Цвинтар мого дитинства.
Це було дуже романтичне та занедбане місце.
Гуляти там було і страшно, і дуже цікаво одночасно.
Коштовні мармурові хрести та ангели біля чаш, скорботні Діви, склепи - все це нагадувало про зовсім інший світ, який зник назавжди.
На початку 1970-х кладовище перетворили на Молодіжний парк.
Поховання найбільш відомих людей перенесли на інше кладовище. Декілька поховань зберегли. Все інше просто знищили.
Й досі сняться ці розкурочені могили, людські кістки та черепи під ковшами бульдозерів. Цю жахливу картину бачив кожного дня і вже не ходив, як раніше, прямо через кладовище, йшов через «Гігант», щоб вранці потрапити в Універ.

Ігор Соломадін

Ікони України, які стали святинями інших націй
Давність України, її тисячолітня заглибленість в історію підтверджується не лише відповідними археологічними знахідками, не тільки особливостями української мови, не лише величезною глибиною національних вірувань, звичаїв і обрядів українців, але й тим, що сусідні нації взяли за власні релігійні святині українські регалії.
Головною святинею Росії є Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері. Це головна регалія Російської православної церкви. За переказами вона написана євангелістом Лукою на дошці стола, за яким їв Ісус Христос з Йосипом і Марією. Ця ікона спочатку знаходилася в жіночому монастирі у Вишгороді під Києвом. Московський князь Боголюбський, сплюндрувавши і спаливши Київ ще до Хана Батия вкрав Вишгородську ікону, святиню українців і вивіз її до Володимира. Там вона зберігалася в Успенському соборі.
Точно така ж історія з головною святинею Польщі і поляків Ченстоховською або Белзькою іконою Божою Матері. За переказами, вона теж була написана євангелістом Лукою на кришці стола, за яким їла родина Ісуса Христа. Нині ікона знаходиться в монастирі паулінів Ясна Гора, що розташований у місті Ченстохові (Польща). В минулому ця ікона була святинею українського народу і знаходилася в Белзькому замку у власності пращурів відомого короля Данила Галицького. Після завоювання цієї частини України поляками ікона була вкрадена польським князем Владиславом Опольським і вивезена на Ясну Гору Ченстоховську.
Дійсно, ці дві ікони були вкрадені в української нації, так як ні росіяни, ні поляки таких святинь у себе не мали. Треба називати речі і події своїми іменами. Досить лукавити. Якби я поїхав до Москви чи Варшави і поцупив там ікону, вивіз до Києва і про це стало всім відомо, мене б судили не за те, що я вивіз ікони до Києва, а за те, що я їх украв. При цьому і перша і друга крадіжка відбувалася на фоні вбивства тисяч українців. Не будуть приносити щастя нації її святині, які вкрадені в іншого народу.
В чому тут загадка, запитаєте ви? Загадка криється в тому, що абсолютна маса населення всіх трьох сусідніх народів нічого про ці історії з головними святинями росіян і поляків нічого не відає. Я провів відповідне опитування киян і довідався, що із ста чоловік з вищою освітою, вибраних випадково, про історії з Володимирською Божою Матір'ю і Маткою Боскою Ченстоховською не знає абсолютно нічого жоден. Люди, які не знають власної історії приречені постійно наступати на одні і ті ж граблі. І питання про те, що ми втратимо наступним із власних святинь, це лише питання часу.

Петро Масляк