📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує захисників України, родом із Луганщини

Боєць Руслан Довгополий, позивний Дикий, загинув 25 жовтня 2022 року під час розвідувального виходу біля села Невське на Луганщині. Воїну було 35 років.
Руслан народився та виріс у селі Микільське Луганської області. Навчався у місцевій школі. Закінчив Луганський будівельний технікум транспортного будівництва за спеціальністю «Біржова діяльність». Працював водієм. Любив ремонтувати техніку. У вільний час допомагав батькам з домашнім господарством.
Під час повномасштабної війни Руслан у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади захищав рідну Луганщину від окупантів. Служив у розвідці, був снайпером.
«Ще в 2014 році ти чітко дав зрозуміти, що війна доїде до всіх. Твоя позиція була єдина: росіяни – зло, українці – добро. Ти все знав, усе розумів, намагався всіх просвітити, але ж ми не слухали. 24.02.22 наше життя змінилося. Ще 2 місяці ти будеш чекати, намагатись і досягнеш свого: військкомат, берці, вокзал, Британія, 3 місяці навчання, розвідник-снайпер ДШВ 80 бригади. Перший вихід, другий, третій став останнім... 35 років: ще жити та жити, але ти обрав свій шлях, ще тоді коли люди нашого селища і не думали… Сидячи у гаражі, розповідаючи про майбутнє, ти знав, що підеш…» – написала сестра захисника Людмила.
Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв Краснопільського цвинтаря у місті Дніпро. У Руслана залишилися батьки, сестра і племінники.

📌 ✅Місто героїв Попасну обов’язково буде відновлено

✅Кількість ворожих наступів на Білогорівку зменшилася - орки чекають на оновлення резервів

❗️На напрямку Сватове-Кремінна росіяни кидають в бій своїх кадрових військових, проте це їм не допомагає - вони так само як і свіжомобілізовані тікають з поля бою після розгрому

📌 ❗️Незабаром я покажу, як мінімум, один населений пункт деокупований - точніше те, що від нього залишилося
Чекаємо на інформацію від Генштабу

❗️Просуваємося в напрямку Кремінної
Після деокупації цього міста ми матимемо плацдарм для наступного наступу в напрямку Рубіжного та Сєвєродонецька. І з останнього, скоріше за все, орки просто втікатимуть

❗️Села біля лінії фронту - це згарища.
росіяни умисно знищували будинок за будинком

❗️роспропаганда дала збій: орки починають «евакуювати» свої родини з Луганська до росії

📌 Фільм "Будинок зі скалок", який знімали в Лисичанську, номіновано на Оскар

То було десь два роки тому…Ковід вже увірвався в наше життя і було багато різних заборон, а вони наполягали, що хочуть зняти в нас кіно. Про наших дітей, про Україну…так розповідали, що відмовити було неможливо)

Сьогодні про цей фільм говорить увесь світ і напередодні премії перегляди поновляться, міжнародна спільнота говоритиме про талановитих творців цієї стрічки та про луганське місто…наш Лисичанськ, який тепер не впізнати, і про найдорожче - про наших діток…

"Будинок зі скалок" понад два роки знімали на Донбасі, а світова прем'єра відбулася у січні 2022 року. Герої фільму - це діти та вихователі Лисичанського центру соціально-психологічної допомоги. У цих дітей дві війни: одна - через росіян, інша - вдома, розповідають творці фільму. Сюжет фільму - реальні історії з їхнього життя.
Це фільм про дітей зі складних родин, які потрапили до притулку поруч з війною. В притулку вони проводять 9 місяців - і або повертаються до батьків, або потрапляють в інтернат чи прийомну родину.
Фільм розповідає, як група вольових соціальних працівників невтомно працює в особливому дитбудинку поблизу лінії фронту, щоб створити для дітей такий необхідний безпечний простір, поки державні органи та суди вирішують їхню долю.

Фільм вже здобув багато нагород…і зараз має всі шанси здобути найголовнішу.
Тримаємо кулаки!
12 березня дізнаємося результат.

Дякую творцям стрічки! Це невимовно талановито! Пишаємося!

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

22-річний артилерист Віталій Поремський загинув 22 квітня 2022 року під час артилерійського обстрілу біля Попасної на Луганщині.
Віталій народився у селі Гордіївка Житомирської області. В дитинстві переїхав з родиною до селища Понінка на Хмельниччині. Там закінчив школу та професійний ліцей.
У 2019-му пішов служити за контрактом у Збройні сили України. Був навідником самохідної артилерійської установки «Гвоздика» у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. З перших днів повномасштабної війни разом із побратимами обороняв Донбас.
«Він був дуже доброю і щирою людиною, ніколи ні на що не скаржився. Коли під час війни Віталічок мав змогу мені зателефонувати, завжди казав, що у нього все добре, щоб я не нервувалася. Хоча там було справжнє пекло - ми дізналися про це пізніше, коли його вже не стало. Віталічок мріяв, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Планував повернутися додому, одружитися й починати жити. Бо з 19 років бачив тільки полігон і війну. Боронячи нашу рідну Україну, він віддав найдорожче, що в нього було – своє життя», – розповідає мама загиблого Віта Поремська.
Посмертно старший солдат Поремський нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали захисника у рідному селі на Житомирщині. У Віталія залишилися батьки, брат і сестра.

