"Копати від паркану до обіду". Такі дивовижні накази і досі практикуються в деяких армійських навчальних центрах. Наприклад, один із героїв цього матеріалу розповідає, як командир наказав рекрутам та військовим, які приїхали на навчання, зібрати недопалки на автостоянці. Деякі військові, які там були, вже побували на війні, багато бачили - тож тилового командира одразу послали.

Втім, не так важливо, куди військові спрямували того командира - важливіше, що такий тип взаємодії в НЦ досі наявний.

Натомість є умовно "приватні" навчальні центри - на кшталт тих, які створили наближені до армії волонтерські проєкти на кшталт Victory Drones. І це, як кажуть у нас в Одесі, дві великі різниці.

У нашому матеріалі розповідаємо, як працюють "державні" і "приватні" НЦ. Звісно, це суб’єктивні враження бійця, який побував і там, і там. Але з його розповіді стає зрозуміло, який досвід нам варто поширювати, а якого слід позбуватися

Уже понад тиждень у російському сегменті Телеграму стоїть виття і стенання: російська влада вирішила "прикрутити" месенджер для тамтешніх користувачів. Зараз його роботу уповільнили, надалі збираються зовсім заблокувати.

Окупанти нетямляться: як виявилося, цей месенджер дуже важливий для управління бойовими діями.

Саме так: поки Павло Дуров каже, що дії проти Телеграму є утисками свободи слова, військові РФ в барвах розписують, як користуються месенджером, аби вбивати українців. І як їм буде важко продовжувати це робити, якщо російська влада таки заблокує Телеграм.

Дотепер було вже чимало дискусій щодо того, варто чи ні "залишатися в Телеграмі". В нашій статті є дещо, що в цих дискусіях зазвичай не наділяли великою увагою. А саме: росіяни купують платну підписку Преміум, щоб передавати великі файли - наприклад, мапи місцевості, відео з мавіків, які полюють на українських військових та інші дані. Дуров на цьому непогано заробляє, з огляду на кількість військових РФ, які користуються Преміумом.

То може, Телеграм не такий уже й "інструмент свободи слова", а просто засіб для заробляння грошей? Грошей на крові українців - і в даному контексті це не є перебільшенням.

Непогано було б публічно, на міжнародному рівні поговорити про відповідальність Дурова за надання інформаційних послуг терористам. Давно пора.

У нашому матеріалі - не тільки про це, а й про інші небезпеки Телеграму. Читайте

"Майбутнього там нема. Тільки минуле лишилося".

Під час одного з робочих перельотів заступниця головного редактора Текстів Інна Гадзинська сиділа в літаку поруч із чоловіком. Виявилося - моряк, механік вантажного судна, після пересадки полетить у Мексику. А сам походить із села на Мелітопольщині. Він прожив разом з родиною в окупації рік, чекав контрнаступу, сподівався і вірив у швидке повернення села під український прапор. Але потім зрозумів: швидко це не буде. І через Росію виїхав з родиною у Польщу. Розповів, як велося його селу, яке дуже любить і за яким дуже сумує, під російською окупаційною владою.

"Я слухала його і раптом зрозуміла, що мій попутник описав якусь пекельну спіраль, яка затягує його рідне село, наче вир, кудись у страшне минуле: у голодні 1990-ті, у воєнні 1940-ві, криваві 1930-ті й врешті десь аж до більшовиків, із яких цей виток і почався", - розповіла Інна про почуте.

В цій розповіді - те, що болить багатьом українцям, яких росіяни вигнали з рідної землі, з їхніх домівок і "черешневого садка коло хати". Те, за що росіяни мусять відповісти.

Це абсолютно чудовий лонгрід, який на річницю війни варто прочитати всім, хто хоче зрозуміти: чому Росія воює, чому вона не може не воювати, чому війна та експансія є єдиним та незмінним смислом існування незалежно від того, під яким прапором існує Росія - імперським, радянським чи триколором.

Отже, відповіддю на запитання "Чому Росія воює" є її стратегічна культура. Їй важко дати визначення одним реченням. Натомість прочитайте, як це роблять "класики": від західних аналітиків та вчених минулого століття - до сучасних, в тому числі й українських. Розділ про стратегічну культуру пояснює також і те, чому Росія не може не воювати.

Наступний розділ - про інструменти війни - докладно пояснює, що робить Росія в царині когнітивної війни, і чому вона в ній така ефективна. Він відповідає на запитання "Як саме вони зламують нашу здатність мислити та чинити опір?"

