​Понад 100 тисяч проваджень за "найпопулярнішою" корупційною статтею 191 - саме стільки в Україні відкрили з 2013 року. Але скільки людей зрештою сіло за грати? Менше одного відсотка: 578 осіб.

Ця прірва між кількістю зареєстрованих справ і реальними вироками - системна проблема і системне явище для більшості корупційних статей.

Ми проаналізували, на яких етапах "губляться" кримінальні провадження за корупцію, чому корупціонерів найвищого рівня садять за грати найрідше, і чому ця система працює саме так.

Дивіться в нашому новому відео

А наш матеріал з журналістики даних читайте за цим посиланням

Людський мозок у своєму розвитку проходить п'ять основних фаз. Між ними є чотири "точки перелому", коли організація мозку переходить на нову траєкторію розвитку — приблизно у 9, 32, 66 та 83 роки.

Це виявили вчені, досліджуючи розвиток нейронної мережі людини від віку немовляти і до глибокої старості.

Дитячий період розвитку триває від народження приблизно до дев’яти років, після чого настає підліткова фаза — у середньому до 32 років.

Повністю дорослим мозок стає у 30+. Від цього віку нейронні мережі переходять у "дорослий режим" — найтривалішу епоху, що триває понад три десятиліття. Третя точка перелому, близько 66 років, позначає початок фази "раннього старіння" структури мозку. Нарешті, приблизно у 83 роки формується архітектура "пізнього старіння".

Науковці докладно розповіли, як відбуваються ці зміни і що вони означають для людини. Читайте за посиланням

Станом натепер схоже, що вибори в Україні найближчим часом не передбачаються. Події змінюються стрімко, щось прогнозувати важко. Втім, можна говорити про певне уявне майбутнє.

Отож - що, якби вибори стали можливими? Хто був би головним конкурентом чинного президента?

Рейтинги показують один можливий варіант, і ви всі його знаєте. Це Залужний.

Ми не знаємо, чи готується ексголовком до виборів і чи бере до уваги рейтинги, які віщують йому перемогу. Зрештою, рейтинги - це тільки можливість, а від можливості до результату дуже далеко.

Результат значною мірою залежатиме від того, як організована виборча кампанія і чи зможуть кандидати проконтролювати підрахунок голосів. Останнє для України завжди було дуже актуальним.

У нашому матеріалі - про головні ресурси, які потрібні для перемоги на виборах. В сухому залишку вони такі самі, як і на війні: час, люди, гроші. У п'яти пунктах ми пояснюємо, як це працює під час виборів і чим, окрім рейтингу, має володіти будь-який кандидат, який хоче здобути перемогу

"Після цього я почуваюся так, ніби мені завдали удару, який збиває з ніг. Яка нелюдська жорстокість! Як таке може відбуватися — зараз, в наші дні!" — "Але невже ти не знала, що саме так все і буде? Вони завжди так роблять".

Така розмова після подій в Бучі була у мене з другом, з яким ми напередодні вторгнення багато говорили про те, коли саме воно розпочнеться і яким буде. Після цієї розмови я згадала історії своїх предків та репресій в інших родинах — і мені стало соромно за свою наївність.

Так, нелюдська жорстокість, нічим не обумовлені вбивства та знущання — саме те, що росіяни роблять завжди під час війни. І не тільки.

"Російські звірства не є випадковими або справою рук окремих злочинців чи навіть окремих підрозділів; вони є невіддільною частиною того, як Росія воює і завжди воювала. З усвідомленням цього стає зрозуміліше, чому російські солдати грабували і тероризували майже кожне українське місто і село, яке вони коли-небудь захоплювали, вбиваючи чоловіків, ґвалтуючи жінок і викрадаючи дітей", — каже провідний британський історик Ентоні Бівор.

У 1990-х, поїхавши до Росії готувати свою книжку про історію битви за Сталінград, Бівор чимало довідався про цю жорстокість та її ключові причини. Він говорить про "теорію ланцюгового гноблення", яка пояснює російську схильність до звірств.

Бівор пояснює для The Telegraph, як відлуння минулого втілюється сьогодні, і як далеко може зайти Путін, якщо його не зупинити. Читайте

"Я вирішила не бути жертвою, а стати хижаком". Так каже 35-річна Дарія, яка очолює повністю жіночий дроновий екіпаж, який воює на Запоріжжі. "Я знаю: ми не виграємо цю війну без жінок", – додає вона.

