За даними Bloomberg, за тиждень до 25 жовтня вартість морського експорту російської сирої нафти сягнула $2,76 млрд - найвищого рівня від початку повномасштабної війни.

Серед основних напрямків постачання — Китай, Індія, Туреччина, Єгипет, тощо. Зростання доходів забезпечили збільшення обсягів відвантаження та вищі ціни на окремі сорти російської нафти.

А так, то звісно - весь світ з нами.

Рожеві окуляри розбиваються скельцями досередини.

Видання «Слідство Інфо» провело шикарне розслідування, в ході якого виявилось, що Арахамія не тільки «друга людина в державі», а ще й хвора на всю свою божевільну голову.

https://www.slidstvo.info/news/vplyv-na-sudy-ta-oboronku-slidstvo-info-proanalizuvalo-telegram-komentari-z-nomeriv-arakhamii/?fbclid=IwZnRzaAVPIBZleHRuA2FlbQIxMQBwZG9mBWZkaWQWURKIUL_RliWGv6U472Vn8KCw9zJqcHNydGMGYXBwX2lkCjY2Mjg1NjgzNzkAAR8egNJn92dNy5GNraTsbrVATtupfaN0pJ3j1sCnx33HiR2V5t6gsA9XmllM9w_aem_7bNdw6ewK79AK6q3pY6ixA

Нагадаю, що це член переговорної групи, яка має домовлятися про мир в Україні.

Чесно, я не знаю, де ми так оступилися, що всі ці Арахамії, Кривоноси з Клименками, Кауфмани, Кулеби, Проніни, Мотовиловці і всі інші Наталухи та представники божевільної фауни повилазили з своїх будок і правлять бал в нещасній країні, охопленою війною…

Європа відмовляється від російського газу. Лонгрід.

Учора УП опублікувала матеріал під заголовком «У Єврокомісії кажуть, що імпорт газу з росії не відновлять після війни».

Головна речниця ЄК Паула Піньо заявила, що навіть після завершення війни проти України Євросоюз не планує повертатися до закупівель російського газу.

За її словами, відповідна заборона вже закріплена законодавством ЄС, а тому не залежатиме від можливого мирного врегулювання.

Заява, безумовно, політично важлива.

Однак для розуміння реального стану економічних відносин між ЄС і росією варто звернутися не лише до заяв європейських посадовців, а й до офіційної торговельної статистики.

За даними ЄК, у 2025 році загальний товарообіг між ЄС та росією становив 58,1 млрд євро. Із цієї суми 27,9 млрд євро припадало на імпорт російських товарів до Євросоюзу, а 30,2 млрд євро — на експорт європейських товарів до росії.

Торгівля не припинилася і в 2026 році. За доступними даними Eurostat Comext, лише за перший квартал 2026 року товарообіг між ЄС та росією становив близько 12,5 млрд євро, з яких 5,2 млрд євро - імпорт із Росії, а 7,3 млрд євро - європейський експорт до РФ.

Серед найбільших груп двосторонньої торгівлі були хімічна продукція, мінеральна продукція, включно з енергоносіями, харчові продукти, напої та тютюн, недорогоцінні метали та вироби, машини й механічне обладнання, а також точні, оптичні та медичні прилади.

Окремої уваги заслуговує саме енергетика, адже відмова від російських енергоносіїв стала одним із головних елементів економічного тиску на москву.

За інформацією аналітичного центру Centre for Research on Energy and Clean Air (CREA), лише у вересні 2026 року країни ЄС закупили російських викопних енергоносіїв приблизно на 1,7 млрд євро.

При цьому п'ять найбільших європейських покупців витратили на них близько 1,6 млрд євро, з яких 1,3 млрд євро припадало на природний газ, а 290 млн євро - на нафту, поставлену трубопроводом «Дружба».

Найбільшим покупцем російських енергоносіїв у вересні була Угорщина, яка витратила 475 млн євро. Франція закупила російського скрапленого газу на 446 млн євро, Словаччина - газу та нафти приблизно на 390 млн євро. Серед покупців залишалися також Болгарія та Нідерланди.

Особливо цікаві дані оприлюднила німецька організація Urgewald. За її підрахунками, з 1 січня до 5 вересня 2026 року орієнтовна вартість російського скрапленого газу, поставленого до ЄС із проєкту «Ямал СПГ», становила 7,28 млрд євро. Це вже перевищило оцінену вартість відповідних поставок за весь 2025 рік - 7,2 млрд євро.

