19 жовтня минуло 170-річчя з дня народження відомого українського художника Сергія Васильківського. У своїй творчості Васильківський завжди ставив в центр україноцентричні мотиви: оспівував природу рідного краю, змальовував важливих історичних постатей чи видатних сучасників, як, наприклад Тарас Шевченко. Про життя та творчість Сергія Васильківського розповідаємо у каруселі.
❤22
#ЦейДеньвІсторїУкраїни
140 років тому 23 жовтня (11 за старим стилем) в Полтаві народився один із досить неординарних діячів Української революції 1917-1921 років, організатор Гайдамацького Коша Слобідської України, фундатор контррозвідки армії УНР і особистий охоронець Симона Петлюри Микола Чеботарів.
Його заарештовували царська охоронка (від її переслідувань, як він писав в автобіографії, три роки переховувався в США), більшовики, двічі поляки, за часів Гетьманату Скоропадського відсидів в Лук’янівській в’язниці. Водночас про нього згадують як про людину, пряму і безкомпромісну, безмежно віддану українській справі. «Я згоден скрізь працювати, коли це на користь Україні», - писав він свого часу.
З іншого боку, як начальник контррозвідки армії УНР він проявив себе як непримиренний борець проти будь-яких проявів анархії, недисциплінованості, пияцтва, дезертирства, а також – отаманщини. За його наказом були арештовані багато отаманів. «На Правобережжі всі отамани, зрештою, опинилися в мене під арештом», – згадував він. Для арештованих був виділений окремий вагон в потязі Директорії, де вони утримувалися місяцями, доки не були звільнені за наказом тодішнього Міністра внутрішніх справ Ісаака Мазепи.
На Чеботаріва сучасники покладають відповідальність за арешт та розстріл полковника Болбочана, якого звинуватили у спробі самочинно перебрати на себе командування Запорізьким корпусом армії УНР. Є свідчення окремих осіб про те, що він особисто був причетний до страти авторитетного полководця. Хоча сам Чеботарів у своїх спогадах про це не обмовився ні словом.
Велика частина його життя була тісно пов’язана з Симоном Петлюрою – від членства в Українській соціал-демократичній робітничій партії та створення Коша Слобідської України до останніх років життя Петлюри. З травня 1920 року по серпень 1928-го був начальником Охорони Головного Отамана. Після загибелі Петлюри саме йому довірили особистий архів Головного Отамана.
Перебуваючи на еміграції, Чеботарів різко критикував діяльність багатьох генералів армії УНР, через що його теж недолюблювали в українському середовищі за кордоном. І побоювалися, адже в архіві Симона Петлюри були не лише документи, які стосувалися діяльності Головного Отамана, але і компромат на багатьох його соратників.
Попри це, Чеботарів прожив довгі 87 років і помер у німецькому місті Ульмі.
140 років тому 23 жовтня (11 за старим стилем) в Полтаві народився один із досить неординарних діячів Української революції 1917-1921 років, організатор Гайдамацького Коша Слобідської України, фундатор контррозвідки армії УНР і особистий охоронець Симона Петлюри Микола Чеботарів.
Його заарештовували царська охоронка (від її переслідувань, як він писав в автобіографії, три роки переховувався в США), більшовики, двічі поляки, за часів Гетьманату Скоропадського відсидів в Лук’янівській в’язниці. Водночас про нього згадують як про людину, пряму і безкомпромісну, безмежно віддану українській справі. «Я згоден скрізь працювати, коли це на користь Україні», - писав він свого часу.
З іншого боку, як начальник контррозвідки армії УНР він проявив себе як непримиренний борець проти будь-яких проявів анархії, недисциплінованості, пияцтва, дезертирства, а також – отаманщини. За його наказом були арештовані багато отаманів. «На Правобережжі всі отамани, зрештою, опинилися в мене під арештом», – згадував він. Для арештованих був виділений окремий вагон в потязі Директорії, де вони утримувалися місяцями, доки не були звільнені за наказом тодішнього Міністра внутрішніх справ Ісаака Мазепи.
