У майбутньому назви 104 сіл і селищ, а також 5 міст в Україні можуть змінитися. Це рішення було прийнято 20 березня Комітетом Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. Пропозиції щодо перейменування надійшли від громад, а також враховувались рекомендації Українського інституту національної пам'яті та Національної комісії зі стандартів державної мови. Остаточне затвердження зміни назви здійснить Верховна Рада.
Зокрема, Комітет підтримав ідею перейменувати Червоноград на Шептицький та Бровари на Броварі. За рекомендацією УІНП Комітет рекомендує парламенту перейменувати місто Павлоград на Матвіїв, Южне на Порт-Аненталь та Синельникове на Ріднопілля.
При перейменуванні враховують історичні назви міст та сіл. Це відбувається в рамках деколонізації та усунення російської імперської символіки.

​​#ЦейДеньВісторіїУкраїни

25 березня 1944 року в концентраційному таборі «Майданек» помер в’язень 2399, Омелян Ковч – греко-католицький священник, капелан УГА, праведник, беатифікований мученик.

20 серпня 1884 року в селі Космач, в сім’ї греко-католицького священника Григорія Ковча народився син Омелян. У родини, крім нього, зростало ще четверо дітей. Початкову школу Омелян відвідував у Космачі, далі навчався в Українській державній гімназії у Львові, а протягом 1905 – 1911 років здобував освіту в Римі, в Урбаніанському університеті, проживаючи при парафії св. Сергія і Вакха. Навчанню у «Вічному місті» посприяв митрополит Андрей Шептицький.

У 1910 році Омелян Ковч одружився з Марією-Анною Добрянською, у шлюбі народилося шестеро дітей. У 1911 році Омеляна Ковча висвячено на священника та поставлено парохом церкви у Підволочиську Скалатського деканату Львівської архиєпархії, а за рік – місіонером серед українців-католиків у селищі Козарац і колонії Прієдор у Боснії. Через два роки після початку Першої світової війни, отець Омелян Ковч повернувся до Галичини. У 1919 році він служив капеланом Бережанського коша Української галицької армії. Рідний брат Омеляна Євстахій воював у складі УГА, батько також був капеланом.
Разом з вояками УГА о. Омелян потрапив у полон до більшовиків, а згодом – у польський табір для військовополонених. Там він, постійно піклуючись про хворих на тиф полонених, захворів і сам. За клопотанням митрополита Андрея всіх священників відпустили з полону. Хворий о. Омелян зміг повернутися додому. З 1922 року отець мав парафію в Перемишлянах, де активно організовував духовне та суспільно-культурне життя місцевої спільноти, був засновником Народного дому й читальні товариства «Просвіта».

У вересні 1939-го, після початку Другої світової війни, у Галичину прийшла радянська влада, яка розпочала пропаганду та боротьбу проти УГКЦ. Отцю Омеляну, попри виклики на допит, вдалося уникнути арешту.

З нападом Німеччини на СРСР на жителів окупованої України чекали нові випробування. Першим під удар потрапило єврейське населення. У Перемишлянах на початку жовтня 1941 року синагогу, в якій зібралися для молитви юдеї, оточили та підпалили нацисти. Омелян Ковч звернувся до злочинців німецькою мовою. Тоді йому вдалося переконати німців і врятувати перемишлянських євреїв. Коли в містечку утворили гетто, отець пробирався туди, щоб надати допомогу та їжу нужденним. Він вихрещував охочих, видавав євреям метричні виписки про хрещення, які рятували від смерті.

На початку січня 1943 нацисти арештували та ув’язнили о. Омеляна Ковча. Близьке оточення й сам митрополит Шептицький робили все можливе, щоб урятувати священника. Отцю Омеляну пообіцяли, що звільнять з-під арешту, якщо той письмово відмовиться надалі хрестити євреїв. Він відмовився. У серпні 1943-го отця перевезли в концтабір «Майданек» біля Любліна. Там він став в’язнем 2399 у 14-му бараці. Літній священник мусив на рівні з іншими виконувати тяжку роботу, після якої він служив як ієрей: відправляв Божественну Літургію, сповідав та причащав в’язнів незалежно від їхньої національності чи віросповідання.

Почувши про старання родини й митрополита Андрея щодо його звільнення, о. Омелян написав рідним листа

💬 «Я розумію, що ви стараєтесь про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, хто допоможе їм перейти ці страждання? Вони б пішли у вічність з усіма своїми гріхами й у глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими догори головами, залишаючи свої гріхи позаду себе. І так вони переходять міст вічності. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів перебувати».

25 березня 1944 року парох концтабору «Майданек», не доживши кілька місяців до визволення.

Більше про Омеляна Ковча та ще 29 інших історії про людей з 16 європейських країн, які у той чи інший спосіб протистояли тоталітаризму, можна прочитати у читанці «Щоб не забули. Пам’ять про тоталітаризм в Європі» за посиланням.

​​😞Сьогодні, 26 березня на 99-му році життя відійшов у вічність перший очільник Українського інституту національної пам’яті, відомий український фізик та громадсько-політичний діяч, Герой України Ігор Рафаїлович Юхновський.

Ігор Рафаїлович народився 1 вересня 1925 року у селі Княгинин на Рівненщині. У 1944-1945 роках сапером воював у Другій світовій війні. Брав участь у вигнанні нацистів зі Львова. Завершив службу в Австрії.

Після демобілізації повернувся до Львова. Вивчав фізику у Львівському державному університеті імені Івана Франка. У 1954 році здобув ступінь кандидата фізико-математичних наук. А у 1965 році захистив докторську дисертацію з фізики.

Тривалий час очолював Львівське відділення Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР. У 1990 році очолив Інститут фізики конденсованих систем. Автор 500 наукових праць. Ігор Рафаїлович створив Львівську наукову школу статистичної фізики.

З кінця 1980-х років включається в активну громадську діяльність, був одним із керівників товариства «Меморіал». У березні 1990 року обраний депутатом Верховної ради, де став лідером демократичної опозиції та співавтором Декларації про державний суверенітет України. Балотувався на посаду Президента України на перших виборах 1991 року. Був народним депутатом І–IV скликань Верховної Ради України.

У 2006 році став одним з ініціаторів і першим очільником Українського інституту національної пам’яті (2006 – 2010 рр.). Зокрема, завдяки Ігорю Юхновському парламент прийняв закон «Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні» і у Києві був споруджений Меморіал жертв Голодомору.
Бувши радянським ветераном, створив Всеукраїнське об'єднання ветеранів Другої світової, метою якого було примирення радянських ветеранів і воїнів УПА.

У 2011 році був одним з 11 українських інтелектуалів, які заснували ініціативу Першого грудня.

Також Ігор Юхновський був почесним директором Інституту фізики конденсованих систем Національної академії наук України та почесним доктором Інституту теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України.

🙏🕯Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким і всім, хто знав Ігоря Рафаїловича особисто. Це ще одна велика втрата для українського суспільства. Шана і памʼять панові Ігореві, який зробив неоціненний внесок у розвиток української незалежності та збереження української національної пам’яті!