Протягом перших восьми місяців 2026 року європейські порти прийняли 11,39 млн тонн газу з цього проєкту, що на 10,1% більше, ніж за аналогічний період попереднього року.

Інакше кажучи, поки Європейська комісія декларує остаточну відмову від російського газу в майбутньому, окремі європейські імпортери фактично нарощували його закупівлі напередодні набрання чинності відповідними заборонами.

Не обмежуються торговельні відносини й енергетикою. За розрахунками GMK Center на основі даних Eurostat, протягом січня–серпня 2026 року Євросоюз імпортував із росії 1,6 млн тонн продукції чорної металургії на 682 млн євро. Зокрема, вартість поставок сталевих напівфабрикатів становила 670 млн євро. Серед найбільших покупців цієї продукції були Бельгія та Італія.

Тому заяву Єврокомісії варто оцінювати через призму наведеного.

На цьому фоні Нацбанк переглянув прогноз динаміки реального ВВП у 2026 році в бік зниження до мінус 0,4%, а облікову ставку підвищив з 16 до 16,5%.

Іншими словами - економіка України падає, а інфляція розганяється.

Тобто бідніє та знищується тільки наша країна. Всі інші багатіють і торгують між собою.

Винятковий цинізм.

Ситуацію з внесенням застави в Україні довели до абсурду.

Це наслідок діяльності тих, хто перетворив цей процес на онлайн шоу.

ЦПК, Железняк та інші з тієї ж когорти.

Тепер маємо наслідок такої практики.

Це лист від банку адвокату.

Крім документів, необхідних для перевірки походження коштів, банк вимагає пояснити, чому заставу вносить адвокат, а не родичі підозрюваної, у чому полягає його «економічна та особиста зацікавленість» та чому він вирішив внести заставу саме за цю клієнтку.

Отже банк уже не обмежується фінмоніторингом, а намагається втрутитись в мотиви та характер відносин адвоката з клієнтом.

КПК не передбачає жодного обов'язку обґрунтовувати особисту зацікавленість або пояснювати, чому заставу не вносять родичі.

Мотиви такого рішення можуть стосуватися особистих і професійних відносин, у які банк не уповноважений втручатися без належних підстав.

У результаті право, прямо передбачене КПК, фактично ставиться в залежність від пояснень, яких закон не вимагає.

Навчи дурака Богу молитись.

Майстер розмовного жанру широкого профілю договорився до того, що, виявляється, правоохоронними органами керують не конкретні люди, а якісь старі еліти з цих же органів.

Зверніть увагу на прізвища людей, яких він так натхненно виводить з-під удару.

Все ця говорильня продиктована бажанням відвести стрілки від конкретних людей з ОП за обіцянки вирішити питання з його (Шабуніна) кримінальним провадженням.

Тим часом в Варшаві.

Що відбувається в Польщі. Лонгрід

Щоб зрозуміти, що відбувається навколо Конституційного трибуналу Польщі, хто кого призначав і чому сторони не визнають повноважень одна одної, відновимо хронологію подій.

Що таке Конституційний трибунал Польщі.

Конституційний трибунал Республіки Польща (Trybunał Konstytucyjny) — аналог Конституційного Суду України.

2015 рік.

Після приходу до влади партії «Право і справедливість» (PiS) Ярослава Качинського нова парламентська більшість оскаржила обрання попереднім Сеймом п'ятьох суддів Конституційного трибуналу та обрала інших, які склали присягу перед президентом Анджеєм Дудою.

Водночас сам Трибунал визнав конституційним обрання трьох із п'яти попередніх кандидатів.
Попри це, PiS продовжила формувати склад суду, а у 2016 році Дуда призначив його головою Юлію Пшилембську.

Надалі незалежність Трибуналу неодноразово ставили під сумнів польська опозиція, правники та європейські інституції.

2022–2024 роки.

У лютому 2022 року Сейм, контрольований PiS, обрав суддею Трибуналу Богдана Свєнчковського — колишнього Національного прокурора Польщі, який працював під керівництвом політичного союзника PiS Збігнєва Зьобро.

У 2023 році PiS втратила парламентську більшість, а уряд очолив Дональд Туск. Проте склад Трибуналу залишився переважно сформованим попередньою владою, оскільки суддів обирають на дев'ять років.

9 грудня 2024 року президент Дуда призначив Свєнчковського головою Трибуналу. Його заступником був Бартломей Соханський, також обраний за правління PiS.Таким чином, попри зміну уряду, попередня влада зберегла значний вплив на Конституційний трибунал.