І нарешті, фінальні висновки - про точки зламу системи. "Державна шизофренія робить апарат дедалі менш стабільним, оскільки спроба поєднати холодний розрахунок із фанатичним прагненням руйнації позбавляє систему єдиного вектора розвитку". Є й про інші слабкості та парадокси ретельно вибудуваної системи когнітивної війни, якими можуть скористатися Україна і Захід.

Ми гарантуємо, що ви витратите на цей матеріал чимало часу. Ми гарантуємо, що ті, хто дочитає до кінця, отримають чимало задоволення - і чимало нових знань. Приємного читання

На початку цього матеріалу вас зустріне інфографіка, більше схожа на арт: ніби сірий безпросвітний дощ за вікном, який, якщо дивитися зліва направо, стає дедалі чорнішим. Якщо натиснути на відтворення звуку на цій інфографіці, ви почуєте звуки шахедів і роботу ППО.

Це не дощ: це кількість повітряних тривог в Україні від початку повномасштабного вторгнення РФ до кінця січня-2026. Чим насиченіший колір на графіку, тим в більшій кількості областей було оголошено тривогу в кожен конкретний день.

Сьогодні - перший день п'ятого року великої війни. Давайте подивимось на інфографіку, яка відтворює деякі найважливіші її цифри.

74 768 повітряних тривог, еволюція атак дронів і ракет, ефективність ППО, зміна втрат техніки РФ, темпи окупації та оцінки втрат росіян станом. Усе - в тексті і на графіках. Читайте і дивіться

Тепер, коли кілька днів поспіль на вулиці плюсова температура, і тануть масиви льоду та снігу, і все частіше визирає тепле сонечко, всі труднощі цієї зими відступають у минуле. Вона, ця зима, точно залишиться в історії. Як спогад про терор проти цивільного населення, терор, за який будь-яке покарання буде замалим. І як спогад про стійкість людей, українців, яким вдалося витримати в дуже важких умовах.

Холод, темрява, відсутність опалення, відсутність гарячої води. Каналізаційні мережі, що замерзають, труби, що рвуться. Майстри, які намагаються всюди встигнути, та заледве встигають. І удари, які повторюються знову і знову, цілячись в те, що залишилося у людей - надію.

Таке багатьох може зламати. Але не киян. В нашому матеріалі "Хроніки київського колапсу" багато людського тепла, багато світла, хоч обставини дійсності зовсім протилежні. Ми зібрали історії киян, які залишилися без тепла і світла у 20-градусні морози. Ці історії багато розкажуть про те, які ми, хто ми. Про те, чому Україна вистоїть, а удари Росії не зможуть досягти своєї мети.

Одна з киянок пише: "Є такий термін - "боротьба за живучість корабля". Коли корабель пошкоджений, але команда бореться за те, щоби він залишився на плаву. Попри все".

Почитайте ці історії. Вони чудові

Texty.org.ua оголошують набір другої когорти учасників програми “Робота з даними для місцевих розслідувань”.

Поглиблені практичні воркшопи для роботи над розслідуваннями на базі місцевих даних. Дводенний тренінг у Львові, підтримка протягом двох місяців, а ще — можливість перемогти у конкурсі та отримати стипендію в еквіваленті 300 євро.

Texty.org.ua запрошують долучитися до розширеної навчальної програми “Робота з даними для місцевих розслідувань”. Запрошуємо журналістів та громадських активістів, які уже працюють над аналізом місцевих даних і хочуть покращити свої вміння.

У фокусі програми — сфера аналізу видатків місцевих бюджетів, використання коштів на відновлення, інфраструктуру та інших питань місцевого розвитку.

Окрім основного очного тренінгу будуть доступні також онлайн-воркшопи по інструментах роботи з даними і картами.

Складовою курсу також є навчання основам журналістики даних та візуалізації даних, які дозволять журналістам у зрозумілій і доступній формі подавати результати власних розслідувань.

Ми очікуємо залучити більше 20-ти учасників. Відбір учасників програми буде здійснюватися за вказаними нижче критеріями.

Для журналістів:
досвід в журналістиці: регулярна співпраця з місцевою/регіональною редакцією або підтверджені публікації у місцевих виданнях для журналістів-фрілансерів;
зрозуміла персональна (професійна) мотивація або інституційна зацікавленість редакції;
базові знання про відкриті дані, зокрема місцевого рівня;

Для громадських діячів/аналітиків ГО:
участь у місцевих громадських ініціативах;
досвід співпраці з медіа/журналістами (спільні розслідування, консультування, надання даних тощо);
продемонстрований досвід у сфері аналізу місцевих процесів (аналіз бюджетів, використання коштів на відновлення, інфраструктурні проєкти, адвокація змін тощо).