До повномасштабного вторгнення Дарія працювала маркетологом дитячих товарів. 24 лютого 2022 року прийшла до військкомату в Києві. На той час вона, випускниця волонтерського курсу снайперів, добре володіла автоматичною зброєю, пройшла навчання з надання першої допомоги та тактики ведення бою. Однак на початках її могли взяти лише як медика: жінки, як їй чітко дали зрозуміти, не розглядалися для жодних інших бойових посад.

Майже рік Дарія шукала свій шлях у війську. Схожим чином діяли інші жінки, які зараз служать в її підпорядкуванні. Олександра, Тетяна, Вікторія та Марина зрештою знайшли своє покликання у різних дронових екіпажах. Командир підрозділу "Тайфун" Національної гвардії Михайло Кмитюк, в якому на початку цього року служила Дарія, зрозумів, що не всі талановиті молоді жінки в його підрозділі почуваються впевнено і розкривають свій потенціал. І тоді він запропонував Гілці – такий позивний у Дарії – зібрати екіпаж з жінок і очолити його.

Що з цього вийшло – читайте в репортажі і дивіться добірку фото

"Поки я під час відключення світла спускала дитячий візочок із п’ятого поверху, було відчуття, ніби народжую вдруге".

Так каже киянка Тетяна, якій потрібно було відвести до лікаря півторарічного сина. Світла не було, ліфт не працював, чоловік був на роботі - і жінці довелося самотужки тягти важкий візочок по сходах.

Тетяна не одна, кому непереливки під час відключень. Маломобільні люди, які живуть на верхніх поверхах багатоповерхівок, стикаються з численними проблемами.

Хтось із них каже - зараз легше, ніж у 2022-му. Адже майже в усіх є павербанки, зарядні станції, освітлювальні прилади і газові плитки для приготування їжі в будинках, де все на електриці. Втім, для переважної більшості таких людей під час відключень квартири перетворюються на пастки.

Ми зібрали їхні історії. Що можна вдіяти, коли ворог не зупиняє обстрілів, і відключення тривають? Як дають собі раду маломобільні люди, і хто їм допомагає? Читайте в нашому матеріалі

Залізниця - давня, бажана ціль для російських окупантів. Шовіністичне z-суспільство шаленіє в коментарях будь-якого пропагандистського каналу: українську залізничну мережу і весь рухомий склад необхідно зруйнувати - і зробити це треба було ще на початку війни!

В цьому нема нічого дивного: ворог усвідомлює, що саме залізниця дає змогу швидко перекидати великі зʼєднання з усією їхньою технікою, боєприпасами і людьми на великі відстані й швидко підвозити все необхідне фронту.

Вони хотіли б залишити всю Україну без залізниці - але не можуть. Тож знищують те, що чого здатні дотягнутися. Як завжди, Росія міксує цілі — паралельно з військовими бʼє й суто по цивільних.

Ми проаналізували удари по Укрзалізниці в серпні - листопаді 2025 року. Вибивають усе - від депо до локомотивів. Дані неповні, тож ми змогли відтворити лише приблизну картину. Читайте і дивіться на мапі.

P.S. Хибно було б думати, що Україна не в змозі нічим на це відповісти. У цю гру, звісно ж, можна грати удвох. Про це - в кінці нашого матеріалу

"Світ може піти хибним шляхом у такі переломні моменти".

Президент Фінляндії Александр Стубб у великій статті для Foreign Affairs пише про те, як він, будучи юнаком, після падіння Берлінської стіни повірив, що скоро настане тріумф лібералізму. "І я був далеко не єдиним", - каже він. "Але це майбутнє так і не настало".

Ціла низка подій, кульмінацією яких стала агресія Росії проти України та найбільша війна в Європі з часів Другої світової, показала: почалася руйнація того світу, який десятиліттями дарував мільйонам людей передбачуване життя. Тепер буде формуватися новий порядок.

