The Ukrainians Media
1.23K subscribers
654 photos
6 videos
596 links
Українські історії, що надихають і змінюють. Інтерв'ю, репортажі, подкасти, новини здорової людини
Download Telegram
«Мені важливо показувати, що жодна література не існує окремо»

Кейт Цуркан з Нью-Йорка, але вже 5 років живе в Чернівцях. Вона — головна редакторка літературного журналу «Apofenie». Це медіа зосереджене на малопомітних культурах і голосах, тих, що досі були на периферії.

Попри війну, Кейт залишається тут. Тепер пише репортажі про Україну, розповідає історії українських митців, що вступили до лав Збройних Сил чи територіальної оборони, описує західним читачам досвід життя під сиренами, розказує про будні війни в Інституті раку чи про переселенців у Чернівцях. А ще — постійно промотує українські голоси для закордонних аудиторій.

ЇЇ історію читайте на The Ukrainians.

Світлина: Юлія Вебер.
❤1
«Ваша кров сьогодні врятувала життя»

Кирило Желев захищає Україну. На фронт добровольцем пішов ще сім років тому. Він — батько чотирьох дітей і активний донор. До початку повномасштабного вторгнення рф систематично здавав кров у київському «Охматдиті».

Кирило — донор тромбоконцентрату, який життєво необхідний багатьом онкохворим. У донорстві не бачить особливого подвигу. Каже, що воно повинно бути нормою. Тому активно популяризує донацію серед побратимів.

Прочитайте його історію на Reporters.

Світлина: Данило Павлов.
«Мене тримає бажання залишатись і допомагати. Я усе ще повинен бути тут».

Пилип Москаленко — студент з Харкова. Попри постійні обстріли, покидати місто не хотів. Почав волонтерити. З продуктами і ліками навідує бабусь, які теж залишилися.

А ще — проводить уроки для дітей, які цілодобово перечікують війну на одній із станції метро. Вчить їх того, що сам знає найкраще, — англійської мови.

Його історію спільно з UNICEF Ukraine розповідаємо у новому спецпроєкті «Любов = відповідальність».

Прочитайте 💛
«Люди ховають людей»

Це страшне за своїм змістом фото зробив воєнкор Олександр Махов на Харківщині. Російські ракети зруйнували цілу вулицю приватних будинків у Довгенькому. Цивільних, загиблих внаслідок масивних авіаударів, українські військові змушені були поховати у братській могилі.

Махов вдруге після 2014 року добровільно пішов на війну. Хоч воював із кулеметом у руках, старався фіксувати все, що відбувалося довкола нього.

4 травня він загинув у бою на Харківщині. Олександрові було 36 років.

Історію цієї світлини, а також його раніше не публікований текст — читайте у нас на Reporters.
«Плани озеленення Копенгагена й Лондона були розроблені, коли тривала Друга світова»

Олександра Сладкова очолює міське управління екології та природних ресурсів у Львові. Її фокус — громадські простори: не лише озеленення, а й загалом облаштування площ, парків, пішохідних вулиць.

Проєкти в яких брала участь Олександра, називають одними з найкращих урбаністичних рішень десятиліття в Україні. Серед них — Двірцева площа і пішохідні вулиці Леся Курбаса і Руданського. Це — праця Сашиної команди.

В інтерв’ю для The Ukrainians читайте про емоційне ставлення до природи на противагу менеджерському та цілісні екосистеми. А ще — як місто змінюється з війною і як готувалося до повномасштабного вторгнення.

Світлина: Данило Павлов.
Архітектор Слава Балбек разом із командою створив проєкт «RE:Ukraine». Вони пропонують системні рішення архітектурним проблемам. Наразі це модульне тимчасове житло й системи захисту для пам’ятників.

А ще запустили ініціативу «Київ Волонтерський». З ідеї годувати військових вона перетворилася на товариство з понад 20 ресторанів і пекарень, які щодня забезпечують харчування для тисяч людей у Києві та області.

