"Краще хоча б 10 додаткових днів відпустки, ніж медаль".

"Навіть сумлінні офіцери можуть іти в СЗЧ, якщо їх допекти до живого".

"Після пів року на передовій і півтора в зоні бойових дій навіть найкращі "рекси" хочуть все кинути і втекти".

Капітан Техас, який раніше написав для нас статтю про те, що в СЗЧ здебільшого йдуть люди, які мають залежність або ламаються під тиском сім'ї, змінив свою думку.

Каже, зараз бійці часто залишають свої частини через виснаження. І це зрозуміло - війна триває три роки, відпочинок необхідний всім, але не всім і не завжди дають відпустки або проводять ротації тоді, коли люди вже на межі.

На думку автора, розумніший підхід до відпусток та ротацій дуже необхідний і дозволить суттєво зменшити відсоток СЗЧ. І це не можна залишати на розсуд самих частин, адже там, де нема правил, є можливості для свавілля.

Зараз командири, які не відпускають бійців, кажуть, що їх просто нема ким замінити. Але і теж це не зовсім правда. Резерви є, і йдеться не про 18-річних хлопців або жінок.

Як дати відпочити виснаженим, знайти резерви для вкрай потрібної бойової та штабної роботи і уникнути нових СЗЧ - читайте в розповіді Капітана Техаса

​В радянській Україні всесоюзна влада чітко визначала, які меморіали та пам'ятники дозволено ставити, і якими їм слід бути на вигляд. Та яким повинен бути простір довкола них.

Це мали бути оповиті тугою місця, з яких хочеться, поклавши квіти, пошвидше піти. Посеред простору встановлювали однотипні і не надто естетичні стели або скульптури, які навіювали сумні думки.

Здавалось би, Україні давно варто відійти від цих совкових традицій. Але ні.

На світлинах - меморіали, які сповідують кардинально різний підхід до пам'яті. Біля першого - імерсивного меморіалу "Хрест героїв" у Вишгороді - хочеться бути. Його хочеться розглядати й осмислювати. Хочеться віддавати шану і берегти пам'ять, думати не тільки про минуле, але й про майбутнє. На другому фото - все ті ж традиційні пам'ятники, які дуже нагадують трошки підфарбовану радянщину.

Чому так відбувається?

Наша кореспондентка Валерія Павленко знайшла в різних куточках України справді вдалі меморіали й поговорила з їхніми авторами. Вона розповідає, які ідеї вони закладають у самі пам'ятники та в суспільні простори довкола них, і чому слід створювати нову традицію

Під час війни держава змушена взаємодіяти з великою кількістю громадян, значно більшою, ніж у мирний час, тому військові витрачають десятки годин, щоб пройти ВЛК; цивільні тижнями стоять під ТЦК, щоб отримати відстрочку; переселенці жертвують статусом ВПО, аби тільки уникнути черг. Іноді процедура займає тижні чи навіть місяці.

Ми поспілкувалися з двадцятьма людьми, які намагалися оформити потрібні документи, і з’ясували, які черги найдовші й чому доводиться витрачати час.

Слід сказати, там, де пророблена справді титанічна робота з цифровізації процесів - люди витрачають у чергах значно менше часу. Кілька людей розповіли нам про досить комфортний досвід. Наприклад, коли треба скласти водійські іспити, оформити кадастровий номер або відновити втрачені документи - система працює досить швидко.

Але коли йдеться про усілякі паперові справи для військових, або переселенців, або (найгірший випадок) переселенців, які стали військовослужбовцями - людям доводиться гаяти тисячі годин свого життя в чергах.

Ми порахували ці години, створили інфографіку, зібрали історії людей - читайте і дивіться в нашому матеріалі "Черги - це просто пекло"

​Українські науковці помітили дивне явище: міжнародні наукові журнали дуже неохоче беруть до публікації статті, де згадується війна або бойові дії в Україні.

