Київську енергосистему будували з запасом міцності - так, щоб несправність чи навіть руйнування однієї з ланок не призводили до масових знеструмлень. Так було до повномаштбаної війни. Як створена ця енергосистема, і яким чином ворожі атаки призвели до того, що вона почала сипатися?

Про це - в нашому матеріалі з інфографікою.

До "великої війни" третина енергоспоживання Києва припадала на населення, третина - на промисловість, і ще третина - на електротранспорт, комунальне господарство, бюджетні установи, торговельні організації тощо. Постачання енергії забезпечували кілька ключових вузлів - як от міські ТЕЦ, Київська ГЕС, Трипільська ТЕС та атомні електростанції. Наполовину столиця забезпечувала себе енергією самостійно, за рахунок власної генерації, іншу половину давали зовнішні джерела.

З 2022 року Росія почала завдавати дедалі жорстокіших ударів по ланках цієї системи, а цієї зими й узагалі діяла з убивчою системністю. Кожен із цих ударів окремо не критичний. А от усі разом вони позбавили систему стійкості.

З чого складається столична енергосистема, і як діяти надалі, щоб підвищити її стійкість - розповідаємо

Після чергового збою в енергосистемі 31 січня 2026 року публічна дискусія вкотре звелася до простих пояснень: блекаут чи цілковитий колапс. Однак, як це і буває зазвичай, ці пояснення були хибними. Енергетик Віктор Відзіговський жартує: в Україні вже доходить до того, що перегорілу лампочку в туалеті називають "блекаутом квартири". То що це було?

Як стало відомо від українських урядовців, сталася аварія на лінії. Віктор Відзіговський розшифровує: швидше за все, йдеться про те, що згорів трансформатор напруги на українському розподільному пристрої.

По суті, це звичайна технічна відмова, однак після неї розгорнулися певні наслідки. Зокрема, виникла надлишкова генерація, після чого довелося гасити блок АЕС.

Експерт описує, як справляються з такими наслідками, як це працювало у мирний час, і що відбувається зараз, коли росіяни систематично завдають ударів по українській генерації та розподілу електроенергії. Він також цікаво описує становище енергосистеми, постраждалої від ворожих ударів. Читайте в інтерв'ю

Ми зробили анкету про перебої зі світлом, теплом і водою, а також про роботу міських, комунальних і аварійних сервісів у Києві за останній місяць. Нам важливо зрозуміти, як кияни оцінюють зміни, реакцію служб і які планують рішення в разі погіршення ситуації.

Це анкета для людей, які мешкають в Києві. Приділіть хвилинку, заповніть її, допоможіть нам з'ясувати, з чим вам доводиться мати справу у вашому повсякденні!

Напишіть не тільки факти про перебої зі світлом, теплом і водою, а й вашу суб’єктивну оцінку того, як ви бачите динаміку цих проблем за останній місяць. Напишіть також, як оцінюєте роботу комунальних і аварійних служб. Опитування анонімне.

Заповнити анкету можна тут: https://tinyurl.com/2h744t4u

Заздалегідь вдячні кожному, хто відгукнеться! ❤️

Докладніше тут

Поки ми готували цей текст до публікації, двоє жінок із трьох, які в ньому описані, стали до лав ЗСУ. До 2022 року такі рішення здалися б їм, мабуть, неможливими. Але - війна.

Наталія в перший ранок повномасштабки взялася смажити сирники у своєму будинку під Києвом. Здавалося, що дім - останній острівок стабільності у світі, який божеволіє. Вже через кілька років вона не шукатиме стабільності: натомість опиниться в епіцентрі цього виру й рятуватиме людей, для яких відлік іде на хвилини і години.

Марина, маючи чітку проукраїнську позицію, зростала на Луганщині, фіксуючи навколо себе ознаки "оксамитової русифікації". Виїзд з рідного містечка супроводжувався розлученням з чоловіком та зреченням батьків. Це була перша важка евакуація, а друга сталася в Ірпені у 2022-му. Полишаючи палаюче місто, вона рятувала своїх тварин: кота, собаку, а потім і двох коней. Тепер, як і Наталя, рятує людей.

