The Ukrainians Media
1.23K subscribers
654 photos
6 videos
596 links
Українські історії, що надихають і змінюють. Інтерв'ю, репортажі, подкасти, новини здорової людини
Download Telegram
В ніч на 1 липня росіяни крилатими ракетами обстріляли курортне містечко на Одещині.

Ворог влучив у багатоповерховий будинок і місцеві бази відпочинку.

Батьки Дмитра Рудницького працювали адміністраторами на одній з таких баз. Хлопчик і його мама загинули.

До своїх 12 років Дмитро не дожив менше ніж два місяці.

Спільно з Меморіал: вбиті росією вшановуємо пам’ять жертв липневого обстрілу Сергіївки.

16 історій про те, ким були ці люди і як вони опинились у містечку тієї трагічної ночі — розповідаємо на Reporters. Прочитайте.
❤4😢2
Івану Романюку 76 років. Живе в Красногорівці, яку називає другим домом.

Чоловік родом з Коломиї. Говорить українською, носить чуба і має на кнопковому телефоні рингтон із гімном України.

На Донеччину його привело кохання: у Красногорівці народилася дружина. Чоловік каже, що любить цей регіон і тут планує доживати віку.

Про будні містечка на Донеччині, де під російськими обстрілами гинуть місцеві, але продовжує працювати ринок — читайте і дивіться у нас на Reporters.

Світлина: Данило Павлов.
❤3👍3
«Не видати, що ворог — це ти»

Дарка Гусяк — зв’язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Коли їй було 26, отримала чверть століття ув’язнення в таборах суворого режиму в далекій росії.

Відбула увесь термін, вийшла на волю в 51. За цей час тендітна дівчина із в’язничної світлини змінилася. Замість туго заплетених чорних кіс — коротко стрижене волосся з проблисками сивини.

Довге інтерв’ю з Даркою Гусяк ми записали ще до війни, у другий тиждень лютого, за кілька днів після її 98-го дня народження, коли вона вбралася у свою найкращу вишиванку.

Вдруге зустрілися у перші тижні липня — в часі війни — у шпиталі імені Митрополита Андрея Шептицького. Її фізичний стан погіршився, однак позиція, як і пів століття тому, — зосталася непохитна.

Варто читати.

Світлина: Ірина Середа.
👍6👏1
«Докази російського тероризму має бачити світ»

37-річна Ірина Рибакова — пресофіцерка 93-ої ОМБр «Холодний Яр». У Збройних Силах України служить вже п’ятий рік.

На обкладинці The Economist ви могли бачити фото згорілої башти російського танка, схожої на череп, — цей знімок зробила Ірина.

До війська вона потрапила в період великих реформ, коли старий армійський статус почали ламати реалії великої війни.

Разом зі зміною військової підготовки, оновленням озброєння, харчового та речового забезпечення змінилася і військова пресслужба.

Замість кабінетної роботи, підготовки рудиментарної армійської газети і безкінечних зйомок «урочистих нагороджень особового складу», зараз пресслужба працює безпосередньо на фронті.

Історію Ірини — читайте у нас на Reporters.

Світлина: Данило Павлов.
🔥7👍1
«Я не можу лишатися осторонь і роблю все, на що маю сили. Намагаюся допомогти усім»

Олексій живе неподалік Авдіївки на Донеччині. Вночі працює перекладачем, а вдень волонтерить.

Його рідне місто щодня обстрілюють росіяни. Попри тяжкі умови, там і далі залишаються люди.

З довоєнних 20 000 мешканців не виїхало ще близько двох тисяч. Живуть без води, електроенергії, газу, мобільного зв’язку та повноцінного доступу до медицини.

Часто саме від допомоги таких відчайдух-волонтерів, як Олексій, залежить, як довго ці люди зможуть протриматися.

Читайте на Reporters.

Світлина: Володимир Куценко.
Героїнею нового епізоду «Тут-і-тепер» стала наша журналістка Ольга Омельянчук. Вона також працює у найбільшому фонді компетентної допомоги армії «Повернись живим».

Оля висвітлює війну з 2014 року. І вже тоді вирішила, що повинна побачити перемогу.

Від 24 лютого чи не третина героїв її текстів загинула. Те, що Оля раніше бачила на Донбасі, масштабувалося до розмірів усієї країни.

Про евакуацію з окупації, людяність та роботу «Повернись живим» під час війни ― вона розповідає у подкасті.