За свідченнями дослідників, їхні західні колеги стають усе більш “змученими” від війни - аж до того, що бояться вживати і читати це слово. Саботажем це наразі не назвеш, однак наукові статті зі згадками про війну довго рецензують, висувають нездійсненні вимоги або незрозумілі претензії, ба навіть пропонують відіслати в інший журнал.

Натомість, порівняно з 2022-23 роками, коли російські науковці "сиділи тихо", зараз вони дедалі частіше приїздять на міжнародні конференції та просувають порядок денний країни-агресорки. А коли українські вчені вимагають скасування заходів, де, наприклад, російські вчені розглядають Крим як частину Росії - організатори посилаються на те, що це буде порушенням прав людини.

Таким чином навіть ботаніка може перетворитися на інструмент пропаганди в руках агресора.

Ми поговорили з двома науковицями, які докладно розповіли про ці дивні процеси в міжнародній науці. Читайте в нашому матеріалі

Чому військові самовільно залишають частини? Чому це явище стало досить масовим?

Можна скільки завгодно обговорювати це питання в тилу, але справжні відповіді можуть дати тільки самі військові.

Саме такою логікою керувалися ТЕКСТИ, коли вирішили провести опитування серед військовослужбовців, які пішли на СЗЧ. Відповісти на наші запитання погодилися 128 людей, вони заповнили анкети, а четверо з них взяли участь у глибинних інтерв'ю.

Після збору даних нас консультувала Оксана Міхеєва, соціологиня, докторка історичних наук. І ось нарешті результати нашого опитування готові.

Один із ключових висновків: до відпливу військовослужбовців часто призводить низький професійний рівень їхніх командирів.

Є й інші цікаві моменти, які підсвітили військові - учасники нашого опитування. Докладно читайте у матеріалі за посиланням

Сукня за 12 доларів, светр за 7, штани-чінос - за 10.

Знайти обнову на численних сайтах одягу за такою ціною сьогодні може кожен. Збіглося після прання, погано сидить, низька якість? Смітник усе стерпить.

Як ці тонни дешевого одягу потрапляють на ринок? Хто на ньому збагачується - і хто та в яких умовах його виготовляє?

Журналісти BBC опублікували репортаж з китайського міста Гуанчжоу, де міститься район Панью, відомий як "село Shein". Це лабіринт фабрик, які забезпечують найбільший у світі роздрібний магазин одягу.

Колись маловідома китайська компанія Shein трохи більше ніж за п'ять років стала глобальним гігантом, випередивши такі бренди, як H&M, Zara та Primark. На неї працює п'ять тисяч фабрик, які винаймають робітників на 12-ти, а то й 16-годинний робочий день. Рідко хто з них має більше одного вихідного на місяць. Їхня оплата залежить від того, скільки речей вони пошили: наприклад, за футболку платять максимум 30 центів.

Ми переклали ключові моменти цього матеріалу. Читайте про те, як влаштований цей бізнес, і що думають про свою роботу самі робітники (ви будете здивовані)

Чому Росія залишається вразливою до атак українських далекобійних дронів?

Спостерігаючи за тим, як українські БПЛА щоночі поціляють у важливі об'єкти в РФ, аналітики Defence blog написали відгук про значні недоліки у здатності Росії захищатися від атак.

Короткий висновок такий: Росія проґавила момент, відстала як у виробництві, так і у протидії.

Тепер їй важко щось протиставити ройовій тактиці українських далекобійних дронів. Поки палахкотять її склади боєприпасів, нафтосховища та аеродроми, Росія не спромоглася створити навіть мобільні вогневі групи. Крім того, військово-політичне керівництво РФ аж надто покладалося на тамтешню ППО, якій роками співали осанну в пропагандистських ЗМІ. На практиці виявилося, що російські ЗРК не здатні впоратися з українськими дронами. Вони летять досить повільно і низько, а ще вони малопомітні на радарах.

Військові експерти відзначають співпрацю України із західними країнами, зокрема зі Сполученими Штатами, у розробці та виробництві передових технологій безпілотників. Це партнерство дозволило Україні швидко наростити свій потенціал БПЛА.

