Після зради близьких соратників і перед загрозою захоплення імперської канцелярії 30 квітня 1945 року 56-літній фюрер Німеччини і його 33-літня дружина Єва Браун покінчили життя самогубством. Згідно з останньою волею Адольфа Гітлера їх тіла були облиті бензином і спалені.
На початку 1945 року Німеччина опинилась у катастрофічній ситуації: радянські війська вийшли на Одер і були на відстані 82 кілометри до Берліну, британські та канадські перетнули Рейн на заході, американські — захопили Лотарінгію й успішно розвивали наступ в Італії.
З 16 січня Гітлер практично не залишав свій бункер у Берліні.
16 квітня війська 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів Червоної Армії розпочали наступ на Берлін, в напрямку до якого американські війська виступили через два дні. Для захисту столиці була створена армійська група під командуванням генерала Фелікса Штайнера, яка зазнала великих втрат і 22 квітня не змогла перейти у контрнаступ. Це викликало у Гітлера нервовий зрив і того ж дня він звернувся до особистого лікаря доктора Вернера Гаазе з питанням про найнадійніший спосіб самогубства. Той порекомендував поєднати цианід і постріл в голову. Дізнавшись про це, глава Люфтваффе фельдмаршал Герман Герінг надіслав Гітлеру телеграму з проханням дозволити взяти на себе керівництво рейху, через що фюрер негайно звільнив його з усіх посад і віддав наказ заарештувати.
До 27 квітня Берлін був повністю оточений, а наступного дня Гітлер дізнався, що рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер веде таємні переговори з Великою Британією про умови капітуляції.
Зрада найближчого оточення і загроза штурму бункера змусили Гітлера діяти. Після опівночі 29 квітня він одружився зі своєю давньою подругою Євою Браун, після чого продиктував секретарю свою останню волю і заповіт.
Рано вранці Гітлер дізнався про смерть свого соратника дуче Мусоліні, вбитого разом з його коханкою напередодні італійськими партизанами, тіла яких були понівечені й повішені на глум на площі у Мілані.
Очевидно це підштовхнуло Гітлера до рішучих дій. Він випробував дію отрути на улюленій собаці Блонді і 30 квітня 1945 року, дізнавшись, що на захист Берліну не може прийти жодна військова частина, а у його захисників закінчуються набої, Гітлер з Браун попрощалися з персоналом бункера, Мартіном Борманом та Йозефом Гебельсом і о 14-30 усамітнились в кабінеті фюрера. Через кілька хвилин після почутого пострілу Борман і камердинер виявили на дивані мертві тіла — Гітлер застрілився пострілом у висок з власного пістолета, а Браун отруїлась цианістим калієм.

Згідно з передсмертним побажанням фюрера їх тіла були винесені з бункера в сад канцелярії рейху, облиті бензином і підпалені; о 18-30 останки Адольфа Гітлера і Єви Браун зарили поруч у неглибокій воронці від бомби.
1 травня про смерть Адольфа Гітлера по радіо оголосив грос-адмірал Карл Деніц, призначений фюрером своїм наступником.
Тіла Гітлера, Браун і двох собак були знайдені розвідувальним управлінням СМЕРШ Червоної Армії наступного дня. Майже через рік, 21 лютого 1946 року вони були перепоховані на полігоні НКВС під Магдебургом. Коли через 25 років полігон мав бути переданий уряду НДР, за наказом керівника КДБ СРСР Юрія Андропова 4 квітня 1970 року останки Адольфа Гітлера і Єви Браун були таємно ексгумовані, знову кремовані і розвіяні над водами озера Бідеріц біля однойменного містечка.

Німеччина капітулювала 7 травня 1945 року і в останні тижні Третього рейху країну охопили масові самогубства державних, військових і цивільних службовців різного рангу, які оцінюються щонайменше у 7 тисяч чоловік: серед них 8 з 41 регіональних лідерів НСДАП, 7 з 47 вищих керівників СС і поліції, 53 з 554 армійських генералів, 14 з 98 генералів Люфтваффе, 11 з 53 адміралів Кригсмарине.

Джерело: Цей день в історії, Володимир Лук'янюк

Ситуація на Харківщині від Олега Синєгубова, 1 травня, зведення за добу: протягом минулої доби ворожих ударів зазнали м. Харків і 19 населених пунктів Харківської області.

▪️Внаслідок обстрілів постраждали 5 людей, серед них – дитина.

У м. Харків зазнав поранень 36-річний чоловік; у с. Дегтярі Богодухівської громади постраждали 46-річний і 72-річний чоловіки; у с. Таранівка Зміївської громади зазнали травм 19-річний чоловік і 14-річний хлопець.