2024–2025 роки.

Урядова коаліція Дональда Туска оголосила про відновлення верховенства права та перегляд наслідків судових реформ PiS.

Парламентська більшість поставила під сумнів окремі призначення та рішення Трибуналу й ініціювала зміни до законодавства.Це викликало протидію президента Анджея Дуди, а з серпня 2025 року — його наступника Кароля Навроцького, обраного за підтримки PiS.

Фактично сформувалися два політичні центри: уряд і парламентська більшість Туска, які прагнули реформувати Трибунал, та президент Навроцький, який підтримував його чинне керівництво.

13 березня 2026 року.

Сейм обрав шістьох суддів Конституційного трибуналу: Магдалену Бентковську, Марціна Дзюрду, Кристіана Маркевича, Анну Корвін-Пйотровську, Мацея Таборовського та Даріуша Шостека.

Усі кандидатури підтримала парламентська більшість, тоді як кандидати від PiS необхідних голосів не отримали.Серед новообраних — Анна Корвін-Пйотровська, колишня голова Окружного суду в Ополі, яка згодом оголосить про відсторонення керівництва Трибуналу.

Квітень 2026 року.

1 квітня президент Навроцький прийняв присягу лише у двох із шести новообраних суддів — Магдалени Бентковської та Даріуша Шостека.

Президентська адміністрація пояснила це тим, що лише дві вакансії виникли після його вступу на посаду.

Виник юридичний конфлікт: Конституція передбачає обрання суддів Сеймом, а закон — складення присяги перед президентом. Відтак постало питання, чи може президент відмовою прийняти присягу заблокувати вступ на посаду судді, обраного парламентом.

9 квітня всі шестеро суддів взяли участь у церемонії складення присяги в Сеймі. Урядова більшість вважала це способом подолати президентське блокування, натомість Навроцький заперечив законність процедури.

Таким чином, президентська сторона не визнавала повноважень чотирьох суддів, зокрема Корвін-Пйотровської.

Червень — жовтень 2026 року.

11 червня Сейм обрав суддею Славоміра Патиру, який у липні склав присягу перед президентом.

4 вересня парламент обрав колишнього міністра уряду Туска Мацея Бєрека, однак президент не прийняв його присягу.

Тому 14 жовтня Бєрек склав її в Сеймі.

Керівництво Трибуналу на чолі зі Свєнчковським не визнавало повноважень частини новообраних суддів, які, своєю чергою, звинувачували його в перешкоджанні їхній роботі.

Спір щодо призначень поступово переріс у боротьбу за фактичне керівництво Конституційним трибуналом.

30 жовтня 2026 року.

За повідомленнями польських ЗМІ, новообрані судді прибули до будівлі Трибуналу.

Анна Корвін-Пйотровська повідомила поліцію про можливі загрози безпеці, після чого до установи прибули поліцейські.

Близько 18:00 Корвін-Пйотровська оголосила про місячне відсторонення голови Трибуналу Богдана Свєнчковського та його заступника Бартломея Соханського, заявивши, що як суддя з найбільшим відповідним стажем перебирає керівництво установою.

Однією з правових підстав стала стаття 130 Закону Польщі «Про устрій загальних судів», яка передбачає тимчасове усунення судді від виконання обов'язків на строк до одного місяця.

Однак застосування цієї норми до суддів Конституційного трибуналу, як і повноваження самої Корвін-Пйотровської, викликали серйозні юридичні заперечення.

Свєнчковський і Соханський відмовилися визнавати відсторонення, заявивши про незаконне захоплення сайту Трибуналу та спробу встановлення контролю над установою.

Фактично виникли два центри управління одним конституційним органом.

Того самого дня міністр юстиції та Генеральний прокурор Польщі Вальдемар Журек направив п'ять клопотань про дозвіл на притягнення суддів до кримінальної відповідальності: чотири щодо Свєнчковського та одне — Соханського.

За його словами, матеріали становлять 224 сторінки та 50 томів документів.

Показово, що клопотання передали саме Корвін-Пйотровській, яку урядова сторона визнала уповноваженою керувати Трибуналом. Водночас їх подання не означає доведення вини чи автоматичного припинення повноважень суддів.

Вечір 30 жовтня.

Біля Трибуналу зібралися протестувальники, зокрема представники PiS, «Конфедерації» та інших правих політичних сил.