І це вже змінило динаміку протистояння. Які ще наслідки помітні вже зараз, і яких слід очікувати? Докладніше читайте в нашому перекладі

​"Фізична підготовка на війні нерідко рятує життя. Саме тому я звертаюся до хлопців і чоловіків, яким ще доведеться (хто-зна, скільки війна ще буде тривати) стати в стрій: послухайте дядька, який не гниє в сирій землі лише завдяки Богу і тому, що колись замість дивана обрав турнік. Готуйтеся. Щоб не полягти в першому ж бою. Щоб повернутися додому живим".

Так каже військовий Віталій Цвид, який до війни займався бігом, робив вправи на турніку, плавав у басейні. Фізичну активність йому порадив лікар після травми ноги. Чоловік понад усе хотів перестати накульгувати - тож тренувався через "не хочу", "не можу", "втомився", в будь-яку погоду.

Так Віталій викував собі залізну волю. І зрештою це врятувало йому життя - двічі.

Військовий розповідає, як після шести майже безсонних ночей в окопі типу "нора" отримав поранення. Евакуювати його не змогли: поле за посадкою, з якої треба було йти, прострілювалося ворогом. Тому залишався один вихід: бігти.

І Віталій побіг - у бронежилеті, з посіченою уламками ногою, спиною і правою рукою, несучи на собі бронежилет і автомат, у мокрих, обліплених купою бруду, наче зацементованих берцях, та ще й під кулями.

Історію про неймовірне життєлюбство і велику силу читайте за посиланням

Удари України по цілях глибоко в тилу російської території - це стратегія. Вона має назву Стратегія впливу (блокування), і про неї докладно написав науковий співробітник Університету Осло в Норвегії Фабіян Гоффманн.

Ключова мета такої стратегії - це обмеження військово-промислового потенціалу супротивника. Саме обмеження, а не знищення (бо знищення на практиці неможливе).

Такі кампанії не обов'язково мають бути потужними, щоб бути ефективними. Як приклад Гоффман наводить стратегічну повітряну кампанію союзників упродовж Другої світової війни, під час якої здійснювалися удари по пов'язаній з війною промисловості нацистської Німеччини. Ці удари, хоч і не призвели до негайного краху промисловості, в кінцевому підсумку відіграли вирішальну роль у перемозі над Німеччиною.

Це важливо: ключ до оцінки успіху стратегічної кампанії блокування лежить не в абсолютних показниках (наприклад, "Чи призвела вона до рішучої перемоги над ворогом?"), а у відносних показниках. Відповідне питання: порівняно з максимальним потенційним виробництвом супротивника, на який відсоток було зменшено сукупний обсяг виробництва?

Як такі стратегії працюють на практиці? Якими є їхні наслідки? Чи правильним є український підхід? Читайте в огляді Фабіяна Гоффмана

"У нас дуже великий потік (поранених і постраждалих). Тому, звичайно, там, де великий потік, де велике навантаження, там буде зараження. Там, де зараження, там буде госпітальна флора".

Так каже Володимир Дубина, завідувач відділення анестезіології і інтенсивної терапії №1 лікарні Мечникова у Дніпрі. Він пояснює: госпітальні інфекції практично завжди стійкі до антибіотиків.

Війна в Україні спричинила не тільки великий потік постраждалих - через вторгнення багато медиків залишили країну і дотепер не повернулися. Ті, які лишилися, заледве дають собі раду з напливом хворих. На боротьбу з госпітальною флорою у медичного персоналу в буквальному сенсі не залишається часу.

Крім того, практично неминучою є багатоетапність евакуації поранених. З військових медеваків вони мігрують до районних лікарень, потім - до міських, обласних, центральних. Переміщуючи людей, разом з ними ви переміщуєте й стійкі до антибіотиків бактерії.

На жаль, впоратися з проблемою антимікробної резистентності не може не тільки Україна. Весь світ намагається "випередити мікроби" - однак фармацевти не встигають знаходити все нові й нові препарати проти інфекцій, які розвиваються надто швидко. Якщо цього не змінити - в майбутньому ми матимемо справу з зараженнями, які вже не піддаватимуться лікуванню антибіотиками.