Яким він буде, і хто відповідальний за його створення? Є три сценарії, за якими все може піти: стагнація нинішнього стану; погіршення і хаос; або - встановлення нових правил, які створюють баланс для країн планети. Також Стубб говорить про три стовпи, на яких базується зовнішня політика: цінності, інтереси та сила. Від багатьох країн світу сьогодні залежить, чи не випадуть цінності з цієї формули.

"Те, як ми нестимемо цей тягар, має значення. Це наш останній шанс", - підсумовує президент Фінляндії.

Читайте його цікавий і ґрунтовний матеріал

Масовані обстріли, які чергуються з локальними ударами - уже багато тижнів поспіль ворог намагається вибити українську енергетику.

Як свідчать дані, зібрані нами зі СвітлоБот, тривалі знеструмлення охопили всю країну аж до Чернівців. Найраніше почалося в Чернігові: величезний дефіцит електроенергії почався там ще у жовтні, коли росіяни дронами буквально знесли всю енергетику міста.

По всій країні графіки знеструмлень були запроваджені після 8-9 листопада, коли росіяни завдали ракетних і дронових ударів по Трипільській ТЕС, Кременчуцькій ГЕС та електростанціях в чотирьох областях, а головне - по підстанціях, які з’єднують із мережею Рівненську та Хмельницьку АЕС. Під час наступного удару до цих двох АЕС додалася Південноукраїнська, де внаслідок удару був втрачений зв’язок із однією із високовольтних ліній електропередачі.

Ми створили інфографіку, на якій видно, як поширювалися знеструмлення в жовтні-листопаді. На графіку немає Сум і Харкова, які теж потерпають без світла, але в цих містах немає СвітлоБота.

Сумно, але є й "світлі плями": після кожного прильоту робота енергомережі щоразу поступово відновлюється. Можна тільки захоплюватися незламністю і працездатністю українських енергетиків, які ремонтують інфраструктуру. А от щодо роботи цивільної та військової влади такого схвалення немає. Чому - розповідаємо в нашому матеріалі

Наш співрозмовник, герой цієї статті, просуває неоднозначну позицію, з якою, імовірно, сперечатимуться. Чи потрібно утримувати бійців на спостережних пунктах, розташованих на відстані від основних позицій? Наш співрозмовник каже - ні.

Щоб дістатися до таких СП, потрібно подолати кілометри, часто - з гарною видимістю для дронів, які літають угорі. Потім солдати проводять у норах тижні й місяці, постачання для них ускладнене, вивозити поранених важко й небезпечно. Крім того, під час своїх "просочувань" росіяни просто обходять СП, і тоді наші бійці опиняються в тилу ворога, їх просто захоплюють.

А все, що вони можуть робити, перебуваючи на СП - це сидіти в "норі" і ховатись. Бо якщо росіяни їх засічуть - одразу знищать. Максимум користі від них: повідомлять по рації "чую постріли десь праворуч".

У сучасній війні дві-три людини, які сидять далеко в норі, не можуть нічого контролювати, крім входу в цю нору, вважає наш співбесідник. Ці "еспешки" існують лише для самозаспокоєння "старих" генералів: мовляв, якщо там наші солдати, ми контролюємо цю територію.

Окей, якщо ми не будемо висувати людей на "еспешки" - що натомість? "Практика показує, що просування ворога немає там, де не бракує засобів: дронів, снарядів, мінування", - пояснює військовий. Він розповідає, що його бригада здійснила якісні зміни і зараз тримає ділянку фронту майже без прямого ризику для піхоти. Як це вдається - розповідаємо

"Усі поїхали - і я поїхав..." Приблизно така мотивація в одного з юнаків, яких ми зустріли в Центрі для біженців у Мюнхені. Ми поїхали туди після появи в інтернеті фотографій черг із буцімто українських юнаків, які звертаються до центрів біженців у Німеччині.

Черг ми не застали, але з кількома юнаками, які нещодавно прибули до Мюнхена, познайомились.

Деякі з них приїздять зі своїми сім'ями - мамами, сестрами, братами. Інші виїздять з України групами по 4-5 осіб. Хтось їде наодинці. Багато таких, які виїздять разом зі своїми дівчатами.

Хтось не бачить перспектив в Україні і планує залишатись у Німеччині. Інші хочуть знайти роботу, "пересидіти" небезпеку, а потім повернутись додому. В усіх різні мотивації, різні погляди і на Німеччину, і на Україну.