Форма заявки на участь: https://forms.gle/PcGUh2C2MbaoQXRs7
Підтвердження участі будуть надсилатися відібраним учасникам поступово, протягом періоду збору заявок, але не пізніше 11 березня. Заохочуємо подавати заявки завчасно.

Графік навчання:
19 і 20 березня 2026 — тренінг у Львові;


березень-травень — менторський супровід: групові онлайн-зустрічі, індивідуальні консультації, робота над проектами публікацій, стипендії на конкурсних засадах.

Довідково: В рамках першого набору у листопаді 2025 року до програми долучилися 16 журналістів, четверо з яких є претендентами на стипендію. Оголошення перших стипендіатів відбудеться під час тренінгу у Львові (березень 2026). Відбір стипендіатів для другої когорти пройде у травні 2026 року.

Участь у програмі безкоштовна. Організатори забезпечують учасникам перебування у Львові протягом 2 діб та компенсують вартість проїзду по Україні.

Програма реалізується Texty.org.ua в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії

На тлі закінчення четвертого року війни прозвучало стільки захоплених відгуків про "Україну, яка все ще бореться" - що виникає враження, ніби ми вже перемогли. Насправді ні, і шкідливо було б викреслити думку, що ми вже ніколи не зазнаємо поразки. Бо дуже навіть можемо. Особливо, якщо в деяких моментах все піде так, як іде зараз.

У нашому свіжому редакційному матеріалі про війну на виснаження йдеться про те, що головний принцип цієї війни простий: хто встоїть останнім, той переміг. Із цього випливає єдина стратегічна формула: зменшувати власні втрати і швидко відновлюватися після них, одночасно збільшуючи втрати ворога.

Системно проблема розкладається на три взаємопов’язані блоки: особовий склад і відновлення підрозділів, організаційна адаптивність та промислово-логістична база. Вони не існують окремо, провал у будь-якому з них каскадно руйнує решту.

Але в кожному з цих блоків, хоч і є деякі здобутки, у нас є й дуже помітні провали. Про них, про те, що зробити, аби в кожному з цих блоків усе працювало краще, і як варто змінювати свій підхід прямо зараз, щоб не зазнати поразки згодом - читайте в цьому ґрунтовному матеріалі

Кліматична зима 2025–2026 років добігає кінця, і вже можна обережно констатувати, що запланованого ворогом тотального апокаліпсиса внаслідок масштабних ударів у Києві не сталося. Та вона залишила на тілі української столиці глибокі рани.

Удари ворога і зима оголили проблеми, про які місто воліло не говорити роками. Київ живе в режимі хронічної зношеності інфраструктури. Багато проблем почалося не сьогодні, і навіть не цієї важкої зими. Вони тягнуться роками, і ніхто їх не вирішує.

ТЕКСТИ запропонували своїм столичним читачам оцінити, як Київ пережив зиму ракетних ударів і люті морози. Наше опитування не репрезентативне і не претендує на науковість. Але все ж воно дозволяє приблизно уявити, скільки людей залишилися без гарячої води (в деяких будинках її нема роками!), у скількох виникли проблеми з опаленням, скільки зіткнулися з поривами труб.

Кияни також багато говорять про самоорганізацію і про те, як вона допомагала вирішувати все нові й нові проблеми. Але, на наше переконання, лише самоорганізацією все не вирішити. Чому - пояснюємо в нашому матеріалі

"Кампанія 2022 року на сьогодні є найуспішнішою для Сил оборони України". Такою є одна з ключових думок автора цієї статті, старшого аналітика Фонду "Повернись живим" Миколи Бєлєскова. Ця думка - не така оптимістична, як може здатися на перший погляд. Адже є протилежний бік: це означає, що більше подібних успіхів не було.

Чому кампанія 2022 року склалася так, а не інакше? Автор наводить низку причин. Насамперед, це прорахунки та недоліки РФ. Також Україна мала асиметричні переваги: серед них і готовність ЗСУ, і національний підйом, і шок міжнародних партнерів від того, що зробив Путін, і їхня готовність допомагати нашій країні, і новизна західних зразків озброєння, яким попервах Росія не мала чого протиставити.