Внаслідок вибуху невідомого пристрою в Харкові травмувався 64-річний чоловік.

🔻Ворог атакував БпЛА Холодногірський, Київський, Салтівський райони Харкова.

Ворог активно застосовував по Харківщині різні види озброєння:

▪️1 КАБ;
▪️6 БпЛА типу «Герань-2»;
▪️25 БпЛА типу «Молнія»;
▪️4 fpv-дрони;
▪️26 БпЛА (тип встановлюється).

Пошкоджено та зруйновано обʼєкти цивільної інфраструктури:

▪️у м. Харків пошкоджено навіс АЗС, 5 автомобілів;

▪️у Богодухівському районі пошкоджено скління вікон у багатоквартирному будинку, 5 приватних будинків, 2 комунальні підприємства, адмінбудівлю, навчальний заклад, магазин, електромережі, гаражі, залізничну інфраструктуру (м. Богодухів). інтернатний заклад (с. Малижине), приватний будинок (с. Сінне), автомобіль (с. Дегтярі), автомобіль, приватний будинок, господарчі споруди (с. Братениця), 3 приватні будинки, господарчі споруди (с. Лютівка), заклад харчування, приватний будинок (с. Рясне), адмінбудівлю (с. Клинова-Новоселівка), автомобіль, трактор, комбайн (с. Вінницькі Івани);

▪️у Куп’янському районі пошкоджено 3 приватні будинки (м. Куп’янськ, с. Шипувате, с. Заміст), приватний будинок, господарчі споруди, електромережі (сел. Шевченкове);

▪️в Ізюмському районі пошкоджено 5 приватних будинків, господарчі споруди (с. Оскіл);

▪️у Чугуївському районі пошкоджено складське приміщення, приватний будинок (сел. Старий Салтів), господарчу споруду, гараж, автомобіль, електромережі (с. Таранівка).

➡️ Транзитний евакуаційний пункт у Лозовій за добу прийняв 227 людей.

Всього від початку роботи в Пункті зареєстровано 31 421 людину.

🔻 Упродовж минулої доби зафіксовано 138 бойових зіткнень.

▪️ На Південно-Слобожанському напрямку противник сім разів штурмував позиції наших підрозділів у районах населених пунктів Лиман, Стариця, Вовчанськ та Охрімівка.

▪️ На Куп’янському напрямку агресор п’ять разів атакував в бік Курилівки, Кіндрашівки та Новоплатонівки.

На світлинах: сел. Старий Салтів

#Харківщина #війна #ситуація

60 років тому:
1.05.1966 – у Києві на даху головного корпусу Інституту народного господарства (нині Київський національний економічний університет імени Вадима Гетьмана) слюсар Георгій Москаленко та будівельник Віктор Кукса в ніч проти культового комуністичного «празднічка 1 мая» зрізали червоний прапор та встановили синьо-жовтий. Прапор пошили з підручних матеріалів – жіночих шарфів. З чорної тканини вирізали тризуб і нашили на прапор, а також вивісили листівку з написом: «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито. ДПУ» [ймовірно: Демократична партія України]. Віктор кухонним ножем зрізав червоне полотнище і прив’язав національний стяг, Георгій стояв біля пожежної драбини на сторожі й у випадку небезпеки мав подати сигнал самопалом. Після цього асфальтом розлили авіаційний гас, щоби собака не взяла сліду.

Близько сьомої години ранку до будівлі вже прибули міліціонери та кадебісти, проте не наважилися знімати прапор, оскільки не знали, чи він бува не замінований. Лише через кілька годин, коли сапери ретельно обстежили все навколо, стяг було знято. Дев’ять місяців спецгрупа московського КДБ розшукувала сміливців. Для цього без поспіху, під претекстом заповнення якихось документів, збирали і досліджували почерки персоналу та студентів усього інституту. Георгія Москаленка викликали до військкомату, попросили заповнити анкету для виїзду за кордон і обов’язково друкованими літерами. Георгія це здивувало, бо не мав жодних перспектив поїхати за кордон, але з плином часу пильність притупилася, тож таке дивне бажання військових не збудило підозри.

Георгія і Віктора заарештували 21 лютого 1967 року, і Київським обласним судом засудили на 3 і 2 роки відповідно. Покарання відбували у таборі суворого режиму № 11 у селищі Явас у Мордовії. Після здобуття Україною незалежности Генпрокуратура довго не хотіла реабілітувати героїв, трактуючи їхній вчинок злочином, і лише під тиском громадськости змушена була це зробити. У 2006 році Георгій Москаленко та Віктор Кукса нагороджені орденами «За мужність» І ступеня.

Зенон Боровець