На Чеботаріва сучасники покладають відповідальність за арешт та розстріл полковника Болбочана, якого звинуватили у спробі самочинно перебрати на себе командування Запорізьким корпусом армії УНР. Є свідчення окремих осіб про те, що він особисто був причетний до страти авторитетного полководця. Хоча сам Чеботарів у своїх спогадах про це не обмовився ні словом.
Велика частина його життя була тісно пов’язана з Симоном Петлюрою – від членства в Українській соціал-демократичній робітничій партії та створення Коша Слобідської України до останніх років життя Петлюри. З травня 1920 року по серпень 1928-го був начальником Охорони Головного Отамана. Після загибелі Петлюри саме йому довірили особистий архів Головного Отамана.
Перебуваючи на еміграції, Чеботарів різко критикував діяльність багатьох генералів армії УНР, через що його теж недолюблювали в українському середовищі за кордоном. І побоювалися, адже в архіві Симона Петлюри були не лише документи, які стосувалися діяльності Головного Отамана, але і компромат на багатьох його соратників.
Попри це, Чеботарів прожив довгі 87 років і помер у німецькому місті Ульмі.
🔥13👍5
«Українська – мова вільних людей!»: до Дня української писемності та мови УІНП презентує новий історичний ролик
Мова в усі часи була маркером національної ідентичності, стимулом до єднання та порозуміння. Саме тому Російська імперія ще з XVIII століття, прагнучи повністю поглинути Україну, намагалася не лише знищити козацьке військо, стерти з пам’яті будь-яку згадку про українську державність, захопити не лише територію, але і здійснити духовну окупацію, перетворивши українців на принижених рабів, які розмовляють мовою окупанта і не розуміють власної сили та потуги. І ця практика триває досі і слугує одним із визначальних факторів російської окупації України.
До Дня української писемності та мови УІНП презентує новий історичний ролик, який розповідає про різні етапи російського лінгвоциду, від заборони проповідей давньоукраїнською та знищення церковних книг, заборони українського книгодрукування і витіснення української з освіти та культури до фізичного знищення носіїв української ідентичності через Голодомор, репресії, окупацію культурного простору та підміну понять. Та й нині на окупованих територіях перше, що роблять росіяни – міняють вивіски, прибирають українську мову з суспільного простору, вилучають все українське з освіти і культури.
Новий ролик УІНП показує тяглість російського лінгвоциду і силу українського спротиву. В основу ролика лягли матеріали виставки «Мововбивство – складова рашизму».
Виробництво: Prosto production.
Мова в усі часи була маркером національної ідентичності, стимулом до єднання та порозуміння. Саме тому Російська імперія ще з XVIII століття, прагнучи повністю поглинути Україну, намагалася не лише знищити козацьке військо, стерти з пам’яті будь-яку згадку про українську державність, захопити не лише територію, але і здійснити духовну окупацію, перетворивши українців на принижених рабів, які розмовляють мовою окупанта і не розуміють власної сили та потуги. І ця практика триває досі і слугує одним із визначальних факторів російської окупації України.
До Дня української писемності та мови УІНП презентує новий історичний ролик, який розповідає про різні етапи російського лінгвоциду, від заборони проповідей давньоукраїнською та знищення церковних книг, заборони українського книгодрукування і витіснення української з освіти та культури до фізичного знищення носіїв української ідентичності через Голодомор, репресії, окупацію культурного простору та підміну понять. Та й нині на окупованих територіях перше, що роблять росіяни – міняють вивіски, прибирають українську мову з суспільного простору, вилучають все українське з освіти і культури.
Новий ролик УІНП показує тяглість російського лінгвоциду і силу українського спротиву. В основу ролика лягли матеріали виставки «Мововбивство – складова рашизму».
Виробництво: Prosto production.