У розмові для The Ukrainians поговорили про волонтерство, роль пам’ятників для міста й гідність у національному контексті. Прочитайте.

Світлина: Данило Павлов.
Це 155-міліметрова американська гаубиця.

90 таких пушок та 184 тисячі боєприпасів до них США передали Україні у рамках ленд-лізу. Тепер з М777 працюють одразу кілька артбригад ЗСУ.

Історія одного фото. Дивіться і читайте повністю на Reporters.

Світлина: Данило Павлов.
«Сусіда не приберемо, моря не викопаємо. Тому люди хочуть вміти тримати зброю»

З початком великої війни підприємець Артем Баканов втратив усі свої проєкти у столиці. Переїхав до Львова. Разом з партнерами почав шукати, чим може бути корисний на новому місці. Так виникла ідея створити школу самооборони.

Тут українців вчать важливих для воєнного часу навичок: домедичної допомоги, безпеки поводження зі зброєю, самооборони. А ще — регулюванню стресу, правил поведінки під час обстрілів.

Нещодавно у центрі відкрився тир, де можна відпрацьовувати навички стрільби. Читайте на The Ukrainians.

Світлина: Катя Москалюк.
Цю світлину зробили у невеличкому селі Золочівка, що на межі Волині й Рівненщини. На ній селяни чистять занедбані польські цвинтарі — так дякують полякам за допомогу українцям у війні.

Великий репортаж про це вийде у третьому номері друкованого журналу Reporters. Долучайтеся до Спільноти The Ukrainians, щоби отримати свій примірник.

Ваша підтримка — це життєстійкість наших медіа 💛

Світлина: Олександр Рупета.
❤1
Росіяни знову вдарили по Києву. Загинула щонайменше одна людина, ще п’ятеро постраждали.

З дев’ятиповерхівки у Шевченківському районі, куди влучила ракета, евакуювали 25 людей.

Інша впала на територію дитячого садочка у тому ж районі.

Наслідки ударів та операція із порятунку людей з-під завалів — у фоторепортажі Вячеслава Ратинського.
На фото — зменшена версія реактивної системи залпового вогню «Партизан».

Українські військові майструють такі з трофейних російських «Градів»: демонтують направляючі труби, а потім припаюють їх до пересувної триноги, або й одразу на станину пікапа.

«Партизан» стріляє одним, двома або чотирма снарядами.

Між собою бійці також називають його таблеткою. Адже ця саморобна артилерія, як таблетка від головного болю, точково придушує ворожий вогонь.

Коротку історію про винахідливість українських вояків читайте і дивіться на Reporters.
🔥4
За останні вісім років Красногорівка на Донеччині пережила чимало бід.

У 2014-му містечко кілька місяців було окуповане росіянами. Звідси виїхала приблизно третина із 15 тисяч населення. Після 24 лютого його постійно обстрілює ворожа авіація, крилаті ракети і крупнокаліберна артилерія.

Попри все, у Красногорівці продовжується життя.

Працює ринок і кілька продуктових магазинів. Для містян випікають хліб. Люди активно обробляють городи. А ще — сподіваються на відновлення вогнетривкого заводу, довкола якого розбудовувалося містечко. Читайте на Reporters.

Світлина: Данило Павлов.
Все своє життя 61-річна Віра Іванова прожила у містечку Барвінкове на Харківщині. Кілька днів тому її будинок знищили росіяни.

У будівлю поцілила 220-мм реактивна система залпового вогню «Ураган». Снаряд пробив стіну і склав чотири кімнати в одну груду.

Жінка вціліла. Ще навесні вимушено переїхала з фронтового Барвінкового до друзів у Києві. На руїнах її зустрів кіт.

Історія одного фото. Читайте повністю на Reporters.

Світлина: Данило Павлов.
Фантастичні звірі і де їх шукати в Україні ✨

Один з найбільших у світі науково-природничих музеїв розташований у самому центрі Києва.