Загалом з нашим кореспондентом спілкувалися досить охоче. Що розповіли - читайте в репортажі

Це історія про зниклого хлопчика. Коли почалося російське повномасштабне вторгнення, Остап Тополін (ім'я змінене) був ще зовсім малим - у 2021-му він пішов до школи в рідних Олешках. Це був останній рік, коли він навчався українською.

У наступні кілька років Росія забрала у цього малюка все. Хлопчика виховував батько - мама раніше трагічно загинула. Василь Тополін жив з того, що вирощував на власному обійсті овочі, квіти і зелень на продаж. Після того, як росіяни відступили з Херсона, город, з якого жила сім'я, перетворився на лінію фронту.

Василь вирішив виїжджати. Він погодився на "заманливу" пропозицію росіян - йому запропонували сертифікат на житло в Росії. Так Василь і Остап опинилися в Нижньому Тагілі. Їхній будинок в Олешках згодом зруйнували обстрілами, а потім, після підриву росіянами Каховської дамби, руїни змило водою. Замість живописного будиночка в південних, теплих Олешках сім'я тепер оселилася в маленькій квартирці. В облупленій чотириповерхівці на околиці північного індустріального міста, де взимку нерідко мінус 20 морозу.

Де працював Василь у Нижньому Тагілі - не дуже ясно. Тут, на півночі, його вміння вирощувати городину навряд чи стало б у пригоді. Відомо, що 10 грудня 2023 року Василь пішов з дому, а через кілька днів його знайшли мертвим у лісі неподалік від його нового помешкання. Причин смерті російська влада не повідомляє.

Так Остап опинився у сиротинці. Там його взялися активно "перепрошивати", прищеплюючи російську свідомість. Дані Остапа з'явилися на російському сайті з усиновлення. З 2024 року сліди українського хлопчика в Росії губляться: куди він подівся, натепер невідомо.

Ми розповідаємо про Остапа у великому проєкті з журналістики даних: там є відео, мапи, ілюстрації, посилання на офіційні дані. Ми також ставимо питання про його подальшу долю, про те, чи можна повернути Остапа та інших дітей, які втратили найрідніших людей і були вивезені на територію Росії. І про те, якою є відповідальність за такі дії з боку окупаційної влади. Читайте і дивіться

"Росія настільки сильна та об’єднана, що може вести війну ще десятиліття". "Росія настільки ослабла, що колапс дуже близько".

Це — два наративи щодо РФ, які превалюють у західних колах. Обидва ці наративи хибні.

Про це пише Любов Цибульська, експертка зі стратегічних комунікацій та фахівчиня з питань гібридних загроз в Україні. Її команда уже 3,5 роки робить аналіз настроїв в російських регіонах та серед російських військових на замовлення наших Сил оборони.

"Правда в тому, що Росія стабільно виснажується війною — як економічно, так і людським ресурсом. Але ця агонія, з досі неповними санкціями та новими партнерствами у вигляді Індії та Китаю, може тривати ще певний час, поки не почнеться зворотний відлік", — пише Цибульська.

"Насправді російська система тримається разом завдяки інерції, а не впевненості. І ніде ця крихкість не проявляється чіткіше, ніж усередині російської армії", — зазначає експертка.

У її звіті багато цікавого про те, наскільки виснажені російські військові, і як вони прагнуть якомога швидшого закінчення війни, але при цьому певні, що це зробить Трамп, а не Путін. Також про те, як російська економіка руйнується, ніби пазл, з якого випадають все нові й нові сегменти.

Читайте пряму мову

Коли військовий повертається додому з фронту, його родичі і друзі, дружини та чоловіки, діти, батьки, знайомі та сусіди часто очікують, що це буде "радісна зустріч, бо ж тепер усе позаду". На практиці цієї радісної зустрічі здебільшого не буває.

Натомість є труднощі. Ветеранам буває важко повернутися в родину, побут, віднайти себе в цивільній роботі, вирішити медичні проблеми та пройти усю необхідну після демобілізації паперову тяганину. Про психологічні проблеми теж вже сказано багато. Віднедавна почали говорити й писати про те, що не тільки самі ветерани, а й їхні родини стикаються з труднощами, пов'язаними з реінтеграцією військового.