YouTube
«Українська – мова вільних людей!»: історичний ролик до Дня української писемності та мови
Мова в усі часи була маркером національної ідентичності, стимулом до єднання та порозуміння. Саме тому Російська імперія ще з XVIII століття, прагнучи повністю поглинути Україну, намагалася не лише знищити козацьке військо, стерти з пам’яті будь-яку згадку…
❤21💔6
Указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836 в Україні встановлено День визволення України від фашистських загарбників. Його відзначають щорічно 28 жовтня.
Однак у фразі «Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року» закладені два міфи та одна неточність.
Неточність полягає в тому, що некоректно використовувати термін «фашисти» до гітлерівського режиму, який був нацистським.
Міф перший. Україну не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Після того, як гітлерівські війська вигнали з України, свобода та волі для її населення не настали. Нацистський окупаційний режим змінився більшовицьким окупаційним режимом.
Міф другий. 28 жовтня — це не точна дата вигнання гітлерівців з території України, адже останні бої з нацистськими окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше. 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25-26 листопада — саме тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.
Читайте більше у інформаційних матеріалах УІНП.
Однак у фразі «Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року» закладені два міфи та одна неточність.
Неточність полягає в тому, що некоректно використовувати термін «фашисти» до гітлерівського режиму, який був нацистським.
Міф перший. Україну не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Після того, як гітлерівські війська вигнали з України, свобода та волі для її населення не настали. Нацистський окупаційний режим змінився більшовицьким окупаційним режимом.
Міф другий. 28 жовтня — це не точна дата вигнання гітлерівців з території України, адже останні бої з нацистськими окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше. 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25-26 листопада — саме тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.
Читайте більше у інформаційних матеріалах УІНП.
❤9🔥7👎2
Ввечері 28 жовтня внаслідок удару керованою авіаційною бомбою було пошкоджено будівлю Держпрому у Харкові.
«Стіна знищена повністю, знищене перекриття над третім поверхом, другий поверх, під ним вікно розбиті, знищені. Я ніколи не думав, що мені доведеться працювати багато років у цій будівлі, але я люблю цю будівлю. Образливо до сліз», – прокоментував Суспільному ситуацію директор Держпрому Микола Чехунов.
Це вже не перший випадок пошкодження будівель Держпрому російськими ракетними та авіаційними ударами. Вперше вікна будівлі пошкодили під час обстрілу площі Свободи 1 березня 2022 року. Також 2 січня цього року пошкодили майже всі вікна на північно-західній частині будівлі через ракетний удар неподалік.
Будинок Державної промисловості або ж Держпром побудований між 1925 та 1928 роками. Проєкт будівлі створили троє архітекторів Сергій Серафімов, Самуїл Кравець та Марк Фельгер. Керував будівництвом харківський інженер Павло Роттерт.
Будівля Держпрому – це унікальний зразок конструктивізму не лише в українській, а й у світовій архітектурі. Великий ансамбль з дев’яти корпусів займає три примайданні квартали, розділені радіальними вулицями. Корпуси, висота яких збільшується від периферії до центру, симетрично згруповані по троє в кожному з трьох блоків, які з’єднані між собою критими мостами-переходами. Тут найяскравіше представлено основні прийоми стилю конструктивізму, що ламали архітектурні традиції: вільний план, пласкі дахи, стрічкове засклення вікон, відсутність декору. Завдяки цьому виразна й неповторна архітектурна композиція Держпрому стала одним з символів Харкова .
На початку свого існування Держпром був будівлею, де перебували установи радянської влади.
В роки Другої світової німецькі окупанти замінували будівлю. Тоді внаслідок вибуху установа змогла вціліти. Пошкодились лише внутрішні конструкції будівлі.
Після відновлювальних робіт у Держпром переїхала низка промислових трестів – «Електромонтаж», «Південьспецбуд», «Теплоенергомонтаж». Також тут розміщувалася науково-технічна бібліотека та діяв аматорський телецентр. У 1954 році на даху Держпрому встановили телевежу.