Ангеліна - теж з Ірпеня, і коли почалася велика війна, вона носила під серцем третю доньку. Дівчинка народилася навесні, невдовзі після того, як окупантів вигнали з її рідного міста. Згодом, коли війна триватиме вже на інших рубежах, на світ з'явиться ще одна сестра, четверта донька Ангеліни. І, маючи чотирьох дітей на руках, жінка головує в кількох міських ОСББ, невтомно працюючи над відновленням зруйнованих будинків.

В цьому матеріалі є багато ілюстрацій. На них видно, як війна змінювала життя трьох жінок, як залишила свій непозбувний вплив. Як і на кожного з нас.

Публікацію створили Texty.org.ua за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції

Зазвичай їхня робота залишається трохи за кадром. Але не цієї зими.

Вони змагаються з хитросплетіннями труб, ходять по гарячій воді в черевах підвалів, місять багнюку впереміш із пташиним послідом на тісних горищах. Цієї зими комунальні сантехніки мають особливо багато роботи з комунікаціями, які тріщать, лопають, руйнуються, сифонять і течуть.

Один із них - герой нашого матеріалу В'ячеслав, або, як його називають місцеві, Славік.

Він завжди на телефоні. Завжди на ногах. В той день, який наша кореспондентка разом з ним ходила на аварії, він щойно одужав - перед тим лежав в лікарні. І одразу поліз у підвал, де прорвало, викупавшись у гарячій воді. Потім ходив у наскрізь мокрому одязі. В той день він не обідав - було ніколи.

Комунальну катастрофу в Києві сьогодні обговорює вся країна. Славік - один із тих, хто дає їй раду. Читайте, як пройшов наш день в його товаристві

Ця трагічна історія сталася на Черкащині, неподалік від Корсуня-Шевченківського. Одного морозного, сірого ранку під будинок ветерана Сергія Русінова прийшло одинадцятеро поліцейських - серед них восьмеро спецпризначенців. Вже за кілька годин частина правоохоронців загине - так само як і підозрюваний ветеран.

Сергія Русінова підозрювали в замаху на місцевого депутата Віталія Сторожука. Однак сам Сторожук ці підозри називає абсурдом. Більше того - версії про його ворожнечу з Русіновим, які нині посилено поширюються, Сторожук категорично відкидає. Каже, допомагав ветерану - а той відгукувався на прохання депутата, коли виникала потреба.

Що ж сталося біля Корсуня? Чому поліція підозрювала ветерана, чому інші люди відкидають ці підозри, і чому Сергій Русінов влаштував засідку і почав обстрілювати поліцейських? Цей репортаж — спроба по хвилинах відтворити, що сталося того дня, як з’явилися ключові версії слідства і чому частина з них викликала серйозні сумніви в родини, ветеранів і місцевої громади

- У моїй квартирі холодно.
- А уявіть, як на цьому морозі нашим бійцям в окопах!

Таку розмову зараз можна почути часто. Та чи можна й справді уявити, ЯК воно там, в окопах?

Ми запитали у бійців, які працювали на позиціях в таких екстремальних умовах впродовж тижнів.

Наприклад, як помитися, якщо боєць на позиції багато днів, а мороз -15? Сухий душ - губки, які активізуються й піняться за допомогою невеликої кількості води, тут не врятує: у маленьких землянках дуже холодно і ніде нема місця, де можна роздягнутися й обтертися.

Ба більше: вода є дуже дефіцитним ресурсом, дронами її багато не прилітає. "Іноді я навіть зуби обтирав вологою серветкою, щоб заощадити воду", - каже один із наших співрозмовників.

Як одягнутися? Коротка відповідь: багатошаровість. Довга: збираючись рюкзак для походу в морозні окопи, варто уникати поспіху. Адже те, що здається побутовою дрібницею, може вартувати життя. Або його якості, бо недостатня кількість хімічних грілок може означати обмороження кінцівок.

І тут ми йдемо до фундаментального питання. Як в таких умова вижити? Мова не тільки про фізичний стан, психологічний теж має значення. "Тривалий холод без відпочинку витримують не всі. Деякі люди ламаються, починають неадекватно оцінювати небезпеку", - каже наш візаві.