📌❗️Деокупація Луганської області, можливо, буде найважчою в цілому в Україні

Ворог продовжує стягувати резерви, орки мали час на підготовку, суцільне мінування, лісиста місцевість і зомбування путіним - все це ускладнює просування ЗСУ на Луганському напрямку

📌Щодо втрат рашистів: нещодавно наші захисники вивели зі строю сотню кадрових російських військових, при цьому з нашого боку, навіть, жодного пораненого.

✅По позиціям у Білогорівці: ситуація абсолютно контрольована

📌 Непересічна демонстрація лідерства та стійкості

«Я більше відповідальний, ніж сміливий… Я просто ненавиджу підводити людей»
І він своє слово стримує.

З Днем Народження, пане Президенте!
Переможемо!🇺🇦

📌 Бавовнятко сьогодні звірюга)))

Кремінна.

Що з обличчям, болото?

📌 Поінформував про ситуацію на Луганщині на нараді з керівником ОП

Луганська область впевнено крокує шляхом деокупації. Ми налагоджуємо життєдіяльність, проте росіяни обстрілів не припиняють. Населення забезпечено усім необхідним, але проживати на звільнених територіях складно. Пропонуємо людям евакуацію, але, на жаль, селяни не охоче покидають свої домівки. Гуманітарні вантажі доставляються регулярно. Постійний зв‘язок налагоджено.
Ми максимально готові повертати життя у ще більше наших населених пунктів. Чекаємо тільки команди військових.

Загалом на нараді представників обласних військових адміністрацій обговорювалося також будівництво фортифікаційних споруд, забезпечення населених пунктів електроенергією та покращення комунікації між центральними й місцевими органами влади.

Крім того, очільник Офісу Глави держави Андрій Єрмак ініціював проведення чергового засідання президії Конгресу місцевих та регіональних влад при Президентові України.

📌📌Не нехтуйте сигналами повітряної тривоги!

Шановні мешканці Луганщини, де б Ви не знаходилися!
Будьте обережними!
Знаходьтеся в укриттях!

Ворог вкрай підступний!

У випадку відсутності електроенергії, пам‘ятайте, що по всій країні працюють Пункти незламності, до яких Ви можете звернутися

Нас не зламати!
Тримаємося!

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Боєць Геннадій Гавриленко загинув 6 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. Біля села Макіївка захисник отримав смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу. Йому було 50 років.
Геннадій народився у місті Краматорськ Донецької області. Навчався у місцевій школі №3. Здобув фах зварювальника у ПТУ №47. Строкову службу проходив в Естонії. Після служби працював на Новокраматорському машинобудівному заводі. Останнім місцем роботи була компанія «Вода Донбасу». У вільний час любив малювати, мав хист до музики, грав на гітарі і піаніно.
З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів Геннадій пішов захищати рідні землі у складі місцевої ТРО. Служив у 106-му окремому батальйоні територіальної оборони військової частини А7272 ЗСУ.

Востаннє на зв'язок з рідними чоловік вийшов 3 грудня. Зателефонував мамі та сказав: «Мама, скоро переможемо, скоро все буде добре! Не переживай, перемога буде за нами. Людей би, звичайно, побільше, але нічого, ми справляємось, у нас чудовий склад, скоро буду вдома». А через три дні загинув.

Поховали захисника на Алеї Слави у рідному Краматорську. У Геннадія залишилися мама, дружина, пасинок та син від першого шлюбу.

📌 ❗️росія поступово перетворює Луганщину на концтабір

📍рашисти закривають міста, пересування окупованими територіями тільки за перепустками, «виховання населення» у катівнях, з яких багато хто не повертається.

📍орки хочуть створити на окупованій Луганщині сім тюрем, аби було куди закривати тих, хто відмовляється воювати - своїх дезертирів, та залякувати мирних людей

✅ «Бавовна» у Кремінній та Рубіжному: постраждали десятки орків

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує захисників України, родом із Луганщини

Військовослужбовець Олексій Льон загинув 5 січня 2023 року у бою з окупантами на Донеччині. Бійцю було 49 років.
Олексій народився у місті Рубіжне Луганської області. Навчався у місцевій школі. Потім закінчив Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Після проходження військової служби у Шепетівці Хмельницької області повернувся до рідного міста. Працював апаратником 4-го розряду у ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Зоря». Обожнював рибалку. У вільний час збирав ретро-велосипеди.
З початком повномасштабного вторгнення боровся із російськими окупантами у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
«Я працював з ним тривалий час на виробництві. Дуже відповідальна і чуйна людина. Таким він і залишається в наших серцях», – написав Володимир Смаглюк.
«Олексій... Не можу повірити. Ця дитина завжди була на боці правди та добра, не сховався і не втік і зараз. Вічна і світла пам'ять», – написала землячка загиблого Олена Масленнікова.
«Світла пам'ять тобі, Олексію. Я особисто знала цього чоловіка, він був дуже гарною людиною доброю, завжди привітливий веселий. Спочивай з миром. Щирі співчуття рідним», – написала знайома Марина Косяк.
Поховали Олексія на Личаківському кладовищі у Львові. У захисника залишилися дружина, донька, пасербиця, сестра та брат.