У 2001 році розпочалась десятирічна реконструкція Держпрому. У 2017 році харківський Держпром внесли до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як пам'ятку архітектури в стилі конструктивізму. А вже за рік Кабінет міністрів вніс будівлю Держпрому до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини національного значення. Весь цей час будівля Держпрому продовжувала функціонувати, як кластер офісних приміщень, де працювали різні органи державної влади, зокрема і офіс Другого міжрегіонального відділу УІНП.
«Стіна знищена повністю, знищене перекриття над третім поверхом, другий поверх, під ним вікно розбиті, знищені. Я ніколи не думав, що мені доведеться працювати багато років у цій будівлі, але я люблю цю будівлю. Образливо до сліз», – прокоментував Суспільному ситуацію директор Держпрому Микола Чехунов.
Це вже не перший випадок пошкодження будівель Держпрому російськими ракетними та авіаційними ударами. Вперше вікна будівлі пошкодили під час обстрілу площі Свободи 1 березня 2022 року. Також 2 січня цього року пошкодили майже всі вікна на північно-західній частині будівлі через ракетний удар неподалік.
Будинок Державної промисловості або ж Держпром побудований між 1925 та 1928 роками. Проєкт будівлі створили троє архітекторів Сергій Серафімов, Самуїл Кравець та Марк Фельгер. Керував будівництвом харківський інженер Павло Роттерт.
Будівля Держпрому – це унікальний зразок конструктивізму не лише в українській, а й у світовій архітектурі. Великий ансамбль з дев’яти корпусів займає три примайданні квартали, розділені радіальними вулицями. Корпуси, висота яких збільшується від периферії до центру, симетрично згруповані по троє в кожному з трьох блоків, які з’єднані між собою критими мостами-переходами. Тут найяскравіше представлено основні прийоми стилю конструктивізму, що ламали архітектурні традиції: вільний план, пласкі дахи, стрічкове засклення вікон, відсутність декору. Завдяки цьому виразна й неповторна архітектурна композиція Держпрому стала одним з символів Харкова .
На початку свого існування Держпром був будівлею, де перебували установи радянської влади.
В роки Другої світової німецькі окупанти замінували будівлю. Тоді внаслідок вибуху установа змогла вціліти. Пошкодились лише внутрішні конструкції будівлі.
Після відновлювальних робіт у Держпром переїхала низка промислових трестів – «Електромонтаж», «Південьспецбуд», «Теплоенергомонтаж». Також тут розміщувалася науково-технічна бібліотека та діяв аматорський телецентр. У 1954 році на даху Держпрому встановили телевежу.
У 2001 році розпочалась десятирічна реконструкція Держпрому. У 2017 році харківський Держпром внесли до попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як пам'ятку архітектури в стилі конструктивізму. А вже за рік Кабінет міністрів вніс будівлю Держпрому до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини національного значення. Весь цей час будівля Держпрому продовжувала функціонувати, як кластер офісних приміщень, де працювали різні органи державної влади, зокрема і офіс Другого міжрегіонального відділу УІНП.
😢16💔8
5 листопада відзначаємо 90-річчя від дня народження радянської та української режисерки Кіри Муратової.
Муратова була режисеркою, яка не вписувалась в жодні канони будь-якої кінотрадиції. У цьому контексті її творчість можна порівнювати з Мікеланджело Антоніоні чи Луїсом Бунюелем.
У 1991 році Муратова принципово отримала українське громадянство та активно підтримувала Революцію гідності та Україну у російсько-українській війні. Померла Кіра Муратова у 2018 році. Похована на Таїровському цвинтарі в Одесі.
Більше про життя та творчість Кіри Муратової у нашій каруселі.
Муратова була режисеркою, яка не вписувалась в жодні канони будь-якої кінотрадиції. У цьому контексті її творчість можна порівнювати з Мікеланджело Антоніоні чи Луїсом Бунюелем.
У 1991 році Муратова принципово отримала українське громадянство та активно підтримувала Революцію гідності та Україну у російсько-українській війні. Померла Кіра Муратова у 2018 році. Похована на Таїровському цвинтарі в Одесі.
Більше про життя та творчість Кіри Муратової у нашій каруселі.
❤25👍1