Тут зберігаються рідкісні зразки, які можуть чимало розповісти про еволюцію Землі, про народи та племена, що колись мешкали на території України. Після вимушеної перерви музей знову відчиняє двері для гостей.

Десятками тисяч історій пернатих там опікується палеонтолог Леонід Горобець. Він — доктор біологічних наук і старший науковий співробітник. Леонід описує і каталогізує експонати.

У розмові для The Ukrainians він розповів про найцікавіші експонати музею, чому багато сучасних ілюстрацій мають приблизно таку саму достовірність, як картинки драконів у середньовічних рукописах, і як еволюція змінює людину. Читайте 💛

Світлина: Данило Павлов.
👍2
Це фото з Київського водосховища.

Коли почалася велика війна, місцеві рибалки в таких човнах вивозили людей з окупованого берега на вільний. За березень врятували близько 2000 цивільних.

Натомість передавали людям, які залишалися жити в окупації, їжу та ліки. А ще — ризикуючи загинути від кулі або штормової хвилі, доправляли в тил росіян українських військових, зброю та боєприпаси.

Репортаж написала і озвучила шеф-редакторка Reporters Марічка Паплаускайте. Слухайте у подкасті.

Текстова версія цієї історії вийшла у третьому номері друкованого журналу. Долучайтеся до Спільноти, щоби отримати свій примірник і читати цю та інші історії про війну.

Світлина: Данило Павлов.
❤6👍3
Це люди з команди найбільшого в Україні фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим».

Вже вісім років організація допомагає змінювати Збройні Сили України: забезпечує всі роди військ автівками, тепловізорами, квадрокоптерами і прицілами, постачає та лагодить техзасоби, навчає військових-початківців та офіцерів.

За кожною перемогою фонду стоять конкретні люди — ветерани й цивільні, які присвячують своє життя нашій перемозі в цій війні.

Про них світові розповідає великий і красивий фотопроєкт українською та англійською мовами.

Дивіться і читайте 💛
❤6
«Я не хочу, щоб моє кіно жаліли, я хочу, щоб наше кіно поважали»

Кінорежисер Антоніо Лукіч гучно заявив про себе комедією «Мої думки тихі». Це історія про пошук свого місця у світі, знята в антуражі Закарпаття.

Дебют Лукіча припадає на час, коли Україна вперше починає системно підтримувати українське кіно, а на фоні відбувається декомунізація.

Говоримо про майбутнє комедії як жанру в Україні, рефлексії режисера щодо війни і те, яке мистецтво зараз потрібне українцям.

Читайте на The Ukrainians.

Світлина: Данило Павлов.
❤7
Добрі новини зі світу науки 💛

Українська дослідниця Марина В’язовська отримала медаль Філдса — найпрестижнішу математичну нагороду, яку вручають раз на чотири роки.

Математикиня здобула її за розв’язок задачі з пакування куль у восьмивимірному просторі.

Шість років тому ми розповідали про Марину на The Ukrainians. Сьогодні маємо чудову нагоду пригадати нашу розмову.

Підписуйтеся на «Новини здорової людини». Тут коротко та зрозуміло пояснюємо, що відбувається в Україні та світі.

Світлина: Артур Яценко.
❤5👍5
Карина Говорунова жила у Маріуполі.

До останнього не хотіла покидати місто. Втікати наважилася лише тоді, коли каші залишилося на два дні, а їжі більше не було де взяти.

Їхала з сестрою. Була у російському фільтраційному таборі в Новоазовську. Зрештою дісталася до Польщі. Тут планує працювати, вчити мову і грати у футбол. Вона — професійна воротарка.

Рідне місто Карини знищили росіяни. Вона не знає, коли зможе туди повернутися.

У фотопроєкті «Наші в Польщі» розповідаємо про українців, які втікали від війни і знайшли прихисток у польському містечку Ополе.

Дивіться і читайте на Reporters.

Світлина: Катерина Сенченко.
❤4