📌 Ця історія ніколи не має повторитися…

Але…росіяни

Зараз вони творять геноцид в Україні

Зокрема, наша Луганщина стає концтабором

вони не повторять найгіршого зла в історії людства

ЗСУ не дозволять!

Не забудемо! Не пробачимо! Ліквідуємо зло.

Світла пам‘ять жертвам Голокосту…🕯️

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Десантник Олег Богуш, позивний Ipod, загинув 6 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Площанка на Луганщині. Захиснику було 25 років.
Олег народився у Львові. Навчався у місцевій школі №98. Потім здобув фах столяра у Львівському вищому політехнічному училищі. Працював за спеціальністю. Останнім місцем роботи була меблева фірма «Єкухня». Цікавився програмуванням, мав намір після війни пройти навчання.
У 2017 році був призваний на строкову службу в НГУ. Після кількох місяців підписав контракт на 3 роки. Проходив службу у 27-й Печерській бригаді (в/ч 3066) у Києві. Коли контракт закінчився, повернувся у рідне місто.
Влітку 2020 року Олег одружився із коханою Юлією. На початку лютого 2021-го у пари народилася донечка. Вони мріяли про щасливе майбутнє та будували плани. Але не судилося.
Під час повномасштабної війни Олег пішов служити до Збройних сил України. У складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади вирушив на війну.
«Олег був веселою людиною і хорошим другом. Дуже любив свою родину», – зазначила дружина полеглого воїна Юлія.
Поховали військовослужбовця на Марсовому полі у Львові. В Олега залишилися мама, дружина і донечка, якій на момент загибелі тата не було і двох років.

📌 Новоайдар.

Щось не так з лікарнею, де рашистів лікували…
Десятки загиблих орків…не долікувалися

У кобзона аншлаг.

📌 🤩Прикордонники відправили на орбіту ворожий склад з БК

Аеророзвідка ДПСУ виявила ворожий склад на Луганщині. Дочекавшись поки окупанти підвезуть туди ресурси, охоронці кордону передали координати артилеристам ЗСУ.

Точним ударом тилову базу знищено. Від детонації боєприпасів в повітря злетіла й автівка, яка транспортувала вантаж. Втрати противника встановлюються🔥

Джерело: СтратКом ЗСУ

📌 09:00 – Загальнонаціональна хвилина мовчання
Луганська ОВА спільно із платформою пам’яті Меморіал героїв @memorial_ukraine вшановує оборонців Луганщини, які загинули у бою

Старший лейтенант Вадим Гаврисюк, позивний Шаман, загинув 31 жовтня 2022 року у бою з окупантами під Сватовим на Луганщині. Офіцеру було 24 роки.
Вадим народився у селі Новий Загорів на Волині. Закінчив Одеську військову академію. Активно займався спортом. Любив подорожувати, цікавився автомобілями й технікою. Жив у селищі Локачі рідної області.
Після випуску служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді Збройних сил України. Під час повномасштабної війни командував ротою. Брав участь у боях за Київську область: Ірпінь, Буча, Гостомель, Ворзель. Навесні і влітку був нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ і ІІ ступенів.
«Я мав за честь служити під його командуванням. Вдячний долі, що служив з ним. Назавжди в моєму серці», – зазначив бойовий побратим Грізлі.
«Ця міна розірвалася в серці кожного, хто його знає... і залишила тисячі уламків... Пошматувала ще більше душі, які від трагічних звісток вже стали як друшляк. Від цієї втрати не стримались сльози навіть у тих «броньованих» серцях, які давали собі слово триматися до Перемоги й оплакувати своїх вже після, бо ж треба тримати розум холодним, бо ж треба випалити цю нечисть з нашої землі, бо ж треба віддати всі «борги» за всіх, бо ще багато роботи..., а треба ж – до кінця!.. Воїн-богатир, дуб, кремінь! Вадим просто розривав суперників своїми спортивними рекордами у військовому багатоборстві, й робив це з такою ж легкістю та завзятістю, як і нищив ворогів на цій проклятій війні. Ми втратили. Україна втратила. Ще одного неймовірно сміливого та відчайдушного Воїна забрала в свою бездонну пащеку війна» – написала подруга Зоя Свента.
Посмертно старший лейтенант Гаврисюк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Поховали Героя на Волині. У Вадима залишилися батьки і вагітна наречена.