Що може зробити кожен? Щонайменше, обмежити власне вживання антибіотиків, особливо без рецепту і без нагальної потреби.

Докладний розгляд цієї проблеми - за посиланням

Як часто, лежачи у своєму ліжку чи сидячи за робочим столом, ви занурюєтеся в читання паперової книжки? Не читаєте, відволікаючись на повідомлення телефона, що лежить біля вас, а саме занурюєтеся?

Такі запитання ставить видання Lithub, пропонуючи дискусійну тему. Ми переклали есе про те, як впливає на читання епоха соцмереж, постійного потоку "кліпової" інформації та фейків.

У 1994-му, коли лише 39% американців мали доступ до домашнього комп’ютера, а підключенням до інтернету користувалися ще менше людей, Свен Біркертс написав про проблему читання у своїй книзі "Елегії Гутенберга". Він бачив непоправну шкоду в приниженні друкованої книжки новими технологіями.

Біркертс певен: перехід від друкованої книжки до інтернету становить загрозу нашій здатності утримувати свою увагу й занурюватися в щось складне. Він також описав особливий досвід повільного, медитативного читання, який дозволяє зберегти ідею про те, що наше життя - не послідовність прожитих моментів, а доля.

На адресу Біркертса лунало багато критики. Його називали затятим книжковим хробаком. Багато хто не погоджується з ним і зараз, запевняючи, що байдуже, на якому носії міститься книга, важливий лише зміст. Але й на це у Біркертса є контраргумент.

Читайте в нашому перекладі матеріалу. І напишіть в коментарях, яку точку зору ви поділяєте

​Що буде з російською економікою?

Це питання сьогодні хвилює багатьох українців. Адже від міцності економіки залежить, чи зможе Росія продовжувати повномасштабну війну проти України.

Велику вагу воно має й на Заході. Споглядаючи зростання російської економіки в 2024 році, деякі прихильники України ставлять під сумнів дієвість санкцій - і необхідність їх подальшого впровадження.

Однак Кремль зумисно створює цей образ стійкості, кажуть авторитетні експерти, опитані CNN. "Цей образ - тільки міраж, який Кремль ретельно підтримує, щоб змусити своїх супротивників думати, що російська економіка перебуває в хорошій формі. З наближенням третьої річниці війни ця маска починає сповзати", – йдеться у статті.

Російська економіка працює "на стероїдах", кажуть аналітики. ""Стероїди – це добре, але це не м'язи. Це більше нагадує біг під кокаїном", – пояснює одна зі співрозмовниць видання.

Що їм дає підстави так вважати? І що це становище означає для майбутнього - наприклад, для перебігу війни у 2025 році? Читайте докладно у матеріалі "Зростання «на стероїдах». Як Кремль намагається замаскувати занепад російської економіки"

​Друзі, вітання, сьогодні хочемо попросити про вашу підтримку, в якій зараз відчуваємо необхідність. На жаль, ситуація з американською урядовою допомогою для України певною мірою вплинула і на нас. Нижче - розповідь нашого головного редактора Романа Кульчинського і його звернення до всіх, хто нас читає і підтримує:

"Багато вже написано про вкрай погані наслідки для України від припинення проєктів USAID. У нас, Texty.org.ua, ніколи не було прямої підтримки від USAID.

Мене це трохи засмучувало, може, ми погано просили та недопрацьовували, може, ми не потрапляли в їхні пріоритети. Або були занадто безбашенні. Але станом на весну минулого року ми мали 90% фінансування, яке йшло від організацій, які брали його в американського уряду. І на початку літа 2024 року ми зрозуміли, що втрачаємо його.

У Штатах тривала передвиборча кампанія, а ми, не дуже зваживши ризики, взяли і зробили проєкт "Американські гойдалки", в якому дослідили, хто з американських політиків, активістів і журналістів повторює російські наративи, щоб не давати допомогу Україні. Зробили це на гроші приватних жертводавців.