"Підтримують думки про рідних і про дім. Про ротацію, - продовжує він. - До неї рахуєш дні, але якщо вона відкладається - настає апатія. Одного разу нас обстріляли і, коли минув шок, минула й депресія: ми живі, хочемо жити, а значить, все добре".

Цей матеріал - про найважчу, мабуть, бойову роботу. І те, як її роблять, викликає глибоку повагу. Читайте

Зеленський регулярно критикує Кличка за погану підготовку Києва до ударів РФ. Ми теж критикуємо. Але як центральна влада виковувала енергетичну "стійкість"?

В історії про українську енергетичну інфраструктуру, яка мала зустріти зиму в повній готовності до цілком передбачуваних російських ударів, є кілька складових. Перша - це виробництво електроенергії, і найбільше її виробляють атомні електростанції, керовані Енергоатомом. Друга - це транспортування, за це відповідає Укренерго. Ці компанії оперують великими вузлами, найбільш уразливими до атак, а координує їх Міністерство економіки.

Що ж відбувалося в цій галузі в останні роки? Які люди керували кожною з цих складових, і хто несе відповідальність за те, що сталося? Ми розклали по поличках. Це варто знати: адже так можна зрозуміти, на які ключові речі слід звертати увагу, прогнозуючи наступну зиму. Розповідаємо

Чому за час великої війни росіяни жодного разу не знищили українські підземні сховища газу? Коротка відповідь: тому що не можуть. І не зможуть. А в цьому матеріалі пояснюємо, яким чином створені ПСГ і чому жодне російське озброєння не може до них дістати.

Також показуємо, якою є газотранспортна система і з чого вона складається. У цій статті є відповіді й про те, чому навіть під час найтриваліших відключень світла в наших оселях є газ.

Який реальний стан українського газовидобутку? Скільки газу нам доводиться імпортувати, і скільки ми за це платимо? Чому Україна цікава для Європи як хаб зрідженого газу, який може надходити зі США?

Цікава розмова з Сергієм Макогоном, колишнім керівником держпідприємства "Оператор газотранспортної системи України"

На тлі переговорів про мир в Україні в західній пресі час від часу зринають публікації про швидке проведення виборів в нашій країні. Нещодавно одна з таких публікацій вийшла в британській Financial Times - там ішлося про буцімто намір Зеленського оголосити план президентських виборів і референдуму щодо мирної угоди з Росією до 15 травня. Згодом Зеленський такий намір заперечив.

Як і в багатьох подібних публікаціях, про можливі вибори пишуть так, ніби Україна - якась казкова країна, де вибори можна провести за помахом чарівної палички, просто тому, що комусь так захотілося.

Однак ми живемо не в казці, а в цілком реальній країні, де існує виборче законодавство. Мабуть, ви з першого разу вгадаєте назву ворожої країни, яка ретельно в нього вчитується і топитиме про нелегітимність виборів і "країну 404", якщо знайде будь-яке порушення цього законодавства, яке їй не сподобається.

Якими можуть і мають бути вибори після скасування воєнного стану? Скільки часу потрібно на підготовку, які норми обов'язково мають бути дотримані? Чому провести вибори так, як це можна було до повномасштабного вторгнення РФ, після закінчення війни навряд чи буде можливо?

Про це - наша розмова з Андрієм Магерою, одним із провідних юристів та експертів з виборчого права. Впевнені, після прочитання цього матеріалу будь-які розмови про "швидкі вибори" в Україні викликатимуть у вас лише скептичну усмішку

На перший погляд, це класична історія про "медову пастку"- принаймні, під таким кутом її зараз подають в багатьох українських ЗМІ. І справді, тут є всі атрибути цієї практики спецслужб: Інна Кардаш, яку вважали журналісткою, використала сексуальні стосунки для того, щоб дістати доступ спочатку до агента політичного впливу і через нього до політичної влади. Згодом вона ужила ті ж методи, щоб проникнути до військової розвідки України. Втім, якщо придивитись уважніше, ідеться не тільки про це.

Про Інну Кардаш вже написано достатньо. СБУ затримала цю шпигунку білоруського походження за спробу влаштуватися в один із підрозділів ГУР. Українські медіа одразу ж прозвали її "білоруською Мата Харі", яка, використовуючи особисті зв’язки, займалася шпигуванням для КДБ РБ.

