договір про безкоштовну оренду будинку на вулиці Грузинська, 2, для використання під синагогу. Вона стала однією з п’яти синагог у Київській області, які працювали після війни. Фельдман забезпечив її всім необхідним: синагогальним ковчегом, лавками, столами, підсвічниками — усім, що потрібно для внесення свитка Тори. В синагозі проводили обрізання хлопчиків, весілля, похорони. На свята приходило від 250 до 300 осіб.

Згодом при синагозі почала діяти артіль¹, де випікали мацу². Вона коштувала 8 рублів що на той момент було дорого, але авона все одно користувалася популярністю серед населення міста.

Ліквідація синагоги

Уповноважений Ради у справах релігійних культів по Київській області зафіксував, що в період 1949–1950 років на великі свята синагогу відвідувало до 2000 осіб, у звичайні дні — близько 50. Завданням цієї установи було недопущення проявів будь-якої релігії в області, тому міліція почала переслідувати вірян. На великі свята прихожан розганяли, ловили прямо на вулиці. Коли громада вирішила зібрати кошти на відновлення могил на єврейському кладовищі, міліція миттєво відреагувала, звинувативши керівництво громади у спекуляції, нав'язування релігії молодому поколінню, а також звинуватили у зраді Радянському Союзу, ці обвинувачення могли обернутися ув’язненням для Фельдмана. Але арештували його не одразу, оскільки і він, і його донька були фронтовиками. У ході розслідування з’ясувалося, що він співпрацював з американськими релігійними фондами, від яких отримував релігійну літературу та продукти.

У 1950 році померла його донька.

24 грудня 1950 року старший слідчий УМДБ Київської області, старший лейтенант Тимко, пред’явив Фельдману обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 54-10 ч. ІІ КК УРСР — «антирадянська пропаганда та агітація». Фельдман заперечував будь-які обвинувачення в антирадянській діяльності. Але під час нічного допиту 17 січня 1951 року він зізнався, що справді був ображений на радянську владу, яка, за його словами, нічого не зробила для гідного облаштування життя євреїв — народу, що найбільше постраждав під час окупації.

На допиті 17 березня 1951 року рабин ще раз підтвердив свої свідчення про невдоволення радянською владою, яка, на його думку, ставилася до єврейського населення несправедливо. Водночас обвинувачення в націоналізмі він категорично відкинув.

26 травня 1951 року його засудили до 10 років ув’язнення. Його відправили до в’язниці в Сибіру, де йому запропонували свободу в обмін на свідчення проти друзів. Фельдман відмовився щось говорити, але навіть без його свідчень компромату на його соратників було достатньо.

2 серпня 1954 року термін ув’язнення Фельдману скоротили до 5 років, на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 року «Про амністію» його звільнили з-під варти. Мойсей Бенціонович повернувся до своєї родини в Білу Церкву. Сама синагога була закрита в 1962 році.

Примітки

¹ Артіль — форма кооперативного об'єднання робітників, що виконували спільну працю (в даному випадку — випікання маци).

² Маца — традиційний єврейський хліб, приготований без дріжджів, що споживається під часвята Песах.

#історія

Греки на Пороссі

Вивчаючи історію Давньоруського Поросся, я розумію, що тодішнє Поросся було дуже багатонаціональним регіоном, і наслідки цього різноманіття народів на Пороссі спостерігаються й досі. Сьогодні ж ми поговоримо про греків на Давньоруському Пороссі: як вони сюди потрапили, чим займалися та яка їхня доля.

Наша історія починається ще до появи Київської Русі. На той момент постійного грецького населення в регіоні не було, це були місіонери, торговці тощо, які жили в тогочасних пороських містах.