І понеслося... Маск написав твіт, що нас потрібно визнати терористичною організацією, про Texty.org.ua згадав нинішній віцепрезидент Джей Ді Венс, у Конгресі зареєстрували проєкт резолюції про те, що потрібно зупинити американське фінансування Текстів. Марджорі Тейлор Ґрін пару разів згадувала нас (у негативному контексті) під час дебатів у Конгресі.

Коли ця хвиля хейту вщухла, я зрозумів, що американських грошей у нас не буде. Так і сталося: відкладалося на незлічений час продовження одного гранту, потім зникли донори, які пропонували подаватися на інший грант, зник замовник робіт з аналізу даних (все це - з бюджету США).

Ми не просили додаткової підтримки у читачів, бо війна, люди і так донатять останнє на фронт. Але та читацька підтримка, яка була на той час, дозволила нам пройти період турбулентності з мінімальними втратами. Зрештою ми знайшли європейський грант, який дає нам середньострокову стабільність, хоча в підсумку наше фінансування зменшилося.

Я безмежно вдячний усім, хто був залучений в цей процес, ви врятували Texty.org.ua.

Але вчора і до нас прийшли дійсно погані новини. Останній американський грантодавець заморозив залишки свого гранту на 90 днів. І я не впевнений, що його розморозять.

Тому звертаюся до читачів за підтримкою. За лінком ви знайдете всі платіжні системи, за якими можна нас підтримати.

https://texty.org.ua/p/support/

Наш Patreon:

https://www.patreon.com/textyorgua

Buy Me a Coffee:

https://www.buymeacoffee.com/textyorgua

Допомога через PayPal:
roman.kulch@gmail.com

Також нагадую, що для інших організацій ми можемо досліджувати:

Теми, наративи та згадку персоналій. Також можемо вираховувати інформаційні кампанії в телеграмі й онлайн-медіа;

аналізувати ТікТок;

аналізувати великі масиви даних і знаходити в них щось корисне і неочевидне;

створювати інтерактивні інфографіки.

Прибуток від таких робіт ми спрямовуємо на якісну незалежну журналістику.

Чому удари по російських станціях перекачування нафти, а також диспетчерських станціях є дуже відчутними для РФ - і перспективними для України в плані руйнування логістики ворога?

Зараз триває кампанія ударів по НПЗ - багато говорять про важливість цих ударів, підраховують збитки ворога. Щодо станцій перекачування нафти публікацій - і розуміння - менше. Канал Conflict Capital зробив докладний матеріал, щоб показати, яке значення мають наші удари по НПЗ, нафтобазах на нафтоперекачувальних вузлах - які, на думку каналу, є серцем магістральних нафтопроводів і мають великий вплив на логістику.

Читайте цей цікавий текст на каналі Conflict Capital

https://t.me/conflictcapital/1001

На третьому році великої війни в самому центрі української столиці, під боком у президента й правоохоронних органів пригрілася велика група осіб, діяльність яких у минулому чи навіть тепер інакше, як проросійською, не назвеш.

У нашому сьогоднішньому матеріалі мова про народних депутатів. Частина з них так давно в політикумі, що голосували ще за одіозні Харківські угоди, які стали основою для окупації Криму в 2014-му році. Інші під диктовку Януковича писали й ухвалювали диктаторські закони. Також вони до 2022-го, а в багатьох випадках і після 2022-го займалися проросійською пропагандою.

Ми зібрали дані про таких депутатів. Створили шість категорій, серед яких, окрім згаданих вже голосувань та пропагандистської діяльності, є також високі посади за часів Януковича і участь в ефірах російських ЗМІ або власність на ЗМІ в РФ. Потім ми перевірили, наскільки кожен зі списку відповідає цим шести маркерам, і створили інфографіку.

Ми також докладно розповідаємо, що спільного є в діях таких депутатів, і як вони вибудовують свою поведінку, аби залишатися при владі. А ще ми пояснюємо, що треба робити, аби в законний спосіб припинити їхню участь в українській політиці.

