Який же це кайф бачити книжку зверстаною!

Я ніби вже дорослий. Щось бачив. Врешті решт, сам видаю книжки.

Але коли бачиш свій текст, з яким провів стільки часу, в дизайні що перевершує твої очікування — це супер-сентиментально-чудове відчуття.

Ніби щось суттєве народжується на твоїх очах, а ти все це затіяв. Люблю таке.
Казан вийшов дуже красивим. І неочікувано — величеньким. 524 сторінки до приміток і 560 разом, та це все невеликий формат, щоб було зручно кинути в сумку ☺️

Книжка зараз у виробництві. Листи вже віддруковані — бачив на власні очі. Прямо зараз їх хтось зшиває і склеює.

Трохи терпіння і на початку квітня розішлемо усім-усім-усім.

А хто ще не замовив, саме час.

🖤

Це — Антон.

Антон Або колись співзаснував бренд Syndycate (що нині має шоурум на Рейтарській), а тепер робить офігенний одяг у mOd44.

Мені його речі прям ну дуже подобаються — і тоді і зараз.

А оскільки Метод Казана це мій секретний інструмент втілення потаємних ідей, запропонував саме Антону створити до книжки ілюстрації.

Думаю, якщо візьметься, це вже будуть артефакти самі по собі.

Ну і він сходу:
— Так, окей, давай.

Я в Методі Казана цілий розділ написав про те, як і для чого колаборувати з талановитими людьми — і одразу побачив як ці принципи спрацювали для самої книжки (такий от вийшов замкнений цикл).

Чим ця історія закінчилась, побачите на папері, але мій смак вийшло краще ніж сподівався.

Хочете зробити добре — робіть самі.
Хочете зробити вау — об'єднуйтесь.

🖤

Дві невеликі перемоги за вчора.

Перша — PRJCTR Mentorship вже вдруге поспіль відзначили на DOU Awards, як найкращу ініціативу для розвитку IT-галузі — це приємно і важливо.

Друга — ми у PRJCTR Publishing анонсували нову книжку Наші 90-ті, що досліджує культуру першого покоління Незалежності: включно з Територією А, Миколиною Погодою, купонами і рекламою Blend-a-med, де куряче яйце навіщось мазали зубною пастою.

Для мене ці події пов'язані.

Наше покоління пам'ятає безлад 90-х, кризи, революції, епідемію і, звісно, війну тривалістю вже у 12 років.

Нам ніколи не було легко. Нам ніхто не допомагав. Ми все робили всупереч, а не завдяки.

Як бур'ян, що пробивається через асфальт, ми навчились бути стійкими і робити те, у що віримо — навіть з мінімальними ресурсами.

Дивно, але не дивлячись ні на що, нам все ще вдається — 1) розвивати індустрію і 2) видавати книжки.

Здається, вирости в 90х — це була фіча, а не баг.

🖤

Колись найбільш значні майстри розписували церкви.

Нині художники частіше оформлюють бренди і торгівельні центри.

Щось змінилось і чи то актуальне мистецтво віддалилось від духовного, чи то духовне від актуального мистецтва.

Але є виключення.

Наприклад, у 1947–1951 Анрі Матісс розписав католицьку церкву The Chapelle du Rosaire у містечку Ванс.

На мій смак, це дуже крута естетика і правильний підхід.

Бо про позачасове треба говорити сучасною мовою, щоб надихати сучасних людей.

Це стосується не тільки релігійних споруд, а кожної частинки нашої сучасної естетики.

Ой що в нас тепер є ✨

Перші книжки відправляються до замовників. Дякую за довіру!