Опозиція звинуватила уряд Туска у спробі незаконного захоплення конституційного органу.

Туск, навпаки, підтримав відновлення верховенства права після років порушень за правління PiS.Отже, урядова більшість підтримала новообраних суддів, а президент Навроцький та PiS — Свєнчковського і Соханського.

Ніч із 30 на 31 жовтня.

Дізнавшись про події, президент Навроцький терміново перервав візит до Сенегалу та повернувся до Польщі.

Після консультацій із першим головою Верховного суду Збігнєвом Капінським та Свєнчковським приблизно о першій годині ночі президент особисто прибув до будівлі Трибуналу.

При вході виникла фізична штовханина, відеозаписи якої поширили польські медіа.

Сторони висловили протилежні версії інциденту та взаємні звинувачення.

31 жовтня 2026 року.

Близько п'ятої години ранку Навроцький залишив будівлю Трибуналу, назвавши події порушенням конституційного порядку та силовим захопленням державного органу.

Він повідомив, що забезпечив доступ до установи заступнику голови Соханському, повноваження якого вважає законними, та оголосив про термінові консультації з парламентськими політичними силами.

Водночас Корвін-Пйотровська заявила про намір провести 3 листопада загальні збори суддів Трибуналу.

Станом на сьогоднішній ранок конфлікт залишається неврегульованим: президент і урядова більшість підтримують різне керівництво Конституційного трибуналу.

У чому юридична сутність конфлікту

Фактично конституційна криза має три основні правові складові.

Перша — набуття суддівських повноважень. Президент відмовив суддям у прийнятті присяги і заблокував їхній вступ на посаду.

Друга — законність відсторонення керівництва Трибуналу. Стаття 130 Закону про устрій загальних судів не поширюється на суддів Конституційного трибуналу, отже Корвін-Пйотровська не мала повноважень її застосувати.

Третя — межі втручання інших органів державної влади.

Наслідки

Президент і парламентсько-урядова більшість Польщі взаємно заперечують законність дій один одного.

Дональд Туск та його союзники заявляють про відновлення конституційного порядку після багаторічного впливу PiS на судову систему.

Натомість президент Навроцький, PiS та попереднє керівництво Трибуналу звинувачують урядову більшість у спробі встановити контроль над незалежним конституційним органом.

Порівняння з подіями в Україні.

27 жовтня 2020 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 13-р/2020, яким визнав неконституційними окремі положення антикорупційного законодавства, зокрема щодо повноважень НАЗК та кримінальної відповідальності за недостовірне декларування. Це спричинило гострий конфлікт між Конституційним Судом і Президентом.

29 грудня 2020 року Президент указом № 607/2020 за клопотанням прокуратури відсторонив голову КСУ Олександра Тупицького від посади судді на два місяці, застосувавши частину третю статті 154 КПК України.

Ця норма передбачає можливість відсторонення президентом осіб, яких він призначає на посади.

Однак її застосування до суддів КСУ викликало принципові юридичні заперечення, оскільки їхній статус, гарантії незалежності та підстави припинення повноважень мають спеціальне конституційне регулювання.

26 лютого 2021 року указом № 79/2021 Зеленський повторно відсторонив Тупицького, а 27 березня указом № 124/2021 пішов ще далі — скасував указ президента януковича від 2013 року про його призначення суддею Конституційного Суду. Підставою останнього рішення президент назвав, зокрема, загрозу державній незалежності та національній безпеці України.

Тупицький оскаржив усі три укази до Верховного Суду, який визнав їх протиправними та скасував.

Указ № 607/2020 скасовано рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 грудня 2022 року у справі № 9901/43/21.

Указ № 124/2021 — рішенням від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21.

Обидва рішення залишила без змін Велика Палата Верховного Суду 19 жовтня 2023 року.

Останній указ № 79/2021 скасовано рішенням Касаційного адміністративного суду від 5 травня 2025 року у справі № 9901/57/21, яке 2 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду також залишила без змін.

Верховний Суд виходив із необхідності дотримання спеціальних конституційних гарантій незалежності суддів КСУ та меж повноважень Президента.

Зокрема, повноваження глави держави призначати суддів Конституційного Суду не означає наявності в нього права на власний розсуд відсторонювати їх або припиняти повноваження шляхом скасування раніше реалізованих актів призначення.

У Польщі виникла подібна за своєю правовою природою ситуація.