Читайте в нашому матеріалі - і дивіться інфографіку

Зараз багато говорять про те, що українці втомилися від війни. Це правда. Для багатьох людей втома стала звичною: хтось відпрацьовує робочий день, а потім ще й волонтерить; хтось не може виспатися через нічні обстріли; ще хтось не може нормально відпочити, бо стресує через погані новини або хвилюється за рідних та близьких.

Але серед нас є люди, які втомилися найбільше. Вони найбільше потребують відпочинку, але не завжди мають змогу хоча б перевести подих.

Один із таких - харків’янин Дмитро. Він інженер дронів у РУБАК, служить на Донбасі. Повсякдення у Дмитра дуже одноманітне: поки ззовні долинає канонада, він сидить під землею, у тісному бліндажі, і дихає випарами свого паяльника, ремонтуючи дрони.

До цієї осені Дмитро ніколи не бував за кордоном. Але коли наближалася відпустка, подумав - чому б і ні? Звернувся до свого командира, і той затвердив виїзд за кордон. Так Дмитро опинився на острові в Середземному морі, на Мальті.

Коли читаєш його розповідь, розумієш: після війни багато українців знатимуть, як це - радіти простим речам. Тішитися, дивлячись на морські хвилі. Грітися на сонечку. Насолоджуватися свіжою смачною їжею. І просто мати можливість дихати чистим повітрям.

"Море - це прямо кайф! Розумієш, я взагалі забув, коли востаннє був на морі. Забув, що таке солона вода, забув, як це плавати. Тут же дихати можна, жити можна! Не те що цей Донбас - ніякого здоров’я, ніяких нервів", - каже Дмитро. Його радість - дуже чиста і щира.

Публікуємо цей текст, щоб і ви могли її розділити

За чотири останні місяці характер українських ударів по території РФ змінився.

Ми зібрали дані, щоб зрозуміти, які цілі ставили в пріоритет Сили оборони України в період із жовтня 2024-го і дотепер. Раніше ми вже вивчали дані про українські атаки на російські обʼєкти та публікували великий матеріал про обстріли РФ за період з лютого-2022 по вересень-2024. Співставивши ці дані, ми помітили, що з осені-24 відбуваються певні зміни.

Доти українські зусилля були більш розпорошеними: крім суто військових цілей, атакували російську інфраструктуру, радіолокаційне обладнання та енергетику. Однак з жовтня минулого року ці зусилля концентруються насамперед на військових об'єктах РФ. На них припадає половина всіх результативних ударів, здійснених за цей відтинок часу.

Сили оборони України били по російських аеродромах, базах збірки дронів і військових заводах. Нищили місця, де росіяни готують своїх солдатів та іноземних найманців. Під удар потрапляли командні пункти і захищені бункери, великі арсенали боєприпасів.

Ще одна велика ціль - нафтова галузь. Мета незмінна - зробити все можливе, щоб росіяни не мали грошей на війну. Тут теж є деякі зміни: до нафтопереробки та нафтосховищ додалися великі нафтоперекачувальні вузли. І це нова, дієвіша тактика на додачу до пошкодження НПЗ і нафтобаз. Адже таким чином Україна відрізає росіянам маршрути, якими нафта тече до місць її переробки та відвантаження на експорт тіньовим флотом.

Докладно описуємо зміну характеру ударів у нашому матеріалі - і показуємо на інфографіці

"Я ніколи не міг подумати, шо таке існує на Землі. Це ад. Можна мені на новий рік додому? Ладно, не бреши, я знаю, що не можна. Я тут назавжди".

Це - одна з багатьох цитат, які ви прочитаєте в цьому тексті. Власне, увесь його можна розібрати на цитати. Бо це щоденник медбрата, який працює на стабпункті поблизу передової. Його звуть Євген Спірін, раніше він був редактором на Суспільному, потім на Бабелі, потім на Радіо Свобода. Тепер медбрат. Раніше він дбав про те, щоб з тексту вирізали все зайве, щоб він став чітким, лаконічним, вкороченим. Тепер йому треба дивитися в очі людям, яким ампутують кінцівки, і на запитання "Як там моя нога" робити покерфейс і казати: "Все нормально".