Саме про це мова у цій статті. З чим стикаються не тільки самі ветерани, а й їхні родини, і за яких умов досвід реінтеграції до цивільного життя буває найбільш успішним?

Авторка дослідження опитала вісьмох учасників із різних областей України в період із вересня по листопад 2024 року. У дослідженні взяли участь дві подружні пари (одна з дітьми, друга без дітей), а також двоє матерів і їхні діти-ветерани. Читайте, про що вона дізналася.

Публікацію створено Texty.org.ua  за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції

Діана Панченко, Анатолій Шарій, Ігор Гужва - усі ці любителі Росії чомусь не поспішають жити на її території. Не їздять на курорти Забайкалля, і не викликає у них жодного туристичного або журналістського інтересу ані Магадан, ані Воркута.

Натомість гроші, отримані за дифірамби Росії, Путіну та Кремлю, охоче витрачають у Дубаї, витріщаються на ренесансні картини в музеях Відня, осягають "три стадії духа" на альпійських ретритах.

Окрім уже згаданих персонажів, у нашому сьогоднішньому матеріалі - про те, як влаштувалися за кордоном Олеся Медведєва, Антоніна Бєлоглазова та донька Андрія Деркача, любителька олів'є Тетяна Терехова.

В Україні за багатьма з цих персонажів плаче тюрма. І є за що: наприклад, за державну зраду. Однак у Віднях і Дубаях вони пишуть листи до урядів про те, що вони - бідолашні жертви, яких утискають за їхню політичну або громадянську позицію.

Хуцпа як вона є.

Докладно - в нашому матеріалі

За останній рік у використанні наземних роботів на фронті стався технологічний прорив. Як жартують самі оператори НРК, це можна порівняти з переходом від кнопкового телефона до смартфона.

А доти - було "багато скепсису і дивних запитань", каже наш співрозмовник Математик, який керує підрозділом НРК. Адже звичайна техніка все ще могла під'їхати близько до лінії фронту - не так, як тепер, коли панує кіл-зона - тож було чимало сумнівів у потрібності НРК. Крім того, не було розуміння, як у робота працюватиме зв’язок, що із захистом від ураження тощо.

Головне завдання цих роботів - логістика та евакуація. "Є бойові модулі, кулемети, гранатомети, мінувальники, розмінувальники та інші засоби. Насправді це все круто. Це все треба розвивати. Але 95 відсотків - це логістика", - каже Математик. І пояснює, що якби за допомогою НРК покрили логістику й евакуацію хоча б наполовину, нашим Силам оборони по всій лінії зіткнення було б легше в рази.

У цій статті - класний фоторепортаж, який показує велику різноманітність НРК. А також відповіді на питання, як із кадрами для роботи з НРК, в чому специфіка управління ними, як навчитись. І, звісно, якою є наша перевага в застосуванні НРК, і як розвивається ситуація у ворога. Читайте і дивіться

Це такий матеріал, від якого часом посміхнешся, а часом стане сумно. Про Одесу - місто, за яке минулого тижня вболівала вся Україна.

"Одеса. Графік світла: схІд - 07:34, захІд - 16:10". Це - один із мемів, яким одесити відповідають на російську атаку, внаслідок якої місто залишилося без електрики. На фото - сонце над морем.

"В Одесі здаються тільки квартири!" - інший хіт цих важких днів. Одесити зберігають оптимізм та почуття гумору. На другий день після атаки, 13 грудня, місто залишається без електрики й води. Але вимкнути сонце росіяни не здатні. Тож багато сімей ідуть гуляти до моря - з дітьми, собаками, їжею, термосами. На щастя, природний газ у будинках і не зникав.

Одеса - це завжди багато позитиву, чого не скажеш про місцеву владу. Містяни певні: начальник Одеської МВА Сергій Лисак у місті тимчасово. Він хоче гарних результатів напоказ, а не відповідальності. У деяких районах ситуація зараз краща, деякі й досі потерпають, та тим часом на селищі Котовського замінюють бордюри, а в центрі висаджують дерева. Кажуть, комунальники так "салютують" новому очільникові МВА, який полюбляє бачити бюджетників за роботою в суботу.