Для відсторонення голови Конституційного трибуналу Богдана Свєнчковського та його заступника Бартломея Соханського Анна Корвін-Пйотровська послалася на статтю 130 Закону «Про устрій загальних судів».

Ця норма дозволяє за визначених обставин негайно відсторонити суддю від виконання обов'язків на строк до одного місяця, зокрема якщо характер його дій, авторитет суду чи істотні службові інтереси вимагають невідкладного реагування.

Однак стаття регулює діяльність суддів загальних судів, тоді як Конституційний трибунал має окремий конституційний статус. 

Між тим джерела в політичних колах повідомляють, що Зеленський попросив Пишного написати заяву про відставку.

Натомість Єрмак порадив йому не писати ніяких заяв.

Оскільки Пишний майже не чує, то завжди може сказати начальнику, що в момент розмови з ним, слуховий апарат був вимкнений.

Про угоди САП, благодійні внески та неможливість контролю за їх виконанням.

Нещодавно в мережі з'явилася відповідь САП на адвокатський запит адвоката Кравця щодо укладення та виконання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях НАБУ і САП.

З цієї відповіді, зокрема, вбачається, що САП не здійснює контролю за цільовим використанням коштів, перерахованих на рахунки благодійних організацій на виконання угод, та не володіє звітами, аудиторськими висновками чи іншими документами щодо їх подальшого використання.

На моє переконання, така позиція свідчить про принципову проблему законності відповідних угод, оскільки прокуратура фактично визнає відсутність у неї механізму контролю за виконанням зобов'язань, які сама ж погоджує з підозрюваними та обвинуваченими.

Для прикладу, угодою із Пашинським, затвердженою вироком ВАКС, передбачено перерахування 100 млн грн благодійному фонду «Спільнота Стерненка». При цьому сама САП у повідомленні про затвердження угоди прямо визначила цільове призначення цих коштів - придбання озброєння для Сил оборони України.

Крім того, тією самою угодою передбачено перерахування 400 млн грн благодійному фонду «Повернись живим» або забезпечення за його дорученням постачання озброєння на відповідну суму військовим частинам протягом шести місяців.

Таким чином, йдеться не про звичайну благодійність, а про фінансові зобов'язання, включені до угоди про визнання винуватості та пов'язані з конкретною метою - забезпеченням Сил оборони озброєнням.

Якщо цільове використання коштів визначене умовою угоди, контроль за її виконанням є необхідною передумовою реалізації повноважень прокурора, передбачених КПК України. Самого факту перерахування коштів на рахунок благодійної організації недостатньо для підтвердження їх використання за призначенням. Водночас подальше розпорядження коштами здійснює третя особа, яка не є стороною угоди, а тому перевірка досягнення визначеної мети потребує окремого механізму документального контролю.

Відповідно до статті 476 КПК України невиконання засудженим умов угоди є підставою для звернення прокурора до суду з клопотанням про скасування вироку, яким її затверджено. За умисне невиконання угоди статтею 389-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність.

Фактично САП, офіційно констатуючи відсутність контролю за цільовим використанням коштів та документів, які підтверджують таке використання, одночасно визнає власну неспроможність перевіряти виконання відповідних умов укладених нею угод.

Адже неможливо встановити факт належного виконання чи порушення цільового зобов'язання, якщо прокуратура не перевіряє результату, для досягнення якого таке зобов'язання було передбачене.

Більше того, самостійно визначаючи цільове призначення так званих благодійних внесків як придбання озброєння для Сил оборони, САП фактично декларує конкретний результат, досягненням якого обґрунтовується відповідне фінансове зобов'язання.

Якщо кошти надалі витрачаються на інші цілі, заявлений результат не досягається.

За умови, що таке цільове призначення закріплене в угоді як зобов'язання, це може свідчити про її невиконання.

Водночас відмова прокуратури від перевірки подальшого використання коштів унеможливлює встановлення відповідних обставин та належне реагування на порушення.

Таким чином, САП фактично допускає ситуацію, за якої угода визнається виконаною, хоча задекларована нею мета - забезпечення ЗСУ озброєнням - може залишитися нереалізованою.

Частина сьома статті 474 КПК України зобов'язує суд перевіряти відповідність угоди вимогам закону та інтересам суспільства, а також можливість виконання обвинуваченим узятих на себе зобов'язань.

Отже, угоди, в яких цільове використання коштів визначене умовою, але прокуратура не здатна забезпечити контроль за її фактичним виконанням, не повинні затверджуватися судом.