Однак це визначення неточне, особливо якщо взяти до уваги, що білоруський КДБ - це просто регіональний відділок російської ФСБ. Тому правильніше було б класифікувати Кардаш як російську шпигунку білоруського походження.

І це не єдиний нюанс, якого наші ЗМІ воліють не помічати. Куди важливіше відповісти на питання, як сталося, що шпигунка мала можливість впродовж багатьох років вибудовувати журналістську кар'єру в Україні, та ще й в тандемі з багаторічним керівником інформагенції "Інтерфакс-Україна" Олександром Мартиненком. Хоча для того, аби з'ясувати, що вона поширює російські наративи, достатньо було б погуглити всього лише пару хвилин.

Також варто з'ясувати, як сталося, що саме ця людина змогла зробити цілу серію інтерв’ю з вищими державними чиновниками зеленої хвилі. Чому її охоче пускали у високі кабінети, і які прийоми в "обробці" високопосадовців дозволили їй залишатися бажаною гостею?

Отже, ця історія - не лише про затриману шпигунку, а й про системну сліпоту українського медіасередовища й політикуму. І з цим варто щось робити. Читайте докладно

"Учітеся, брати мої! Думайте, читайте", - казав Тарас Шевченко. І це справді добра порада для тих, хто хоче якомога довше, навіть у глибокій старості, зберігати ясний розум.

Це підтверджують нещодавні дослідження американських вчених: читання, письмо та вивчення однієї чи двох мов можуть знизити ризик розвитку деменції майже на 40%. Протягом восьми років вони спостерігали за майже двома тисячами людей, яким на час початку дослідження було близько 80 років. До кінця дослідження у понад 500 учасників розвинулася хвороба Альцгеймера, у більш ніж 700 були зафіксовані помірні когнітивні порушення (МСІ).

Однак погіршення когнітивного здоров'я в групі не були рівномірними. Люди, які упродовж усього свого життя вдавалися до активної інтелектуальної праці та інших важливих занять, як от відвідування музеїв та бібліотек, мали менший ризик когнітивних порушень порівняно з людьми, які не займалися інтелектуальними вправами.

"Це підтримує те, що ми вже знаємо про превентивні кроки, які люди можуть зробити, щоб зменшити свій ризик розвитку деменції", - каже Ізольда Редфорд, представниця Alzheimer’s Research UK.

Докладно про дослідження - з відсотками, а також з урахуванням віку, статі та матеріального забезпечення - читайте за посиланням

"Влада наживається на війні", "патріотів знищують в котлах", "Україна - під зовнішнім управлінням англосаксів і євреїв", "за українцями ведуть цифрове стеження, щоб продавати їхніх дітей на органи".

Це - проросійські наративи, які прозвучали лише на одному фейсбук-акаунті лише за один день. І це ще не все. Всього за той день було опубліковано 59 відео від цілого оркестру коментаторів - з наративами, спрямованими на те, щоб посіяти розпач, обурення і розбрат серед українців.

Об'єкт нашого нового дослідження - фейсбук-профіль такого собі Миколи Відлиги, буцімто військового, буцімто патріота, який "всупереч цензурі" поширює "правду" про події в Україні. Для дослідження контенту ми обрали звичайний будній день (19 вересня, п’ятниця, до "Міндічгейту" та інших гучних новин).

Чому буцімто? Бо цей акаунт анонімний, а на наше особисте повідомлення з питаннями про те, де він служив, які його погляди, які цінності, він і досі не відповів.

Таких анонімів в Україні - тьма. Працюють вони за дуже схожими схемами: поширюють проросійські наративи, і ніколи від слова ніколи не згадують про Росію та її відповідальність за війну.

У цьому проєкті ми показуємо, як під масками патріотів працюють дезінфохаби з сотнями тисяч підписників і конвеєром рілзів. Як ці хаби повторюють наративи, які, попри всю абсурдність, внаслідок частого повторення досягають аудиторії. Як використовують нейтральних коментаторів, аби переінакшити їхні тези та підкріпити ними пропаганду.