Слухайте неодмінно 💛

Світлина: Данило Павлов.
❤3🔥1
Відійшла у вічність Дарка Гусяк — зв‘язкова Романа Шухевича.

У 26 отримала чверть століття ув‘язнення. Відбула увесь термін в таборах суворого режиму в далекій росії. Вийшла на волю в 51.

Своїм найважчим випробуванням у житті Дарка називала роки, прожиті за п‘ять тисяч кілометрів від рідних. А основною мрією — Україну.

Вічна пам’ять!

Світлина: Ірина Середа.
❤16
«Моя власна опора — віра у своє місто»

Ольга Шмигун живе у Вишгороді. З початком великої війни з сім’єю залишилася у місті. Перші дні ночували у підвалі, у місті щодня були обстріли.

Жінка працює психологинею у місцевому ліцеї. Раніше у своїй роботі найбільше любила спілкування з підлітками: їй було цікаво допомагати їм розбиратись у взаємовідносинах, конфліктах із батьками, проблемах дорослішання.

Після 24 лютого робота Ольги дещо змінилася. Вона почала допомагати матерям, які були у відчаї і не знали, як захистити від війни своїх дітей.

Згодом доєдналася до проєкту «Поруч» від ЮНІСЕФ, що створює і розвиває групи психологічної підтримки для людей, чиє життя зламала війна.

Її історію розповідаємо у спецпроєкті «Любов = відповідальність».

Читайте на The Ukrainians.
👍1
Канон української літератури — із чого почати?

У новому епізоді «Наразі без назви» Богдана Неборак та Анастасія Євдокимова перечитують роман Валерʼяна Підмогильного «Місто».

Це інтелектуальний психологічний роман про подорож до самого себе? Це текст про Київ 1920-х років чи про множинність різних українських міст того періоду? Можливо цей твір автобіографічний, і коли ми читаємо про Степана Радченка, то уявляємо собі Валерʼяна Підмогильного?

Читачі «Міста» зчитають у творі щось своє, а ми лише підказуємо і перепитуємо. Слухайте ось тут.

А новий епізод подкасту вже завтра запишемо наживо в Івано-Франківську.

Встигніть придбати квитки і приходьте неодмінно 💛

Світлина: Данило Павлов.
❤7
«Я ніколи так сильно не хотіла жити, як у час війни»

Акторка й співачка Наталка Рибка-Пархоменко волонтерить з перших днів повномасштабного російського вторгнення.

Спершу у шелтері, який облаштували у Львівському театрі Леся Курбаса для людей, які рятувалися від війни.

Понад місяць вона разом з колегами підтримувала побут українців, перетворивши театральну сцену й глядацький зал на тимчасове житло.

Згодом допомагала збирати гроші для друзів і колег, які захищають Україну на фронті.

Про відчуття своєї корисності в час війни, акторський фах і силу народної української пісні — читайте у нашій розмові на The Ukrainians.

Світлина: Катя Москалюк.
👍4❤3
Channel name was changed to «The Ukrainians Media»
«Музей Івана Гончара» та додаток Templify створили патріотичні шаблони для відео з нагоди Дня Незалежності.

За допомогою шаблонів можна створити відео з елементами українських вишиванок, хусток, і картин. У такий спосіб українці зможуть розповісти світові про свою ідентичність.

Templify — це український стартап, запущений під час війни, яким сьогодні користуються у понад 20 країнах світу.

(с) Новини здорової людини
🔥8
«Ми — сталеві люди, ногами в городі, головою у висотах»

Світлана Фесенко — художниця й ілюстраторка. Свого часу була й публіцисткою, писала на культурну тематику в журналі «ПіК».

Нині Світлана створює ілюстрації для знакових українських книжок, як-то «Після Криму» Світлани Поваляєвої.

У воєнні київські дні художниця почала публікувати у соцмережах свої роботи з циклу «Городи перемоги». Вона жартує, що це візити Митника Руссо з минулого, але насправді це — один зі способів говорити про непрості київські воєнні весну та літо.

Спілкуємося про те, яким є візуальний образ великої війни. Та про українців і українок як сталевих людей. Прочитайте.

Світлина: Данило Павлов.
🔥6❤4😱1
Компанія «Baykar Makina» продовжує створювати підприємство з виробництва безпілотних літальних апаратів в Україні.

Зараз розробляють дизайн та макет підприємства, придбано ділянку та розпочато офіційну подачу заявки на будівництво. Про це повідомив генеральний директор компанії Baykar Makina Халюк Байрактар.