Однак усі ці фактори - мінливі. І хоч у сукупності вони дали Україні перший успіх, у подальшому вони розмилися, видозмінилися, а Росія адаптувалася. Натомість Україна зіткнулася з тим, що для того, аби встояти у війні на виснаження, потрібна системна політика, стратегія і стала зовнішня підтримка.

Наприкінці цієї статті є розділ "Замість висновків". У ньому - про виклики, які постали перед Україною після перших вдалих дій у 2022-му. Значною мірою вони стоять перед нами і зараз. Як їм протистояти? Читайте, і робіть власні висновки

Чи вистачає зарплати військовим, які служать поза зоною бойових дій?

Коротка відповідь - ні.

Денис працює начальником групи рекрутингу. На перший погляд, має нормальну зарплатню, надбавку, коли буває в зоні бойових дій. Але йому і близько не вистачає, адже часто купує бензин для робочих поїздок своїм коштом, і так само оплачує за свої подобове житло й харчування. "Уся армія живе в мінус", - каже він.

Олексій - солдат на тиловій посаді, отримує 26 тисяч гривень. Якби не його дружина, яка заробляє більше - не впорались би.

Айтівець Арсен, який служить у підрозділі з розробки цифрових продуктів, до мобілізації працював в одній з найбільших українських ІТ-компаній. В цивільному житті заробляв удесятеро більше за нинішню 21 тисячу.

Це лише три історії. В тилу працюють десятки тисяч людей: бухгалтери і юристи, медики і кадровики і, звісно, штаби.

Питання підвищення зарплат військовим перезріло. Як його можна вирішити, і чи можна? Читайте в нашому матеріалі

"У цій війні фронт проходить не лише через окопи, а й через месенджери наших дітей".

Так каже один із коментаторів в цій статті, генерал-майор запасу СБУ Віктор Ягун, розповідаючи про полювання російських вербувальників на українських дітей та підлітків.

У цього полювання тисячі мішеней, а якщо відсоток тих, хто згодився співпрацювати з ворогом, сягає 0,1 - це вважається успіхом.

Вербувальники не "винаходять велосипед" щоразу: у них є чіткий алгоритм дій на всі випадки життя. Це простий алгоритм, схожий на команду "Якщо... то..." в мовах програмування.

Коли дитину або підлітка вербують і залучають до співпраці, відпрацьовуються кілька "левелів" - вони дуже схожі на рівні в грі, і діти часто й сприймають це як щось на кшталт гри. Саме такі методики дозволяють легше втягнути їх у співпрацю.

Перший рівень, вже описаний вище - знайти ціль. Другий - встановити довіру. Третій - спіймати жертву на гачок. Четвертий - змусити вчинити злочин. П'ятий - компромат та ізоляція. Шостий, заключний - це game over.

Про те, що відбувається на кожному з цих рівнів на практиці, докладно розповідаємо в цьому матеріалі. Читайте, бережіть своїх дітей і пояснюйте, як не потрапити в цю "гру", і що робити, якщо вже потрапили - про це теж є у статті.

Публікацію створено за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання за фінансування Норвегії та Швеції

Пам'ятаєте відому пісню "Полковник із ОТУ"? Вона з'явилася не без причин. Як пояснює автор цього матеріалу, одна з причин появи таких полковників - короткі строки вислуги військового звання в тилових частинах.

Як і військові, які працюють в зоні бойових дій, військовослужбовці з тилових частин від початку повномасштабки швидше отримували підвищення у званні. Звання не означає помітно більшої зарплатні, але дає статус - і владу. Деякі військові були схильні зловживати владою, яка зненацька на них звалилася: наприклад, приїжджаючи в зону бойових дій і не маючи відповідного бойового досвіду, могли роздавати неадекватні накази. Пісня "Полковник із ОТУ" є ілюстрацією до таких ситуацій.

Віднедавна це змінилося. Військові, які працюють у зоні бойових дій, і далі мають змогу отримувати підвищення в званнях пришвидшено. Натомість для тих, хто працює в тилу, знову працює процедура мирного часу (за деякими винятками).

Ці зміни в середині лютого були внесені Указом президента до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. Є й інші важливі зміни - вони стосуються, зокрема, унормування служби для військових 60+ та з обмеженнями придатності, нових гарантій для контрактників, а також переведень між ЗСУ та іншими військовими формуваннями (НГУ, ДПСУ і т. д.).