Як жила Одеса в ці дні, як жартувала, рятувала, згадувала тяжчі часи - читайте в репортажі

"Чорноморський флот перебуває на остаточному шляху занепаду. Росіяни більше не здатні захистити свої найцінніші активи навіть у найбезпечнішому порту - від морських сил, які взагалі не мають екіпажних кораблів".

Так характеризує становище ЧФ РФ відомий історик та дослідник війни Філліпс О'Браєн. У своєму свіжому тижневому огляді робить акцент на успішних діях України на морі не тільки проти російського військового флоту, а й проти торгового.

Що стосується військового флоту - тут О'Браєн згадує про те, як Україні вдалося загнати його в Новоросійськ, ізолювати і змусити там відсиджуватися. Але навіть відсидітися не завжди виходить: атака на російський підводний човен українським безпілотником в захищеній гавані Новоросійська показує, що тут теж запахло смаленим.

Як приклад вдалої операції проти торгового флоту аналітик наводить атаку проти танкера Qendil у Середземному морі. Він пояснює, що вона важлива з кількох причин і свідчить про те, що перші удари по танкерах були не попередженням, а стартом великої кампанії.

Чому війна на морі має значення, і чому Україна, схоже, тримає на прицілі Ахіллесову п'яту Росії - читайте в нашому перекладі

У "ТЕКСТІВ" тривають різдвяно-новорічні канікули, але хотілося б сказати щось за підсумками цього року. І щоб не про політику і не про війну. Тож сьогодні розкажемо про українські стрічки, які цього року найбільше дивилися на Netflix (ці фільми доступні на платформі в Україні).

Слід зазначити, що цьогоріч до топів українського Netflix потрапило лише 10 вітчизняних фільмів - на 12 менше, ніж торік. Однак дивилися їх значно довше.

Цілих 13 тижнів у топі пробула легка комедія "Відпустка наосліп" - про надокучливу шефиню київського підприємства, яку втомлений від неї колектив відправляє відпочивати в Карпатах. У подорожі на неї чекає безліч сюрпризів.

Це не єдина комедія, яку охоче дивилися - на другому місці за тривалістю переглядів опинилася стрічка "Песики" з Лесею Нікітюк. А ще в десятці кіно про попутників у поїзді, які зазнають трансформації за одну ніч, про радянську каральну психіатрію, про волонтера, який вивозив людей з Бучі, і навіть фільм жахів про бункер на дні Каховського водосховища.

Словом, є що подивитись. І не тільки на Netflix - є варті уваги фільми, які платформа не купила. Наприклад, супер-популярний "Ти - космос". У нашій добірці розповідаємо про кіно цього року, варте перегляду.

Читайте і дивіться.

А ми почуємося вже невдовзі. Гарних і тихих свят!

Десять мільйонів років тому люди - вірніше, наші предки - дізналися, який на смак алкоголь. І їм сподобалося. Відтоді триває "роман" людства зі спиртними напоями - однак останнім часом споживання досягло піка й пішло на спад. Чому так відбувається, досліджує The Economist.

У цій статті - про "гіпотезу п’яної мавпи", спільного предка людей, шимпанзе та горил. Цей предок набув мутації, яка дала змогу ефективніше виводити етанол із тіла. Одночасно змінювалося середовище проживання: тропічні ліси занепадали, 90% людиноподібних мавп вимерли, а вижили лише ті, які спустилися з дерев і почали збирати плоди на землі. Вони знайшли фрукти, які почали бродити, із вмістом алкоголю не більш як 5%. Так почалася ця хмільна історія.

Чому алкоголь, який по суті є отрутою для багатьох тварин, "прижився", видозмінився і став таким популярним? Завдяки соціалізації. Він допомагав поєднуватися різним спільнотам, які без нього могли почувати одне до одного лише страх і ворожість. У статті пояснюють хімічну дію алкоголю і те, як вона здатна змінювати стосунки між людьми та спільнотами.

А що з алкоголем зараз? Його набагато легше дістати, ніж тоді, коли нашим предкам доводилося шукати гнилі ягоди. Але багатьом вже не хочеться, і вони шукають щось натомість: з такою самою дією, але без шкоди для здоров'я. Докладно - у нашому перекладі