У лютому цьогоріч під час візиту президента Ердогана до Києва підписали документ про співпрацю у сфері високих технологій, авіації та космічної галузі.

За планом побудови заводу в Україні, там мають виготовляти не лише бойові безпілотники, а й безпілотні винищувачі нового покоління Kızılelma.

(с) Новини здорової людини
👍10❤3
Одна розмова про одну мову 💛

Вийшов новий епізод «Наразі без назви», який Богдана Неборак та Анастасія Євдокимова записали наживо в Івано-Франківську у PromBar.

Дівчата говорять про те, що таке мова і якими є гострі кути мовного питання сьогодні. Слухайте ось тут.

Подію організовано у партнерстві з проєктом «Читай».

Світлина: Антон Сорочак.
👍13❤2
24 серпня 1991 року Україна проголосила, що віднині є незалежною суверенною державою, зробивши перший крок до прощання з радянським спадком.

31 рік по тому ми підтверджуємо, що впевнені у своєму рішенні, навіть якщо його треба захищати зі зброєю в руках.

Але яким було передчуття незалежності для тих, хто ще не знав, чим завершиться ця історія? Ким були ті, хто обрали для України шлях вільної країни? Чим вони жили, у що вірили, як і за що боролись?

У спільному проєкті The Ukrainians та Центральної виборчої комісії розповідаємо про те, як українці обирали свою незалежність.

Читайте, дивіться, слухайте і поширюйте!
❤22
«В армії я не працюю — я тут віддаю належне державі»

Андрій Румський — командир самохідної артилерійської установки «Гвоздика». Служить у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Зараз має свій перший трирічний контракт зі Збройними Силами України.

Від 2019-го Андрій устиг побувати у найзапекліших боях. Повномасштабне вторгнення зустрів на тепер окупованій Луганщині.

Народжений у 1991-му, він уособлює не лише покоління незалежних українців, а є також прикладом армійця, який свідомо потрапив на фронт.

Фоторедактор Reporters. Данило Павлов відзняв артилериста за кілька годин до нових боїв.

Дивіться і читайте 💛
❤19
Цьогоріч День Незалежності 24 серпня співпав із півріччям від початку відкритої спроби росії окупувати нашу країну.

Українці продовжують відважно захищати своє право на вільне життя у вільній країні. За суверенність Україна платить кров’ю.

«Історія одного фото» — так називається постійна рубрика Reporters, де публікуємо один кадр від українських фотодокументалістів і розповідаємо історію, яка стоїть за його створенням.

Для третього номера журналу ми попросили колег поділитися своїми особливими знімками з війни. Тепер їх можна переглянути онлайн.

Дивіться і поширюйте!

Світлина: Олексій Філіппов.
🔥19❤3
Бабуся з села на Київщині допомагала ЗСУ наводити вогонь на ворога. Ходила пішки на позиції росіян, рахувала техніку й передавала дані українським військовим.

Дізнавшись про це, окупанти знищили її хату і вбили її саму.

Перед тим жінка допомогла знешкодити близько сотні одиниць ворожої техніки.

***

Це один з вчинків українців та українок, які вражають світ і дивують нас самих. Почитайте у нас на Reporters.

Колаж: Вадим Блонський.
❤25😢12👍2
24 лютого Євген Спірін прокинувся о 7:18.

Побачив море пропущених дзвінків і зрозумів, що за вікном ― вибухи. На той момент редакція «Бабеля», головним редактором якої він є, вже стартувала новинний онлайн про повномасштабний наступ росії.

Заздалегідь зібраної тривожної валізки Женя не мав. Закинув у наплічник дещо необхідне для такси і побіг до метро. Вирішив їхати до друга, який працює у барі «Пінк Фройд». Заклад розташований в будинку, де колись було посольство США ― з тих часів залишилося обладнане бомбосховище.

Саме у цьому приміщенні більше місяця жила частина колективу редакції. Працювали і допомагали команді бару на волонтерській кухні, де щодня готували 300 порцій для Генштабу.

З початку великої війни Спірін знову повернувся до віршування, яке покинув у підлітковому віці.

А ще Женя допомагав з опізнанням та ексгумацією тіл закатованих росіянами людей в Бучі.

Слухайте його історію у новому епізоді «Тут-і-тепер».

Світлина: Данило Павлов.
👍13❤4