Читайте і дивіться

Якщо запитати киян, де, після всіх випробувань цієї зими, опинилася столична система опалення, мабуть, почуєш не дуже цензурну відповідь. Однак насправді вона там, де й була до початку російських ударів: у другому поколінні централізованого опалення.

Перше покоління - парове опалення - перестало існувати через великі незручності. Використання пари з температурою понад 200 °C для обігріву домівок у великих містах Європи та США (кінець 19 - початок 20 століття) було як мінімум небезпечним: будь-яка поломка труби могла привести до тяжких опіків користувачів та ремонтників.

Друге покоління сформувалося в 1950–1970-х роках. У нашому випадку це масова радянська забудова міст. Схема проста: гаряча вода температурою 120–150 °C рухається трубами до панельок. Ця система досі тримає на собі більшість українських міст.

Звісно, ця схема застаріла. Наприклад, у Скандинавії стандарт останніх десятиліть - третє покоління: працює з нижчими температурами теплоносія - 70–95 °C. Використовують добре ізольовані труби та індивідуальні (будинкові) теплові пункти, які дозволяють убезпечити будинок від проблем, що можуть виникнути на магістралі.

Є ще й четверте та п'яте покоління, які взагалі - щось космічне для нас, враховуючи сукупність наших проблем. Автор цієї статті описує, як працює кожне з поколінь. До цього він додає докладне пояснення про те, що таке індивідуальні теплові пункти і чому вони - перший крок у тому, щоб зробити обігрів багатоповерхівок більш стабільним і безпечним.

Також у статті мова про те, як від централізованої схеми опалення в містах можна перейти до більш гнучкої децентралізованої. Схоже, це саме той шлях, яким має йти Київ та інші українські міста, аби проблеми цієї зими більше не повторилися. Читайте, які переваги цього шляху і які труднощі можуть виникнути при його втіленні

У 2025 році українські сторінки у Facebook та Instagram витратили понад 33 млн грн на політичну та соціальну рекламу. Попри те, що загальні витрати дещо зменшились порівняно з минулим роком, окремі політики суттєво наростили бюджети на просування особистих сторінок. Наприклад, перший заступник мера Полтави Валерій Пархоменко витратив на рекламу близько 1,5 млн грн — у вісім разів більше, ніж у 2024-му.

Детальніше про витрати українських політиків на рекламу в соцмережах — у матеріалі Руху ЧЕСНО

"Копати від паркану до обіду". Такі дивовижні накази і досі практикуються в деяких армійських навчальних центрах. Наприклад, один із героїв цього матеріалу розповідає, як командир наказав рекрутам та військовим, які приїхали на навчання, зібрати недопалки на автостоянці. Деякі військові, які там були, вже побували на війні, багато бачили - тож тилового командира одразу послали.

Втім, не так важливо, куди військові спрямували того командира - важливіше, що такий тип взаємодії в НЦ досі наявний.

Натомість є умовно "приватні" навчальні центри - на кшталт тих, які створили наближені до армії волонтерські проєкти на кшталт Victory Drones. І це, як кажуть у нас в Одесі, дві великі різниці.

У нашому матеріалі розповідаємо, як працюють "державні" і "приватні" НЦ. Звісно, це суб’єктивні враження бійця, який побував і там, і там. Але з його розповіді стає зрозуміло, який досвід нам варто поширювати, а якого слід позбуватися

Уже понад тиждень у російському сегменті Телеграму стоїть виття і стенання: російська влада вирішила "прикрутити" месенджер для тамтешніх користувачів. Зараз його роботу уповільнили, надалі збираються зовсім заблокувати.

Окупанти нетямляться: як виявилося, цей месенджер дуже важливий для управління бойовими діями.

Саме так: поки Павло Дуров каже, що дії проти Телеграму є утисками свободи слова, військові РФ в барвах розписують, як користуються месенджером, аби вбивати українців. І як їм буде важко продовжувати це робити, якщо російська влада таки заблокує Телеграм.

Дотепер було вже чимало дискусій щодо того, варто чи ні "залишатися в Телеграмі". В нашій статті є дещо, що в цих дискусіях зазвичай не наділяли великою увагою. А саме: росіяни купують платну підписку Преміум, щоб передавати великі файли - наприклад, мапи місцевості, відео з мавіків, які полюють на українських військових та інші дані. Дуров на цьому непогано заробляє, з огляду на кількість військових РФ, які користуються Преміумом.

