📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує захисників України, родом із Луганщини

Боєць Руслан Довгополий, позивний Дикий, загинув 25 жовтня 2022 року під час розвідувального виходу біля села Невське на Луганщині. Воїну було 35 років.
Руслан народився та виріс у селі Микільське Луганської області. Навчався у місцевій школі. Закінчив Луганський будівельний технікум транспортного будівництва за спеціальністю «Біржова діяльність». Працював водієм. Любив ремонтувати техніку. У вільний час допомагав батькам з домашнім господарством.
Під час повномасштабної війни Руслан у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади захищав рідну Луганщину від окупантів. Служив у розвідці, був снайпером.
«Ще в 2014 році ти чітко дав зрозуміти, що війна доїде до всіх. Твоя позиція була єдина: росіяни – зло, українці – добро. Ти все знав, усе розумів, намагався всіх просвітити, але ж ми не слухали. 24.02.22 наше життя змінилося. Ще 2 місяці ти будеш чекати, намагатись і досягнеш свого: військкомат, берці, вокзал, Британія, 3 місяці навчання, розвідник-снайпер ДШВ 80 бригади. Перший вихід, другий, третій став останнім... 35 років: ще жити та жити, але ти обрав свій шлях, ще тоді коли люди нашого селища і не думали… Сидячи у гаражі, розповідаючи про майбутнє, ти знав, що підеш…» – написала сестра захисника Людмила.
Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв Краснопільського цвинтаря у місті Дніпро. У Руслана залишилися батьки, сестра і племінники.

📌 ✅Місто героїв Попасну обов’язково буде відновлено

✅Кількість ворожих наступів на Білогорівку зменшилася - орки чекають на оновлення резервів

❗️На напрямку Сватове-Кремінна росіяни кидають в бій своїх кадрових військових, проте це їм не допомагає - вони так само як і свіжомобілізовані тікають з поля бою після розгрому

📌 ❗️Незабаром я покажу, як мінімум, один населений пункт деокупований - точніше те, що від нього залишилося
Чекаємо на інформацію від Генштабу

❗️Просуваємося в напрямку Кремінної
Після деокупації цього міста ми матимемо плацдарм для наступного наступу в напрямку Рубіжного та Сєвєродонецька. І з останнього, скоріше за все, орки просто втікатимуть

❗️Села біля лінії фронту - це згарища.
росіяни умисно знищували будинок за будинком

❗️роспропаганда дала збій: орки починають «евакуювати» свої родини з Луганська до росії

📌 Фільм "Будинок зі скалок", який знімали в Лисичанську, номіновано на Оскар

То було десь два роки тому…Ковід вже увірвався в наше життя і було багато різних заборон, а вони наполягали, що хочуть зняти в нас кіно. Про наших дітей, про Україну…так розповідали, що відмовити було неможливо)

Сьогодні про цей фільм говорить увесь світ і напередодні премії перегляди поновляться, міжнародна спільнота говоритиме про талановитих творців цієї стрічки та про луганське місто…наш Лисичанськ, який тепер не впізнати, і про найдорожче - про наших діток…

"Будинок зі скалок" понад два роки знімали на Донбасі, а світова прем'єра відбулася у січні 2022 року. Герої фільму - це діти та вихователі Лисичанського центру соціально-психологічної допомоги. У цих дітей дві війни: одна - через росіян, інша - вдома, розповідають творці фільму. Сюжет фільму - реальні історії з їхнього життя.
Це фільм про дітей зі складних родин, які потрапили до притулку поруч з війною. В притулку вони проводять 9 місяців - і або повертаються до батьків, або потрапляють в інтернат чи прийомну родину.
Фільм розповідає, як група вольових соціальних працівників невтомно працює в особливому дитбудинку поблизу лінії фронту, щоб створити для дітей такий необхідний безпечний простір, поки державні органи та суди вирішують їхню долю.

Фільм вже здобув багато нагород…і зараз має всі шанси здобути найголовнішу.
Тримаємо кулаки!
12 березня дізнаємося результат.

Дякую творцям стрічки! Це невимовно талановито! Пишаємося!

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

22-річний артилерист Віталій Поремський загинув 22 квітня 2022 року під час артилерійського обстрілу біля Попасної на Луганщині.
Віталій народився у селі Гордіївка Житомирської області. В дитинстві переїхав з родиною до селища Понінка на Хмельниччині. Там закінчив школу та професійний ліцей.
У 2019-му пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Був навідником самохідної артилерійської установки «Гвоздика» у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. З перших днів повномасштабної війни разом із побратимами обороняв Донбас.
«Він був дуже доброю і щирою людиною, ніколи ні на що не скаржився. Коли під час війни Віталічок мав змогу мені зателефонувати, завжди казав, що у нього все добре, щоб я не нервувалася. Хоча там було справжнє пекло - ми дізналися про це пізніше, коли його вже не стало. Віталічок мріяв, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Планував повернутися додому, одружитися й починати жити. Бо з 19 років бачив тільки полігон і війну. Боронячи нашу рідну Україну, він віддав найдорожче, що в нього було – своє життя», – розповідає мама загиблого Віта Поремська.
Посмертно старший солдат Поремський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали захисника у рідному селі на Житомирщині. У Віталія залишилися батьки, брат і сестра.