Докладно про ці зміни - в нашому матеріалі

Російські обстріли, відключення електрики, комунальні проблеми, морози і сніг, сніг, сніг... Якщо вам здалося, що цього року зима була особливо лютою - то насправді вам не здалося. Принаймні, це стосується снігу.

Супутникові дані фіксують рекорд: із 27 грудня 2025-го до кінця лютого 2026-го сніговий покрив у Київському регіоні тримався 63 дні поспіль. Востаннє таке було аж 15 років тому!

Але чи означає це, що ця зима була аномальною? Ні: є певна циклічність, коли кілька малосніжних зим змінюється більш сніжними. Водночас, у Центральній та Східній Європі є тренд на скорочення: середня тривалість снігового покриву щороку зменшується майже на день.

Чи є зима 2025–2026 справжнім розворотом тренду - побачимо. А поки що дивіться нашу інфографіку, яка показує, якими були зими за останню чверть століття, і рухайте слайдер, аби порівняти цю зиму з минулорічною

Навчання Hedgehog, на яких українські військові за пів дня дезорганізували і вивели з бою два батальйони, уже стали легендою.

Участь у тих навчаннях брали військовослужбовці з 16 країн. Українські бійці разом з естонськими стояли в обороні. Ми поговорили з інсайдером - командиром взводу безпілотників 412-ї бригади Nemesis з позивним Нік. Він розповідає, як вдалося зробити те, через що неназваний генерал НАТО матюкнувся: We’re fucked (Ми облажались).

Ключова теза, яка пояснює, чому умовний противник зазнав фіаско: так уже ніхто не воює. Хоч світом розповзається війна, яку вже називають "першою дроновою" - в НАТО досі тримаються за старі доктрини. Для українців 5–7 броньованих машин, які йдуть на штурм відкритою місцевістю - це щось, що лишилося в далекому минулому. Як і паперові мапи, на заміну яким вже давно прийшла "Дельта". Як і скупчення військових, які й не думають розосереджуватися попри купу дронів у небі.

Наша команда їхала на навчання для того, щоб передати досвід. "Вони хочуть вчитися. Але якщо не побути в реальних бойових умовах, ти не можеш це навіть зімітувати і бути готовим", - каже Нік.

Звідси - його "рецепт", як західним військовим насправді, а не в своїй уяві підготуватися до нинішнього різновиду війни. Поодинокими навчаннями раз на рік тут, звісно, не зарадиш. Як наш співрозмовник бачить належну підготовку - читайте в його розповіді

Коли Іран почав бити по Еміратах, українці діяли по-іншому, ніж місцеві. Багато з них уже знав, що таке війна. Вони перейшли в "зосереджений режим": закупили їжу і воду, облаштували місця для сну в ваннах і коридорах, використовуючи "правило двох стін".

Олена з Миколаєва має двох маленьких синів. Коли виїжджала в Емірати, вони були ще зовсім малюками, і жінка сказала їм, що їдуть у відпустку. Згодом пояснила, що йде війна, а потім, коли Іран почав атаки, розповіла, що війна дісталась і сюди. Тоді старший, Дамір, взяв у руки іграшкового меча і сказав: "Буду захищати Україну!"

Місцеві більше думають про власну безпеку. Вони збентежені: війна застала їх в священний місяць Рамадан, тож мусульмани, які і так багато молилися, тепер моляться ще більше.

Ховатися від обстрілів доводиться на паркінгах: будинки тут висотні, люди бояться залишатися в своїх квартирах, які розташовані вище, а на нижніх поверхах - магазини та ресторани. Укриття в будинках не передбачені, адже велика кількість солоних грунтових вод не дозволяє робити приміщення під землею.

Чимало людей хочуть виїхати. Потрапити на літак важко, дістатися до сусідніх країн на таксі - дуже дорого, тисячі доларів. А Олена з синами та мамою виїжджати наразі не думає. "Ми бачимо, що ситуація під контролем держави. Хочеться стабільності, але її немає ніде в світі", - міркує жінка.

Українки, з якими ми поговорили, докладно розповіли нам, як зараз усе працює в Еміратах. Читайте в нашому матеріалі

Надмірні емоції прем'єра Угорщини Віктора Орбана, який на тлі наближення виборів і припинення транспортування нафти по нафтопроводу "Дружба" погрожував припинити постачання Україні електроенергії, можливо, й здавалися смішними.

Втім, саме Угорщина була найбільшим постачальником у найгірші моменти цієї зими. Коли на тлі критичного дефіциту Україна черпала енергію з Європейської мережі операторів системи передачі електроенергії (ENTSO-E) - Угорщина забезпечувала 45% українського імпорту.