То може, Телеграм не такий уже й "інструмент свободи слова", а просто засіб для заробляння грошей? Грошей на крові українців - і в даному контексті це не є перебільшенням.

Непогано було б публічно, на міжнародному рівні поговорити про відповідальність Дурова за надання інформаційних послуг терористам. Давно пора.

У нашому матеріалі - не тільки про це, а й про інші небезпеки Телеграму. Читайте

"Майбутнього там нема. Тільки минуле лишилося".

Під час одного з робочих перельотів заступниця головного редактора Текстів Інна Гадзинська сиділа в літаку поруч із чоловіком. Виявилося - моряк, механік вантажного судна, після пересадки полетить у Мексику. А сам походить із села на Мелітопольщині. Він прожив разом з родиною в окупації рік, чекав контрнаступу, сподівався і вірив у швидке повернення села під український прапор. Але потім зрозумів: швидко це не буде. І через Росію виїхав з родиною у Польщу. Розповів, як велося його селу, яке дуже любить і за яким дуже сумує, під російською окупаційною владою.

"Я слухала його і раптом зрозуміла, що мій попутник описав якусь пекельну спіраль, яка затягує його рідне село, наче вир, кудись у страшне минуле: у голодні 1990-ті, у воєнні 1940-ві, криваві 1930-ті й врешті десь аж до більшовиків, із яких цей виток і почався", - розповіла Інна про почуте.

В цій розповіді - те, що болить багатьом українцям, яких росіяни вигнали з рідної землі, з їхніх домівок і "черешневого садка коло хати". Те, за що росіяни мусять відповісти.

Це абсолютно чудовий лонгрід, який на річницю війни варто прочитати всім, хто хоче зрозуміти: чому Росія воює, чому вона не може не воювати, чому війна та експансія є єдиним та незмінним смислом існування незалежно від того, під яким прапором існує Росія - імперським, радянським чи триколором.

Отже, відповіддю на запитання "Чому Росія воює" є її стратегічна культура. Їй важко дати визначення одним реченням. Натомість прочитайте, як це роблять "класики": від західних аналітиків та вчених минулого століття - до сучасних, в тому числі й українських. Розділ про стратегічну культуру пояснює також і те, чому Росія не може не воювати.

Наступний розділ - про інструменти війни - докладно пояснює, що робить Росія в царині когнітивної війни, і чому вона в ній така ефективна. Він відповідає на запитання "Як саме вони зламують нашу здатність мислити та чинити опір?"

І нарешті, фінальні висновки - про точки зламу системи. "Державна шизофренія робить апарат дедалі менш стабільним, оскільки спроба поєднати холодний розрахунок із фанатичним прагненням руйнації позбавляє систему єдиного вектора розвитку". Є й про інші слабкості та парадокси ретельно вибудуваної системи когнітивної війни, якими можуть скористатися Україна і Захід.

Ми гарантуємо, що ви витратите на цей матеріал чимало часу. Ми гарантуємо, що ті, хто дочитає до кінця, отримають чимало задоволення - і чимало нових знань. Приємного читання

На початку цього матеріалу вас зустріне інфографіка, більше схожа на арт: ніби сірий безпросвітний дощ за вікном, який, якщо дивитися зліва направо, стає дедалі чорнішим. Якщо натиснути на відтворення звуку на цій інфографіці, ви почуєте звуки шахедів і роботу ППО.

Це не дощ: це кількість повітряних тривог в Україні від початку повномасштабного вторгнення РФ до кінця січня-2026. Чим насиченіший колір на графіку, тим в більшій кількості областей було оголошено тривогу в кожен конкретний день.

Сьогодні - перший день п'ятого року великої війни. Давайте подивимось на інфографіку, яка відтворює деякі найважливіші її цифри.

74 768 повітряних тривог, еволюція атак дронів і ракет, ефективність ППО, зміна втрат техніки РФ, темпи окупації та оцінки втрат росіян станом. Усе - в тексті і на графіках. Читайте і дивіться