Дія відбувається на півночі - це зрозуміло зі щоденника, бо тут працює не тільки російська та іранська зброя, а й кндр-івська. Ця дія - це безкінечний потік. Людей, які ще вранці були цілими, а тепер щось втратили. Або окремих фрагментів, сегментів, залишків, попелу - які ще вранці були людьми.

Текст страшний, чесний, безжалісний і водночас світлий. Ми попередили. Не рекомендуватимемо - вирішуйте самі. Скажемо тільки, що після цього тексту ваше уявлення про те, що таке війна, стане повнішим - і чеснішим

"Синочка, Боже ж мій, як же я тебе люблю! Я не хочу тебе відпускати, щоб ти йшов від мене! Нехай ті, хто тебе забрав, поплатяться за це. Боже, покарай їх за мого сина!"

Так голосить над могилою Олександра Сикальчука його мати. Олександр - працівник ТЦК, який загинув на заправці в Пирятині від рук цивільного, який застрелив його з мисливської рушниці.

Це стаття про його похорон у селищі Диканька на Полтавщині.

Люди, які прийшли на цей похорон і поговорили з кореспонденткою Текстів, досі не можуть повірити в те, що сталося. Серед них є військові, які бачили смерть побратимів на війні, але ця смерть вразила їх найбільше. Є подруга родини, яка знала загиблого, підтримує його дружину і дітей - вона шокована коментарями в соцмережах про "людоловів" і закликає співгромадян отямитися. Є товариші по службі, які кажуть, що Олександр загинув, бо не зміг би вистрелити першим.

Ця стаття залишає багато запитань. Оці "вони", яких згадує у своєму скорботному голосінні мати Олександра - хто вони насправді? Тільки той, хто вистрелив? Чи той, хто покликав друга з рушницею на місце подій? Чи творці російських наративів, які сіють оці слова на кшталт "людоловів", аби нацькувати українців одне на одного? Чи невротичні користувачі соцмереж, які поширювали ці слівця далі і далі, сіючи ненависть? Чи, зрештою, люди, які погано організували мобілізацію в Україні або вдавалися до серйозних порушень в процесі? Чи навіть недбалі, ласі до сенсацій ЗМІ, які на потіху ворогу роздували проблему "бусифікації" до небес, майже повністю ігноруючи нормальну мобілізацію?

З цих запитань може закрутитися справді страхітливий клубок. Але на них треба шукати відповіді. Тому що цивільні, які вбивають своїх захисників - це дуже і дуже погано. Народ, який допускає таке, стає на шлях самознищення. Чи, навіть, самогубства

Автор цієї статті знайшов інформацію про російських вербувальників випадково.

Друг сказав йому, що натрапив на телеграм-канал, де українцям пропонують гроші за спалення автівок військових, підрив ТЦК та інші теракти. Вирішив перевірити, бо спершу подумав: а може, це СБУ намагається "на живця" зловити потенційних колаборантів? Але, коли прикинувся охочим попрацювати, зрозумів: канал справжній.

До справи долучився ще один колега, і разом вони почали розкручувати російських вербувальників на інформацію. Що їм запропонували - показано на зображенні.

Спочатку вербувальники дають прості завдання: розклеїти листівки, написати пропагандистські гасла на стінах через трафарет. Згодом доручають здійснення серйозніших злочинів. І пропонують залучати до них українських дітей.

А потім ви дізнаєтеся, як український юнак прийшов під ТЦК вчиняти теракт - і вибухнув разом із вибуховим пристроєм. Кінці в воду, мертвий не дасть свідчень, хто замовив теракт.

Вся інформація, отримана під час написання цієї статті, буде передана правоохоронним органам. Що вдалося з'ясувати нашим авторам під час підготовки матеріалу - за посиланням

Читайте, поширюйте і пильнуйте, щоб діти та молодь з вашого кола трималися від такого подалі