Можливість імпорту стала стратегічним чинником нашої стійкості, каже Ольга Буславець, яка очолювала Міністерство енергетики в 2020 році. Втім, демонструвати дива стійкості, можливо, й не знадобилося б, якби була готовність до найгіршого.

"Планування мало б виходити з найгірших варіантів, а не з обережного оптимізму", - пояснює Буславець.

Вона детально розповідає про те, що і як необхідно було зробити, щоб уникнути тієї велетенської кризи, якої ми зазнали цієї зими. Підготовка, про яку вона говорить, буде актуальною й надалі. Читайте докладно

Цей маленький літачок зробив те, що "технарі" згодом назвали справжнім дивом. Українське розвідувальне крило "Фурія" під Покровськом втрапило під дію російського РЕБу і втратило зв'язок зі своїми операторами - екіпажем ДПСУ "Фенікс". А щойно зв'язок відновився - росіяни завдали по крилу удару своїм дроном-камікадзе.

Ошелешений екіпаж спостерігав, як "Фурія" робить "бочечку". На мить подумали - все, пропало крило. Але ні. Літак вирівнявся і пролетів ще 30 км "додому" - до точки запуску. При цьому ще й передавав розвіддані.

Як він летів - окрема історія. А коли долетів, оператори побачили, що дрон серйозно "поранений" - зі зламаною зовнішньою антеною, відламаною пелюсткою гвинта, пошкодженим електричним конденсатором, що призвело до втрати половини потужності двигуна. Саме на цьому моменті "технарі", побачивши фото, сказали, що це диво. А через дві години полагоджений літачок знову став до роботи.

Цей кейс став переможцем на конкурсі бойових місій "Фурії", організованому компанією-виробником "Атлон Авіа". Це перший подібний конкурс у країні. Виробники певні: такі ініціативи варто впроваджувати й іншим виробникам безпілотних літальних апаратів. Чому це важливо - розповідаємо в нашому матеріалі

​Здавалось би: відтоді, як Янукович втік з України, пройшло вже 12 років. Діти, які тоді народились, вже встигли стати підлітками. Коли у 2022-му РФ хотіла зробити його гауляйтером України - українці сміялися з цього і сприймали це як абсурд. Здавалось би: росіяни мали би вже заспокоїтись. А от ні, не заспокоюються.

В ТікТоці поширюються відео про президента-втікача та втікача-Азарова. Ніби стьобні, ніби кумедні, але це лише на перший погляд. Разом із цим "гумором" українцям намагаються "продати" тези, від яких аж тхне російською пропагандою. А в коментарі набігають сотні ботів, які розповідають, як добре їм жилося при Януковичі, і як вони хочуть, щоб "Вітя повернувся".

Чомусь в цих відео не показують, як Янукович драматично падає від пожбуреного яйця; не згадують про його велетенські маєтки; нічого не кажуть про розстріл на Майдані. Натомість просувають "приколи" про стрибання по пеньках, накладають шансон, розповідають екзотичні теорії змов, що Трамп змусить Україну прийняти Януковича.

На тлі - долар по 8, Євро-2012 і стабільність, стабільність, стабільність.

Яка мета цієї інформаційної кампанії? Яку думку творці "відосиків" хочуть сформувати у українців? Ми зібрали сотню цих відео, передивились їх, розібрались і розповідаємо

​На початку ви бачите лише нашу планету посеред темного космосу. Потім довкола Землі з'являться блакитні точки. Це 150 нових супутників, які Росія вивела на низьку орбіту від початку повномасштабного вторгнення.

І це ще не всі - загалом їх більше двох з половиною сотень. За допомогою частини з цих супутників Росія стежить за Україною з низької навколоземної орбіти.

У цьому матеріалі ми показуємо, якою є траєкторія російських супутників і чому у них майже немає сліпих зон. Ми також пояснюємо, яке призначення мають супутники-шпигуни: радіотехнічна та оптична розвідка, військовий зв'язок, технологічні експерименти тощо. Ви можете натискати на точки, щоб побачити назви і призначення апаратів. Разом з нами ви побачите модель ситуації для періоду з 10 по 17 січня.

А в кінці на вас чекає "сюрприз" - ми покажемо ще й китайські низькоорбітальні супутники. Частина з них може допомагати Росії.

Чи все так страшно? Ні. Ми з'ясували, до яких засобів протидії стеженню може вдаватися Україна. Читайте і дивіться