Сьогодні, у другу неділю вересня, вшановуємо пам’ять українців, яких у 1944-1951 роках примусово виселили з рідних домівок на Лемківщині, Холмщині, Надсянні, Південному Підляшші, Любачівщині, Західній Бойківщині. Пам’ятну дату запровадив український парламент у 2018 році.
Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. 9 вересня 1944 року в Любліні голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.
До переїзду в СРСР підлягали усі громадяни української національності з теренів Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського та пізніше з Краківського воєводств. Переселення мало бути добровільним, однак перетворилося на примусові депортації, які супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.
За згаданою угодою в 1944-1946 роках понад 482 тисячі українців переселили до УРСР. У радянській Україні їх розселили на території 17 областей – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв.
Продовженням депортації українців стала «акція Вісла», проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч людей.
Для охочих ознайомитись з більш детальною історією депортацій українців з західних областей на Контрактовій площі експонується вулична виставка «Вигнання. Пам’яті депорації українців з Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Любачівщини, Холмщини та Південного Підляшшя». Виставка складається із 20 банерних стендів на яких у фотографіях, документах, картах та діаграмах представлена історія, передумови, хід та наслідки депортацій.
А вже 10 вересня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні Український інститут національної пам’яті спільно з партнерами організовує міжнародну науково-практичну конференцію «Українсько-польське пограниччя: історія, пам'ять, мовно-культурна спадщина та сучасні виклики».
Детальніше про конференцію за посиланням.
Одним із підсумків Другої світової війни стало встановлення нових державних кордонів в Європі, зокрема між СРСР і Польщею. 9 вересня 1944 року в Любліні голови Ради народних комісарів УРСР Микита Хрущов і Польського комітету національного визволення Едвард Осубка-Моравський уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.
До переїзду в СРСР підлягали усі громадяни української національності з теренів Холмського, Грубешівського, Томашівського, Красноставського, Володавського та інших повітів Люблінського, Ряшівського та пізніше з Краківського воєводств. Переселення мало бути добровільним, однак перетворилося на примусові депортації, які супроводжувалися репресіями, позбавленням майна, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.
За згаданою угодою в 1944-1946 роках понад 482 тисячі українців переселили до УРСР. У радянській Україні їх розселили на території 17 областей – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
Тоді ж із західних областей радянської України до Польщі переселили майже 790 тисяч поляків та євреїв.
Продовженням депортації українців стала «акція Вісла», проведена польським комуністичним режимом. У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч людей.
Для охочих ознайомитись з більш детальною історією депортацій українців з західних областей на Контрактовій площі експонується вулична виставка «Вигнання. Пам’яті депорації українців з Лемківщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Любачівщини, Холмщини та Південного Підляшшя». Виставка складається із 20 банерних стендів на яких у фотографіях, документах, картах та діаграмах представлена історія, передумови, хід та наслідки депортацій.
А вже 10 вересня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні Український інститут національної пам’яті спільно з партнерами організовує міжнародну науково-практичну конференцію «Українсько-польське пограниччя: історія, пам'ять, мовно-культурна спадщина та сучасні виклики».
Детальніше про конференцію за посиланням.
👍12😢9💔2
Мова – головний маркер ідентичності народу та спосіб бачення світу, а не лише засіб спілкування. Тому Росія на всіх етапах свого існування намагались знищити та заборони українську мову. Бачити світ підкорені мають тільки очима завойовника.
Утиски української мови починалися відразу після приєднання земель, на яких жили українці, до чужої держави.
Мововбивство – частина російської імперської стратегії з упокорення.
У новій рубриці розповідатимемо, як нищили українську мову та як українці боролися за своє. Тексти створені на основі виставкового проєкту УІНП – «Мововбивство – складова рашизму».
Проєкт підготовлений Українським інститутом національної пам’яті, спільно з Уповноваженим із захисту державної мови, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Інститутом української мови НАН України.
Утиски української мови починалися відразу після приєднання земель, на яких жили українці, до чужої держави.
Мововбивство – частина російської імперської стратегії з упокорення.
У новій рубриці розповідатимемо, як нищили українську мову та як українці боролися за своє. Тексти створені на основі виставкового проєкту УІНП – «Мововбивство – складова рашизму».
Проєкт підготовлений Українським інститутом національної пам’яті, спільно з Уповноваженим із захисту державної мови, Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України та Інститутом української мови НАН України.
❤12💔8👍3
130 років тому на берегах Зачарованої Десни народився Олександр Довженко – видатний український кінематографіст, один з «батьків» українського кіно.
Доля Олександра Довженка – це приклад таланту та національної гордості, які потрапили у жорна радянської тоталітарної машини.
Доля Олександра Довженка – це приклад таланту та національної гордості, які потрапили у жорна радянської тоталітарної машини.
❤30
Після здобуття Незалежності Україна зіткнулася із завданням запровадження національної валюти, що було важливим кроком для забезпечення політичної та економічної самостійності.
Процес введення гривні був складним і супроводжувався численними викликами, зокрема економічною нестабільністю, інфляцією та необхідністю реформ. Попри труднощі, Україна успішно завершила цей процес, і у 1996 році гривня стала офіційною валютою, символом нової епохи незалежної держави.
Дізнатись більше можна у нашій спільний каруселі з Представництвом Президента в АР Крим.
Процес введення гривні був складним і супроводжувався численними викликами, зокрема економічною нестабільністю, інфляцією та необхідністю реформ. Попри труднощі, Україна успішно завершила цей процес, і у 1996 році гривня стала офіційною валютою, символом нової епохи незалежної держави.
Дізнатись більше можна у нашій спільний каруселі з Представництвом Президента в АР Крим.
👍14